Рішення № 82174470, 20.05.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2119/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

20 травня 2019 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.М.

за участю:

секретаря судового засідання Кузьми Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (адреса: 79000, м.Львів, пр. В. Чорновола, 39) про звільнення майна з - під арешту,

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з позовною заявою до Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про звільнення майна з-під арешту.

В обгрунтування поданого позову покликається на те, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , 26 червня 2018 року, боржник ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) помер. З останнім, позивач перебувала у подружніх відносинах.

19 лютого 2019 року, позивачка звернулася до Галицького відділу ДВС міста Львів ГТ управління юстиції у Львівській області із заявою про припинення арешту на майно боржника ОСОБА_2 .

Вказаний арешт накладено на майно померлого згідно ВП №38822026 від 14.10.13р., ВП №41262436 від 19.12.2013 р., ВП №56861581 від 23.08.2018 р.

Звернувшись із заявою про прийняття спадщини, позивачу стало відомо, що згідно вказаних постанов накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що унеможливлює реалізацію переходу права власності на неї на об`єкти рухомого та нерухомого майна, що й стало підставою для звернення до суду із заявою.

Відповіддю на заяву позивача, 25.02.2019 р. за №17130, відповідач по суті надав відмову у скасуванні арешту на все майно боржника.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19.04.2018 року № 1228441 (спеціальний розділ), 07.06.2013 року було внесено запис на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП № 38019264, виданий 06.06.2013 року державним виконавцем Галицького ВДВС ЛМУЮ.

Таким чином, позивач не має можливості в повній мірі здійснювати та реалізовувати своє право власності відносно вказаного майна, через незалежні від неї обставини, а саме перебування майна під арештом, що в свою чергу унеможливлює здійснення нею будь-яких реєстраційних дій відносно зазначеного майна.

Позивач у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про час, дату та місце проведення судового засідання. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у її відсутності до суду не надходило.

Представник позивача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, оскільки подала заяву, в якій просила суд справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та у випадку неявки відповідача просила розглядати справу в заочному порядку.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відзиву на позов, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі відповідача до суду не надходило. Тому, за згодою представника позивача, у відповідності до вимог ст.280 ЦПК України, суд ухвалив справу розглядати у заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Суд встановив, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , 26 червня 2018 року, боржник ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з яким позивач перебувала у подружніх відносинах, помер.

19 лютого 2019 року , позивачка звернулася до Галицького відділу ДВС міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області із заявою про припинення арешту на майно боржника, тобто ОСОБА_2 .

Вказаний арешт відповідачем накладено на майно померлого згідно ВП №38822026 від 14.10.13р., ВП №41262436 від 19.12.2013 р., ВП №56861581 від 23.08.2018 р.

Звернувшись із заявою про прийняття спадщини, позивачу стало відомо, що згідно вказаних постанов накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що унеможливлює реалізацію переходу права власності на позивача на об`єкти рухомого та нерухомого майна, що й стало підставою для звернення до суду.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи відповіді Галицького відділу ДВС міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 25.02.2019 р. за №17130, позивачці відмовлено у скасуванні арешту на все майно боржника, а тому остання вважає, що її права порушено через об`єктивну неможливість зареєструвати спадкові права як подружнього партнера на нерухоме майно, що належало померлому чоловікові.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1217, 1223, 1236 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом; право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу; заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому; заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, позивач не має можливості в повній мірі здійснювати та реалізовувати своє право власності відносно вказаного майна, через незалежні від нього обставини, а саме перебування майна під арештом, що в свою чергу унеможливлює здійснення позивачем будь-яких реєстраційних дій відносно зазначеного майна.

Згідно роз`яснень, викладених у п.33 ППВСУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Наявність обтяження на нерухоме майно дійсно позбавляє позивача в повній мірі реалізувати права по розпорядженню належними їй правами на отримання спадкового майна.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду порушення має бути реальним стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Таким чином, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно із ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження»,у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Згідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до викладеного вище, судом встановлено, що порушено права позивачки, визначені ст.41, 55 Конституції України та ст.321 ЦК України, в тому числі щодо можливості розпорядитися своєю власністю, а тому такі в подальшому підлягають захисту.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Ковенція) встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків… має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таким чином, характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що при накладенні арешту на майно державним виконавцем не враховано інтересів інших осіб - співвласників квартири, яких він обмежив в праві володіння, користування, та розпорядження, що призвело до того, що позивач позбавлена можливості належним чином розпоряджатися своїм правом на отримання спадкового майна. Крім того, під час судового розгляду встановлено, що підстави для збереження обтяжень, накладених відповідачем на спільну квартиру відсутні. Відтак позовні вимоги є обґрунтованими, а тому суд вбачає підстави для їх задоволення.

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи які не викликають сумніву у їх об`єктивності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити, а відтак скасувати арешт, накладений постановою Галицького ВДВС ЛМУЮ від 14.10.13р. ВП №38822026, від 19.12.2013 р ВП №41262436., від 23.08.2018 р. ВП №56861581.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 237, 263-265, 280-282, 268 ЦПК України, Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», суд,

У Х В А Л И В:

позов задовольнити.

Скасувати арешт від 14.10.2013р., накладений: постановою Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області серії ВП №38822026; від 19.12.2013р., накладений постановою Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області серії ВП №41262436; 23.08.2018 р., накладений постановою Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області серії ВП №23.08.2018 р. ВП №56861581.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 20.05.2019 р.

Суддя О.Р. Юрків