Рішення № 8218013, 24.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

24 лютого 2010 р.           Справа 11/257-09

за позовом: Фінансового управління Літинської районної державної адміністрації,

смт. Літин

до: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"Вікторія", с. Бірків Літинського району

про стягнення 57753 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - О. Собур за довіреністю № 98 від 23.02.2010 р.;

від відповідача - З. Тимінська за довіреністю № 1 від 24.02.2010р.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" на користь Фінансового управління Літинської районної державної адміністрації суми загальної заборгованості у розмірі 57 753 грн.

Позов мотивовано тим, що на підставі договорів на тимчасову бюджетну позику № 14 від 10 липня 2001 р. та № 17 від 25 липня 2001 р. Фінансовим управлінням Літинської районної державної адміністрації перераховано відповідачу грошові кошти у розмірах відповідно 2000,00 грн. та 65000,00 грн. (квитанції від 10 липня 2001 р. № 15, від 25 липня 2001 р.№ 18), які останній зобов"язувався повернути частинами у строк до 01.12.2001 року (п. 2 договорів).

Всупереч умовам укладених договорів, відповідач своєчасно та у повному розмірі бюджетну позику не повернув, у зв"язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 57 753 грн., в тому рахунку 20000,00 грн. бюджетної позики, 23082,00 грн. відсоткової ставки НБУ та 14671,00 грн. пені.

Відповідач в поясненнях вказує, що у зв"язку із відсутністю первинних документів, доказів їх виконання, а також у зв"язку із закінченням строку позовної давності господарство заборгованість по бюджетній позиці в сумі 57 753 грн. не визнає.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Пунктом 16 рішення 13 сесії 3 скликання Літинської районної ради Вінницької області від 07.02.2001 року № 191 "Про районний бюджет на 2001 рік" предбачено, що з метою забезпечення весняно-польових робіт та збирання урожаю 2001 року, стимулювання збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, дозволити районному фінансовому управлінню надати у поточному році сільськогосподарським товаровиробникам бюджетні позички на підставі укладених угод під відсотки у розмірі ставки Національного банку України та фінансових гарантій під банківські кредити на загальну суму 500000,00 грн. з терміном до 01.12.2001 р.

На виконання вказаного рішення, були видані розпорядження голови Літинської районної державної адміністрації від 03 липня 2001 р. № 170 «Про надання тимчасової бюджетної позики сільгосптоваровиробникам» та від 25 липня 2001 р. № 197 «Про надання тимчасової бюджетної позики сільгосптоваровиробникам».

Пунктом 2 розпорядження голови Літинської районної державної адміністрації від 03 липня 2001 р. № 170 «Про надання тимчасової бюджетної позики сільгосптоваро-виробникам» регламентовано фінансовому управлінню райдержадміністрації виділити грошові кошти за рахунок закритих кредитів по місцевому автотранспорту в сумі 26000,00 грн. та затверджена Рознарядка на отримання сільгосптоваровиробниками тимчасової бюджетної позики відповідно до рішення районної ради 13 сесії 3 скликання від 07.02.2001 р., в якій передбачено виділення коштів СТОВ «Вікторія» с. Бірків в сумі 2 000,00 грн.

В розпорядженні голови райдержадміністрації від 25 липня 2001 р. № 197 «Про надання тимчасової бюджетної позики сільгосптоваровиробникам», пунктом 2 визначено фінансовому управлінню райдержадміністрації виділити грошові кошти в сумі 190000,00 грн. за рахунок додаткових коштів районного бюджету, які будуть отримані в процесі виконання районного бюджету 2001 р., та затверджено Рознарядка на отримання сільгосптоваровиробниками тимчасової бюджетної позики відповідно до рішення районної ради 13 сесії 3 скликання від 07.02.2001 р. в якій передбачено виділення коштів СТОВ «Вікторія» с. Бірків в сумі 65 000,00 грн.

На виконання зазначених розпоряджень між фінансовим управлінням Літинської районної державної адміністрації та СТОВ «Віктрія» укладено договори № 14 від 10 липня 2001 р. та № 17 від 25 липня 2001 р. № 17 про надання тимчасової бюджетної позики.

Відповідно до п. 1 укладених договорів районний бюджет надає СТОВ «Вікторія» тимчасову бюджетну позику в сумах відповідно 2 000,00 грн. та 65 000,00 грн. з нарахуванням відсотків ставки НБУ з моменту укладення угод.

Згідно п. 2 договорів СТОВ «Вікторія» зобов'язується використати тимчасову бюджетну позику за призначенням і повернути позику в наступні строки та у таких відсотках: до 01.09.2001 р. - 50%; до 01.10.2001 р. - 30%; до 01.12.2001 р. - 20%.

Пунктом 3 наведених договорів передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення позики фінансове управління залишає за собою право стягнути борги у встановленому законом порядку. При порушенні останнього терміну повернення позики буде стягуватись пеня за кожний день прострочки в розмірі ставки Національного банку України.

Всупереч умовам укладених договорів, відповідач своєчасно та у повному розмірі бюджетну позику не повернув, у зв"язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 57 753 грн., в тому рахунку 20000,00 грн. бюджетної позики, 23082,00 грн. відсоткової ставки НБУ та 14671,00 грн. пені, яку в добровільному порядку останній не повертає.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу, відсотків річних та пені за порушення зобов’язання за договором про надання тимчасової бюджетної позики.

В силу ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню тимчасової бюджетної позики належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов"язку щодо своєчасного та у повному розмірі повернення бюджетної позики позивачу, у зв"язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 57 753 грн., в тому рахунку 20000,00 грн. бюджетної позики, 23082,00 грн. відсоткової ставки НБУ та 14671,00 грн. пені, про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вказаної суми боргу.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договорами № 14 від 10 липня 2001 р. та № 17 від 25 липня 2001 р. № 17 про надання тимчасової бюджетної позики заявлено правомірно, однак не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із Актів звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2003 року та станом на 01.03.2004 року, позивачу було відомо про те, що за товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" рахується дебіторська заборгованість в розмірах відповідно 20000,00 грн. тимчасової бюджетної позики, 8182,00 грн. відсоткової ставки НБУ, 3513,00 грн. пені (станом на 01.11.2003 року) та 20000,00 грн. тимчасової бюджетної позики, 12380,00 грн. відсоткової ставки НБУ, 3968,00 грн. пені (станом на 01.03.2004 року).

За вказаних обставин, починаючи з 02.03.2004 року позивач протягом 3-ох років мав би звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Проте тільки 12.11.2009 року останній звернувся до господарського суду Вінницької області із даним позовом, тим самим пропустивши строк позовної давності, у межах якого міг реалізувати своє право на захист своїх порушення майнових прав та інтересів з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія". При цьому, доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем суду не було надано.

Також, у відповідності до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Однак, як свідчать матеріали справи, Фінансовим управлінням не вчинялось жодних дій направлені на запобігання переривання перебігу строку позовної давності.

Пунктом 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

24.02.2010 року в судовому засіданні відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, яка прийнята судом.

У відповідності до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, у межах якого міг реалізувати своє право на захист своїх порушення майнових прав та інтересів з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія", а тому в позові з підстав у ньому викладених, слід відмовити.

Поряд з цим, ухвалами суду від 22.12.2009 року 02.02.2010 року відповідача було зобов"язано надати докази, необхідні для вирішення спору, а також попереджено учасників процесу про майнову відповідальність за невиконання даних ухвал.

Як встановлено судом, відповідачем не виконано вимог вказаних вище ухвал та не надано відповідних письмових пояснень з цього приводу.

У відповідності до п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

З огляду на вище зазначене, враховуючи той факт, що відповідач двічі не виконав вимог ухвал суду від 22.12.2009 року 02.02.2010 року, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 300,00 (триста) грн. в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 266, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. В позові Фінансового управління Літинської районної державної адміністрації про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 57753,00 грн. відмовити.

2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" (22352, Вінницька область, Літинський район, с. Бірків, код 03731537) до Державного бюджету України 300 (триста) грн. 00 коп. - штрафу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам.

Суддя

          Рішення оформлено та підписано 26 лютого 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу (22300, Вінницька область, смт. Літин, вул. Леніна, 7)

3 - відповідачу (22352, Вінницька область, Літинський район, с. Бірків)