Рішення № 82175329, 24.05.2019, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 458/297/17

Провадження № 2/455/76/2019

РІШЕННЯ

Іменем України

24 травня 2019 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

у складі: головуючої - судді Ніточко Л.Й.,

при секретарі - Сенеті Г.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №458/297/17 за позовом ОСОБА_1 до Турківської міської ради Турківського району Львівської області, ОСОБА_2 , в.о.міського голови, про зобов`язання передати земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

23.03.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Турківської міської ради Турківського району Львівської області, ОСОБА_2 , в.о. міського голови, про зобов`язання передати земельну ділянку, посилаючись на те, що згідно акту Турківської міської ради від 01.07.2005 року по АДРЕСА_1 . Турка він є землекористувачем ділянки в розмірі 0.10 га. По абрису ділянки від 28.03.2002 року площа ділянки становить 1000 м2, із них 682 м АДРЕСА_2 під будівлями і АДРЕСА_3 садівництва.

Схема-абрис ділянки від 13 лютого 2015 року є тотожною абрису ділянки від 28.03.2002 року щодо будівель, проте ділянка для садівництва вказана розміром 289 м2, як власність міської ради і загальна площа ділянки тепер становить 971 м2.

29.04.2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 адмінсуд встановив, що позивачка є власником будинку АДРЕСА_4 що АДРЕСА_5 на ділянці АДРЕСА_6 , яка межує з його ділянкою. Міська рада в акті від 01.07.2005 року заперечувала власність ОСОБА_3 Згідно графічних матеріалів за 2002 і 2015 роки «Будівля ДН» є власністю ОСОБА_3 , яку міська рада не визнає і вводить у план його ділянки.

З урахуванням власності ОСОБА_3 (ділянки 200 м2) і міської ради (ділянка 289 м2) у його користуванні з площі 971 м2 залишена ділянка розміром 482 м2 (971-200-289). Документів на вилучення у нього ділянки міська рада не представила і схему – абрис за 2015 рік завірила в.о. голови міста Федчишак О.В.

02.11.2015 року на сесію Турківської міської ради ним подано заяву про поновлення прав на користування ділянкою розміром 1000 м2, але він отримав відповідь голови міської ради про те, що міська рада пропонує звернутися на сесію із заявою про внесення змін у «будівельний паспорт на будинок». Йому не відомо про існування такого документу як «будівельний паспорт на будинок» і тому ним в міську раду було подано скаргу щодо неналежного розгляду заяви. Однак його було повідомлено, що питання по заяві від 02.11.2015 року вирішено по суті і повторного розгляду не буде. 22.02.2017 року адмінсуд відмовив йому у задоволенні позову до виконкому міської ради про зобов`язання винести на розгляд сесії заяву від 02.11.2015 року.

Просить зобов`язати Турківську міську раду передати йому земельну ділянку розміром 0.10 га по АДРЕСА_7 . АДРЕСА_1 у відповідності до акту Турківської міської ради від 01.07.2005 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і дав суду пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та в уточненнях до неї, в заяві (а.с.2-3, 74-76, 86-88, 156-158), а також додатково пояснив, що є власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки розміром 682 м2. Згідно акту Турківської міської ради від 01.07.2005 року є землекористувачем ділянки 1000 кв.м., по абрису ділянки від 28.03.2002 року площа ділянки становить 1000 м2, із них: 682 м АДРЕСА_2 , під будівлями і АДРЕСА_3 для садівництва. Рішення про виділення та закріплення за ним спірної ділянки міською радою не виносилося, наявні тільки акти міської ради, плану – схеми земельної ділянки немає. 02.11.2015 року звернувся до Турківської міської ради про поновлення прав на користування ділянкою розміром 1000 м2, однак, йому відмовлено, тоді оскаржив дії міської ради в суді, проте Львівський апеляційний адміністративний суд відмовив у позові. Просить зобов`язати Турківську міську раду передати йому земельну ділянку розміром 0.10 га по АДРЕСА_1 у відповідності до акту від 01.07.2005 року.

