Ухвала суду № 82215640, 13.02.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Кримінальне провадження №1-кп/760/758/18

Справа № 760/9481/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Агафонова С.А.,

суддів Зелінської М.Б., Педенко А.М.,

запасної судді Мозолевської О.М.

за участі:

секретаря судового

засідання Костікова Б.О.

прокурорів Перова А.В.

Скибенка О.І.

представника потерпілого Зубаря О.В.

захисників Іщенка О.Б.,

Шалиги Є.С.,

Пукало Р.Б.,

Антонова К.О.,

Володимирської О.М.

Сініченка І.С.

Гички Н.Б.

обвинувачених ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 52017000000000106 від 15.02.2017 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст.27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3ст.27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст.27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3ст.27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 3ст.27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст. 388, ч. 3ст.27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду із клопотаннями: про продовження обов`язків обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8

Як встановлено в судовому засіданні зазначені обов`язки та запобіжні заходи цим обвинуваченим були встановлені ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 р. Строк дії даної ухвали закінчився 05.01.2019 р., а тому, відповідно, вони припинили свою дію.

Разом з тими, на мотивування необхідності задоволення даних клопотань, прокурор зазначив, що хоч і строк дії запобіжних заходів та обов`язків закінчився, разом з тим він частково підтримує ці клопотання та просить встановити обов`язки обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та застосувати запобіжні заходи у виді домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8

Представник потерпілого клопотання прокурора підтримала, просила задовольнити.

Обвинувачені та їх захисники проти задоволення клопотань заперечували, мотивуючи це тим, що оскільки строк дії обов`язків та запобіжних заходів закінчився, їх продовжувати не можна. Можна говорити тільки про обрання, однак відповідних клопотань прокурором подано не було.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, дослідивши зміст клопотань та доданих до них матеріалів, суд приходить до висновків, які мотивує наступним чином.

Як вже зазначалося вище, строк дії обов`язків ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та строк дії запобіжних заходів у виді домашнього арешту обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 закінчився 05.01.2019 р. Таким чином, суд не вбачає юридичної можливості їх продовження і вважає, що в даному випадку мова може йти лише про їх обрання чи застосування.

Разом з тим, прокурор письмового клопотання про застосування обов`язків та запобіжних заходів не подав, а лише усно заявив про такий намір.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 184 КПК України, застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Виходячи із вищезазначеного, порядок подання клопотання про застосування обов`язків та запобіжних заходів не дотриманий, оскільки можливість заявлення таких клопотань в усні формі не передбачена, а в письмовій формі прокурором таких клопотань подано не було. Таким чином, будь-які правові підстави для задоволення і усного клопотання про застосування обов`язків та запобіжних заходів, і письмового щодо їх продовження відсутні, а тому в задоволенні поданих письмових клопотань та доповнених усно, слід відмовити.

Захисник Володимирська О.М. подала письмове клопотання про зменшення розміру застави обвинуваченого ОСОБА_7 Просила зменшити розмір застави з 10 млн. грн. до 5 млн. грн., мотивуючи це тим, що ризики значно знизилися і саме такий розмір застави може забезпечити належну процесуальну поведінку її підзахисного.

Крім того, захисник Іщенко О.Б. подав клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді застави 10 млн. грн. на заставу у виді 5 млн. грн. Своє клопотання захисник Іщенко О.Б. також мотивував тим, що ОСОБА_1 не ухилявся і не ухиляється від явки до суду, а самі ризики із спливом часу зменшилися. Вважає, що застава у розмірі 5 млн. грн. зможе забезпечити належну процесуальну поведінку його підзахисного.

Вивчивши зміст клопотань та з`ясувавши дійсні обставини провадження, суд прийшов до висновків про можливість часткового задоволення клопотання з наступних підстав.

