Рішення № 82191466, 05.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року Справа № 160/237/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії, рішення субєкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 викладене у відмові Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.06.2018 року;

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 протиправною;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , починаючи з дати першого звернення за призначенням пенсії - 06.02.2017 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що до липня 1995 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_1 , надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. Позивачка досягнувши відповідного віку звернулась 06.02.2017 року до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак, відповідачем було відмовлено в призначені пенсії. Вказані відмови від 17.02.2017 року та від 20.03.2017 року були оскаржені до суду. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпро від 27 вересня 2017 року, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 року позивачці було відмовлено у позові. З метою недопущення порушень конституційного права Позивачки, 11.06.2018 року представник прибув до пенсійного фонду з усіма оригіналами необхідних документів, які були надані для огляду уповноваженому представнику відповідача для належного засвідчення копій. Листом від № Ш9111-18 від 25.06.2018 року Відповідачем було відмовлено у призначені пенсії, посилаючись на те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не відповідає Порядку №22-1, що у Позивачки відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням Відповідача, відсутні документи які підтверджують зміну імені Позивачки, що є підставою для відмови у призначенні пенсії. Вказані дії відповідача, щодо незаконної відмови в призначенні і виплаті пенсій, є неправомірними і дискреційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року вищевказану позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року скасовано ухвалу Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 11.01.2019 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року позовну заяву про визнання протиправними дії, рішення субєкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків, визначених даною ухвалою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

22 травня 2019 року до суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому було зазначено, що надані представником позивача документи для призначення пенсії ОСОБА_1 не підтверджують місце реєстрації або фактичне місце проживання позивачки у Кіровському районі м. Дніпропетровська, а витяг трудової книжки відсутній у переліку документів для призначення пенсії, відтак не підтверджує страховий стаж. Крім того, у наданих документах містяться розбіжності у написані прізвища, імені по батькові. Враховуючи наведене просили у задоволенні позову відмовити, оскільки надані представником документи для призначення пенсії не підтверджують страховий стаж ОСОБА_1 .

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті є позов та відзив.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль 19.07.1995 року. До виїзду за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

06.02.2017 року та 08.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась за довіреністю через представника ОСОБА_5 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішеннями Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську, які оформлені протоколами №М 8-17 від 17.02.2017 та № М 24-17 від 20.03.2017 відповідно, в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відмовлено.

Вказані відмови відповідача були оскаржувані позивачкою до суду.

Постановою Бабушкінського рійонного суду м. Дніпро від 27 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка залишена без змін постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року. В обґрунтування висновків суду, зазначено, що документи, подані для призначення пенсії, містять розбіжності в прізвищі та імені, у зв`язку з чим було відмову у задоволенні позову. При цьому, у постанові апеляційної інстанції зазначено, що факт належності правовстановлюючих документів встановлюється судом згідно ЦПК. Так, громадянин має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Така заява фізичної особи про встановлення факту належності правовстановлюючого документу розглядається судом в порядку окремого провадження. Відсутність такого рішення суду не дозволяє адміністративному суду ухвалити рішення на користь позивача. Також матеріали справи не містять підтверджень, що на даний час відкрито провадження у справі про встановлення факту належності правовстановлюючих документів за заявою ОСОБА_1 .

Вказане судове рішення набрало законної сили 10.05.2018 року.

Представник позивача звернувся із заявою від 11.06.2018 року про призначення пенсії ОСОБА_1 .

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.06.2018 року №Ш 9111-18 відмовлено у призначені пенсії ОСОБА_1 , в обґрунтування відмови відповідачем зазначено, що витяг з трудової книжки відсутній у переліку документів для призначення пенсії, цей документ не є підтвердженням страхового стажу. Оригінал та копія трудової книжки, необхідні для призначення пенсії, не були надані. Також відсутні документи, що підтверджують зміну імені ОСОБА_1 на ОСОБА_1 що унеможливлює врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її навчання з 01.09.1959 по 31.05.1962 в промислово-економічному технікумі Дніпропетровського раднаргоспу за даними диплому НОМЕР_1

В наданих копіях свідоцтва про зміну прізвища (згідно якої " ОСОБА_1 " змінила прізвище на " ОСОБА_1 ") та копії свідоцтва про зміну імені (згідно якої " ОСОБА_1 змінила ім`я на " ОСОБА_1 ") виявлені розбіжності в написанні прізвища, імені та по батькові. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 не має права на пенсію за віком, оскільки за наданими документами відсутній страховий стаж для обчислення пенсії. Крім того, зазначено, що довіреність на представництво ОСОБА_1 на представництво її інтересів не завірена (нотаріально) відповідно до вимог ст. 244 Цивільного кодексу України.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії неправомірною звернулася з позовом до суду.

Надаючи оцінку законності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Стаття 46 Конституції України закріплює право громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст.44 Закону № 1058-IV).

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Отже, зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення.

У свою чергу, у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, та є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, суд вважає, що місце проживання особи не визначає обсяг її конституційних прав та свобод, відтак право громадянина на одержання пенсії не може бути обмеженим такою умовою, як постійне проживання в Україні.

У той же час, суд зауважує, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Разом з тим, частиною 1 статті 26 цього ж Закону визначено, що до досягнення віку, встановленого абзацами першим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно.

Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку № 22-1).

Відповідач відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, посилався на відсутність страхового стажу, оскільки єдиний документ, яким підтверджується період роботи з 29.05.1961 року по 02.02.1972 року, є витяг з трудової книжки виданий 30.03.1993 року

Досліджуючи копію витягу з трудової книжки, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, законодавством встановлено обов`язок пенсійного органу щодо витребування документів в установ та організацій, які заявник з тих чи інших причин не може надати, з метою з`ясування певних обставин та фактів для призначення пенсії.

Суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 №412, не застосовується.

Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Згідно з п.2.7 Інструкції №58, у разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.

Згідно з Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України (далі Мін`юст) від 18 червня 2015 р. № 1000/5 (далі Правила № 1000/5):

копія документа це документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи інформації іншого документа і в окремих випадках деяких його зовнішніх ознак;

витяг це засвідчена копія частини тексту службового документа.

Аналогічні визначення містяться і у Національному стандарті України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» ДСТУ 2732:2004, затвердженому наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 (далі Ї ДСТУ 2732:2004).

Нормативно-правовим актом, який встановлює єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності є Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 (далі -Правила №1000/5).

Відповідно до п.12. Правил №1000/5 витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог:

у назві виду документа зазначається: «витяг з наказу», «витяг з протоколу»;

відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа;

з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна;

відтворюється реквізит «Підпис» (без особистого підпису);

проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства.

Витяги з протоколів засвідчує секретар, який складає протоколи і здійснює їх зберігання, з наказів - керівник служби діловодства (кадрової служби) або посадова особа, яка відповідає за їх зберігання.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2019 року в справі №479/472/17 зазначив, що відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідач посилався на відсутність страхового стажу для призначення пенсії за наданими документами, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а витяг з трудової книжки відсутній у переліку документів, необхідних для призначення пенсії.

Суд погоджується з позицією відповідача, оскільки надання копії витягу з трудової книжки для призначення пенсії за віком не відповідає вимогам п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Суд зазначає, що пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З аналізу вищевказаних правових норм слідує, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов`язаний розглянути подану заяву із документами в порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1 та прийняти відповідне рішення щодо призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при розгляді заяви позивача від 06.02.2017 року про призначення пенсії, в якій вона просила призначити пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV та п.4.3 Порядку №22-1,листом № М 8-17 від 17.02.2017 року відмовлено у призначені пенсії за віком та зазначені підстави такої відмови, зокрема, що стосується поданих копій витягу з трудової книжки.

При цьому суд зауважує, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2018 року встановлено відсутність підстав для призначення пенсії на підставі поданих представником позивача документів, оскільки доказом належностіОСОБА_1 поданих документів є рішення суду про встановлення такого факту.

Однак, представником позивача такого рішення суду а ні відповідачу, а ні до суду не надано.

Посилання позивача на звернення до суду 24 грудня 2018 року із завою про встановлення факту належності трудової книжки, не підтверджені жодним належним доказом.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не підлягають задоволенню, оскільки подані представником позивача документи для призначення пенсії ОСОБА_1 не підтверджують її право на пенсію.

Щодо доводів відповідача про звернення позивача до суду поза межами строку, встановленого КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України за загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже дана норма КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються також іншими законами України.

Натомість, спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV, згідно приписів якого, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV).

За приписами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що задоволенню не підлягають.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність прийнятого ним рішення, що оскаржується позивачем.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та спонукання до вчинення дій - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев