Рішення № 82166293, 30.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"30" травня 2019 р. № 520/3637/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Мадевська Е.Д.

позивача - ОСОБА_1 ,

неповнолітньої особи - ОСОБА_2

представника відповідача - Коваленко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Управління державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 24), Куп`янського відділу Державної міграційної служби України Харківської області (63701, Харківська обл., м. Куп`янськ, вул. Харківська, буд. 14) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Куп`янського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Харківській області та Управління державної міграційної служби України Харківської області у видачі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

2. Зобов`язати відповідача видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачці, як уповноваженому представникові її дитини, було відмовлено у видачі паспорту громадянина України - ОСОБА_2 , раніше встановленого зразка, у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 року.

Позивач в судове засідання з`явилася, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Неповнолітня особа - ОСОБА_2 , в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - Управління державної міграційної служби України в Харківській області, в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що діяв в межах чинного законодавства України, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Представник відповідача - Куп`янського відділу Державної міграційної служби України Харківської області, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу без участі зазначеного представника.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 є представником сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і діє в його інтересах.

У зв`язку з настанням ОСОБА_2 16-ти річчя, позивачка - ОСОБА_1 , 27.02.2019 ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв`язку надіслала на адресу Куп`янського відділу Державної міграційної служби України Харківської області заяву про оформлення та видачу паспорту у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 згідно Положення про паспорт громадянина України», яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без використання засобів Реєстру: надання згоди на обробку персональних даних; присвоєння УНЗР ( унікальний номер запису реєстру); включення цих даних до ЄДДР ( єдиний державний демографічний реєстр); здійснення будь-яких маніпуляцій з фізичним тілом особи (зняття біометричних даних, тощо).

15.03.2019 року Куп`янським відділом Державної міграційної служби України Харківської області позивачці було надано відповідь за № 6345-238/6345-19 на її заву від 27.02.2019 року, в межах Закону України "Про звернення громадян", та відповідно до якої позивачці було роз`яснено положення чинного законодавства щодо оформлення і видачі паспорта громадянина України тим громадянам, які звернулись за оформленням паспорта вперше. Також, надаючи відповідь на питання заявниці, Куп`янський РВ ГУДМС України в Харківській області посилався на чинні норми законодавства України, якими передбачена форма паспорта громадянина України, обов`язок громадянина отримати паспорт; підзаконний акт, який регулює порядок подання документів для оформлення паспорта громадянина України та було рекомендовано позивачці звернутися до Куп`янського відділу Державної міграційної служби України Харківської області для отримання паспорта громадянина України у формі картки.

Вказане слугувало підставою для звернення позивачки до суду.

По суті позову суд зазначає наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно ст. ст. 22, 32 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд вказує, що Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України " Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" ( надалі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у т.ч. паспорт громадянина України.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" визначено, що документом, який підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі по тексту - Положення № 2503-ХІІ).

Згідно з положеннями п. 3 Положення № 2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492 документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Частиною ч.1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують її особу чи спеціальний статус» (далі по тексту - Закон № 5492-VI) до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, віднесено документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Суд зазначає, що як положеннями Закону № 5492-VI, нормами постанови КМУ № 302, так і Положенням № 2503-ХІІ, передбачено чіткий порядок, суб`єктний склад та перелік документів для оформлення паспорта громадянина України.

Відповідно до пп.1 п.7 Постанови № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку - на підставі заяви - анкети, поданої нею особисто.

Згідно з положеннями пункту 13 Положення № 2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає:

- заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;

- свідоцтво про народження;

- дві фотокартки розміром 35x45 мм;

- у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

За видачу паспорта справляється державне мито (п.14 Постанови № 2503-ХІІ).

Таким чином, даною нормою закріплено не тільки перелік необхідних для оформлення паспорта документів, а й особисте їх подання громадянином, котрий звертається за таким оформленням.

Подання документів представниками особи, яка звертається за отриманням паспорта громадянина України (в тому числі законним представником, яким для ОСОБА_2 є позивачка ОСОБА_1 ), даною нормою не передбачено.

Згідно з п. 26 Порядку № 302 після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви - анкети відомостей про особу (п.27 Порядку № 302).

Разом з тим, як встановлено судом ОСОБА_2 не звертався до відповідного територіального підрозділу в порядку, передбаченому Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (надалі - Положення № 2503-XII) для оформлення паспорту у формі книжечки, у зв`язку з відмовою в обробці персональних даних та не надав документів, передбачених п.13 вказаного Положення, а саме: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. Доказів протилежного суду не надано.

Натомість, звернення до відповідачів з проханням видати паспорт у формі книжечки відображені в заявах та скарзі, які подані в порядку Законів України "Про звернення громадян" та "Про Доступ до публічної інформації" та саме в порядку вказаних законів були надані відповіді про відсутність підстав для вчинення таких дій.

Отже, позивачем не було дотримано необхідної процедури, передбаченої законодавством. Водночас, Законами України "Про звернення громадян" та "Про Доступ до публічної інформації" не передбачено оформлення паспорту у формі книжечки, а тому, відповідь вдповідача, з якою висловила незгоду позивачка, не є рішеннями суб`єктів владних повноважень, у розумінні КАС України.

Відповідно до ч. 7 ст. 13 Закону України № 5492-VI 7 уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:

1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;

2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);

3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;

4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

Особисто, ОСОБА_2 на час звернення до суду із зазначеним позовом, із заявою про видачу паспорту, як це передбачено вищенаведеними нормами та Постановою КМУ № 302, до Слобідського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області не зверталась, документів за вищенаведеним переліком не подавав.

Тобто, в даному випадку, законодавство надає особі, яка досягла 16 річного віку повноваження самостійно вчиняти дії щодо отримання паспорта громадянина України. Відповідно батьки в даному випадку, не мають права щодо представлення інтересів даної особи.

Отже, заява ОСОБА_1 щодо ведення обліку ОСОБА_2 згідно Положення про паспорт громадянина України», яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (ред . 2012 року), без використання номера УНЗР, не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка, у тому числі і у вигляді книжечки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що на день звернення позивачки із заявою, відповідаа - Куп`янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області були відсутні правові підстави для видачі сину позивачки паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.11.2018 по справі № 820/3327/16.

Вищевказана заява позивачки зареєстрована відповідачем, як звернення.

За визначенням ст.3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Матеріалами справи підтверджено, що в порядку та строк, визначений Законом України «Про звернення громадян», відповідачем заявниці надано відповідь, копія якої міститься в матеріалах справи.

Сама по собі незгода позивача зі змістом цієї відповіді не спростовує факту розгляду звернень позивача у встановленому законом порядку, та не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідачів та задоволення позовних вимог про видачу такого паспорту, навіть у разі наявності у позивачки такого права, оскільки заявником не дотримано процедури звернення за паспортом та не надано необхідних для цього документів.

Вказане виключає можливість визначення даної справи як типової, оскільки вона не відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17.

Так, у вказаній зразковій справі позивачка, у зв`язку зі зміною прізвища під час укладання шлюбу, особисто звернулась до органів Державної міграційної служби із заявою про видачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, подавши відповідний пакет документів, однак, їй було відмовлено у видачі паспорту у зв`язку з відсутністю, на думку відповідачів, для цього законодавчих підстав.

При цьому, вирішуючи дану справу по суті, суд зазначає, що в наслідок відсутності належного звернення ОСОБА_2 , до відповідача з заявою про видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, доводи щодо наявності у ОСОБА_2 права на отримання такого паспорта, не можуть впливати на вирішення справи по суті.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).

Виходячи з аналізу наведених норм, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Також, як вказав Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 року по справі №811/119/13-а, обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_2 , особисто за отриманням паспорту в вигляді книжечки не звертався, необхідного пакету документів не надавав, відповідачами не приймалось рішення за результатами розгляду його звернення, яке могло б бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства у розумінні ст.ст.1, 2, 5 КАС України.

Листи відповідача, на заяву матері, з якими висловила незгоду позивач, не є рішенням суб`єктів владних повноважень у розумінні КАС України.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачами у зв`язку з викладеним вище не реалізовано наданих законом дискреційних повноважень щодо розгляду питання про видачу ОСОБА_2 паспорту громадянина України, в даному випадку відсутній предмет судового захисту та, відповідно, відсутні підстави для зобов`язання відповідача видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Управління державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 24), Куп`янського відділу Державної міграційної служби України Харківської області (63701, Харківська обл., м. Куп`янськ, вул. Харківська, буд. 14) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовленого 04 червня 2019 року.

Суддя Спірідонов М.О.