Рішення № 82166723, 23.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2019 року № 826/5942/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. за участю секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ПРОФ" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2018 року,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Проф" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «Р» від 21.03.2018р. № 0003191401 про збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток на суму 1 076 340,0 грн., штрафними санкціями 235 104,0 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «Р» від 21.03.2018р. № 0003181401 про збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 468 903,0 грн., штрафними санкціями 234452,0,0 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «В4» від 21.03.2018р. № 0003201401 про встановлення суми завищення від`ємного значення податку на додану вартість 18 719,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом, спростовується змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. На час, коли позивач мав господарські взаємовідносини зі своїм контрагентом, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про такого контрагента були підтвердженими, така особа була зареєстрована як платник податку, а відтак податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги адміністративного позову та просив його задовольнити, а представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 10.01.2018р. № 306 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ТСК Проф» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного законодавства за період 01.01.2014 по 30.09.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 23.01.2012 по 30.09.2017.

За результатом проведеної перевірки складено акт № 98/26-15-14-01-01/38040322 від 23.02.2018 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ТСК Проф» податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного - за період 01.01.2014 по 30.09.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 23.01.2012 по 30.09.2017. (а.с. 49-116, т. 1)

У висновках вищезазначеного акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- 44.1, п. 44.2 ст. 44, ст. 134, пп.134.1.1 п. 134.1 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 1076340 грн. в т.ч. по періодам: за 2015 рік на суму 606132 грн. та за 2016 рік на суму 470208 грн.;

- п.п. 198.1, пп. 198.2, пп.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 468903 грн. в т.ч. по періодам: за травень 2016 року на суму 198099 грн., за листопад 2016 року на суму 4114 грн., за грудень 2016 року на суму 140068 грн., за березень 2017 року на суму 23973 грн., за травень 2017 року на суму 9298 грн. та за липень 2017 року на суму 9669 грн.;

та завищено залишок від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового податкового періоду (р. 21) всього в загальному розмірі 18719 грн. в т.ч. по періодам: за вересень 2017 року на суму 18719 грн.

Позивачем подано заперечення на вищезазначений акт. (а.с. 135-166, т. 1)

Листом відповідача від 16.03.2018р. № 10949/10/26-15-14-01-01 «Про розгляд заперечення» позивача повідомлено про те, що висновки акта перевірки від 23.02.2018р. № 98/26-15-14-01-01/38040322 залишено без змін, а заперечення - без задоволення. Рішення про визначення грошових зобов`язань буде прийнято з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків 20.03.2018р. (а.с. 167-174, т. 1)

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018р.:

- № 0003191401 про збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток на суму 1 076 340,0 грн., штрафними санкціями 235 104,0 грн.; (а.с. 176, т. 1)

- № 0003181401 про збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 468 903,0 грн., штрафними санкціями 234452,0,0 грн.; (а.с. 178, т. 1)

- № 0003201401 про встановлення суми завищення від`ємного значення податку на додану вартість 18 719,0 грн. (а.с. 179, т. 1)

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.75.1. ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року №К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Як вбачається з акту перевірки, що ТОВ "ТСК Проф" мало взаємовідносини з ТОВ «Прогресо», ТОВ «Беллгуд-Агро», ТОВ «Компанія «Інтертрейд», ТОВ «Лідер Сігма Трейд», ТОВ «Бромлінг» ТОВ «Канремторг».

Так, щодо взаємовідносин між ТОВ "ТСК Проф" та ТОВ «Прогресо» суд зазначає таке.

21.11.2016р. між ТОВ "ТСК Проф" та ТОВ «Прогресо» укладено договір поставки на загальну суму 19 379,52 грн., з яких ПДВ: 3229,92 грн.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, оборотно-сальдову відомість по рахунку, довіреність на отримання товарів. (а.с. 221-228, т. 1)

Одночасно, судом встановлено, що в подальшому придбані позивачем у ТОВ «Прогресо» товари були реалізовані ним ТОВ «Леруа Мерлен Україна».

В підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, виписку по рахункам та лист-повідомлення.

