Ухвала суду № 82194669, 04.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/2631/19

Провадження № 1-кс/520/6573/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі Цвігун А.В., розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Гой І.Л., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Різой К.Є. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12018160160001134 від 17.12.2018 року, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого, погодженого прокурором про накладення арешту майна в рамках кримінального провадження №12018160160001134 від 17.12.2018 року, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України.

Згідно клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що приблизно о 03.10 год. 07.04.2019, діючи згідно заздалегідь розробленого злочинного плану, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на автомобілі «Хонда Акорд», НОМЕР_1 під управлінням ОСОБА_2 , прибули до с. Червоний Хутір, Овідіопольського району, Одеської області, де зупинились на узбіччі дороги, після чого ОСОБА_2 , реалізуючи відведену йому роль, залишився в середині автомобіля спостерігати за навколишньою обстановкою.

В цей час, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , керуючись корисливим мотивом, діючи у відповідності до відведеної їм ролі, користуючись відсутністю вхідних воріт, приблизно о 04 годині 00 хвилин 07.04.2019, проникли на територію домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після чого, шляхом віджиму вхідної металопластикової двері проникли до будинку, звідки таємно викрали майно потерпілого ОСОБА_4 , спричинивши матеріальний збиток на загальну суму 29700 гривень.

Не зупиняючись на досягненому, ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 приблизно о 02 годині 30 хвилин 25.04.2019, на автомобілі марки ГАЗ 2410, з номерним знаком НОМЕР_2 , під управлінням ОСОБА_3 , прибули до с. Великодолинське, Одеської області де зупинились на узбіччі автодороги по вул. Молодіжній. В цей час, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 здійснили віджим вхідних дверей до приміщень вказаного будинку та проникли до його середини, де побачили відпочиваючих на ліжках господарів, про те, розуміючи що діють таємно та залишаться непоміченими, з метою повного виконання заздалегідь розробленого злочинного плану, продовжили вчиняти дії направлені на таємне викрадення чужого майна, однак покидаючи місце вчинення злочину з викраденим майно, були помічені неподалік тильного паркану, на території вказаного домоволодіння, потерпілим ОСОБА_6 , який голосом звернувся до останніх, в результаті чого, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , не застосовуючи до потерпілого ОСОБА_6 насильства, що не є небезпечним для життя та здоров`я, розуміючи що їх дії носять відкритий характер, з метою утримання викраденого майна, пришвидшили свій рух, перелізли через тильний паркан, за межі вказаного домоволодіння, в результаті чого відкрито викрали майно, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 матеріальний збиток у розмірі 223850 гривень.

Під час розслідування керуючись ст. 236 КПК України щодо виконання ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, з метою збереження та недопущення знищення речей і документів, які мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні, фіксації вчинення кримінальних правопорушення, обставин, що підлягають доказуванню під час досудового розслідування, збору доказів, які мають значення для кримінального провадження, 30.05.2019 проведено обшуки за місцем проживання підозрюваних, їх родичів, транспортних засобах, а також в торгівельних павільйонах на території ринків, в яких реалізовувався викрадений товар, за місцем мешкання осіб, які ймовірно причетні до скоєння вказаних та аналогічних злочинів.

Так, в рамках вказаного кримінального провадження, в результаті проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , за адресою АДРЕСА_2 , було виявлено та вилучено зазначені у клопотанні речі та документи.

Зважаючи на виниклі обставини, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що вище зазначені речі та документи є об`єктом кримінального правопорушення та зберігають на собі сліди кримінального правопорушення, тому мають суттєве значення для подальшого розслідування вказаного кримінального провадження, слідчий, за погодженням з прокурором звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Дослідивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.

Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідно обґрунтування необхідності арешту майна.

Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З клопотання сторони обвинувачення вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за фактом можливого вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України.

Разом з цим, у клопотанні сторони обвинувачення не зазначено, яке відношення вилучені речі та документи мають для розслідування факту можливого вчинення вищевказаних протиправних дій, як і належним чином не обґрунтовано, на підставі яких відомостей слідчий відніс вилучені речі та документи до категорії речових доказів, а саме, які слідові інформацію такі речі та документи містять та на підставі яких відомостей, слідчий вважає, що такі речі та документи є об`єктом кримінально протиправних дій.

Більше того, згідно долученої до клопотання постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 31.05.2019 року вбачається, що вилучене майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження №12018160160001134 від 17.12.2018 року, оскільки вилучені речі та документи містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що свідчить про розбіжність відомостей зазначених в такій постанові з відомостями, які вказані у клопотанні про арешт майна. Разом з тим, в будь-якому випадку, які конкретно відомості такі речі та документи можуть містити у вказаній постанові не зазначено.

Слідчий суддя наголошує, що сам по собі факт посилання слідчого на норми Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок арешту майна, як і факт визнання вилучених речей та документів речовими доказами в рамках кримінального провадження №12018160160001134 від 17.12.2018 року, без належного обґрунтування підстав вважати, що воно дійсно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, не може свідчити про дотримання стороною обвинувачення вимог КПК України.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до переконання, що подане слідчим, за погодженням з прокурором клопотання про арешт майна підлягає поверненню прокурору, з встановленням відповідного процесуального строку для усунення зазначених слідчим суддею недоліків.

Керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Гой І.Л., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Різой К.Є. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12018160160001134 від 17.12.2018 року, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.186 КК України - повернути прокурору.

Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.