Рішення № 82181698, 04.06.2019, Криничанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 178/698/17

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2019 року Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Лісняк В.В.,

за участі секретаря Коваль Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Кринички позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Криничанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 квітня 2013 року у розмірі 12976,35 грн станом на 30.04.2017 року, обґрунтовуючи свої вимогим тим, що відповідачка ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 18.04.2013 р., згідно якої отримала кредит у розмірі 4800,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов договору відповідачка зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконала. Станом на 30 квітня 2017 року за відповідачкою рахується заборгованість за кредитним договором в розмірі 12976,35 грн., яка складається з: заборгованність за кредитом – 1821,11 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом – 10061,13 грн, а також штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 594,11 грн., всього загальна сума заборгованості склала 12976,35 гривень за період з 18.04.2013 р. по 30.04.2017 р. Як зазначено позивачем, на даний час кредитна заборгованість відповідачем не погашена, тому позивач змушений звертатися до суду та просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 квітня 2013 року в розмірі 12976,35 грн. та судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день розгляду справи сповіщений, згідно поданої заяви, просить розглянути справу без його участі, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Представник відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги, просить відмовити позивачу у позові в повному обсязі, посилаючись на те, що відсутній кредитний договір, на підставі якого виникли кредитні правовідносини, не визначений кредитний ліміт, не визначена лімітна ставка, в обгрунтування позову, позивач надав розрахунок заборгованості, який не є основним документом доказу, розмір заборгованості збільшено, також двічі збільшено процентну ставку, в поданій позивачем позовній заяві, в розрахунку заборгованості, в копії анкети-заяви не зазначено номер кредитної карти, строку дії картки, що унеможливлює ідентифікацію кредитного договору та його зв`язок безпосередньо з відповідачкою ОСОБА_4 , відсутні посилання на розмір кредитного ліміту, відсутні відомості про ознайомлення відповідача з тарифами банку щодо зміни банком розміру процентної ставки, також посилається на відсутність доказів її ознайомлення з тарифами банку. Крім того, зазначає що розрахунок заборгованості має безліч помилок та незрозумілостей, тому просить визнати цей розрахунок неналежним доказом та відмовити позивачу у позові.

Дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини.

18.04.2013 року ОСОБА_2 , приєдналася до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» шляхом заповнення та підписання анкети-заяви, де зазначені її особисті дані. Із наданої позивачем анкети-заяви від 18.04.2013 р. не вбачається, що ОСОБА_5 була надана кредитна картка та відкрито картковий рахунок, згідно якого вона отримала кредитний ліміт, розмір кредитного ліміту, тарифний план кредитної картки, строк дії картки, оскільки жодна з граф анкети не відмічена. Не вбачається даної інформації також і з позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

У відповідності до ч. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідачем підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Разом із тим, банківські послуги не обмежуються наданням кредитів, а тому із наданої позивачем анкети-заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що ОСОБА_2 мала намір укласти саме кредитний договір, враховуючи відсутність обраного виду картки та розміру кредитного ліміту.

Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами кредитного договору, отримання кредитної картки тощо, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти кредитний договір та отримати відповідно кредитні кошти, оскільки анкета-заява від 18.04.2013 року стосувалась надання послуги, але якої не вказано. Графи щодо кредитної картки та розміру кредитного ліміту не заповнені. Копія Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанку» не може підтверджувати існування боргу, оскільки вона є лише пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні Цивільного кодексу України і для укладення договору обовязковим елементом процедури такого укладення є прийняття цієї пропозиції (акцепт), відсутність якого підтверджується матеріалами справи, що свідчить про не існування договору між сторонами.

У зазначеній вище анкеті-заяві ОСОБА_6 відсутні будь які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання: в анкеті відсутня сума грошових коштів, на яку позивач вказує в позові, відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов`язок повернення тієї чи іншої суми, відсутній строк надання грошових коштів позивачем та строк повернення цих коштів відповідачем, відсутні будь які посилання на картку, з якої відповідач міг отримувати грошові кошти, відсутня умова про отримання цієї картки відповідачем та вид картки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що підписанням анкети-заяви відповідач ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана останньою заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ними кредитний договір, не підтверджується матеріалами справи. Із копії анкети-заяви від 18.04.2013 р., що мається в матеріалах справи вбачається намір ОСОБА_6 скористатися послугами ПАТ КБ «Приватбанк», однак не вбачається якими саме.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.

Копії, подані юридичною особою, мають відповідати порядку засвідчення копій документів, визначеному пунктами 5.23, 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації Вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55).

Всупереч наведених вимог закону, надана позивачем виписка з рахунку не завірена у відповідності до вимог закону та не містить будь-яких реквізитів юридичної особи АТ КБ «ПриватБанк», які є необхідними для визнання цього документа належним і допустимим доказом по справі. Також, форма і зміст наданої виписки не відображає алгоритму нарахованої суми боргу і його складових на момент пред`явлення позову.

Крім того, у виписці про рух кредитних коштів, наданій позивачем, відсутні відомості про номери рахунків та відомості про номер кредитної картки та строку її дії, тому на підставі наданих позивачем доказів не можливо ідентифікувати кредитну картку, картковий кредитний рахунок, по якому здійснювався рух кредитних коштів, що унеможливлює встановлення судом дійсності обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх доводів.

Жодних доказів про отримання відповідачем у 2013 році картки №б/н на підставі складеної нею анкети-заяви від 18 квітня 2013 року та що остання розпоряджалась відповідними коштами на умовах кредитного договору - позивачем не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що розрахунок заборгованості, доданий позивачем до позовної заяви, фактично містить лише певні показники, але не наданий алгоритм (формула), за яким можливо встановити, як з наведених показників утворився результат (відсотки; з яких сум розраховані пеня, комісія, штрафи тощо; за який період), а тому, наданий розрахунок не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені у ст.ст.77-79 ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем в порушення ст. 81 ЦПК України, не надано доказів укладання кредитного договору та отримання кредитної картки зі встановленим лімітом 4800,00 грн, не було надано доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку.

Наданий же позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 18.04.2013 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Разом із тим, в матеріалах справи міститься лише нічим не обґрунтований розрахунок заборгованості, а отже в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст.12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності, чого ним зроблено не було.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно ч. 2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 1049, 1054, ЦК України, ст.ст. 4, 5-8, 10, 12, 77-78, 81-83, 134, 210, 247, 264-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В. В. Лісняк