Таким чином, позивач в подальшому реалізовано придбані у ТОВ «Прогресо» товари з економічною вигодою.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає, що ТОВ «Прогресо» займається оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Також, в акті зазначено, що останню податкову звітність з податку на додану вартість до органів ДФС TOB "ПРОГРЕСО" подано за жовтень 2016 року. Згідно відомостей АІС «Податковий блок» TOB "ПРОГРЕСО" з моменту державної реєстрації в рамках періоду, що перевіряється не здійснювало зовнішньоекономічну діяльність (імпорт/експорт). Інформація щодо наявності основних засобів відсутня, у зв`язку з тим, що TOB "ПРОГРЕСО" не подавало до органів ДФС декларацію на прибуток підприємств. Інформація щодо наявності працівників відсутня, у зв`язку з тим, що не подавало до органів ДФС податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (1ДФ).

З огляду на що, контролюючий орган приходить до висновку про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів та відсутності необхідної кількості найманих працівників, що в подальшому унеможливлює процес реалізації товарів/робіт/послуг.

Таким чином відповідач вважає, що походження товару, який був реалізований TOB «ПРОГРЕСО» на адресу позивача встановити неможливо, оскільки у TOB «ПРОГРЕСО» не прослідковується по ланцюгу постачання придбання відповідних товарів, а відтак операція з позивачем є безтоварна.

Суд не погоджується з такими висновками контролюючого органу з огляду на те, що вищезазначені обставини не є беззаперечним доказом відсутності у контрагента позивача зазначеного товару, податковим органом не надано доказів перевірки зазначеного контрагента та дотримання ним податкового законодавства в частині декларування наявного товару.

При цьому вищенаведені норми так само, як і інші норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат (витрат) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність останнього щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Отже, суд відхиляє доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача та TOB «ПРОГРЕСО» зважаючи на те, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації без дослідження первинних документів позивача.

Податковим органом не зазначено про наявність недоліків при досліджені первинних документів. Враховуючи, що підприємство позивача здійснює господарську діяльність, та вільне у вчиненні господарської діяльності, податковим органом не спростовано подальшу реалізацію поставленого товару.

Відповідачем, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення контрагентом розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент отримання спірних товарів позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

В той же час, відсутність інформації у податкового органу щодо наявності у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Отже, спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинила реальну зміну його майнового стану, а відтак суд приходить до висновку щодо реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача. (Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного суду у справі №826/4571/16 від 24.04.2018 року.)

Посилання відповідача на відомості з АІС «Податковий блок» та облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва про допит ОСОБА_1 , яка повідомила про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві, суд вважає необґрунтованими оскільки неможливо встановити достовірність та допустимість інформації отриманої в результаті такого допиту і визнати її як належний доказ у справі з урахуванням принципів належності, достовірності, допустимості доказів встановлених статтями 73, 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України, так як, по-перше, така інформація не ґрунтується на безпосередньому дослідженні, а, по-друге, в матеріалах справи копія протоколу такого допиту відсутня.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 19.09.2018 у справі № 826/7227/16 (№К/9901/57008/18).

Посилання відповідача в ході розгляду справи на вирок Солом`янського районного суду від 25.05.2018р. у справі № 760/290/18 відповідно до якого затверджено угоду про визнання винуватості від 29.12.2017 року, що укладена у кримінальному провадженні, що зареєстроване в ЄРДР 01.03.2016 року за № 22016101110000035 між прокурором прокуратури Київської області Калюс О.В., якій надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_2 та визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.205 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 (п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень, суд вважає такими, що не спростовують реальності господарської операції позивача з контрагентом, оскільки вказаним вироком визнано винним саме ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст.205 КК України, який став керівником лише з 13.12.2016р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а оспорювана операція укладена 21.11.2016р. (а.с. 183-188 т. 1)

Більше того, вирок, на який посилається податковий орган, як на аргумент фіктивності операцій позивача, був відсутнім на момент проведення перевірки та прийняття спірного податкового повідомлення - рішення, що унеможливлює посилання на нього податковим органом відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд зазначає, що сам факт порушення кримінального провадження чи наявність вироку щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товарів, адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

Щодо взаємовідносин між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Беллгуд-Агро» судом встановлено таке.

У листопаді-грудні 2016р. між позивачем та ТОВ «Беллгуд- Агро» здійснено 14 поставок твердопливних брикетів «піні-кей» на загальну суму 1 050 683,58 грн.

В підтвердження виконання вищевказаних операцій позивачем надано рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахункам, звіт про переміщення товарів, оборотно-сальдову відомість. (а.с. 1-70, т. 2)

Однак, надалі, придбані у ТОВ «Беллгуд-Агро» товари реалізовані позивачем ТОВ «Епіцентр-К» на підтвердження чого надано копії договору поставки, рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, виписку по рахунку. (а.с. 71-188, т. 2)

Таким чином, позивачем в подальшому реалізовано придбані у ТОВ «Беллгуд-Агро» товари з економічною вигодою.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «Беллгуд-Агро» займається оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Також, в акті зазначено, що згідно відомостей АІС «Податковий блок» TOB «Беллгуд-Агро» з моменту державної реєстрації в рамках періоду, що перевіряється не здійснювало зовнішньоекономічну діяльність (імпорт/експорт). Інформація щодо наявності основних засобів відсутня, у зв`язку з тим, що TOB «Беллгуд-Агро» не подавало до органів ДФС декларацію на прибуток підприємств. Інформація щодо наявності працівників відсутня, у зв`язку з тим, що не подавало до органів ДФС податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (1ДФ).

З огляду на що, контролюючий орган приходить до висновку про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів та відсутності необхідної кількості найманих працівників, що в подальшому унеможливлює процес реалізації товарів/робіт/послуг.

Таким чином відповідач вважає, що походження товару, який був реалізований TOB «Беллгуд-Агро» на адресу позивача встановити неможливо, оскільки у TOB «Беллгуд-Агро» не прослідковується по ланцюгу постачання придбання відповідних товарів, а відтак операція з позивачем не є реальною.

Суд не погоджується з такими висновками контролюючого органу, оскільки, по-перше, неналежне декларування контрагентом позивача не свідчить про не здійснення господарської операції, а, по-друге, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця дотримання контрагентів позивача податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, поставлених товарів, наданих послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Таким чином, доводи відповідача стосовно не підтвердження господарських операцій між позивачем та TOB «Беллгуд-Агро» в частині неможливості встановити походження товару, відсутності матеріальних та трудових ресурсів спростовується первинними бухгалтерськими документами.

Посилання контролюючого органу на інформацію з АІС «Податковий блок» та облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва про проведення допиту не приймається судом до уваги, оскільки інформація з зазначених баз даних не є належним доказом, а протокол допиту безпосередньо судом не досліджувався.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень), в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №816/809/17).

Щодо взаємовідносин між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Компанія «Інтертрейд», слід звернути увагу на таке.

20.03.2016р. між ТОВ «Компанія «Інтертрейд» та ТОВ «ТСК Проф» укладено договір поставки № 20/03/16 на поставку товарів «насос дренажний» на загальну суму 999 993,06 грн.

На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано копії таких документів: договір поставки, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки по рахункам, звіти про переміщення товарів, оборотно-сальдову відомість, довіреність. (а.с. 189-227, т. 2)

Розрахунки проводились у безготівковій формі.

Однак, в подальшому, придбані у ТОВ «Компанія «Інтертрейд» товари реалізовані позивачем ТОВ «Епіцентр-К» на підтвердження чого надано копії договору поставки, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреності, виписку по рахунку. (а.с. 228-250, т. 2; а.с. 1-232, т.3)

Таким чином, позивачем в подальшому реалізовано придбані у ТОВ «Компанія «Інтертрейд» товари з економічною вигодою, отримавши реальні зміни майнового стану.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає, що ТОВ «Компанія «Інтертрейд» займається оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Також, в акті зазначено, що останню податкову звітність з податку на додану вартість до органів ДФС TOB «Компанія «Інтертрейд» подано за грудень 2016 року. Згідно відомостей АІС «Податковий блок» TOB "ПРОГРЕСО" з моменту державної реєстрації в рамках періоду, що перевіряється не здійснювало зовнішньоекономічну діяльність (імпорт/експорт). Інформація щодо наявності основних засобів відсутня, у зв`язку з тим, що TOB «Компанія «Інтертрейд» не подавало до органів ДФС декларацію на прибуток підприємств. Інформація щодо наявності працівників відсутня, у зв`язку з тим, що не подавало до органів/ Д ФС податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (1ДФ).

З огляду на що, контролюючий орган приходить до висновку про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів та відсутності необхідної кількості найманих працівників, що в подальшому унеможливлює процес реалізації товарів/робіт/послуг.

Таким чином відповідач вважає, що походження товару, який був реалізований TOB «Компанія «Інтертрейд» на адресу позивача встановити неможливо, оскільки у TOB «Компанія «Інтертрейд» не прослідковується по ланцюгу постачання придбання відповідних товарів, а відтак операція з позивачем є безтоварна.

Суд вважає вищезазначені висновки необґрунтованими, оскільки акт перевірки не містить жодного зазначення щодо наявності недоліків в первинних бухгалтерських документах позивача.

