Рішення № 82222149, 06.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2019 р. № 520/3279/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи на посаді старшої піонервожатої з 01.01.1992 по 23.10.1996 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років;

- зобов`язати Дергачівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, стаж роботи на посаді старшої піонервожатої з 01.01.1992 по 23.10.1996 та зобов`язати Дергачівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику освіти з моменту звернення до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із письмовою заявою про нарахування пенсії за вислугу років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулась до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області з письмовою заявою про нарахування їй пенсії за вислугу років, і надала всі необхідні для цього документи. Проте, відповідач своїм листом від 11.04.2017 року за номером 526-02/38, повідомив позивача про те, що їй відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного стажу працівників освіти. Вважаючи таку відмову неправомірною, оскільки посада вихователя загальноосвітнього закладу включена до переліку посад працівників установ освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, в якому проти задоволення позову заперечував та зазначив, що позивачу обчислено загальний трудовий стаж, який складає 28 років 05 місяців 07 днів, а стаж працівника освіти - 23 роки 06 місяців 26 днів. При обчисленні стажу роботи позивача, як працівника освіти, відповідачем не зараховано до стажу працівників освіти період роботи старшою піонервожатою з 01.01.1992 року по 23.10.1996 року, оскільки відповідно до «Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» робота на вищезазначеній посаді зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років до 01 січня 1992 року.

Так як робота на посаді старшої вожатої за вказаний період не може бути зарахована до стажу, який дає право на пільгову пенсію, у відповідача відсутні підстави для призначення пенсії за вислугою років.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Так, судом встановлено, що 25.08.1987 року згідно наказу № 232-к РВНО від 17.08.1987 року позивач прийнята на посаду старшої піонервожатої до Дергачівської середньої школи № 3, що згодом, відповідно до рішення Дергачівської районної ради XXVII сесії IV скликання від 07.09.2005 року, перереєстрована на Дергачівську гімназію № 3 Дергачівської районної ради Харківської області.

З 24.10.1996 року позивач переведена на посаду педагога-організатора (наказ № 582 від 24.10.1996 року Дергачівського райвідділу освіти).

23.08.2001 року наказом Дергачівського райвідділу освіти № 410-к з 01.09.2001 року ОСОБА_1 переведена на посаду вчителя обслуговуючої праці.

11.01.2016 року наказом № 10-к Позивач звільнена за власним бажанням.

ОСОБА_1 звернулася до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області 28.03.2017 року, із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

До заяви про призначення пенсії було додано наступні документи: трудова книжка від 14.09.1987 на ім`я ОСОБА_1 , та копія трудової книжки; паспорт та його копії; свідоцтво про шлюб та його копія; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера та її копія; довідка відділу освіти Дергачівської РДА № 20-к від 20.03.2017; довідка відділу освіти Дергачівської РДА № 21-к від 20.03.2017 стосовно зміни назви закладу.

Управлінням винесене рішення від 31.03.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу працівників освіти.

Листом № 526-02/39 від 11.04.2017 було повідомлено ОСОБА_1 про прийняте рішення та повідомлено, що неможливо зарахувати до стажу працівника освіти період роботи старшою піонервожатою з 01.01.1992 по 23.10.1996, оскільки Переліком 909 посада старша піонервожата не передбачена.

Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, позивач звернувся із даним позовом.

Питання призначення пенсії за вислугою років працівникам освіти врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII .

Пунктом «е» статті 55 цього Закону право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1436 від 26.09.2002, затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно з даним Переліком, користуються правом на призначення пенсії за вислугу років особи, які працювали в загальноосвітніх навчальних закладах на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, навчальних сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Таким чином, Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, не передбачає посади старшої вожатої.

Разом з цим, відповідно до роз`яснень Департаменту економіки та фінансування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 року, посада педагога-організатора загальноосвітнього навчального закладу входить до Переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. У Тимчасових типових штатних нормативах загальноосвітніх навчально-виховних закладів, затверджених Наказом МО України від 09.08.1996 року № 264, які діяли з 01.09.1996 року, передбачалось введення у школах посади педагога-організатора (або старшого вожатого).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що оскільки посадові обов`язки за цими посадами ідентичні, період роботи на посаді старшого піонервожатого може бути зарахований до стажу для призначення пенсії за вислугу років, а отже твердження відповідача про те, що позивач не має права на пенсію за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.

Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, передбачено, що записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Назви посад, зазначені у штатних розписах загальноосвітніх навчальних закладів, мають відповідати професійним назвам робіт, зазначеним у Класифікаторі професій. Тому керівники навчальних закладів, оформлюючи необхідну документацію (трудові книжки, накази, тарифікаційні списки тощо), мають записувати назви посад працівників відповідно до Класифікатору професій.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальну середню освіту» штатні розписи державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів, незалежно від підпорядкування і типів, встановлюються відповідним органом управління освіти на підставі Типових штатних нормативів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених Міністерством освіти України.

З дослідженої копії трудової книжки позивача, судом встановлено, що ОСОБА_1 25.08.1987 року прийнята на посаду старшої піонервожатої до Дергачівської середньої школи № 3, що згодом перереєстрована на Дергачівську гімназію № 3 Дергачівської районної ради Харківської області, а лише з 24.10.1996 року позивач переведена на посаду педагога-організатора (наказ № 582 від 24.10.1996 року Дергачівського райвідділу освіти.

Суд зазначає, що відповідальність за належне і своєчасне оформлення штатних розкладів та вірне внесення в трудові книжки працівників освіти найменування посад покладається на керівників підприємств та установ, а несвоєчасне приведення записів у трудовій книжці працівника у відповідність з діючим положенням не може позбавити особу гарантованого Конституцією права на належне пенсійне забезпечення.

Отже, період роботи позивача з 01.01.1992 року по 23.10.1996 року, має бути зарахований до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки судом встановлено, що замість посади старшого піонервожатого законодавством передбачалось введення у школах посади педагога-організатора (або старшого вожатого).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Водночас, враховуючи наявність рішення пенсійного органу від 31.03.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу працівників освіти, суд вважає, за необхідне для ефективного захисту прав, та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень застосувати положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вийти за межі позовних вимог, в частині скасування рішення Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 31.03.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу працівників освіти.

Суд зазначає, що рішення Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 31.03.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу працівників освіти, охоплює позовну вимогу щодо визнання протиправними дії Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи на посаді старшої піонервожатої з 01.01.1992 по 23.10.1996 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки саме рішення, а не дії створює відповідні правові наслідки.

Слід також зазначити, що призначення пенсії без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки протиправні дії відповідача полягають у відмові призначення пенсії, то належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику освіти з моменту звернення до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із письмовою заявою про нарахування пенсії за вислугу років.

Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду слід зазначити наступне.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду України у своїй Постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 висловився, що з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (ч. 1 ст. 122 КАС України в редакції від 04.11.2018 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, утому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

У Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2019 року по справі № 806/1952/18 колегією суддів Касаційного адміністративного суду України висловлено, що Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року N9 137-У, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Сумський шлях, буд. 9, м. Дергачі, Харківська область, 62303) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Скасувати рішення Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 31.03.2017 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.

Зобов`язати Дергачівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, стаж роботи на посаді старшої піонервожатої з 01.01.1992 по 23.10.1996.

Зобов`язати Дергачівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику освіти з моменту звернення до Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із письмовою заявою про нарахування пенсії за вислугу років.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Дергачівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40383690).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних