Рішення № 82221968, 05.06.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2019 р. № 400/336/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Фульги А.П., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020 про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови нарахування компенсації;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зробити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за період з 06.06.2015 року по 25.10.2015 року та з 25.10.2015 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області письмово надати ОСОБА_1 повний розрахунок компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати йому пенсії.

Ухвалою від 20.02.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 03.04.2019 року суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача Інгульське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва (далі - відповідач 2, Інгульське ОУПФУ) та перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою Корабельного суду м. Миколаєва що набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення УПФУ в Корабельному районі м. Миколаєва про відмову в призначенні йому пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 та зобов`язано призначити позивачу таку пенсію починаючи з 06.06.2014 року. Згідно положень ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон України № 1058) позивачу належить нарахувати компенсацію втрати частини доходів, але після звернення позивача з відповідною заявою, йому в наданні такої компенсації було відмовлено. Позивач вказує на те, що пенсіє є джерелом існування, доходом та власністю, та вважає невиплату йому компенсації протиправною та такою, що порушує його законні права.

ГУ ПФУ відзив на позовну заяву не надало.

Інгульське ОУПФУ в своєму відзиві на позов з вимогами позивача не погодилось та просило суд відмовити в їх задоволенні. У своєму відзиві відповідач 2 вказав на те, що по-перше, позивачу пенсію було нараховано лише після набрання постанови суду законної сили, а не з дати звернення, оскільки не було правових підстав на призначення пенсії позивачу до винесення судом рішення; по-друге, виплата пенсії позивача була здійснена в межах одного календарного місяця із дати призначення пенсії, що підтверджується платіжним документом.

У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що відмова в компенсації за втрату частини пенсії можлива лише в двох випадках: якщо дохід не отриманий своєчасно з вини громадянина та в країні на період заборгованості з виплати пенсії позивача не було б щомісячної інфляції. Тривале не нарахування позивачу пенсії за минулий період відбулося з вини відповідача, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а фактична виплата заборгованості майже за півтора роки проведена без компенсації лише у жовтні та листопаді 2015 року.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04.06.2015 року у справі № 488/6548/14-а частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Корабельному районі м. Миколаєва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»: визнано протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в Корабельному районі м. Миколаєва № 37/5 від 17.10.2014 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та зобов`язано Управління Пенсійного Фонду України в Корабельному районі м. Миколаєва призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 06.06.2014 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2015 року постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04.06.2015 року у справі № 488/6548/14-а залишено без змін.

На виконання постанови суду Інгульським ОУПФУ згідно з протоколом від 23.05.2015 року № 18163 було призначено позивачу пенсію з 06.06.2014 року та включено до відомості від 05.10.2015 року для зарахування в жовтні 2015 року на рахунок позивача.

12.10.2015 року позивач звернувся до УПФУ в Корабельному районі м. Миколаєва (правонаступник - Інгульське ОУПФУ) з заявою про нарахування компенсації втрати частини доходів.

Листом від 16.10.2015 року № 75-О-01 позивачу було надано відповідь, оскільки виплата всіх нарахованих сум проведена не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення позивачу пенсії, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відсутні.

Листом від 03.11.2015 року № 1236-О-07 ГУ ПФУ на звернення позивача надало розгорнуту відповідь та вказало, що оскільки рішення про призначення пенсії було винесено 23.09.2015 року, нарахування доплати належних сум проведено 23.09.2015 року, включено до відомостей на виплату пенсії за жовтень 2015 року, профінансовано та зараховано на рахунок позивача 23.10.2015 року. Отже, підстави для нарахування компенсації відсутні.

В подальшому позивач звертався зі зверненнями щодо забезпечення його права на отримання компенсації за втрату частини доходів до Міністерства соціальної політики України та до представника уповноваженого Верховної ради України з прав людини, та отримав відповіді, в яких, зокрема, зазначено, що порушене питання може бути вирішено шляхом винесення судом окремого рішення.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України № 1058, яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до положень ст.ст. 1 та 2 Закону України № 2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно положень п. 2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У п. 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 вказаного вище Закону).

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 20 Закону України № 2050 та Порядку № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у ст. 3 Закону України № 2050 та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону України № 2050, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року (справа № 336/4675/17), від 21.06.2018 року (справа № 523/1124/17), від 03.07.2018 року (справа № 521/940/17) та від 18.07.2018 року (справа № 490/6755/15-а).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це встановлення компенсації за порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо відмови у нарахуванні компенсації за втрату частини доходу та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату такої підлягають задоволенню щодо вимоги до ГУ ПФУ письмово надати ОСОБА_1 повний розрахунок компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати йому пенсії, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення по справі «Чуйкіна проти України» констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо відмови позивачу у нарахуванні компенсації за втрату частини доходу та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату такої компенсації є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Крім того, дане рішення суду ще не набрало законної сили та не виконано відповідачем, що не позбавляє позивача в подальшому, у разі набрання рішенням законної сили, звернутись до відповідача з відповідним зверненням. Але на момент розгляду справи по суті вимога позивача щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області письмово надати повний розрахунок компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є передчасною та задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) та Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва (пр-т Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250638) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва (пр-т Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250638) щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) компенсації за втрату частини доходу.

3. Зобов`язати Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва (пр-т Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250638) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) компенсації за втрату частини доходу за період з 06.06.2014 року по 25.10.2015 року та з 25.10.2015 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. П. Фульга