Ухвала суду № 82249179, 07.06.2019, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_____________________________

У Х В А Л А

07 червня 2019 року Справа № 923/333/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. за участі секретаря Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання наказу таким, що не підлягає виконання по справі

за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Мед-СИТИ" арбітражного керуючого Дудкіна Р.А.

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - гр. ОСОБА_3 ,

про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення нерухомого майна у власність банкрута

у межах справи про банкрутство, порушеної

за заявою: ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Мед-СИТИ", ідентифікаційний код 34395918, вул. Комсомольська, буд. 11, м. Цюрупинськ, Цюрупинський район, Херсонська область,

про банкрутство,

за участі представників сторін:

від кредиторів: Сидоренко О.В. - представник Бєрьозка Ю.В., довіреність № 543 від 09.11.2016, ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі - Кромп О.П., довіреність № 8171/9/21-22-10-05 від 11.06.2018,

від боржника: ліквідатор - арбітражний керуючий Дудкін Р.А.,

представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Риженко Д.О., ордер серія ХС № 56478 від 02.10.2017, договір про надання правової допомоги від 02.10.2017,

боржник - ОСОБА_2

в с т а н о в и в:

Ухвалою від 21.05.2019 Господарським судом прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про визнання наказу Господарського суду Херсонської області від 15.05.2019 по справі № 923/333/16, таким, що не підлягає виконанню.

У судовому засіданні представник заявника підтримав вимоги про визнання наказу від 15.05.2019 по справі № 923/333/16, таким, що не підлягає виконанню з підстав, викладених у заяві.

І. Стислий виклад позиції відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

1.1. Заявник боржник ОСОБА_1 зазначає, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 26.10.2018 року у справі № 923/333/16 позовні вимоги ліквідатора Дудкіна Р.А. задоволено у повному обсязі, розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений від 22.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр» Мед-СИТИ» та громадянкою ОСОБА_1 посвідчений 22.08.2014 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г., зареєстрований в реєстрі за № 3682. Зобов`язано відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути позивачеві ТОВ «Медичний центр «Мед- СИТИ» наступне майно:

- вбудоване приміщення аптеки літ. «А», загальною площею 455,8 кв.м., стіни цегляні,

розташоване за адресою Херсонська область, Олешківський район, м. Олешки, Житлоселище, буд. 1;

- вбудоване приміщення аптеки - офіс літ. «А», загальною площею 171,0 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2 ;

- вбудоване приміщення стоматологічного центру літ «А», загальною площею 244,0 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2 Олешки АДРЕСА_3 ;

- нежитлова будівля, аптека літ. «А», загальною площею 46,7 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_4 в, розташована на земельній ділянці комунальної власнсоті загальною площею 0,0054 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 .

Однак, ОСОБА_1 вважає, що виданий судом наказ від 15.05.2019 на підставі зазначеної ухвали Господарського суду Херсонської області від 26 жовтня 2018 року, не відповідає змісту ухвали, оскільки в ньому зазначено: Вилучити у боржників ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_2 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) та передати стягувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Мед-СИТИ", ідентифікаційний код 34395918, вул. Луки Балашова, 11, м. Олешки Херсонської області, перелічене у судовому рішенні нерухоме майно.

Заявник вважає наказ виданий господарським судом 15.05.2019 таким, що не підлягає виконанню виходячи з того, що він не відповідає резолютивній частині ухвали на підставі якої його було видано.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 . вважає, що наказ Господарського суду Херсонської області від 15.05.2019 у справі № 923/333/16 має бути визнаний таким що не підлягає виконанню з інших причин, а саме: невідповідність виданого судом наказу резолютивній частині рішення суду від 26.10.2018 року, яке набрало чинності 09.04.2019 року.

1.2. Боржник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заяву ОСОБА_1 з підстав, викладених в судовому засіданні її представником.

ІІ Стислий виклад позиції ліквідатора та предстанвиків кредиторів

Ліквідатор Дудкін Р.А. заперечив проти задоволення заяви, вважає, що передбачених законом про виконавче провадження та ГПК України підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню немає. Висловив думку, що наказ підлягає виправленню, оскільки вважає, що викладний зміст наказу не відповідає змісту резолютивної частини ухвали через допущену помилку при його виготовленні судом.

Представники кредиторів Сидоренка О.В. - представник Бєрьозка Ю.В. та ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі - Кромп О.П. проти заяви заперечили, з підстав викладних ліквідатором, просять відмовити у її задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні з наступних підстав.

ІІІ. Мотивувальна частина рішення.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 26.10.2018 року у справі № 923/333/16 за заявою арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення нерухомого майна у власність банкрута позов задоволено повністю:

- Розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений від 22.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Медичний центр” Мед-СИТИ” та громадянкою ОСОБА_1 посвідчений 22.08.2014 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г., зареєстрований в реєстрі за № 3682.

- Зобов`язано відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути позивачеві ТОВ “Медичний центр “Мед- СИТИ” наступне майно:

- вбудоване приміщення аптеки літ. “А”, загальною площею 455,8 кв.м., стіни цегляні, розташоване за адресою Херсонська область, Олешківський район, м. Олешки, Житлоселище, буд. 1;

- вбудоване приміщення аптеки - офіс літ. “А”, загальною площею 171,0 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2 ;

- вбудоване приміщення стоматологічного центру літ “А”, загальною площею 244,0 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_3 ;

- нежитлова будівля, аптека літ. “А”, загальною площею 46,7 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_4 , розташована на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 0,0054 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 .

Ця ухвала суду набрала законної сили, є обов`язковою до виконання після її касаційного перегляду та залишення в силі.

Так, постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 року по справі № 923/333/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 м. Херсон задоволено, ухвалу господарського суду Херсонської області від 26.10.2018 року у справі № 923/333/16 скасовано, у задоволенні заяви про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення нерухомого майна у власність банкрута відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 09.04.2019 року по справі № 923/333/16, касаційну скаргу ліквідатора ТОВ «Медичний центр» «Мед-СИТИ» арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. задоволено, постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 року по справі № 923/333/16 скасовано, а ухвалу господарського суду Херсонської області від 26.10.2018 року залишено в силі.

Після надходження матеріалів справи господарським судом Херсонської області видано відповідні накази від 15.05.2019 на підставі ухвали Господарського суду Херсонської області від 26 жовтня 2018 року, яка набрала законної сили 09 квітня 2019 року.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1-2 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до Перехідних положень ГПК України, 19) та 19.1) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів оформлення і видача виконавчих документів здійснюються в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 327 ГПК України, наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Таким Законом, до якого відсилає частина 3 ст. 327 ГПК України і вимогам якого має відповідати судовий наказ, є Закон України «Про виконавче провадження», яким встановлються вимоги до виконавчого документа.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено засади виконавчого провадження, до яких відносяться: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Зокрема, наказ має відповідати приписам ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено конкретні заходи примусового виконання рішень:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Отже, способу захисту права, що передбачений цивільним законодавством, який застосовано судом в резолютивній частині судового рішення, ухвали господарського суду від 26.10.2018 щодо зобов`язання повернути позивачеві майно, відповідає такий засіб примусового виконання як вилучення присудженого майна від боржника та передача його стягувачеві.

З цих підстав суд відхиляє доводи заявника (боржника), що спосіб захисту права у вигляді зобов`язання передати майно та спосіб захисту права у вигляді вилучення майна – мають різні способи виконання.

Суд підкреслює, що «вилучення майна та передача його стягувачеві не є способом захисту права відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а є саме способом примусового виконання судових рішень, зокрема про відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; присудження до виконання обов`язку в натурі тощо.

З юридичного змісту статей 13, 15, 16 ЦК України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 ЦК України).