Дані докази підтверджують фактичність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом та правомірність відображення ним цих операцій у податковому обліку за вказані звітні періоди, а також спростовують висновки перевірки про заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток.

Доводи податкового органу щодо безтоварності зазначеної операції з посиланням на відсутність відомостей щодо придбання зазначеного контрагентом, які зароблені на підставі податкових баз даних, суд вважає необґрунтованими, оскільки база даних податкового органу не є беззаперечним доказом відсутності зазначеного товару у контрагента позивача. Доказів перевірки контрагента позивача з цього питання податковим органом не надано.

Посилання відповідача на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києві від 15.07.2016р. у справі № 1-кс/7650/9754/16 в обґрунтування фіктивності контрагента позивача та безтоварності операції, суд вважає помилковими, оскільки така ухвала не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку і може бути прийнято до уваги тільки в тому разі, якщо саме вироком дійсно встановлено безтоварність спірних господарських операцій.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 по справі № 813/1974/17.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім цього, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. (Постанова ВС КАС від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17).

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Окрім того, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Також, суд повторно наголошує, що неналежне декларування контрагентом позивача не свідчить про не здійснення господарської операції, а податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця дотримання контрагентів позивача податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, поставлених товарів, наданих послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

З огляду на що, висновки відповідача про безтоварність операції є необґрунтованими.

Щодо взаємовідносин між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Лідер Сігма Трейд», суд зазначає таке.

29.03.2016р. між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Лідер Сігма Трейд» укладено договір № 29/03/16 за умовами якого замовник доручає, а субпідрядник зобов`язується власними силами виконати відповідно до умов цього договору роботи на об`єкті будівництва: «Житлове будівництво по вулиці Кургузова, 1-а в м. Вишгороді Київської області. Громадська будівля багатофункціонального призначення - оздоблення приміщень». (а.с. 244-247 т. 3)

Також, 01.04.2016р. між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Лідер Сігма Трейд» укладено договір № 01/04/16 за умовами якого замовник доручає, а субпідрядник зобов`язується власними силами виконати відповідно до умов цього договору роботи на об`єкті будівництва: «Дитячий дошкільний заклад на280 місць в забудові 20 мкр.житлового масиву Вигурівщина- Троєщина м. Києва (оздоблення фасаду)». (а.с. 240-244 т. 3)

В підтвердження виконання вищевказаних операцій позивачем надано копії таких документів: договори, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості. (а.с. 245-250 т. 3; а.с.1-5 т. 4)

Розрахунки між позивачем та контрагентом не проводились.

Однак, надалі, виконані ТОВ «Лідер Сігма Трейд» будівельні роботи реалізовані позивачем як субпідрядником ПАТ «Домобудівельний комбінат № 4» як генпідряднику на підтвердження чого надано копії договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, виписку по рахунку. (а.с. 6-36, т. 4)

Таким чином, позивач в якості субпідрядника залучило ТОВ «Лідер Сігма Трейд» до виконання робіт замовлених ПАТ «Домобудівельний комбінат № 4», внаслідок чого отримано економічну вигоду.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає, що ТОВ «Лідер Сігма Трейд» займався оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Також, в акті зазначено, що останню податкову звітність з податку на додану вартість до органів ДФС ТОВ «Лідер Сігма Трейд» подано за травень 2016 року. Згідно відомостей АІС «Податковий блок» ТОВ «Лідер Сігма Трейд» з моменту державної реєстрації в рамках періоду, що перевіряється не здійснювало зовнішньоекономічну діяльність (імпорт/експорт). Інформація щодо наявності основних засобів відсутня, у зв`язку з тим, що ТОВ «Лідер Сігма Трейд» не подавало до органів ДФС декларацію на прибуток підприємств. Інформація щодо наявності працівників відсутня, у зв`язку з тим, що не подавало до органів ДФС податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (1ДФ).

З огляду на що, контролюючий орган приходить до висновку про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів та відсутності необхідної кількості найманих працівників, що в подальшому унеможливлює процес реалізації товарів/робіт/послуг.

Таким чином відповідач вважає, що походження товару, який був реалізований ТОВ «Лідер Сігма Трейд» на адресу позивача встановити неможливо, оскільки у ТОВ «Лідер Сігма Трейд» не прослідковується по ланцюгу постачання придбання відповідних товарів, а відтак операція з позивачем є безтоварна.

