Рішення № 82191924, 31.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2019 року м.Київ № 320/5568/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Київський обласний військовий комісаріат та Міністерство оборони України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому позивач просить визнати протиправною відмову Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності та зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, у розмірі 119000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, підполковник у відставці, проходив військову службу з 1985 року. Під час проходження служби наказом Міністра оборони України від 19.10.1999 № 600 був відряджений у розпорядження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з залишенням на військовій службі.

Наказом Міністра оборони № 831 від 20.12.2014 позивача звільнено у запас за п. б (за станом здоров`я).

27.03.2018 МСЕК міста Києва позивачу встановлена 3-тя група інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із проходженням служби.

Внаслідок встановлення інвалідності у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

Позивач вказує, що звернувся до відповідача з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги. Проте, листом № 1-26.2-2718 від 12.06.2018 Украерорух відмовив у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, мотивуючи відмову тим, що така виплата має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету, призначених на утримання Збройних Сил України.

На думку позивача така відмова є неправомірною та такою, що порушує його права та законні інтереси.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подав до суду відзив, в якому зазначив, що Украерорух є державним комерційним підприємством, яке не отримує кошти ні з державного, ні з будь-якого місцевих бюджетів, а отже не має законних підстав призначати та виплачувати одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності.

Третя особа - Міністерство оборони України, позовні вимоги не визнала, подала до суду відзив, в якому зазначено, що позивачем вірно визначено відповідача у даній справі, який і повинен проводити виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи. Також зауважено, що позивачем не надано всього переліку документів, визначеного п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Ненадання зазначених документів не дає можливості прийняти рішення про обґрунтованість вимог позивача за відсутності обставин, визначених п. 19 Порядку № 975.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5568/18, розпочато підготовку справи до судового розгляду, витребувано докази по справі від сторін, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 19.03.2019 з`явились позивач, представник позивача, відповідача та третьої особи, надали суду пояснення.

19.03.2019 до Київського окружного адміністративного суду надійшли клопотання представника позивача та третьої особи про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Приймаючи до уваги подані представником позивача та третьої особи клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження, враховуючи відсутність заперечень у представника відповідача та те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, у витребуванні додаткових доказів, суд прийшов до висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Протокольною ухвалою від 19.03.2019 року постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області 09 січня 1996 року (а.с. 13).

ОСОБА_1 був призваний на військову службу з 01.08.1985 року Бориспільським РВК. З 01.08.1985 по 21.10.1989 - курсант Ворошиловградського вищого військового авіаційного училища штурманів, з 21.10.1989 по 11.12.1989 - зарахований у розпорядження Головнокомандуючого Військами Протиповітряної оборони, в/ч 32457 (Литва, м.Шауляй), з 12.12.1989 по 14.02.1994 - штурман наведення комплексу автоматизованих засобів управління, в/ч 32457 (Литва, м.Шауляй), з 14.02.1994 по 10.07.1995 старший помічник начальника групи управління польотами (по радіолокаційному управлінню), в/ч 45035 (Київська область, м.Бориспіль), з 10.07.1995 по 10.03.1998 - начальник групи управління польотами, в/ч 45035 (Київська область, м.Бориспіль), з 10.03.1998 по 19.10.1999 - старший помічник начальника чергової зміни (радіолокаційне управління), в/ч А2264 (Київська область, м.Бориспіль).

Наказом Міністра оборони України від 19.10.1999 року № 600 позивач був відряджений в розпорядження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, де проходив військову службу на різних посадах та отримував відповідно до вимог законодавства грошове забезпечення військовослужбовця, про що свідчить витяг з послужного списку підполковника ОСОБА_1 (а.с.19).

Наказом Міністра оборони України від 20 грудня 2014 року №831 підполковника ОСОБА_1 , заступника керівника польотів районного диспетчерського центру регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) (а.с. 16).

На день звільнення з військової служби вислуга років позивача у Збройних Силах України становила: календарна - 29 років 04 місяці, пільгова - 31 рік 02 місяці.

Наказом директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 грудня 2014 року №656/о позивач був звільнений 24 грудня 2014 року з посади заступника керівника польотів районного диспетчерського центру РСП «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, з правом носіння військової форми одягу (підстава видання наказу - витяг із наказу Міністра оборони України від 20.12.2014 №831, телеграма заступника директора РСП «Київцентраеро» з ВПП від 23.12.2014 №230851) (а.с. 17).

Наказом директора РСП «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 24 грудня 2014 року №658/о позивач був звільнений 24 грудня 2014 року з посади заступника керівника польотів районного диспетчерського центру РСП «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, з правом носіння військової форми одягу (підстава видання наказу - витяг із наказу Міністра оборони України від 20.12.2014 №831, наказ Украероруху від 23.12.2014 №656/о (а.с. 18).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія АВ № 1050286 при первинному огляді позивачу вперше встановлена ІІІ група інвалідності з 19.03.2018 року довічно, причина інвалідності: захворювання, пов`язане з проходженням військової служби (а.с. 20).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з заявою від 25.05.2018 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, додавши до заяви копію виписки МСЕК від 27.03.2018, копію витягу з Наказу Міністра оборони України від 20.12.2014 № 831; копію витягу з наказу директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23.12.2014 №656/0; копію витягу з наказу КРЦ «Київцентраеро» № 658/0 від 23.12.2014 (а.с. 21).

Відповідачем надано відповідь від 12.06.2018 №1-26.2-2718 на зазначену заяву, в якій Державне підприємств обслуговування повітряного руху зазначає, що не має законних підстав для призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв`язку з встановленням інвалідності.

У своїй відмові відповідач посилається на вимогу пункту 6 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями правоохоронними органами, у яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, проходження служби у військовому резерві резервістами.

Крім того, Державне підприємство обслуговування повітряного руху зазначило, що діючим законодавством, а саме Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, передбачено чіткий порядок звернення щодо виплати такої допомоги (а.с.22-23).

Згідно листа Київського обласного військового комісаріату від 22.06.2018 за вих.№2/5/1082 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності зазначено, що ОСОБА_1 необхідно звертатися до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а.с. 24).

Згідно листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.08.2018 за вих.№ 248/3/6/1737, у Міністерства оборони України немає законодавчих підстав для прийняття рішення про призначення допомоги військовослужбовцям, які відряджалися для проходження військової служби до державних підприємств (а.с. 25-26).

Вважаючи, що відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності є протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (тут і далі - в редакції на час звернення позивача із заявою про виплату одноразової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності від 25.05.2018) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

призову громадян України на військову службу;

прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону Україні «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Загальний стаж проходження позивачем військової служби в Збройних Силах України з 01.08.1985 по 24.12.2014 становить в календарному обчисленні 29 років 04 місяці, в пільговому - 31 рік 02 місяці (а.с.16).

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (тут і далі - Закон №2011-XII у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про виплату одноразової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності від 25.05.2018).

Положеннями ст.1 Закону №2011-XII встановлено, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 1-2, 2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 7 статті 9 Закону №2011-ХІІ, за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені статтями 9 і 9 1 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями у цих державних органах, підприємствах, установах, організаціях, затверджується Президентом України.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п.5 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Як слідує з матеріалів справи позивачу встановлена ІІІ група інвалідності відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія АВ № 1050286 від 27.03.2018 при первинному огляді вперше з 19.03.2018 року довічно у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби, що відповідно до вищевказаного п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ є підставою для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Згідно з ч. 2 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Суд зазначає про неузгодженість складу статті 16 та статей 16-2, 16-3 Закону № 2011-ХІІ, оскільки стаття 16 Закону №2011-ХІІ складається не з пунктів, а з трьох частин, а частина друга цієї статті містить дев`ять пунктів, в той час як в статтях 16-2 та 16-3 цього Закону йде посилання на підпункти пункту 2 статті 16.

Відтак, з урахуванням викладеного, суд зазначає, що призначення та виплата позивачу одноразової грошової допомоги має відбуватися на підставі саме пункту 5 частини 2 статті 16 цього Закону, що у логічному зв`язку із частиною 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ означає, що розмір одноразової грошової допомоги в такому випадку визначає Кабінет Міністрів України, при чому розмір одноразової грошової допомоги позивача не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульовано статтею 16-3 Закону №2011-ХІІ.

Так, частина 2 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ визначає, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Відповідно до ч.5 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) були відряджені.

У такому самому порядку здійснюється виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, якого було відряджено до державного органу, установи, організації із залишенням його на військовій службі (абз. 2 ч.5 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до ч.6 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Частина 8 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ встановлює, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Згідно з ч. 9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ, є 19 березня 2018 року (дата встановлення інвалідності).

Приймаючи до уваги, що позивач на дату встановлення йому інвалідності з 19.03.2018 (довідка до акта огляду МСЕК серія АВ № 1050286 від 27.03.2018) був звільнений з військової служби і не обіймав посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги позивачу не підпадає під дію ч.5 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ і відповідно не може здійснюватися за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він був відряджений.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до абз.4 пп. 2 п. 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Пунктом 12 Порядку № 975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно з п.17 Порядку 975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Щодо органу державної влади підпункт 3.4.2 пункту 3.4 розділу 3 Державного класифікатору України «Класифікація форм власності» ДК 001:2004, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97, надає таке визначення.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (1, ст. 6).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (1, ст. 75).

Вищим органом в системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством.

До системи місцевих органів виконавчої влади входять місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (1, ст. 113, 116); (9); (8, ст. 1).

Іншого визначення поняття "орган державної влади", як і синонімічного до нього поняття «державний орган» чинне законодавство не містить.

Разом з тим, в науковій літературі поширеним є визначення державного органу як організаційно і структурно уособленої частини державного механізму, яка наділена в установленому Конституцією України порядку державно-владними повноваженнями, правовими і матеріально-фінансовими ресурсами для реалізації завдань і функцій державної влади.

Отже, органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади.

В той же час сторонами та третіми особами не заперечувався той факт, що згідно положень Статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 06.04.2016 № 137, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство, що входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (скорочене найменування - ДП «Украерорух») (а.с. 61-75).

Згідно з п. 2.1. Статуту Державне підприємство з обслуговування повітряного руху України утворено з метою надання безпечного та економічно ефективного аеронавігаційного обслуговування користувачам у Повітряному просторі, яке включає організацію повітряного руху, зв`язок, навігацію, спостереження (радіотехнічне забезпечення), пошук і рятування, метеорологічне обслуговування та надання аеронавігаційної інформації.

Відповідно, визначення відповідача, який є державним унітарним підприємством, не є тотожним визначенню органу державної влади в розумінні приписів ч. 6 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ та пп. 12, 17 Порядку № 975.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ», зазначаючи, що в тексті самої постанови відсутнє слово «підприємство», в той час як грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється саме на підставі цієї постанови.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ» (далі - Постанова КМУ №104) установлено, що військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби.

При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби (абз.2 п.1 Постанови КМУ №104).

Виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби (абз.2 п.1 Постанови КМУ №104).

Однак, суд вважає, що до спірних правовідносин положення Постанови КМУ № 104 не застосовуються, оскільки зазначеним нормативно-правовим актом врегульовано правовідносини, які виникали між позивачем та відповідачем (як цивільною установою) виключно щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, відповідно до положень ч. 9 ст. 6 Закону № 2232-XII, якими передбачено можливість відрядження військовослужбовців до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

Дійсно, грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до ДП «Украерорух», відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 № 1281 «Про створення об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України», здійснюється у порядку, визначеному Постановою КМУ № 104. При цьому фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснювалось за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що Міноборони не здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до ДП «Украерорух», та не несе відповідних зобов`язань зі здійснення таких видатків.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), які гарантують виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, була висловлена раніше колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7.04.2014 (справа № 21-398а14).

Разом з тим, предметом спору у цій справі не є одноразова грошова допомога при звільненні, передбачена ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, а одноразова грошова допомога у зв`язку із встановленням групи інвалідності, яка не є видом грошового забезпечення військовослужбовця, в розумінні ст. 9 Закону № 2262-ХІІ та ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, оскільки є окремим видом соціального захисту військовослужбовця, передбаченим ст.16 Закону № 2011-ХІІ, згідно якої це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву щодо належного відповідача третя особа, Міністерство оборони України, вказує на положення ч. 5 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ, згідно яких у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі звільненій з військової служби, який на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його звільнення з військової служби обіймав посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він був відряджений.

Суд вважає такі доводи недостатніми на підтвердження наявності у відповідача обов`язку нарахування та виплати спірних сум одноразової грошової допомоги, оскільки зазначені норми права свідчать лише про врегулювання питання визначення джерела фінансування виплат, а не питання призначення до виплати такої допомоги. При цьому суд зауважує, що відповідач є державним унітарним підприємством, а в ч. 5 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ йде мова про державні органи, установи, організації.

В той же час, як вище зазначалося, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, згідно вимог ч. 6 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ та п. 12, п. 17 Порядку № 975 здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

До зазначених суб`єктів, які наділені повноваженнями з призначення та виплати одноразової грошової допомоги, право на яку передбачене ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, відповідач не відноситься.

Враховуючи визначення поняття одноразової грошової допомоги, яке міститься в ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, як гарантованої державою виплати, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання, необхідно брати до уваги вимоги ст. 23 Закону № 2011-ХІІ, якими передбачено, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ, до яких відповідач теж не відноситься.

Вирішуючи спір на користь відповідача, суд зауважує, що відповідно до вимог п. 13 Порядку № 975, Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов`язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1994 № 290, з метою правового і соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України, осіб, звільнених з військової служби зі Збройних Сил України та СРСР, які стали інвалідами, військовозобов`язаних та резервістів, які стали інвалідами внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов`язаних з їх призовом на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, членам родин загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України, у тому числі які загинули під час виконання обов`язків військової служби у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, наказом Міністерства оборони України від 26.10.2016 № 564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 17.11.2016 за № 1497/29627, було затверджено Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Положення №564).

Згідно з пп. 2 п. 1 Загальних положень такого Положення №564, в апараті Міністерства оборони України утворюється спеціальна комісія (далі - Комісія) з метою виконання пункту 13 Порядку 975, за яким керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. В свою чергу розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

До основних завдань та функцій Комісії Положенням №564 віднесено вивчення документів та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Положення зобов`язує Комісію приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без обмежень, зокрема щодо неможливості вирішення питання призначення одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Положення Статуту Державного підприємства з обслуговування повітряного руху України не передбачають право утворення при ньому Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Так само не передбачено утворення подібних комісій в органах або структурних підрозділах відповідача й Положенням № 564.

Таким чином, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України не наділено повноваженнями щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, тому відмова відповідача щодо призначення та виплати такої допомоги позивачу, викладена у листі відповідача від 12.06.2018 №1-26.2-2718, є правомірною.

Щодо посилань третьої особи - Міністерства оборони України на ненадання позивачем всього переліку документів до заяви про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності, визначених п.11 Порядку №975, зокрема не надано постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку захворювання та документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, суд зазначає таке.

Аналізуючи зміст листа відповідача від 12.06.2018 №1-26.2-2718, яким позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, суд зазначає, що в оспорюваній відмові відсутнє посилання на ненадання позивачем всього переліку документів, оскільки сама відмова відповідача обґрунтована тим, що позивач звернувся до неналежного суб`єкта.

Враховуючи викладене, суд не вважає за необхідне надавати оцінку таким доводам третьої особи, оскільки вони не були покладені в основу відмови у призначенні до виплати спірної допомоги відповідачем.

Отже, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, позивач не позбавлений права на повторне звернення до суду з тим самим позовом до належного відповідача. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 13.06.2018 (справа №303/3416/17), від 10.07.2018 (справа №336/4525/17), від 10.04.2019 по справі № 815/5133/16.

Частиною 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, то судові витрати не відшкодовуються позивачу.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складено 31.05.2019.

Суддя Кушнова А.О.