Рішення № 82191669, 05.06.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Житомир справа № 240/6816/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у присвоєнні їй статусу "Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни" та зобов`язати відповідача присвоїти їй статус "Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни".

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача. За життя останній проходив службу у збройних Силах України та брав участь в Антитерористичній операції з 15.01.2015 по 14.03.2015. Після проходження служби тривалий період хворів внаслідок захворювання отриманого під час проходження військової служби, яке в подальшому й стало причиною його смерті. На звернення позивача про надання статусу "Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни" відповідачем відмовлено у такому наданні з посиланням на те, що її померлий чоловік на день смерті не був військовослужбовцем та не підтверджено того, що захворювання в результаті якого він помер отримане під час військової служби. Вважає, що такі дії відповідача є неправомірними та порушують її права на отримання статусу "Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни".

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України подав відзив на позовну заяву від 27.05.2019. По змісту відзиву просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що військовослужбовця було звільнено в запас на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 27.12.2014 встановлено факт укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.20).

Згідно свідоцтва про смерть від 14.06.2017 Серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_3 від 30.04.2015 ОСОБА_2 був ветераном війни - учасником бойових дій (а.с.21).

З 07.11.2016 являється інвалідом 2 групи загального захворювання, що підтверджується довідкою Житомирської військової МСЕК серії 12 ААА № 901127 від 07.11.2016. Захворювання з проходженням військової служби пов`язане не було (а.с.22).

Протоколом засідання комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу ветерана війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №1 від 12.04.2019 встановлено відсутність правових підстав для надання ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до п.1 ст.10 Згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". За результатами голосування відмовлено у наданні статусу "член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни" ОСОБА_1 - дружині померлого учасника бойових дій з числа учасників антитерористичної операції, ОСОБА_2 (а.с.24-25).

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

В преамбулі до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Поширення чинності Закону № 3551-XII на членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Відповідно до ст.4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно до ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття.

Факт проходження ОСОБА_2 військової служби зокрема в період з 26.03.2014 по 14.03.2015 підтверджується довідкою військового комісару Малинського ОМВК від 19.11.2015 (а.с.13), довідкою військової частини польова-пошта В2254 від 14.03.2015 (а.с.16), воєнним квитком НК №5858074 (а.с.18-19).

Зв`язок захворювання, що призвело до смерті особи та участі в антитерористичній операції підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встано вленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Зі змісту встановлено, що захворювання "Хронічна печінкова недостатність. Портальна гіпер тензія II. Цироз печінки, стадія сформованого цирозу", молодшого сержанта у запасі ОСОБА_2 , 1973 року народження, яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.17).

Суд відхиляє посилання відповідача у протоколі на те, що статус інваліда 2 групи ОСОБА_2 призначено у зв`язку із загальним захворюванням, що спростовує право ОСОБА_1 на встановлення статусу "Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни".

Так, позивач просить встановити відповідний статус у зв`язку з тим, що її чоловік мав статус ветерана війни та такий статус померлого чоловіка сторонами не спростовується.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який відповідно до посвідчення був ветераном війни - учасником бойових дій, суд дійшов висновку, що позивач у відповідності до вимог статті 10 Закону № 3551-XII має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого ветерана війни, а тому відповідач протиправно відмовив у задоволенні її заяви про визначення такого статусу.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача присвоїти Садун Валентині Миколаївні статус "Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни"

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Також, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", в якому суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене, позивачем доведено право на отримання статусу "Члена сім"ї загиблого (померлого) ветерана війни", у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, про, що свідчить квитанція №18 від 23.04.2019 (а.с.4).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області (вул.Чорновола,38-б, м.Малин, Житомирська обл., 11602, ЄДРПОУ 33281305) щодо відмови у присвоєнні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_4 ) статусу "Члена сім"ї загиблого (померлого) ветерана війни".

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області присвоїти ОСОБА_1 статус "Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни".

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва