Ухвала суду № 82171764, 25.04.2019, Лисянський районний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 700/956/17

Провадження № 2/700/7/19

25 квітня 2019 року смт.Лисянка

Лисянський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді Яценко Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Бондарчук Т.І.

представника відповідача адвоката Бесараба В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу №700/956/17 провадження №2/700/7/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Лисянська державна нотаріальна контора, Виноградська сільська рада, Лисянського району, Черкаської області про визнання недійсним заповіту,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Лисянська державна нотаріальна контора, Виноградська сільська рада, Лисянського району, Черкаської області про визнання недійсним заповіту.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у провадженні Лисянської державної нотаріальної контори знаходиться спадкова справа №203/2017 ( номер у спадковому реєстрі – 60948172), яка була заведена після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 був батьком позивача.

ОСОБА_3 за своє життя, склав заповіт від 02.02.2011 року, який зареєстрований у реєстрі за №13, посвідчений секретарем Виноградської сільської ради – Беліковою О.М., за яким заповідав, належну йому на праві власності земельну ділянку розміром 2,67 гектарів (державний акт про право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 22.02.2002 року, №23-1 виданий Виноградською сільською радою, Лисянського району, Черкаської області) позивачу – ОСОБА_1

Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, позивач дізнався про існування іншого заповіту, який було вчинено значно пізніше.

Позивач вважає вчинений заповіт пізніше сумнівним та недійсним, оскільки батько позивача жодного разу не повідомляв про наміри вчинити новий заповіт на користь ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача та дочкою ОСОБА_3

Крім того, ОСОБА_3 мав слабий стан здоров`я та похилий вік (1926 року народження), останні роки свого життя перебував у лежачому стані, важко було розмовляти, самостійно рухатися, що також ставить під сумнів його вільне волевиявлення під час вчинення більш пізнішого заповіту на користь ОСОБА_2

Враховуючи вищенаведене, позивач звернутися до суду та просить визнати недійсним заповіт на користь ОСОБА_2 , який посвідчено Виноградською сільською радою, Лисянського району, Черкаської області та призначити посмертну судово психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав АДРЕСА_1 .

Позивач у судове засідання не з`явився про причини неявки суд не повідомив. Представник позивача подав до суду черговий раз клопотання про відкладення розгляду справи, у зв"язку із участю у інших справах, однак доказів участі у судових засіданнях у інших справах доданих до заяви не було.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення вказував, що посилання позивача на те, що під час складання оскаржуваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій, не відповідають дійсності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Лисянська державна нотаріальної контори у судове засідання не з`явилася, звернувся до суду з заявою у якій просить справу розглянути без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виноградська сільська рада, Лисянського району Черкаської області у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду із заявою у якій просить справу розглянути без його участі, проти позову заперечували.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Як вже зазначалося вище, позивач та представик позивача були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, однак не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 29.08.2017 серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку розміром 2,67 га (державний акт про право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 22.02.2002 року, №23-1 виданий Виноградською сільською радою, Лисянського району, Черкаської області), що належала на праві власності спадкодавцю.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 склав заповіт від 02.02.2011, який зареєстрований у реєстрі за №13, посвідчений секретарем Виноградської сільської ради – Беліковою О.М., за яким заповідав, належну йому на праві власності земельну ділянку розміром 2,67 гектарів (державний акт про право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 22.02.2002 року, №23-1 виданий Виноградською сільською радою, Лисянського району, Черкаської області) позивачу – ОСОБА_1

Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, позивач дізнався про існування іншого заповіту, який було вчинено значно пізніше.

Позивач вважає вчинений заповіт пізніше недійсним, оскільки батько позивача жодного разу не повідомляв про наміри вчинити новий заповіт на користь ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача та дочкою ОСОБА_3

Крім того, ОСОБА_3 мав досить слабий стан здоров`я та похилий вік (1926 року народження), останні роки свого життя перебував у лежачому стані, важко було розмовляти, самостійно рухатися не міг, що також ставить під сумнів його вільне волевиявлення під час вчинення більш пізнішого заповіту на користь ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так, цією нормою Кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4. ст. 207 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

З метою визначення психічного стану заповідача на момент складання заповіту від 21.12.2015 судом за клопотанням позивача була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта від 21.01.2019, експерти прийшли висновку, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту (21.12.2015) страждав на атеросклеротичну гіпертонічну енцефалопатію з помірно-вираженими вестибуло - атактичними, цефалічними, астенічними розладами, вираженими проявами судинного паркінсонізму, з неможливістю самостійно пересуватися, проте, згідно дослідженими матеріалами, не супроводжувались формуванням стійких клінічно – значимих розладів психічної діяльності чи тимчасовими розладами психіки. Наявні у підекспертного помірно – виражені церебрастенічні розлади не супроводжувалися хворобливою дезорганізацією поведінки, будь - якими порушеннями свідомості, когнітивними розладами і на думку комісії, не мали на вказаний період часу, тобто 21.12.2015 року, патологічного впливу на здатність підекспертного розуміти і усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, на момент укладання заповіту 21.12.2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був здатний розуміти і усвідомлювати значення свої дій.

Суд не вбачає підстав не брати до уваги, як належний доказ висновок судово-психіатричного експерта щодо психічного стану заповідача на час складання заповіту від 21.12.2015, оскільки, досліджуючи стан ОСОБА_3 , комісія вивчала стан заповідача за медичними документами. Крім того, експертний висновок узгоджується з іншими письмовими доказами, зібраними у справі, а також показами свідків:

ОСОБА_4 суду пояснила, що до 13.12.2017 року працювала секретарем сільської ради. У грудні 2015 року складала заповіт удома у ОСОБА_3 , оскільки людина була хвора, чоловік ходити не міг, впізнав її, говорив з нею. Враження того, що він не усвідомлює свої дії не складалося, він нормально, адекватно відповідав на запитання. Заповіт він складав на ОСОБА_2 . Вона поїхала у сільську раду, на комп`ютері набрала текст заповіту і привезла на підпис. При цьому були присутні свідки, оскільки в нього був тремор рук, то він уповноважив підписати заповіт від його імені сусідку, з якою у нього були довірливі відносини ОСОБА_5 . Крім цього, були присутні сусіди ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Він надав їй паспорт. Чоловік сидів на ліжку, ОСОБА_8 зачитувала заповіт, він сказав, що все вірно, зауважень немає, і від його імені підписала заповіт ОСОБА_9 . Від його імені кошти сплачувала ОСОБА_8 . Все записано у книгах у сільській раді. Ця родина вважалась взірцем у селі. За ОСОБА_3 доглядала дочка - ОСОБА_10 . Вона доглядала його добре, у будинку завжди було чисто, він був чисто одягнений, ніколи не скаржився на дочку. Донька ніколи не ставилася до нього грубо, нецензурними словами не обзивала. У ОСОБА_11 приїхала років 5-6 тому, її мати ще була жива, вона за ними доглядала. Перший раз позивача побачила, коли він приїхав у сільську раду писати заяву про прийняття спадщини, другий раз, коли приїжджав за документами. Перший раз заповіт ОСОБА_12 писав удома, підписував особисто сам. У неї такого враження, що ОСОБА_3 щось забуває не було. Скарг від нього не було, він дуже дякував доньці за гарний догляд. Вона сама викликала свідків. Він попросив, щоб читала ОСОБА_8 . Бувала в них нечасто, двічі-тричі на рік.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона проживає по сусідству протягом 5 років. Ще пам`ятає, коли була жива бабуся, вона ніколи не скаржилась, що їх ображають, б`ють. Відповідач дуже добре доглядала батьків. Під час складання заповіту ОСОБА_3 був адекватний, все розумів, в нього була хвороба Паркінсона, тремтіли руки, він самостійно не міг підписати заповіт. Були запрошені свідки, коли підписували заповіт. Часто з ним спілкувалася. Секретар покликала скласти заповіт. При ньому було зачитано, в нього дуже тремтіли руки. Вона не знала, що у ОСОБА_14 був син, думала, що тільки дві доньки, так як вони його доглядали. Дочки уколи не запрошували робити. ОСОБА_10 дуже добре доглядала батьків, вони завжди були чисто одягнені та нагодовані, ніколи грубо до них не ставилася.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що наприкінці грудня 2015 року на прохання ОСОБА_16 ОСОБА_14 її покликали щоб скласти заповіт. Коли вона зайшла до ОСОБА_14 , то він сказав, що хоче зробити заповіт на дочку ОСОБА_17 . Заповідач був у доброму здоров`ї та в нормальному стані. Син приїжджав дуже рідко 1-2 рази в рік, поки були здорові батьки то допомагали, брали продукти. Доглядала батьків донька ОСОБА_18 , доглядала дуже добре. ОСОБА_12 не скаржився ніколи на доньку. Дуже часто бувала у них удома. ОСОБА_12 скаржився, що не може читати.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що приїжджали часто до батьків чоловіка у Виноград, допомагали їм по господарству. Чоловік розповідав, що сестра ОСОБА_18 била батьків. В 2011 році був складений заповіт батьком на її чоловіка на земельний пай. Він отримував зерно за пай. Чоловік їздив до батька, коли він був лежачий. Вона не їздила, оскільки через них тяжко захворіла, а передавала продукти батькові. ЇЇ чоловік навідував батьків 1-2 рази на місяць та доглядав деякий час.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що він як голова ради ветеранів села носив ОСОБА_3 подарункові набори. Він був нормальний, адекватний, розумів про що говорив, всіх впізнавав. Говорив, що ОСОБА_18 його доглядає добре, годувала, переодягала, а син приїде і поїде. На доньку не скаржився, скаржився, що з сином хотів би побути більше, а він приїжджав рідко і на один день. Приходили двічі на рік: на день перемоги і на день інваліда. Говорив, що був заповіт на сина, а потім він побачив, що син до нього майже не їздить переписав заповіт.

Свідок ОСОБА_21 суду пояснила, що мати померла в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Приїжджала до батька, доглядала із сестрою. Батько був в свідомості, все розумів. Сестра не погрожувала батькові, доглядала добре. Більшість дзвонила невістка, брат не часто приїжджав, раз у 3-4 місяці. Батько говорив, що ОСОБА_22 віддасть хату, а між нами розділить землю. Вона сказала, що їй нічого не треба. Батько говорив, що заповіт ОСОБА_22 буде, а потім розберетесь. Брат доглядав батька 10 днів. Руками батько тримати нічого не міг. Читав, коли ще не був не хворий.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що узимку прийшов Нінин племінник і сказав, що сусідів запросили підписати заповіт, ОСОБА_12 майно заповідає ОСОБА_22 . Склали заповіт, секретар зачитала уголос, а потім і вона зачитала уголос, оскільки ОСОБА_12 не міг сам розписатися, бо у нього тряслися руки, то він попросив ОСОБА_23 , щоб вона розписалася за нього, а ми були свідками. Як сусідка, я часто бувала у них у будинку. ОСОБА_10 разом з батьками проживала років 5. Коли переїхала до батьків, то сама доглядала батьків, оскільки зломала руку і ногу, то приїжджала допомагала сестра ОСОБА_24 . Дуже добре ОСОБА_18 ставилася до батьків. ОСОБА_12 почував себе нормально на час складання заповіту. Він сказав, якщо Міша не захотів їздити, то нехай буде ОСОБА_22 . Раніше Міша приїздив на свята, а в ці 5 років вона його взагалі не бачила. ОСОБА_12 впізнавав мене, розпитував за всіх, передавав привіт. Вона бувала в них 1-2 рази в тиждень. З 2012 року ОСОБА_12 став уже падати, боявся ходити, він уже сидів на ліжку, а в 2015 році уже був лежачий. Бабусі вже було 90 років, вона не могла його доглядати. Батьки ще були живі, а Міша отримував за пай гроші.

Свідок ОСОБА_25 суду пояснила, що з 1981 року працює дільничим терапевтом Виноградської лікарської амбулаторії, має І кваліфікаційну категорію. ОСОБА_3 перебував на диспансерному обліку у лікарні, як інвалід ВВВ, проходив щорічні профілактичні огляди, лікувався у лікарні. Щодо психологічного стану, то він був цілком адекватний, нормальний, орієнтований, але було багато хвороб, він не міг останні роки обходитися самостійно, потребував постійного стороннього догляду. За два дні до його смерті її викликали, щоб надати медичну допомогу. Він був адекватний, препаратів, які б впливали на свідомість чи давали заторможеність йому не призначали.

Третя особа ОСОБА_26 , суду пояснив, що він зрозумів, що у 2011 році заповіт був складений на ОСОБА_27 , а у 2015 році на ОСОБА_28 . Головою працює 8 років. 2 - 3 рази на рік усіх таких людей об`їжджає. ОСОБА_10 дуже добре доглядала батьків. ОСОБА_12 упізнавав його до останнього дня, коли він заходив до нього, усвідомлював свої дії. За 8 років ОСОБА_27 він не бачив жодного разу. ОСОБА_29 та її сестра.

Статтею 81 ЦПК України, покладено на кожну зі сторін обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом.

Позивачем та його представниками не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що на момент складання заповіту від 21.12.2015 спадкодавець ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати. Медична документація, яка досліджувалася експертами і будь-яких порушень з боку психіки у ОСОБА_3 станом на 21.12.2015 виявлено не було.

Також судом не встановлено, що при складанні заповіту були порушені вимоги діючого законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання заповіту від 21.12.2015 року недійсним, відтак дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Керуючись ст.ст. 204, 215, 225, 1233, 1234, 1251, 1253, 1257 ЦК України, ст.ст. 3, 6, 7, 10, 12, 259, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Лисянська державна нотаріальна контора, Виноградська сільська рада, Лисянського району, Черкаської області про визнання недійсним заповіту - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Лисянський районний суд Черкаської області.

Повний текст рішення виготовлено 03.06.2019 року.

Суддя Г.М. Яценко