Рішення № 82191545, 04.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2019 р. Справа№200/3619/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шинкарьової І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та із урахуванням уточнення позовних вимог від 01 квітня 2019 року про:

Визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за періоди з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року.

Зобов`язання відповідача виплатити позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1 суми пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року та зобов`язання провести нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та знаходиться на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугу років. Вказує, що з вересня 2018 року відповідач припинив виплату пенсії з невідомих підстав. 05 листопада 2018 року позивачем було подано до пенсійного органу заяву про поновлення виплати пенсії, проте станом на березень 2018 року таку виплату не поновлено. Вважає дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії протиправними, оскільки відсутні правові підстави для вчинення таких дій.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2018 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із поданням позову без дотримання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання ухвали суду позивач усунув виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 04 квітня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача інформацію щодо припинення пенсії позивачу.

Відповідач позов не визнав, 06 травня 2019 року подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. В обґрунтування зазначено, що позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". За періоди з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та 01 вересня 2018 року по 31 січян 2019 року виплату пенсії припинено відповідно інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан", про що прийнято рішення про припинення виплати пенсії від 26 квітня 2018 року № 1000.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування заяви зазначено, що означена адміністративна справа не є типовою і містить значний обсяг та характер доказів та головне управління має право бути присутнім при розгляді даної справи для надання пояснень по справі.

Нормами частини першої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Відповідно до положень частини другої зазначеної статті спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини 4 статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Разом з тим, за правилами ч. 7 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються до справ, визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу.

Пунктом 3 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналізуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що за приписами ч. 7 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України у справах з приводу оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо одержання пенсійних виплат не застосовується положення частин 4 і 6 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України щодо можливості подання відповідачем заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . Позивач є пенсіонером за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 . 29 жовтня 2018 року позивачу видана довідка №1443048928 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окуповано території України або району проведення антитерористичної операції.

Як вбачається із наданих на вимогу суду доказів, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років призначеної відповідно до вимог Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Далі- Закон № 2262-ХІІ). Рішенням про припинення виплати пенсії позивачу припинено виплату за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року у зв`язку з отриманням інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан".

Згідно довідки відповідача, позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року пенсію не виплачено.

Спірним питанням у справі є припинення виплати пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до положень статті 1-1 зазначеного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закону № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідачем було прийнято рішення про припинення виплати позивачу пенсії на підставі інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан".

Суд зауважує, що норми ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" такої підстави не містять. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання пенсіонера є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування. Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.

За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Керуючись зазначеним, з метою належного та повного захисту прав позивача, суд вважає за належне вийти за межі позовних вимог та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 26 квітня 2018 року № 1000, на підставі якого припинено виплату пенсії позивачу з 01 травня 2018 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 1291 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

З цих підстав, суд для захисту прав Позивача вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за періоди з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; зобов`язати відповідача виплатити позивачу суми пенсії за періоди з 01 травня по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року. В інший частині позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 04 квітня 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору за подання позову до суду у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов`язані із розглядом цієї справи.

Таким чином, на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційно до розміру позовних вимог, а саме у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

Керуючись ст.ст. 73,74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за періоди з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року; Зобов`язання відповідача виплатити позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1 суми пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року та зобов`язання провести нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року.

Скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26 квітня 2018 року №1000 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року та з 01 вересня 2018 року по 31 січня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 травня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шинкарьова І.В.