Рішення № 82166426, 28.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2019 року Чернігів Справа № 620/942/19

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Пуценко Т.В.,

Дудар Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі-Держпраці у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу від 12.03.2019 № 25-01-022/0127/74 та № 25-01-022/0127/75. Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані постанови про накладення штрафу є необґрунтованими, оскільки прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Так, посадовими особами відповідача не враховано, що працівник в день звільнення знаходилась у відпустці та перебувала за межами міста Чернігова, а розрахунок був проведений повністю ще до інспекційного відвідування. Крім того, відповідачем не доведено вини роботодавця у затримці даної виплати.

04.04.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

04.04.2019 ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

22.04.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що при вирішенні питання про накладення штрафу на позивача діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

14.05.2019 ухвалою суду прийнято справу № 620/942/19 до провадження судді Соломко І.І.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

06.02.2019 Держпраці у Чернігівській області видано наказ № 42 «Про проведення контрольних заходів», у тому числі ФОП ОСОБА_1

06.02.2019 на підставі вказаного наказу Держпраці у Чернігівській області видано направлення № 140, яким доручено посадовій особі управління у період з 11.02.2019 по 12.02.2019 провести інспекційне відвідування, аналізу стану дотримання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 в частині дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, строків виплати заробітної плати, використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків та за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин, відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (а.с.92-93).

11.02.2019 посадовими особами Держпраці у Чернігівській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , адреса здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_2, результатами якого складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №25-01-022/0036 від 11.02.2019.

11.02.2019 Держпраці у Чернігівській області сформовано вимогу про надання/поновлення документів № 25-01-022/0036 та зобов`язано ФОП ОСОБА_1 в строк до 18.02.2019 надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування (а.с.95).

18.02.2019 Держпраці у Чернігівській області у присутності позивача проведено інспекційного відвідування, за результатами якого складено акт № 25-01-022/0127, в якому описано виявлені порушення, в саме:

- заробітна плата найманим працівникам ФОП ОСОБА_1 за весь час щорічної відпустки виплачується пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Так, згідно наказів власника від 30.11.2018 № 2-13 надано основну щорічну відпустку ОСОБА_5 з 01.12 по 30.12.2018; від 30.11.2018 № 1-13 надано основну щорічну відпустку ОСОБА_3 з 01.12 по 31.12.2018. Всі зазначені факти свідчать про порушення вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про відпустки»;

- при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому не проводиться в день звільнення. Наказом ФОП ОСОБА_1 від 31.12.2018 № 18 - К звільнено ОСОБА_3 з посади бухгалтера 31.12.2018 за власним бажанням. При звільненні ОСОБА_3 , сума належна до виплати була виплачена лише 08.01.2019 згідно відомості на виплату грошей від 08.01.2019 № БА - 0000001 за грудень. Таким чином, зазначені факти свідчать про порушення з боку ФОП ОСОБА_1 вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України;

- в ході інспекційного відвідування, працівнику нараховано і не виплачено середній заробіток за весь час затримки, з вини власника/керівника, належних звільненому працівнику сум у день звільнення. Так, ОСОБА_3 звільнена за власним бажанням 31.12.2018, а остаточний розрахунок з нею проведений 08.01.2019 без виплати середнього заробітку, що є порушенням ч. 1 ст. 177 КЗпП України.

27.02.2019 Держпраці у Чернігівській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № 54 на підставі акту інспекційного відвідування від 18.02.2019 № 25-01-022/0127 та призначено розгляд справи на 11 год. 00 хв. 12.03.2019 за адресою: вул. П`ятницька, 39, каб. 803, про що повідомлено суб`єкта господарювання (а.с.97).

12.03.2019 Держпраці у Чернігівській області прийнято постанову № 25-01-022/0127/74 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, згідно з якою за порушення ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 41730,00 грн, та постанову 25-01-022/0127/75, згідно з якою за порушення ч.1 ст. 116 КЗпП України, на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 4173,00 грн.(а.с. 24-27).

Вважаючи вказані постанови протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Згідно з п. 1 Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення № 96, Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 "Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295).

