Рішення № 8217447, 12.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 лютого 2010 р.           Справа 11/14-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Енерго», м. Київ

до відкритого акціонерного товариства «Біолік», м. Ладижин

Вінницька область

про стягнення 67924,33 грн..

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - Я. Демченко за довіреністю б/н від 15.12.2009р.;

від відповідача - Г. Дмухівська за довіреністю № 126 від 01.02.2010р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Біолік»заборгованості за договором поставки природного газу № 37 від 26.10.2006р. в загальному розмірі 67924,33 грн., з яких: 18999,99 грн. –основний борг, 4496,59 грн. –3% річних та 44427,75 грн. –інфляційні збитки.

В процесі розгляду справи позивач змінив позовні вимоги, про що подав заяву від 09.02.2010р. в якій просить стягнути з відповідача 4847,91 грн. –3% річних та 45424,80 грн. –інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Аттіс-Енерго» та відкритим акціонерним товариством «Біолік»договору поставки природного газу, товариство з обмеженою відповідальністю «Аттіс-Енерго»в період з грудня 2006 року по квітень 2008 року поставило відкритому акціонерному товариству «Біолік»газ на загальну суму 716567,13 грн.. Відповідно до п. 4.4. договору відповідач зобов’язався здійснювати оплату за поставлений газ в наступні строки: 40% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 10 числа місяця споживання газу, 30% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 20 числа місяця споживання газу та 30% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 25 числа місяця споживання газу. В порушення взятих на себе зобов’язань відповідач провів розрахунки за поставний газ не у строки визначені даним пунктом договору, що є підставою для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних.

Відповідач в поясненнях вказує, що сума основного боргу в розмірі 18999,99 грн. не відповідає дійсності, оскільки платіжним дорученням № 26 від 17.12.2009р. вказану суму було перераховано на рахунок позивача. Крім того, заперечує проти нарахування інфляційних та трьох відсотків річних посилаючись на ст. 514 Цивільного кодексу України яка передбачає перехід до нового кредитора права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором передбачена відповідальність за порушення споживачем строків розрахунків у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Тому нарахування інфляційних та річних є безпідставним.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

26 жовтня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Аттіс-Енерго»(за договором Постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Біолік» (за договором Споживач) укладено договір на поставку природного газу № 37 за умовами якого Постачальник зобов’язався поставляти, а Споживач приймати та оплачувати для промислових потреб природний газ на умовах даного договору.

На виконання взятих на себе зобов’язань за договором товариство з обмеженою відповідальністю «Аттіс-Енерго»в період з грудня 2006 року по квітень 2008 року здійснювало поставку природного газу в загальному обсязі 760,365 тис.куб.м природного газу на загальну вартість 716 567,13 грн., про що свідчать акти прийому-передачі природного газу від 31.12.2006р., 31.01.2007р., 30.09.2007р., 31.10.2007р., 30.11.2007р., 31.12.2007р., 31.01.2008р., 29.02.2008р., 31.03.2008р. та 30.04.2008р..

Відповідно до п. 4.4. договору Споживач зобов'язався здійснювати оплату за поставлений газ в наступні строки: 40% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 10 числа місяця споживання газу, 30% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 20 числа місяця споживання газу та 30% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 25 числа місяця споживання газу.

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки банку, станом на 21.09.2009р. відповідачем проведено часткові розрахунки за договором в розмірі 696567,14 грн.. Таким чином, неоплаченим залишився газ на суму 19 999,99 грн..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за порушення зобов’язання за договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

21 вересня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Аттіс-Енерго» та товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Енерго» укладено договір про уступку права вимоги № 113ПД. На підставі цього договору та ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, до товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Енерго» перейшло право вимоги до відкритого акціонерного товариства «Біолік» сплати 19 999,99 грн. заборгованості за спожитий природній газ, а також право вимоги за зобов'язаннями, що забезпечують виконання основного зобов'язання, за договором на поставку природного газу № 37 від 26.10.2006 р..

Про уступку права вимоги відповідача було повідомлено листом № 152 від 21.09.2009 р..

У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

Статтею 514 цього Кодексу встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

На виконання умов договору про уступку права вимоги від 21.09.2009р. відповідач платіжними дорученнями № 840 від 05.11.2009р., № 842 від 05.11.2009р., № 26 від 17.12.2009р. перерахував на рахунок позивача обумовлену суму боргу.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором № 37 від 26.10.2006р., він є боржником, що прострочив.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати позивачу інфляційні втрати та три проценти річних.

Перевіривши правильність проведення позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 4847,91 грн. трьох відсотків річних за період з 11.12.2006р. по 16.12.2009р. та 45424,80 грн. інфляційних нарахувань за період з 11.10.2007р. по 16.12.2009р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо безпідставного нарахування позивачем трьох відсотків річних та інфляційних, так як вони не передбачені договором, не беруться судом до уваги, оскільки інфляційні нарахування та відсотки річних є самостійними способами захисту прав і забезпечення виконання господарських зобов'язань які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що викладені вище позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а тому позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Біолік» (24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Леніна, 118, код 00479712) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Енерго»(01001, м. Київ, пров. Музейний, 10, код 36425928) 4847 (чотири тисячі вісімсот сорок сім) грн. 91 коп. –три відсотки річних; 45424 (сорок п’ять тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 80 коп. – інфляційних нарахувань; 502 (п’ятсот дві) грн. 73 коп. –витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Копію рішення направити сторонам .

Рішення оформлено та підписано 15.02.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1- до справи

2- позивачу (01001, м. Київ, пров. Музейний, 10)

3- відповідачу (34321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Леніна, 118)