Суд не погоджується з такими висновками контролюючого органу з огляду на те, що відповідачем, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання контролюючого органу про відсутність у нього інформації про наявності у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, а не виконання контрагентом податкових обов`язків має створювати наслідки виключно для такого суб`єкта господарювання в силу індивідуалізації відповідальності.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Посилання контролюючого органу в обґрунтування безтоварності на кримінальне провадження внесене до ЄДРСР № 42015060000000009 від 30.01.2015р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст.121 КК України про що зазначено в ухвалі Богунського районного суду міста Житомира від 10.03.2017р. у справі № 295/2648/17, суд вважає такими, що є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Документи по відповідній кримінальній справі, які б підтверджували наведені податковим органом факти, до суду надані не були. Відсутні вони й в матеріалах справи.

Будь яких доказів в ході розгляду кримінальних справ, які б свідчили про протиправність здійснених операцій до суду не надано.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 , сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Щодо взаємовідносин між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Бромелінг» судом встановлено таке.

19.09.2016р. між ТОВ «Бромелінг» та позимвачем укладено договір поставки № 19-09-16 на загальну суму 139 221,50 грн. За поставлені товари позивач розраховувався поетапно.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії таких документів: договору, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахунку. (а.с. 37-69, т. 4)

Одночасно, судом встановлено, що в подальшому придбані позивачем у ТОВ «Бромелінг» товари були реалізовані ним ТОВ «Леруа Мерлен Україна».

В підтвердження реальності господарської операції позивачем надано договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, виписку по рахункам та лист-повідомлення. (а.с. 70-116, т. 4)

Таким чином, позивач в подальшому реалізовано придбані у ТОВ «Бромелінг» товари з економічною вигодою.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає, що ТОВ «Прогресо» займається оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «Бромелінг» займався оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Також, в акті зазначено, що останню податкову звітність з податку на додану вартість до органів ДФС ТОВ «Бромелінг» подано за жовтень 2016 року. Згідно відомостей АІС «Податковий блок» ТОВ «Бромелінг» з моменту державної реєстрації в рамках періоду, що перевіряється не здійснювало зовнішньоекономічну діяльність (імпорт/експорт). Інформація щодо наявності основних засобів відсутня, у зв`язку з тим, що ТОВ «Бромелінг» не подавало до органів ДФС декларацію на прибуток підприємств. Інформація щодо наявності працівників відсутня, у зв`язку з тим, що не подавало до органів ДФС податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (1ДФ).

З огляду на що, контролюючий орган приходить до висновку про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів та відсутності необхідної кількості найманих працівників, що в подальшому унеможливлює процес реалізації товарів/робіт/послуг.

Таким чином відповідач вважає, що походження товару, який був реалізований TOB «Бромелінг» на адресу позивача встановити неможливо, оскільки у TOB «Бромелінг» не прослідковується по ланцюгу постачання придбання відповідних товарів, а відтак операція з позивачем не є реальною.

Суд не погоджується з такими висновками контролюючого органу та зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту вимог КАС України, в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

Так, загалом позиція податкового орану про порушення позивачем податкового законодавства по суті не ґрунтується на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 17.12.2018р. у справі №820/6545/16 адміністративне провадження №К/9901/36592/18.

Також, суд зазначає, що згідно п. 36.5 ст. 36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи відповідно, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, податку на прибуток.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, платника податку на прибуток, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Посилання контролюючого органу в обґрунтування безтоварності на кримінальне провадження внесене до ЄДРСР № 32017100060000104 від 17.11.2017р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України про що зазначено в ухвалі Печерського районного суду м.Києва від 01.12.2017р. у справі № 757/72189/17-к, судом не приймаються до уваги з огляду на таке.

Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано.

Таким чином, доводи про безтоварність операції є помилковими.

Щодо взаємовідносин між ТОВ «ТСК Проф» та ТОВ «Канремторг», суд зазначає таке.

12.12.2015р. між ТОВ «Канремторг» та позивачем укладено договір поставки № К-121215.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії таких документів: договору, специфікації, рахунку-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, картку рахунку:631, оборотно-сальдову відомість, платіжні доручення. (а.с. 117-150, т. 4)

Одночасно, судом встановлено, що в подальшому придбані позивачем у ТОВ «Канремторг» товари були реалізовані ним ТОВ «Епіцентр-К» на підтвердження чого позивачем надано договір поставки, видаткову накладну, податкову накладну, виписку по рахункам та довіреність. (а.с. 160-166, т. 4)

Таким чином, позивач в подальшому реалізовано придбані у ТОВ «Канремторг» товари.

В акті перевірки зазначено про відсутність у ТОВ «Канремторг» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності основних засобів та відсутності необхідної кількості найманих працівників, що в подальшому унеможливлює процес реалізації товарів/робіт/послуг.

Таким чином відповідач вважає, що походження товару, який був реалізований TOB «Канремторг» на адресу позивача встановити неможливо, оскільки у TOB «Канремторг» не прослідковується по ланцюгу постачання придбання відповідних товарів, а відтак операція з позивачем не є реальною.

Однак, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Посилання контролюючого органу на відсутність товарно транспортних накладних суд вважає такими, що не свідчать про безтоварність операцій, оскільки, що чинне законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання товарів, які не є документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Більше того, судом не приймається до уваги посилання відповідача на ухвалу Печерського районного суду в м. Києві від 29 березня 2016 року №757/14274/16-к, якою досудовим розслідуванням встановлено, що у період з 2014 року по 2016 рік невстановленими особами, з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрували на ім`я підставних осіб, зокрема ТОВ "Канремторг", за наслідками чого накладено арешт на кошти, які знаходяться на рахунку ТОВ "Канремторг", з огляду на те, що в матеріалах справи наявна ухвала Печерського районного суму м. Києві від 29 квітня 2016 року у справі №757/18120/16-к, якою знято арешт з рахунків ТОВ "Канремторг", оскільки посадові особи товариства не є підозрюваними чи обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.

Крім того, зазначена ухвала не впливає реальність господарських операцій, оскільки не має преюдиційного значення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що всі вищезазначені контрагенти позивача станом на момент укладення спірних податкових операцій були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку таких контрагентів не визнавались.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Висновки, викладені в акті перевірки щодо встановлених порушень платником податків не є безумовно достовірними, оскільки є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки.

Думка, висловлена посадовими особами контролюючого органу в акті перевірки, зокрема щодо реальності вчинених платником податків господарських операцій, повинна оцінюватися судами із урахуванням інших доказів у справі, предметом якої є податкові правопорушення, що обґрунтовуються контролюючим органом серед іншого висновками акту перевірки платника платників або актами перевірки його контрагентів. Відповідно, судове рішення щодо правомірності сум грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом платнику податків, не може мотивуватися виключно даними акту перевірки цього платника податків або його контрагентів, якщо ці дані обґрунтовано заперечуються платником податків та при цьому не підтверджені іншими доказами, зібраними у справі. І навпаки, вирішуючи спір, суди не можуть не враховувати доводи контролюючого органу щодо встановлених порушень, викладені в акті перевірки, оскільки висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку повинен бути результатом належного аналізу зібраних доказів.

Також, суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Рішенням ЄСПЛ від 8.12.2016 у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (заява №24003/07) встановлено порушення п.1 ст.6 конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду та виявлення національним судом надмірного формалізму. Верховним судом України при розгляді справи №13/357 зазначені висновки Європейського суду з прав людини враховані, що знайшло своє відображення у Постанові ВСУ від 11.09.2017 року. Таким чином, ВСУ на національному рівні визнав неприпустимість застосування надмірного формалізму під час відправлення правосуддя.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи складені у відповідності до п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дають можливість ідентифікувати осіб, що брали участь у господарських операціях.

Судом досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що останні містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Доказів недобросовісності платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, відповідачем не надано.

Твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з контрагентом спростовані наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Отже, господарські операції між позивачем та контрагентами фактично мали реальний характер, оформлені не лише документально, а й спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами, а тому висновки викладені відповідачем в акті перевірки є необґрунтованими.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань .

Відповідачем у відзиві не наведено доводів, які б спростовували надані позивачем пояснення та докази, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 77, 139, 143, 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Проф" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «Р» від 21.03.2018р. № 0003191401 про збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток на суму 1 076 340,0 грн., штрафними санкціями 235 104,0 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «Р» від 21.03.2018р. № 0003181401 про збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 468 903,0 грн., штрафними санкціями 234452,0,0 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «В4» від 21.03.2018р. № 0003201401 про встановлення суми завищення від`ємного значення податку на додану вартість 18 719,0 грн.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Проф" судові витрати за сплату судового збору в розмірі 30 502,78 (тридцять тисяч п`ятсот дві гривні сімдесят вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська

Повний текст рішення виготовлений 04.06.2019р.