Рішення № 82221619, 15.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року м. Київ № 810/2245/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №14 від 05.04.2018 р. "Про погодження висновку постійної комісії з питань використання земельних та водних ресурсів, екології і охорони навколишнього середовища" щодо відмови ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Петропавлісько-Борщагівської сільської ради та зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 11.07.2018 р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У призначений для розгляду справи час, 15.01.2019 р., належним чином повідомлені учасники справи у судове засідання не з`явилися, за відсутності заяв чи клопотань про розгляд справи без їхньої участі.

Згідно положень ч.9 ст.205 КАСУ, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв`язку з відсутністю потреби у заслуховуванні свідків та експертів, дана справа розглянута у письмовому провадженні. На підставі ч.4 ст. 229 КАСУ, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи з наданням їм відповідної правової оцінки, встановивши зміст та характер спірних відносин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, з огляду на наступне:

як слідує із матеріалів справи, предметом оскарження є рішення відповідача від 05.04.2018 р. №14 "Про відмову у погодженні ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Прийнята відмова мотивована тим, що 14.07.2015 р. та 23.11.2006 р. рішеннями №27 32 сесії VI скликання та №26 32 сесії V скликання були затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 .

Натомість позивач стверджує, що вказані рішення є протиправними, тому вжитими ним заходами він домігся того, що рішення №27 32 сесії VI скликання від 14.07.2015 р. про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у у її власність земельної ділянки було скасоване відповідачем на черговій сесії 05.04.2018 р., про що його повідомила листом від 02.04.2018 р. за №М-287 Петропавлівська Борщагівська сільська рада.

Вирішуючи питання щодо підсудності даної справи, суд виходив з такого:

за визначенням термінів та понять, які містяться у п.2 ч.1 ст.4 КАСУ, публічно-правовий спір, це спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАСУ встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

У частині третій статті 3 ЦПК України вказано, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 З ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

На підставі ст.122 ЗК України встановлені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини десята, тринадцята та чотирнадцята статті 123 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність чи користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що: положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;

положення пункту 1 частини першої статті 19 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Згідно зі статтею 151І Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справі №536/233/16-ц "рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень".

"Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду", - вказав Верховний Суд.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що одержання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою, що оформлено відповідним рішенням органу місцевого самоврядування є стадією процесу отримання права власності. Проте, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Відтак спірні правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією рішення, яке не породжує особистих майнових прав та зобов`язань осіб, тому даний спір є публічно-правовим.

За результатом дослідження матеріалів адміністративної справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з вимогою про скасування рішення Петропавлісько-Борщагівської сільської ради №14 від 05.04.2018 р., яким йому було відмовлено у наданні земельної ділянки у власність. Аналогічне рішення №12 відповідачем було прийнято на 10 сесії VII скликання на пленарному засіданні 05.10.2017 р.

В інформаційному листі, надісланому на ім`я ОСОБА_4 -Борщагівською сільською радою 21.12.2017 р. за №165 останнього повідомлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , згідно рішень Борщагівської сільської ради, передана у власність та перебуває у таких громадян: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На підтвердження цієї обставини, відповідачем були представлені рішення Борщагівської сільської ради від 23.11.2006 р. за №26 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,1599 га в АДРЕСА_1 та рішення №27 про надання дозволу ОСОБА_3 на складання проекту землеустрою відведення земельної ділянки площею, 0,16 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

При цьому, Мельник стверджує, що рішення №27 Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради №27 було скасовано відповідачем на черговій сесії 05.04.2018 р., про що його повідомлено листом від 02.04.2018 р. №М-287.

Із змісту листа від 02.04.2018 р. №М-287, за підписом заступника сільського голови вбачається, що "оскільки постійна комісія з використання земельних ресурсів помилково клопотала про винесення на розгляд сесії виділення земельної ділянки за адресою вул. Чернівецька, 3, ОСОБА_3 ., дане питання буде розглянуто на одній із сесій". Рішення сільської ради про скасування

Суд відхиляє твердження позивача щодо скасування рішення №27 від 14.07.2015 р. "Про надання дозволу на складання проекту відводу земельної ділянки ОСОБА_3 " на момент його звернення до суду, ураховуючи таке:

відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. А частиною 7 цієї ж статті на такий орган покладено обов`язок провести розгляд клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову у його наданні. При цьому, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року вказано, що "рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, але вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України".

Отже, акт індивідуальної дії, який було прийнято у сфері земельних відносин стосовно ОСОБА_3 вичерпав свою дію фактом виконання, тому не може бути скасований, змінений та/або визнаний недійсним органом місцевого самоврядування, який його прийняв.

Відтак, визнання такого рішення незаконним у судовому порядку, згідно з висновком Конституційного Суду України у справі № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, що підтверджено і висновком Великої Палати Верховного Суду може розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право".

Згідно абз.6 п.5 рішення Конституційного Суду від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 "Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання".

Таким чином, при розгляді даної справи, суд виходив із того, що рішення відповідача №27 від 14.07.2015 р. "Про надання дозволу на складання проекту відводу земельної ділянки ОСОБА_3 ." є чинним на момент розгляду даної справи, а оспорюване позивачем рішення вичерпало свою дію фактом виконання, тому може бути предметом розгляду суду виключно з точки зору його законності.

Пунктом 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до положень ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону тощо, тому Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Київської області правомочна розглядати і вирішувати земельні питання.

Захист прав на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (п.г) ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконним чи протиправним відповідного рішення органу місцевого самоврядування (у даному випадку рішень з земельних питань щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та затвердження такого проекту) та його скасування чи визнання недійсним повинно обґрунтовуватися в першу чергу дійсно існуючою суперечністю між змістом такого оспорюваного рішення та нормами чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, оскаржуване рішення було прийнято з урахуванням рішень відповідача №26-27 від 14.07.2015 р. та 23.11.2006 р. щодо реалізації іншими громадянами свого права на безоплатне отримання земельних ділянок відповідно до граничних норм розмірів) безоплатної приватизації.

Надаючи правової оцінки рішенню відповідача від 05.04.2018 р. №14 в контексті приписів

ст.ст. 116, 118 ЗК України, суд зауважує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність і, це вказує на відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку. Така правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16).

У даному випадку позивач та ОСОБА_3 мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Відтак, у відповідача не має підстав вважати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про незаконність судового рішення.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою слід звернути увагу, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є дискреційним повноваженням відповідача позитивне вирішення якого поставлено у залежність від дотримання заявником низки процедур та формальностей, тому суд не знаходить підстав перекривати судовим рішенням повноваження органу місцевої влади у сфері земельних відносин.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. У зв`язку з цим, судом було обрано найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права - визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 05.04.2018 р. №14.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради (код 04362489, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Ярослава Мудрого, 1-А) №14 від 05.04.2018 р. "Про погодження висновку постійної комісії з питань використання земельних, водних ресурсів, екології і охорони навколишнього середовища щодо відмови у надання земельної ділянки ОСОБА_1 ".

У задоволенні решти позовних вимог, -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, визначені 295-297 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.