Рішення № 82192321, 05.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3052/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку ст. 287 КАС України (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування Постанови про стягнення виконавчого збору від 15.06.2018 року по ВП №52000506,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати Постанову Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення виконавчого збору від 15.06.2018 року по ВП №52000506 у розмірі 58 784,95 грн.

Позов вмотивовано наступним.

У Відповідача не має правових підстав для застосування відповідальності у вигляді сплати величезного виконавчого збору за порушення, якого не було вчинено.

Відкриття ВП №52000506 відбулось за Законом, який передбачав можливість добровільного виконання та підставу для стягнення виконавчого збору (ч. 1 та 8 ст. 28 Закону). Порушення норм вказаного закону та моїх прав, не можуть бути підставою для висновку про невиконання вимоги державного виконавця і як наслідок про наявність підстав для стягнення виконавчого збору, особливо коли Боржника позбавили можливості перераховувати частину пенсії на реквізити безпосередньо Стягувана, тобто позбавили можливості добровільного виконання у доступний спосіб.

У відповідача взагалі не було б причин передавити Виконавчий лист № 2-6788/09 до УПФ для звернення стягнення на доходи боржника (Постанова від 05.12.2016 року).

При прийнятті Постанови від 15.06.2018 року перелічені обставини не змінились, порушення норм права та прав Боржника продовжуються. Про хід виконавчого провадження я змушений отримувати інформацію самотужки, адже в порушення ст. 28 чинного Закону України «Про виконавче провадження» документи виконавчого провадження мені як не надсилались з моменту відкриття, так і не надсилаються по цей час.

Постає питання, за які дії відповідач вимагає сплати виконавчого збору у розмірі 58784,95 грн.

Матеріали ВП №52000506 свідчать, що на 15.06.2018 року Відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на примусове виконання:

Інформація про майновий стан Божника була запитана ще у вересні 2016 року і то в електронному вигляді;

Постанови, які виносяться державним виконавцем як не надсилались, так і не надсилаються Боржнику;

Про перерахунок коштів інформація Боржнику надається тільки за його письмовим зверненням;

Виконавчий лист ще в грудні 2016 року переданий до УПФУ для виконання;

після 15.06.2018 року до бази внесено запис та Постанову про скасування Постанови, скасованої судовим рішенням, яке набрало законної сили 05.03.2018 року;

станом на травень 2019 року не виконана Ухвала від 15.02.2018 року в частині скасування Постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.12.2016 року.

З наведеного вбачається, що з 05.12.2016 року відповідач не вчиняв по ВП №52000506 будь-які належні дії примусового характеру.

Спірна ситуація по ВП №52000506 була спровокована виключно протиправними діями співробітників Першого Приморського відділу ДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області, які були визначені як такі Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 15.02.2018 року по справі № 522/5291/17.

Постанова від 15.06.2018 року є наслідком неправомірних дій, які призвели до порушення моїх прав, в тому числі щодо добровільного виконання. Протиправні дії відповідача не можуть слугувати підґрунтям для стягнення з Боржника виконавчого збору, в той час, як з дати отримання інформації про відкриття провадження по ВП №52000506 по суті здійснюється добровільне виконання виконавчого листа № 2-6788/09.

З огляду на вказане відповідач не набув правових підстав для винесення 15.06.2018 року Постанови про стягнення виконавчого збору вдруге. Така постанова є протиправною та має бути скасована.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 27.05.2019 року відкрито провадження по справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст.287 КАСУ.

Відповідач по справі повідомлений шляхом направлення ухвали засобами електронної пошти, що міститься на офіційному сайті Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області та шляхом опублікування ухвали від 27.05.2019 року на сайті Одеського окружного адміністративного суду 28.05.2019 року.

Також, вказана ухвала направлена відповідачу засобами поштового зв`язку та отримана ним 31.05.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 6502613375616 (6530005561311).

Згідно ч.1-3 ст. 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Відповідач по справі (Перший Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області) не зважаючи на належне повідомлення до судового засідання не з`явився, відзив на адміністративний позов не надав, як не надав і письмових доказів щодо порядку здійснення виконавчого провадження відносно позивача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

На розгляді Приморського районного суду міста Одеси знаходилась цивільна справа № 2-6788/09 за позовною заявою комерційного банку «Форум» (після реорганізації - ПАТ «Банк Форум») до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про розірвання Кредитного договору № 0073/08/08-CL та стягнення заборгованості у розмірі 586 119 грн. 46 коп. та витрат по сплаті державного мита у сумі 1700 грн. та ІТЗ у сумі 30 грн.

27.04.2009 року ухвалено Рішення, яким позовні вимоги банку задоволені в повному обсязі.

08.05.2009 року Рішення набрало законної сили.

03.07.2012 року з метою виконання Рішення по справі № 2-6788/09 видано дублікат Виконавчого листа.

19.08.2016 року ПАТ «БАНК ФОРУМ» звернулось до Приморського ВДВС міста Одеси із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-6788/09.

23.08.2016 року відкрито ВП №52000506.

30.08.2016 року винесено Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 58 784,95 грн.

20.03.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси із Скаргою на вказані дії та постанову державного виконавця в межах ст. ст. 383-385 ЦПК України (справа № 522/5291/17).

05.07.2017 року Приморський районний суд міста Одеси постановив по справі №522/5291/17 Ухвалу, якою відмовив у задоволенні скарги позивача.

26.10.2017 року Апеляційний суд Одеської області постановив по справі №522/5291/17 Ухвалу, якою задовольнив апеляційну скаргу позивача частково, Ухвалу від 05.07.2017 року скасував і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою від 15.02.2018 року по справі №522/5291/17 скаргу задоволено, Постанову про стягнення виконавчого збору від 30.08.2016 року скасовано. Вказана ухвала набрала законної сили 05.03.2018 року.

Постановою про скасування процесуального документа від 15.06.2018 р. (ВП №52000506) скасовано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.08.2016 року, що видана при примусовому виконанні виконавчого листа №2-6788/09, виданого 03.07.2012 року - на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/5291/17 від 15.02.2018 р.

15.06.2018 року винесено Постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 58784, 95 грн. (ВП №52000506) на підставі приписів ст. ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року за № 606-XIV в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 606-XIV).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 17 Закону № 606-XIV обумовлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"; рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

05.10.2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.

Частиною 6, 7 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення визначено:

Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

ВИСНОВКИ СУДУ

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАСУ).

У Постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі №761/11524/15-ц сформовані правові висновки, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

«Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З матеріалів виконавчого провадження №53301877 встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №761/11524/15-ц від 10 березня 2016 року.

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові від 18 вересня 2017 року про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Висновок апеляційного суду про те, що частини перша та друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення…

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом».

Як зазначалось судом, відповідач (Перший Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області) відзив на адміністративний позов не надав.

Приписами ч. 4 ст. 159 КАС встановлено, що ненадання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.

Причини ненадання відповідачем відзиву на позов суду не повідомлені, а отже, суд вважає за можливе кваліфікувати ненадання відповідачем - Перший Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області відзиву на позов, як визнання позову.

Наслідки визнання позову встановлені ч. 4 ст. 189 КАС України шляхом ухвалення рішення про задоволення позову.

Однак, з метою з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення доказів з власної ініціативи (ч.4 ст. 9 КАСУ), судом роздруковано з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень виконавче провадження №52000506, яке містить в собі:

Постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2016 р.;

Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.08.2016 р., яка містить посилання на те, що боржником у наданий строк виконавчий лист не виконано;

Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.08.2016 р., яка містить в собі пропозицію боржнику виконати виконавчий лист в добровільному порядку в строк до ..… року та посилання на те, що боржником у наданий строк виконавчий лист не виконано;

Постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 01.12.2016 року;

Постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.12.2016 року;

Постанова про передачу виконавчого провадження від 17.08.2017 року;

Постанова про прийняття виконавчого провадження від 14.11.2017 року;

Постанова про скасування процесуального документу (Постанови про стягнення виконавчого збору) від 15.06.2018 року;

Постанова про стягнення виконавчого збору від 15.06.2018 року.

Досліджені судом матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що державним виконавцем не вчинялось ніяких дій з примусового виконання виконавчого листа, що згідно правової позиції Верховного Суду свідчить про неправомірність винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім цього, матеріали виконавчого провадження не містять в собі інформації щодо направлення постанов на адресу позивача, щодо строку для добровільного виконання рішення та щодо самого виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий обов`язок відповідачем не виконано.

Розглядаючи адміністративну справу, суд виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, ґрунтуючись на засадах верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування Постанови про стягнення виконавчого збору від 15.06.2018 року по ВП №52000506.

За позицією Європейського суду з прав людини щодо судового контролю за дискреційними адміністративними актами, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства»; п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру»; п.47-56 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування Постанови про стягнення виконавчого збору від 15.06.2018 року по ВП №52000506 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про стягнення виконавчого збору від 15.06.2018 року по ВП №52000506

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

Перший Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області - адреса: 65026, м. Одеса, вул. Польський узвіз, 6, E-mail: info_pml@od.od.dvs.gov.ua, телефони: (048) 705-11-25)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.