Суд зазначає, що позивачем заявлено а судом задоволено вимоги про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення нерухомого майна у власність банкрута. Отже, заявлені позивачем способи захисту цивільних прав відповідають закону.

У такому випадку суд повинен самостійно визначати, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і, відповідно, застосувати належні норми законодавства щодо засіобів виконання судового рішення.

По суті позивачем заявлено вимогу, метою якої є отримання майна, що вибуло з його володіння і розпорядження від особи відповідача, яка ним володіє, що відновило би стан, який існував до порушення права власності особи. Такий захист права позивачем було використано та задоволено судом. У разі ж невиконання відповідачем судового рішення про повернення майна, таке судове рішення має виконуватися примусово. Для примусового виконання рішення про повернення майна Законом передбачено єдиний ефективний засіб виконання - вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Суд зазначає, що позивачем заявлено а судом задоволено вимоги про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення нерухомого майна у власність банкрута. Отже, заявлені позивачем способи захисту цивільних прав відповідають закону.

У такому випадку суд повинен самостійно визначати, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і, відповідно, застосувати належні норми законодавства.

По суті позивачем заявлено вимогу, метою якої є отримання майна, що вибуло з його володіння і розпорядження від особи відповідача, яка ним володіє, що відновило би стан, який існував до порушення права власності особи. Такий захист права позивачем було використано та задоволено судом. У разі ж невиконання відповідачем судового рішення про повернення майна, таке судове рішення має виконуватися примусово. Для примусового виконання рішення про повернення майна Законом передбачено єдиний засіб виконання - вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Суд підкреслює, що судове рішення, а саме ухвала Господарського суду Херсонської області від 26.10.2018 року у цій справі № 923/333/16, якою розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 22.08.2014 року між ТОВ «Медичний центр» Мед-СИТИ» та громадянкою ОСОБА_1 та зобов`язано відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути позивачеві ТОВ «Медичний центр «Мед- СИТИ» нерухоме майно, набрала законної сили негайно після її оголошення, як це визначено приписами статті 235 ГПК України.

Відповідачі, після касаційного перегляду зазначеної ухвали та залишення її в силі постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 09.04.2019 року зобов`язані виконати це судове рішення за приписом резолютивної частини ухвали – повернути позивачеві ТОВ «Медичний центр «Мед-СИТИ» нерухоме майно.

Такий обов`язок відповідачів як боржників прямо передбачений статтею 129-1 Конституції України. Так, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як вбачається з матеріалів справи та із заяви відповідачів, ними судове рішення про повернення майна позивачеві не виконане добровільно. Становище, яке існувало до порушення прав позивача не відновлено, майно відповідачем не повернуто. Отже судом вжито заходи до примусового виконання цього судового рішення, видано виконавчий документ - наказ, який відповідає вимогам закону.

Відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження (ст. 15) сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до приписів ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Отже, у наказі про примусове виконання судового рішення вказуються не сторони справи позивач і відповідач, а зазначаються сторони виконавчого провадження – боржник і стягувач, а також зазначається захід примусового виконання. Такого заходу примусового виконання рішення як «зобов`язання повернути» законом не передбачено, отже твердження заявниці, що припис наказу про захід виконання як "зобов`язання передати..." не має правових підстав.

Таож, твердження заявниці, що зміст наказу про примусове виконання судового рішення має буквально відтворювати зміст резолютивної частини судового рішення є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання наказу таким що не підлягає виконанню.

Так, станом на час розгляду заяви:

- судове рішення про передачу майна боржником добровільно не виконано;

- судовий наказ виданий не помилково, а для примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили;

- обов`язок боржника виконати судове рішення не припинився;

- інші причини для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню – відсутні.

За таких обставин та правових підстав суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 ГПК України, ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 327, 328, 234-235 ГПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 235, ст. 255 ГПК України ухвала набрала законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена . Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складення її повного тексту.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст ухвали складено та підписано 07.06.2019

Суддя П.Д. Пригуза