Так, суд погоджується із міркуваннями захисників, що і ОСОБА_7 і ОСОБА_1 протягом розгляду справи в суді декілька разів перебували без дії обов`язків, з огляду на те, що їх дія закінчувалася, а суд в силу об`єктивних причин не встигав їх продовжувати. Разом з цим, в ці періоди обвинувачені сумлінно виконували свої процесуальні обов`язки, з`являлися до суду за першою ж вимогою, не намагалися переховуватися чи зникнути. Крім того, і у ОСОБА_7 , і у ОСОБА_1 в проміжках між дією обов`язків були наявні закордонні паспорти, якими вони користалися для виїзду за кордон, однак завжди поверталися в Україну та жодних дій, які б свідчили про їх намір переховуватися від суду не вчинювали.

Відповідно до п. 5 ст. 9 КПК України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішеннях ЄСПЛ у справах: «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21.04.2011), «Харченко проти України» (рішення від 10.02.2011), «Єлоєв проти України» (рішення від 06.11.2008), «Белевитский проти Росії» (рішення від 01 березня 2007 року), Європейським судом з прав людини була сформульована презумпція, відповідно до якої з перебігом ефективного розслідування справи та судового розгляду, зменшуються ризики, які стали підставою для обрання особі запобіжного заходу. Отже зі спливом певного часу як досудового розслідування так і судового розгляду, зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України презюмується.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У рішенні Європейського суду з прав людини, Мангурас проти Іспанії від 20.11.2010р., суд зазначив, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Аналогічна позиція була висловлена Європейским судом з прав людини у справі «Стайков проти Болгарії» від 12 жовтня 2006 року (заява N 49438/99), в якій суд нагадав, що у відповідних прецедентних рішеннях він визначив, що сума застави має встановлюватися з урахуванням коштів, якими володіє сам обвинувачений.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що «застава» розглядається не як гарантія відшкодування шкоди, а як гарантія явки обвинуваченого на слухання. З огляду на це, її розмір повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу (рішення від 20 вересня 2010 року у справі «Mangouras v. Spain», п. 78; від 27 червня 1968 року у справі «Neumeister v. Austria», п.14).

При цьому, як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні від 3 листопада 2009 року у справі «Piotrоsuch v. Poland» (п. 40), враховуючи, що на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою. Аналогічна позиція ЄСПЛ відображена також у рішенні від 15 листопада 2001 року у справі «Iwanczuk V. Poland» (п. 66) та в рішенні від 13 вересня 2005 року у справі «Skrobol v. Poland» (п. 57).

На необхідності враховувати матеріальне становище особи при визначенні розміру застави Європейський суд з прав людини вказав у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Hristova V. Bulgaria» (п. 111), у рішенні від 22 грудня 2004 року у справі «Bojilov v. Bulgaria» (п. 60. 61).

Таким чином, враховуючи належну процесуальну поведінку обвинувачених, які деякий час перебували без обов`язків, відсутність дійсних випадків ухилення їх від явки до суду чи інших процесуальних порушень, суд вважає, що розмір застави 2603 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, здатен забезпечити їх явку до суду у визначені дні та зможе запобігти ризикам, що були встановлені та зазначені в ухвалі Солом`янського районного суду при обранні запобіжного заходу у виді застави.

Виходячи із вищезазначеного та керуючись ст. 182, 184, 194, 199 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В клопотаннях прокурора про продовження обов`язків обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 - відмовити.

В клопотаннях прокурора про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 - відмовити.

Клопотання захисника Володимирської О.М. задовольнити частково.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 інший розмір застави, встановивши його в розмірі 2603 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5000363,00 (п`ять мільйонів триста шістдесят три) грн. 00 коп.

Повернути заставодавцю ОСОБА_10 4999637 (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 00 коп.

Клопотання захисника Іщенка О.Б. задовольнити частково.

Запобіжний захід у виді застави обвинуваченому ОСОБА_1 залишити без змін.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_1 інший розмір застави, встановивши його в розмірі 2603 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5000363,00 (п`ять мільйонів триста шістдесят три) грн. 00 коп.

Повернути заставодавцю ОСОБА_11 4999637 (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 00 коп.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді