Рішення № 82221849, 05.06.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2019 р. № 400/717/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Фульги А.П., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Управління поліції охорони в Миколаївській області, вул. Шевченка, 52,Миколаїв,54001 про:визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати вихідної допомоги в сумі 22029,45 грн., стягнення середнього заробітку в сумі 44058,91 грн., моральної шкоди в сумі 10000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні зі служби та стягнути з Управління поліції охорони в Миколаївській області одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні 14 календарних років служби в сумі 22 029, 45 грн.;

- стягнути з Управління поліції охорони в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 03 липня 2018 року по день фактичного розрахунку в сумі 44 058, 91 грн.

Ухвалою від 11.04.2019 року судом відкрито провадження по вищезазначеній справі з призначенням її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції на різних посадах. 02.07.2018 р. був звільнений за власним бажанням. Вислуга років складає 14 років 01 місяць 15 днів. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" він має на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, однак ця допомога йому не була виплачена, оскільки відповідач вважає, що він не набув права на її отримання.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив, згідно якого зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби мають лише ті особи, які мають право на пенсію за цим Законом. Оскільки, позивач не має відповідної вислуги років, то він не має право на призначення пенсії та не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України на різних посадах. Наказом начальника управління поліції охорони в Миколаївській області від 02.07.2018 р. № 70 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" - за власним бажанням. На час звільнення його вислуга років складала 14 років 01 місяць 15 днів. Під час звільнення позивачу одноразова грошова допомога при звільненні не нарахована, що не заперечується відповідачем.

14.11.2018, 28.11.2018 р.р. позивач звернувся до відповідача з приводу невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні.

Листом від 19.11.2018 р. № 04-Ад/43/34/1/01-2018, 10.12.2018 р. №06-Ад/43/34/1/01-2018 управління поліції охорони в Миколаївській області повідомило позивачу про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. В обґрунтування зазначено, що відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на виплату цієї допомоги мають лише ті особи, які мають право на призначення пенсії, а оскільки позивач не набув права на пенсію, він не має права на отримання цієї допомоги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до п. "б" ч.1 ст.1-2 Закону, особи, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, окрім інших, - особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські.

Позивач як поліцейський відповідає критерію "б" ч.1 ст.1-2 Закону і є особою, яка має право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону.

При цьому, суд зазначає, що під словосполученням "які мають право на пенсію за цим Законом" необхідно розміти, що це не ті особи, які набули право на призначення пенсії, а ті особи, які взагалі мають право при дотриманні умов визначених ст. 2 Закону.

Одноразова грошова допомога при звільненні є іншою соціальною гарантією для осіб, на яких розповсюджується Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та не пов`язаний з фактом призначення пенсії.

Частиною 2 ст. 9 Закону чітко визначено, що право на цю допомогу мають особи при звільненні за власним бажанням та при умові вислуги років 10 років і більше.

Тобто, зазначеної вислуги років недостатньо для призначення пенсії відповідно до вимог ст.12 Закону, але є достатньою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Оскільки, позивач є поліцейським, тобто особою визначеною у ст.1-2 Закону, має вислугу більше 10 років (14 повних років) та звільнився за власним бажанням, він має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що позивач мав право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, і невиплата допомоги позивачу є наслідком протиправної бездіяльності відповідача.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вказаним рішенням суд зобов`язує відповідача на нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 03.07.2018р. по день фактичного розрахунку у сумі 44 058, 91 грн. суд зазначає наступне.

Позивач, посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці» та на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі-Порядок №100) просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 44 058, 91 грн.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїх рішеннях, зокрема, у справах №806/2164/16 (постанова від 30.01.2019р.), № 814/2563/16 (постанова від 12.12.2018р.) неодноразово висловлював позицію, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Вказана позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 р. у справі №823/64/16.

В даному випадку суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з Управління поліції охорони в Миколаївській області, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що станом на день звільнення позивача спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників Національної поліції, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосувати норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівника з органів Національної поліції.

Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2018 року по справі № 806/1183/16.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню на користь позивача.

В свою чергу, в задоволенні стягнення конкретної суми одноразової грошової допомоги та середнього заробітку суд вважає за необхідне відмовити, оскільки їх розрахунок відповідачем ще не проводився, а суд не може своїм рішенням підміняти державний орган на який покладено право проводити певні дії відповідно до встановленої законом процедури по нарахуванню грошової одноразової допомоги, оскільки відсутні повноваження щодо перевірки процедури по розрахунку.

За таких обставин позов підлягає задоволенню частково.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Управління поліції охорони в Миколаївській області (вул. Шевченка, 52, м. Миколаїв, 54001 ідентифікаційний код 40109016) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Миколаївській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

3. Зобов`язати Управління поліції охорони в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби.

4. Зобов`язати Управління поліції охорони в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 03 липня 2018 року по день фактичного розрахунку.

5. Врешті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. П. Фульга