Відповідно до п. 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Пунктами 19, 20 Порядку №295, визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Абзацом 4 та 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання даної норми Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 року №509 затвердив Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Відповідно до п. 8 Порядку № 509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

У даному випадку спірним питанням є правомірність/неправомірність прийнятих відповідачем постанов про накладення на позивача штрафів з підстав наявності/відсутності фактів вчинення порушень законодавства про працю.

Як видно з оскаржуваних постанов відповідача, на позивача накладено штраф на підставі абз. 4 та 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, зокрема за порушення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а саме: нарахування і не виплата середнього заробітку за весь час затримки, з вини власника/керівника, належних звільненому працівнику ОСОБА_3 сум у день звільнення (ч. 1 ст. 117 КЗпП України) та при звільненні працівників виплата всіх сум, що належать їм від фізичної особи - підприємця, не проводиться в день звільнення (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність, за затримку розрахунку при звільненні працівника, передбачена ст. 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 .

З 01.12.2018 по 31.12.2018 бухгалтер ОСОБА_3 знаходилась у відпустці, що підтверджується копією табелю обліку виходу на роботу за грудень 2018 року, наказом № 1-13 від 30.11.2018.

Згідно наказу від 31.12.2018 № 18-К ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням 31.12.2018.

У письмових поясненнях від 22.02.2019 ОСОБА_3 вказала, що за сімейними обставинами до 08.01.2019 в місті Чернігові її не було, що позбавляло роботодавця провести розрахунок в день звільнення. Розрахунок проведений після повернення її до міста Чернігова 08.01.2019, тому претензій до роботодавця не має.

Даний факт також в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_3

Відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що одним із основних критеріїв застосування відповідальності у разі виявлення контролюючим органом затримки у виплаті працівнику заробітної плати, є вина особи. Визначаючи наявність або відсутність вини у даній ситуації, суд зазначає таке.

Юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб`єктом владних повноважень.

Мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей належать:

охоронна зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан);

правозабезпечувальна досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб`єкта до стану правомірної;

правовідновлювальна (компенсаційна) відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням;

попереджувальна (превентивна) попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб`єктів (загальна превенція);

процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння;

виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права;

каральна (штрафна) покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.

Аналогічна правова позиція стосовно підстав та мети притягнення правопорушника до юридичної відповідальності міститься у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №820/4984/17.

Оскільки судом встановлено, що працівник позивача ОСОБА_3 в день звільнення (31.12.2018) не працювала, а розрахунок належних їй сум при звільненні проведений з незалежних від позивача обставин, після повернення ОСОБА_3 до міста Чернігова (08.01.2019), тому вина роботодавця та, відповідно, підстави для притягнення позивача до юридичної відповідальності у даній ситуації відсутні.

У свою чергу заходи, встановлені статтею 117 КЗпП України, в її заголовку визначаються як відповідальність. Очевидно, це - один з різновидів матеріальної відповідальності власника (підприємства) перед працівником.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу, у пункті 2.2. якого передбачено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин; згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті, що коментується, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. При цьому усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов`язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Таким чином, наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням факту несвоєчасного розрахунку та вини відповідача має бути встановлена місцевим загальним судом за позовом звільненого працівника.

Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 Кодексу законів про працю України.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що сплата середнього заробітку при звільненні та за час затримки розрахунку зі звільненим працівником є самостійним видом відповідальності, а не порушенням законодавства про працю в розумінні статті 265 КЗпП України, тому штрафні санкції, передбачені вказаною статтею, до несплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку зі звільненим працівником застосуванню не підлягають.

Вказане є підставою для висновку про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних постанов.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкту владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що відповідно до платіжного доручення від 02.04.2019 № 1365 за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с. 5).

При цьому, сплата судового збору у вказаних розмірах відповідає ставкам, встановленим Законом України «Про судовий збір».

З огляду на те, що судом задоволено позов в повному обсязі, у даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат в розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу від 12 березня 2019 року № 25-01-022/0127/74 та № 25-01-022/0127/75.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок), сплачений відповідно платіжного доручення від 02.04.2019 № 1365.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 04.06.2019.

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238).

Суддя І.І. Соломко