Представник відповідача Шубін І.О. проти позовних вимог заперечила, вважає, що позов позивача є безпідставний, а тому не підлягає до задоволення. Позивач у 2015 році звернувся до міської ради про поновлення права на користування земельною ділянкою 0.10 га, міський голова надав роз`яснення, проте відповідь позивач оскаржив у суді. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року відмовив ОСОБА_1 у позові. ОСОБА_1 протягом 10 років не звертався із заявою про безоплатну приватизацію земельної ділянки та про передачу йому земельної ділянки у приватну власність до міської ради, а тому без такої заяви на сесії не могли вирішити дане питання. Він користується земельною ділянкою, проте технічна документація відсутня. Крім цього, на даній земельній ділянці є два будинки, будинок ОСОБА_3 та новозбудований будинок позивача. Схеми- абриси земельних ділянок, встановлення їх меж, то їх мала виготовити сертифікована організація, міська рада такого права немає. Всі схеми-абриси, які долучені до справи були виготовлені міською радою схематично на вимогу суду по різних справах, щоб відобразити місце розташування будинків №№15, 16, 17 та місце розташування земельних ділянок, вони не містять чітких меж. Окрім цього, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 22.10.2001 року ОСОБА_1 є спадкоємцем житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 682 м2, а не 0, 10 га.

Відповідач ОСОБА_2 , просила відмовити в позові, оскільки позовні вимоги є безпідставними, з 16.11.2010 року по 12.11.2015 року вона виконувала обов`язки секретаря Турківської міської ради Львівської області, а з 27.01.2015 року виконувала обов`язки міського голови у зв`язку з достроковим припиненням повноважень міського голови, проте з 11.11.2015 року вона не є в.о.міського голови. Станом на сьогоднішній день вона працює спеціалістом з формування та ведення реєстру територіальної громади міста Турка, згідно своїх функціональних обов`язків і повноважень, вона не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності, їх передачі у власність чи користування громадянам, тобто не є належним відповідачем, а схеми, які вона підписувала, не мають юридичної сили.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до вимог ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майноваго права та інтересу.

Згідно з вимогами ст.ст. 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Стаття 14 Конституції України гарантує право кожного громадянина мати у власності земельну ділянку. Право власності набувається громадянами України виключно відповідно до закону.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), що передбаченого ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.12.2005 року ОСОБА_1 визнано власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 682 кв.м. ( а.с.114-123).

Згідно акту від 01.07.2005 року, складеним головним спеціалістом Турківського районного земельного відділу ОСОБА_4 в складі комісії: спеціаліста міської ради по будівництву Старости Я.М., депутата міської ради, члена комісії по земельних питаннях ОСОБА_5 , депутата міської ради по вулиці Потік ОСОБА_6 , вбачається, що було проведено фактичний обмір земельних ділянок по вулиці Потік біля житлових будинків ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 . Комісією встановлено, що ОСОБА_1 , Потік, № АДРЕСА_1 . користується земельною ділянкою в розмірі 0, 10 га (а.с.25).

02.11.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Турківської міської ради (на сесію міської ради), а саме: про поновлення права на користування ділянкою в розмірі 1000 кв.м за рахунок земель міської ради; земельну ділянку винести в натурі та закріпити межовими знаками; на ділянку видати необхідні на це документи; за зловживання і за введення йому у план чужої власності і за невирішення питання по суті поставити питання перед головою міста про притягнення до відповідальності працівника міської ради ОСОБА_4 (а.с.81).

Листом №1440 від 17.11.2015 року, на заяву №1006 від 02.11.2015 року, Турківський міський голова Когут Г.К. повідомив позивача про те, «що відповідно до свідоцтва на спадщину за заповітом серії АЕЕ №702706 від 22.10.2001 року він являється власником будинку АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок розташований на земельній ділянці, розміром 682 кв. м. Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії АЕК №965027 від 07.12.2001 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_4 , який розташований на земельній ділянці Турківської міської ради. Згідно рішення сесії Турківської міської ради №694 від 01.03.2012 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 0.02 га по АДРЕСА_4 , для обслуговування житлового будинку. Виділити земельну ділянку в натурі неможливо, оскільки житлові будинки №№13,15 по вулиці Потік розташовані на земельній ділянці 682 кв.м. У зв`язку з цим міська рада пропонує звернутися на сесію Турківської міської ради із заявою про вилучення із користування земельної ділянки площею 0.02 га яка знаходиться під житловим будинком в АДРЕСА_4 , та надання суміжної земельної ділянки Турківської міської ради не наданої у власність і користування, орієнтованою площею 0.03 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також про внесення змін в будівельний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.30).

Із постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року вбачається, що 04.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Турківської міської ради, виконавчого комітету Турківської міської ради, міського голови Турківської міської ради ОСОБА_9 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, постанову Старосамбірського районного суду Львівської області від 18.11.2016 року, якою було позов задоволено – скасовано. В позові ОСОБА_1 до Турківської міської ради, виконавчого комітету Турківської міської ради, міського голови Турківської міської ради ОСОБА_9 про визнання бездіяльності протиправної та зобов`язання до вчинення дій – відмовлено (а.с. 171- 174).

Відповідно до ч.1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно норм ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У відповідності до ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки . Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглянути ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результати розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Отже, статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Також слід зазначити, що відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 п.б пп.5 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Тобто, суд не може підміняти державний орган та приймати замість нього рішення, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, суд вважає, що орган місцевого самоврядування, як адміністративний орган, у межах своїх повноважень, повинен приймати рішення про надання земельної ділянки у власність, а тому зазначене питання не може бути вирішено у судовому порядку, оскільки такі дії суду суперечать принципу дискреційності повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96)».

Враховуючи наведене, з огляду на зазначені обставини, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, приймаючи до уваги положення норм чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання передати земельну ділянку розміром 0.10 га по АДРЕСА_8 Потік АДРЕСА_1 м. Турка Львівської області у відповідності до акту Турківської міської ради від 01.07.2005 року задоволенню не підлягають, до того ж, як вбачається з матеріалів справи та пояснень самого позивача, у нього відсутні правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку, тобто немає рішення про виділення та закріплення за ним земельної ділянки, наявний тільки акт від 01.07.2005 року, який не дає йому право на передачу земельної ділянки у власність, так як передача земельної ділянки у власність громадянам передбачає спеціальний порядок відповідно до земельного законодавства на підставі технічної документації із землеустрою, а при подачі позивачем заяви від 02.11.2015 року до Турківської міської ради (на сесію міської ради), а саме: про поновлення права на користування ділянкою в розмірі 1000 м2 за рахунок земель міської ради; земельну ділянку винести в натурі та закріпити межовими знаками; на ділянку видати необхідні на це документи; за зловживання і за введення йому у план чужої власності і за невирішення питання по суті поставити питання перед головою міста про притягнення до відповідальності працівника міської ради ОСОБА_4 , не були дотримані вимоги щодо діючого порядку передачі йому земельної ділянки у власність.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача до відповідача - ОСОБА_2 , в.о. міського голови з підстав пред`явлення вимоги як до неналежного відповідача, оскільки судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, так як з 11.11.2015 року по даний час вона не є в.о. міського голови, отже, позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, клопотання про заміну неналежного відповідача на належного позивачем в судовому засіданні не заявлялися.

За таких умов, оскільки із Земельним Кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», передача у власність земельних ділянок не входить в компетенцію суду, а є виключною компетенцією місцевого самоврядування, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог та обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, а тому позивачу у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 386 ЦК України, ст. 96, 103, 116, 118, 125, 126,152 Земельного кодексу України, п.34 ч.1 ст.26, п.п.5 п. «б» ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 13, 81, 263- 265, 268, 273, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Турківської міської ради Турківського району Львівської області, ОСОБА_2 , в.о. міського голови, про зобов`язання Турківської міської ради передати йому земельну ділянку розміром 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до акту Турківської міської ради від 01.07.2005 року, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Старосамбірський районний суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне рішення виготовлене 03.06.2019 року.

Суддя Л.Й.Ніточко