Рішення № 82222688, 06.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2019 року № 640/20987/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії з 01.06.2015 по 30.06.2018 та про зобов"язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії з 01.06.2015, що була нарахована та невиплачена ОСОБА_1 з моменту припинення.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 "Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365" та зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно припинення виплату пенсії з 01.06.2015 та протиправно застосовано положення не спеціальних законів, а інших підзаконних нормативно-правових актів, які мають меншу юридичну силу.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам", Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, та зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.07.2018 та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється як внутрішньо переміщеній особі на підставі електронної пенсійної справи.

Листом від 16.07.2018 за № 40307/02/Д-3378 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.07.2018. Кошти за період з 01.06.2015 по 30.06.2018 в сумі 90 733,30 грн. включено до відомості для проведення виплат.

Із заявою від 01.08.2018 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо виплати пенсії за минулий період.

Листом від 17.08.2018 за № 63057/02/Д-3378/2,Д-3378/1 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 4 Закону № 1706-VII).

Відповідно до частини першої, третьої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено під час розгляду справи, позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи з 14.03.2018, що підтверджується відповідною довідкою № 0000492519/31139.

На підставі заяви позивача від 15.03.2018, вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 01.07.2018 отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Спірні правовідносини виникли щодо невиплати пенсії за минулий період з 01.06.2015 по 30.06.2018.

Як встановлено судом, підставою для не виплати пенсії позивачці за минулий період після її поновлення стали положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365», згідно якої, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

При цьому, суд зазначає, що питання виплати пенсій позивачу врегульовані положеннями статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України.

Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Згідно із статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Аналогічні положення містяться в статті 46 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, нормами чинного законодавства визначений порядок виплати пенсії пенсіонерам за минулий період.

Відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України не може бути наслідком позбавлення права позивача на отримання пенсії.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

З урахуванням наведеного та враховуючи, що під час розгляду справи встановлено наявність права у позивача на отримання пенсії за попередній період, суд приходить до висновку про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії з 01.06.2015 по 30.06.2018 та про зобов"язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії з 01.06.2015 по 30.06.2018.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що ухвалою суду від 17.01.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2015 по 30.06.2018.

3. Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2015 по 30.06.2018.

5. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева