Рішення № 82194476, 04.06.2019, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 492/1854/18

Провадження № 2/492/88/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого - судді Череватої В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Каширної О. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду в м. Арцизі Одеської області цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бучацький В. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2018 року представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що відповідно до кредитного договору № АР-1/0033/08/1181 від 01.02.2008 року, позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 3 000,00 гривень. При укладенні вказаного договору, сторони відповідно до ст. 259 ЦК України домовилися про зміну тривалості позовної давності до 10 років, що було відображено у п. 12.7 договору.

Згідно п. 2.1 договору, вказаний кредит відповідач зобов`язався повертати на протязі 12 календарних місяців з моменту його отримання, тобто до 01.02.2009 року та сплачувати відсотки за його користування згідно графіку, що є додатком № 1 до договору.

За прострочення повернення кредитних коштів, п. 9.4. кредитного договору була встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 1 відсотка від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежів.

В порушення умов кредитного договору, в останній раз відповідач сплатив тіло кредиту 13.09.2008 року та 18.11.2009 року сплатив 500 гривень, які були зараховані на погашення відсотків за кредитом у сумі 494,97 гривень та пені у сумі 5,00 гривень.

В порушення умов договору, відповідач, свої кредитні зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 29.10.2018 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 50 949,92 гривень, яка складається з наступного:

- 1 159,13 гривень - залишок боргу за тілом кредиту (основне зобов`язання);

- 11 922,01 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 37 868,78 гривень - заборгованість по пені за прострочення платежів, які представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 19 листопада 2018 року провадження у справі відкрито та її розгляд відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 21-22).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення сповіщений належним чином, звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу у його відсутність, позов підтримав повністю та просив суд позов задовольнити у повному обсязі, звернувся до суду з відповіддю на відзив, згідно якої просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бучацький В. В. в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності та з відзивом на позовну заяву, в якому просив суд в задоволенні позову відмовити та звернувся до суду із завою про застосування судом позовної давності, посилаючись на те, що в пункті 12.7. кредитного договору № АР-1/0033/08/1181 визначено, що до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цього договору застосовується строк позовної давності тривалістю 10 років, однак, ст. 259 ЦК України не визначає тривалості позовної давності, а лише передбачає можливість збільшити її. Договір кредиту не містить посилання на закон, яким встановлена позовна давність, а тому, на думку представника відповідача, не можливо встановити яка позовна давність збільшилась. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивачем не додані докази видачі грошей відповідачу.

Крім того, у зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Правовідносини по справі є цивільно-правовими та врегульовані Цивільним Кодексом України, главою 71, параграфом 2, про кредитний договір.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_1 01.02.2008 року звернувся до позивача із заявою про надання йому кредиту у розмірі 3 000,00 гривень. Відповідно до укладеного кредитного договору № АР-1/0033/08/1181 від 01.02.2008 року, позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 3 000,00 гривень. При цьому, при укладенні вказаного кредитного договору, сторони відповідно до ст. 259 ЦК України домовилися про зміну тривалості позовної давності до 10 років, що було відображено у п. 12.7 договору, і яка застосовується як до загальної, так і до спеціальної позовної давності (а. с. 11 - 12).

Згідно п. 2.1 договору, вказаний кредит відповідач зобов`язався повертати на протязі 12 календарних місяців з моменту його отримання, тобто до 01.02.2009 року та сплачувати відсотки за його користування згідно графіку, що є додатком № 1 до договору.

В порушення умов кредитного договору, в останній раз відповідач сплатив тіло кредиту 13.09.2008 року та 18.11.2009 року сплатив 500 гривень, які були зараховані на погашення відсотків за кредитом у сумі 494,97 гривень та пені у сумі 5,00 гривень.

У порушення умов договору відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Так, за умовами кредитного договору № АР-1/0033/08/1181 від 01.02.2008 року, Кредитна спілка «Перше Кредитне Товариство», як Кредитодавець надав ОСОБА_1 , як Позичальнику кредитні кошти в розмірі 3 000 гривень на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором (п.п. 1.1), кредит надається строком на 12 фактичних місяців від дати надання Кредиту з умовою щомісячної сплати процентів за користування кредитом в розмірі 0,197 процентів від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом, починаючи з дати, наступної за датою надання кредиту (п.п. 2.1, 3.1), погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься у розмірі в строки згідно додатку № 1 до Договору (п.п. 3.3), Позичальник зобов`язаний вчасно повернути Кредитодавцю суму кредиту у розмірі та в строки згідно додатку № 1 до Договору (п. п. 4.2), Позичальник зобов`язаний, при простроченні сплати частини або всієї суми кредиту, сплатити Кредитодавцю нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного залишку і строку користування кредитом, включаючи день погашення (п. п. 4.5), у випадку прострочення Позичальником сплати процентів за користування кредитом або несвоєчасним поверненням суми кредиту повністю або відповідної його частини, Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню у розмірі 1 процента від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежів (п. п. 9.4), до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цього Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 10 років (ст. 259 ЦК України (п. п. 12.7).

ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання не виконав, останній раз добровільно сплатив гроші 18.11.2009 року у розмірі 500 гривень, і станом на 29.10.2018 р. має перед Кредитною спілкою «Перше Кредитне Товариство» заборгованість в сумі 50 949,92 гривень, яка складається з наступного:

- 1 159,13 гривень - залишок боргу за тілом кредиту (основне зобов`язання);

- 11 922,01 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 37 868,78 гривень - заборгованість по пені за прострочення платежів.

Стороною у спорі заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Так, у своєму відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту укладання між ним та Кредитною спілкою "Перше кредитне товариство" (далі - КС «ПКТ») кредитного договору № АР-1/0033/08/1181 від 01.02.2008 року (далі - кредитний договір). Відповідач за кредитним договором особисто отримав кредитні кошти у сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок, що підтверджує видатковий касовий ордер № 340 від 01.02.2008 року.

В п. 3.1. кредитного договору плата за користування кредитом (проценти) становить 0,197 процентів від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а у п. 12.8. даного кредитного договору зазначено, що до відома Позичальника ОСОБА_1 доведена процентна ставка за цим Договором, яка складає 72 (сімдесят два) процента річних.

У ч. 2 ст. 536 ЦК України зазначено, що розмір процентів за користування грошовими коштами встановлюється договором.

Відповідно до п. 10.1. кредитного договору встановлено, що цей Договір діє з моменту його підписання Сторонами до моменту виконання всіх зобов`язань Позичальника ОСОБА_1 за цим договором перед Кредитодавцем - КС «ПКТ».

Відповідачем не здійснювались регулярні щомісячні платежі, як передбачено було узгодженим графіком платежів (Додаток № 1 до кредитного договору), а тому зростала заборгованість по процентам та нараховувалась пеня за прострочення платежів, яку він не сплачував в повному обсязі.

Відносно строку позовної давності, п. 12.7. кредитного договору встановлено, що до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього Договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 10 (десять) років (ст.259 Цивільного кодексу України), з чим погодився відповідач ОСОБА_1 та підписав даний кредитний договір.

Згідно ст. 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

У ст. 259 ЦК України не передбачено, що сторони повинні вказувати окремо про збільшення строку загальної або спеціальної позовної давності при домовленості. Так як правовідносини, що пов`язанні з виконанням даного кредитного договору стосується строків як загальної так і спеціальної позовної давності, а тому застосовується строк позовної давності тривалістю у 10 (десять) років, як для загальної так і для спеціальної позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Останній раз відповідач сплатив добровільно за кредитним договором 18.11.2009 pоку, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 1755 від 18.11.2009 року. Відповідач отримав всю попередню інформацію від КС «ПКТ», так як у заяві про надання йому грошових коштів від 01.0.2008 року зазначено, що вимоги ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" КС «ПКТ» виконанні в повному обсязі, викладена у вищевказаній статті інформація була одержана особисто ОСОБА_1 та підписано ним. Також у п. 12.10. кредитного договору зазначено, що зміст ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" йому відомі, а Кредитодавець - КС «ПКТ» повідомив Позичальника ОСОБА_1 у письмовій формі зазначену у вказаній нормі інформацію, що підтверджується підписом ОСОБА_1 на кредитному договорі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

А як передбачено ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідачем ОСОБА_1 не надано жодних істотних доказів, які підтверджували б про своєчасну сплату за кредитним договором та відсутності у нього заборгованості, а також не надано жодного істотного доказу своїм ствердженням, на які він посилається, що мали б істотне значення для наявності підтвердження ненавмисного невиконання своїх зобов`язань перед КС «ПКТ».

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими доказами, речовими доказами, електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Як передбачено ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення відповідача ОСОБА_1 , оскільки підпис його на договорі є доказом того, що сторони погодилися з умовами договору.

Відповідач ОСОБА_1 особисто уклав кредитний договір з КС «ПКТ» на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважав його справедливим.

Тобто, при підписанні кредитного договору, всі передбаченні чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотриманні, договір містить всі передбаченні чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладання.

Позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, визначеною сторонами у кредитному договорі, про що свідчать підписи сторін, у зв`язку з чим у застосуванні строку позовної давності слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором слід звернути увагу на наступне.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Як зазначалось вище, згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з досліджених доказів, умови кредитного договору позичальником ОСОБА_1 належним чином не виконані, в передбачені договором строки кредит не погашений.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, яка складається з: суми залишку боргу за тілом кредиту (основне зобов`язання) - 1 159,13 гривень; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 11 922,01 гривень; заборгованість по пені за прострочення платежів - 37 868,78 гривень.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

В ч. ч. 3, 4 ст.18 Закону наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним.

При цьому п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону встановлено, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

В своєму рішенні № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» Конституційний Суд України зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 2, 3 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення боргу за тілом кредиту та заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягають задоволенню, оскільки вони ґрунтуються на підставах, визначених діючим законодавством, та умовах договору.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Грошовим зобов`язанням вважається зобов`язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Правила даної статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов`язання. Частина 1 статті встановлює виключення із загального правила про припинення зобов`язання у зв`язку із неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК). Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов`язаний відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені зазначеною статтею.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у Постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

За таких обставин, позов в частині стягнення заборгованості за кредитами (тіло кредиту), відсотків підлягає задоволенню як доведений, обґрунтований та оскільки він базується на підставах, визначених діючим законодавством.

Однак, вимога, щодо стягнення пені, на думку суду, підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Як зазначено в ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

В силу ч. 3 ст. 551 вказаного Кодексу, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 12 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Вказана позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним судом України в справі № 6-100цс14.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Виходячи із загальних положень цивільного законодавства про відповідальність та про забезпечення виконання зобов`язання санкція у вигляді неустойки (пені) спрямовується на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань по поверненню позики. Розмір санкції в грошовому виразі має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У відповідності до п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013 «У справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», з приводу значного перевищення розміру неустойки над розміром основного боргу за кредитом, було зазначене наступне: положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі боржника як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання кредиту щодо сплати боржником пені за прострочення у поверненні кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп 2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа боржника вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Проаналізувавши складові розрахунку заборгованості (а. с. 13), та враховуючи ті обставини, що позивачем за кредитним договором № АР-1/0033/08/1181 від 01.02.2008 року нарахована пеня у розмірі 37 868,78 гривень, що значно перевищує розмір збитків за кредитним договором, а саме суму кредиту, тому у відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України та виходячи із засад справедливості та розумності, суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки до розміру збитків, тобто до залишку боргу за тілом кредиту (основного зобов`язання) - 1 159,13 гривень.

Оцінивши наявні в даній справі докази, суд робить висновок про доведеність того, що 01.02.2008 року між Кредитною спілкою «Перше Кредитне Товариство» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № АР-1/0033/08/1181.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 не оспорював в судовому порядку кредитний договір № АР-1/0033/08/1181, а ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Щодо застосування загальної та спеціальної позовної давності, то суд враховує наведені вище норми ЦК України та умови п. 12.7 вказаного кредитного договору та вважає, що сторони домовились, до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цього Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 10 років.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 останній раз добровільно сплатив гроші 18.11.2009 року у розмірі 500 гривень, а з позовом до Арцизького районного суду Одеської області позивач звернувся 08.11.2018 року, тобто в межах десятирічного строку позовної давності, що виключає застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 належним чином не виконує обов`язки щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, зважаючи на те, що відповідач не надав жодного доказу на спростування вказаної заборгованості, суд знаходить, що з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» слід стягнути заборгованість за вказаним кредитним договором, станом на 29.10.2018 року, а саме: 1 159,13 гривень боргу за тілом кредиту та 11 922,01 гривень заборгованості за відсотками за користування кредитом, задовольнивши позов в цій частині.

Вирішуючи питання про стягнення пені за прострочення платежів в сумі 37 868,78 гривень, то суд враховує, що розмір пені значно перевищує розмір збитків тіла кредиту, а тому, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, такі, як справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає необхідним зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» до 1 159,13 гривень, задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

Судом встановлено, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором, однак, відповідач всупереч вимог чинного законодавства належним чином свої зобов`язання з повернення чергової частки кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконував та не здійснював повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі у встановлені строки. Ці обставини не підлягають доказуванню, оскільки про них зазначено в позовній заяві та вони не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. ст. 76 - 83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В порушення умов договору, відповідач, свої кредитні зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 29.10.2018 року, у відповідача перед позивачами утворилась заборгованість у розмірі 50 949,92 гривень, яка складається з наступного:

- 1 159,13 гривень - залишок боргу за тілом кредиту (основне зобов`язання);

- 11 922,01 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 37 868,78 гривень - заборгованість по пені за прострочення платежів, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості відповідача за кредитним договором (а. с. 13).

Станом на дату винесення рішення, доказів погашення заборгованості, відповідачем суду не надано.

Доказів, в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності складеного позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачем до суду не надано, інший розрахунок заборгованості на іншу дату за укладеним між сторонами по справі договором суду також не надано, відтак, розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.

Суд вважає, що відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Стаття 1056-1 ЦК України передбачає, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно до ст. 1048 ЦК України кредитор має право на одержання від позичальника відсотків нарахованих на суму боргу до дня його повернення. Розмір та порядок одержання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору кредит у строк та в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.

Суд, вивчивши матеріали справи, доходить до висновку, що в справі мається достатньо доказів для ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 240,27 гривень, яка складається з наступного:

- 1 159,13 гривень - залишок боргу за тілом кредиту (основне зобов`язання);

- 11 922,01 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 1 159,13 гривень - заборгованість по пені за прострочення платежів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Згідно із положенням ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставки судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума заявлених позивачем вимог складає 50 949,92 гривень, судовий збір сплачений в сумі 1 762,00 гривень. Згідно з цим рішенням суду задоволено вимог на загальну суму 14 240,27 гривень.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з огляду на часткове задоволення позову, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судового збору у розмірі 1 762,00 гривень, що буде відповідати вимогам щодо ставки судового збору, який сплачується за майнову позовну юридичною особою, яка не може бути меншою від 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вимогам щодо пропорційного покладення на сторони суми судового збору від розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 509, 510, 526, 527, 611, 612, 623, 624, 625, 1046-1049,1052, 1054 ЦК України (16.01.2003 р.), суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» (65020, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 104, код ЄДРПОУ: 23212644, МФО 328823, р/р НОМЕР_2 у Філії «ОРУ» Банку «Фінанси та кредит», ТОВ) заборгованість за кредитним договором № АР-1/0033/08/1181 від 01.02.2008 року у розмірі 14 240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) гривень 27 копійок, яка складається з наступного:

- 1 159,13 гривень - залишок боргу за тілом кредиту (основне зобов`язання);

- 11 922,01 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 1 159,13 гривень - заборгованість по пені за прострочення платежів.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Кредитної спілки «Перше Кредитне Товариство» сплачений судовий збір по справі у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості у розмірі, зазначеному позивачем, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04 червня 2019 року.

Позивач: Кредитна спілка «Перше Кредитне Товариство» (65020, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 104, код ЄДРПОУ: 23212644, МФО 328823, р/р НОМЕР_2 у Філії «ОРУ» Банку «Фінанси та кредит», ТОВ).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

СУДДЯ

Арцизького районного суду В. І. Черевата

Одеської області