Постанова № 82173483, 28.05.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 212/1740/18 2-а/335/19/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Соляник А.В., за участю секретаря Барсукової В.В., представника позивача адвоката Ямкового В.І., представників відповідача Прінь В.О., Деркач М.Г., Єгяна А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення за межі України,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2018р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області Деркач М.Г. про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення за межі України, в обґрунтування якого зазначив наступне.

14.03.2018 року головний спеціаліст відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області Деркач М.Г. виніс рішення №12 про примусове повернення за межі України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_2 , яким було вирішено примусово повернути за межі України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати його покинути територію України у термін до 25.03.2018р., заборонено Машаріпов Усманжон в`їзд на територію України терміном на три роки до 14.03.2021 р.

В рішенні зазначено, 14.03.2018р. працівниками УДМС України в Запорізькій області спільно з працівниками ГУНП в Запорізькій області гр. ОСОБА_2 був виявлений на центральному ринку м. Запоріжжя «Анголенко», який з 01.03.2018р. працював вантажником без відповідного дозволу на працевлаштування, при тому що він не мав жодної підстави для здійснення будь якої трудової діяльності, чим порушив п.4 с.4 Закону України про «Правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що громадян Республіки Узбекистан ОСОБА_2 іноземець, не має жодної з обставин, на підставі яких, відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути повернутий за межі України. Його дії порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

14.03.2018р. за порушення встановленого порядку працевлаштування іноземців та осіб без громадянства у відношенні гр. Машаріпов Усманжон був складений протокол про адміністративне правопорушення МЗП 137322 відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.203 КУпАП. Заступником начальника УДМСМ України в Запорізькій області 05.09.2017р. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на громадянина Машаріпов Усманжон штрафу у розмірі 850 грн., крім того в Рішенні від 12.03.2019р. зазначено, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_2 неодноразово порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, підстави для перебування в Україні та подальшого його в`їзду в Україну відсутні, до нього може бути застосована заборона подальшого в`їзду на територію України строком на три роки.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі на підставах викладених у позовній заяві і просив його задовольнити. Зазначав, що позивач має в Україні сім`ю, малолітню дитину і бажає легалізувати своє проживання на території України.

Відповідач проти позову заперечував, вважав Рішення №12 про примусове повернення за межі України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_2 , яким було вирішено примусово повернути за межі України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати його покинути територію України у термін до 25.03.2018р.,і яким заборонено ОСОБА_2 в`їзд на територію України терміном на три роки до 14.03.2021 р.обгрунтованим і законним.Просив в позові відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи позивач прибув в Україну 04.10.2017р. легально по паспорту НОМЕР_1 від 16.07.2017р з метою оформлення громадянства України своїй донці, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась на території України та має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001р., що підтверджується заявою про оформлення набуття дитиною громадянства України» за територіальним походженням, та доданими до неї документами. А саме: копією свідоцтва про народження дитини; дві фотокартки дитини, копії паспортів батьків дитини; зобов`язання припинити іноземне громадянство..

13.10.2017р. позивач звернувся до Покровського РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням відповідно до вимог ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

27.12.2017р. позивач звернувся до Покровського РВ у м.Кивий Ріг ГУДМС України в Дніпропетровській області із заявою про продовження строку перебування на території України в зв`язку з подачею заяви про оформлення набуття громадянства України своїй донці, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася на території України..

Після розгляду заяви 27.12.2017р йому було продовжено строк перебування на території України до 20.03.2019р. за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, Позивач на законних підставах та правомірно прибув та проживав на території України та відповідно до вимог міграційного законодавства станом на 14.03.2019р., тобто на час винесення рішення яке оскаржується, що не було перевірено при винесенні рішення про примусове повернення за межі України громадянина Машаріпов Усманжон

У Рішенні №12 від 14.03.2019р. про примусове повернення за межі України громадянина ОСОБА_2 , зазначено, що 14.03.2018р працівниками УДМС України в Запорізькій області спільно з працівниками ГУНП в Запорізькій області гр. ОСОБА_2 був виявлений на центральному ринку міста Запоріжжя «Анголенко», який з 01.03.2018р. працював без відповідного дозволу на працевлаштування, а саме працював вантажником.

В якості доказу на підтвердження цього факту представниками міграційної служби надана копія пояснень ОСОБА_2 в якій він зазначає, що він працював вантажником.

Суд критично ставиться до пояснень ОСОБА_7 , оскільки особа є громадянином іншої країни, і потребує послуг перекладача, роз`яснення прав, які реалізовані не були. В зв`язку з цим у суду є сумніви з приводу розуміння Машаріповим Усмажон змісту написаного ним документу, який містить безліч помилок. Суд, не вважає, що цей документ свідчить про працевлаштування Машаріпова Усманжон на ринку «Анголенко» в м. Запоріжжя вантажником з 01.03.2018р., оскільки в поясненнях не зазначено періоду коли він працював вантажником на ринку в м.Запоріжжя, чи був він найманим працівником чи здійснював самостійну підприємницьку діяльність, зареєстровану чи без реєстрації. Відеофіксація відсутня, свідки не допитувались. Запити з приводу працевлаштування ОСОБА_2 не здійснювались. Таким чином, суд вважає не підтвердженими обставини працевлаштування Машаріпов Усманжон на ринку «Анголенко» в мЗапоріжжя вантажником з 01.03.2018р.

Крім того, постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПН МЗП №137322 від 14.03.2018р винесену заступником начальника управління державної міграційної служби в Запорізькій області Тихонським М.В. про накладення на ОСОБА_2 адміністрвативного стягення у вигляді штрафу у сумі 850 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП було оскаржено в судовому порядку. 25 травня 2018р. Жовтневим районним судом м.Кривого Рогу Дніпропетровської області прийняте рішення яким постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПН МЗП №137322 від 14.03.2018р винесену заступником начальника управління державної міграційної служби в Запорізькій області Тихонським М.В. про накладення на ОСОБА_2 адміністрвативного стягення у вигляді штрафу у сумі 850 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП було скасовано.

Ухвалою від 03 вересня 2018р. апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2018р. повернуто скаржнику.

06 березня 2019р Постановою Верховного суду Касаційну скаргу Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області залишено без задоволення.

В рішенні №12 від 14.03.2018р відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо Позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в`їзду в Україну громадянину Машаріпову терміном на 3 роки, а орган державної міграційної служби помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у ч. 1 ст. 26 Закону, з підставами для заборони його в`їзду в Україну.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Правовідносини у даній справі регулюються Законом України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773 від 22.09.2011 р. зі змінами та доповненнями, Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150 та іншими нормативними актами. Згідно з п. 2 зазначеного Порядку, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну (п. 6 Порядку).

Законодавство України зобов`язує іноземців та осіб без громадянства неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави (частина 3 статті 3 Закону № 3773-УІ).

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та громадянство» зазначено, що Іноземець або особа без громадянства не бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належні певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Отже, у разі прийняття повноважним органом, за наявності законодавчо визначених підстав, рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну, можлива строкова заборона щодо подальшого в`їзду в Україну регламентується саме нормами статті 26 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки безпосередньо пов`язана з цим рішенням.

Разом з цим, заборона в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства на визначений законом строк є не обов`язком, а правом відповідача. Тобто, є нормою яка може бути застосована до особи з урахуванням обставин її перебування на території України, дотримання вимог законодавства України, соціальну небезпеку, тощо.

В оскаржуваному рішенні від 14.03.2018 року не зазначено жодного обґрунтування для застосування такого заходу як заборона для ОСОБА_2 в`їзду на територію України на три роки.

Згідно з текстом оскаржуваного рішення від 14.03.2018 року, відповідачем жодна оцінка поясненням ОСОБА_2 в частині знаходження на його утриманні малолітньої дитини та створення сім`ї на території України не надавалася, обставини сімейного життя не визначалися.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами статті 4 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Статтею 141 Сімейного кодексу України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Процедура заборони в`їзду на територію України не є прямим наслідком примусового повернення в країну походження (на батьківщину) або третю країну іноземця чи особи без громадянства з України з підстав, наведених у Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», тому у разі застосування такого заходу відповідне рішення повинно мати вичерпне обґрунтування такого обмеження, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

17 липня 1997 року Законом України №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виходячи з пояснень ОСОБА_2 щодо наявності на утриманні малолітньої дитини, з огляду на обставини, які склалися, заборона в`їзду на територію України строком на три роки є надто суворою санкцією, оскільки позивач може змінити своє ставлення до сім`ї та виявити бажання легалізувати своє положення в Україні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято рішення без наявності доказів з приводу його працевлаштування без аналізу усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення (вчинення дії), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, а отже, рішення відповідача таким,що підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 72-78, 241,242,243-246,268-272,288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення за межі України задовольнити частково.

Скасувати рішення Управління державної міграційної служби в Запорізькій області № 12 від 14.03.2001р. про примусове повернення за межі України та зобов`язання покинути територію України в термін до 25.03.2018р. громадянина республіки Узбекістан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Скасувати заборону громадянину республіки Узбекістан ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в`їзду на територію України терміном на три роки до 14.03.2021. року.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Соляник А.В.