Рішення № 82164989, 03.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1494/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Танцюри К.О.,

за участю секретаря Орленко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006871303 від 18.05.2017р.

Ухвалою суду від 28.03.2019р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначав, що у травні 2017 року вона отримала податкове повідомлення-рішення №0006871303 від 18.05.2017р., яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної длянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2014-2016 роки на загальну суму 59113,08грн. Щодо нарахованого податку за 2014 рік, представник позивача зазначав, що оскільки рішення Одеської міської ради №4193-VІ від 17.12.2013р. не опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок, тобто не раніше 2015 року; об`єкти нерухомості, що перебували у спільній власності не були об`єктом оподаткування, а базою оподаткування у 2014 році не була загальна площа об`єкту нерухомості; замість встановленої п.265.5.1 п.265.5 ст.265 Податкового кодексу України ставки, що підлягала застосуванню у 2014 році звітному (податковому) році, ставка податку складала 1%, в той час, як відповідачем застосовано ставку у 2,7% від мінімальної заробітної плати. Щодо правомірності визначення суми податкового зобов`язання за 2015 рік, представник позивача зазначав, що оскільки рішення Одеської міської ради №6258 -VI від 21.01.2015р. не було опубліковане до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, воно не підлягає застосуванню, що підтверджується позицією Верховного Суду у постанові від 20.06.2018р. №825/7423/16. Щодо правомірності визначення суми податкового зобов`язання за 2016 рік, представник позивача зазначав, що оскарженим рішенням позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 27522,43грн., при цьому у відповіді на адвокатський запит міститься сума- 26320,12грн.; позивачці визначено суму податкового зобов`язання за 2016 рік із застосуванням елементів податку які встановлені законом безпосередньо у 2016 році, що суперечить нормам Податкового кодексу України. У зв`язку з викладеними обставинами, представник позивача просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006871303 від 18.05.2017р.

Представник позивача, посилаючись на обґрунтування викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

17.04.2019р. до суду від Головного управління ДФС в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов у якому відповідач, посилаючись на положення п.п.14.1.129, п.14.1, ст. 14, п.п. 14.1.1291 п.14.1 ст.14, 266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України зазначив, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у їх задоволенні. Представник відповідача зазначала, що розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2016 рік визначається згідно рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятого на 2016 рік, у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Закону України від 24.12.2015р. №909-VIII, але не більше трьох відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного(податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Пунктом 4 Перехідних положень Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» передбачено, що «у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього закону не застосовуються вимоги п.п. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Так, посилаючись на те, що пояснення позивача про незаконність винесення податкового повідомлення-рішення є вільним трактуванням законодавства, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

03.05.2019р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій представник позивача зазначив, що у відзиві відповідачем проігноровано те, що протягом 2014-2016 років питання справляння податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки регулювались різними редакціями Податкового кодексу, що зумовлює необхідність обґрунтування визначення розміру податкового зобов`язання щодо кожного податкового періоду окремо, а натомість відповідач цитує поточну редакцію Податкового кодексу, що не підлягала застосуванню у спірних правовідносинах. Представник позивача, посилаючись на пояснення, які викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно Свідоцтва про право власності від 27.06.2014р., індексний номер 23606124, ОСОБА_1 на праві власності належить ? житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площа якого складає 1916 кв.м.(житлова площа 274,2 кв.м.)(а.с.19).

02.08.2005р. між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що складається з трьох житлових кімнат загальною площею 65,6 кв.м. та підсобних приміщень, загальна площа квартири -94,5кв.м.(а.с.20).

18.05.2017р. ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0006871303, яким ОСОБА_1 , згідно з п.п. 54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» за: 2014 рік -14964,95грн.; 2015 рік-16625,70грн.; 2016 рік-27522,43грн. Загальна сума податкового зобов`язання склала-59113,08грн.(а.с.13).

Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону до 01.01.2014) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.

Згідно із п.п. 265.2.1 п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України визначено,що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 265.3.1 пункту 265.3 статті 265 Податкового кодексу України базою оподаткування є житлова площа об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток.

У разі наявності у платника податку - фізичної особи більше одного об`єкта оподаткування, в тому числі різних видів (квартир, житлових будинків або квартир і житлових будинків), база оподаткування обчислюється виходячи з сумарної житлової площі таких об`єктів з урахуванням норм підпункту 265.4.1 пункту 265.4 цієї статті (підпункт 265.3.4 пункт 265.3 статті 265 ПК України).

Пунктом 265.4 статті 265 ПК України встановлено пільги із сплати податку, зокрема, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 250 кв. метрів; в) для різних видів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 370 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно з підпунктом 265.5.2 пункту 265.5 статті 265 ПК України ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах: а) не більше 1 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів; б) 2,7 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів; в) 1 відсоток - для різних видів об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких не перевищує 740 кв. метрів; г) 2,7 відсотка - для різних видів об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких перевищує 740 кв. метрів.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності з 01.04.2014р., до Податкового кодексу України внесені зміни, зокрема у статті 265 ПК України абзац перший підпункту 265.4.2 пункту 265.4 після слів «що перебувають у власності» доповнено словами «фізичних осіб або»; слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа» у відповідному відмінку.

Відповідно до підпункту 265.5.1 пункту 265.5 статті 265 ПК України ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення, закріплений також у статті 12 ПК України, згідно з положеннями пункту 12.3 якої сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Кодексу).

При цьому Податковий кодекс України містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів.

Так, згідно з підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Враховуючи вищезазначені положення ПК України органи місцевого самоврядування мають щорічно (до 15 липня року) приймати рішення про встановлення місцевих податків і зборів, здійснювати перегляд розміру ставок місцевих податків і зборів або продовжувати дію попередніх рішень, що були прийняті.

Відповідно, якщо протягом 2014 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення місцевого податку, то виключно з 2015 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5пункту 12.3 статті 12 ПК України.

У даному випадку внесені зміни до статті 265 ПК України набрали чинності з 01.04.2014р.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2014 році після внесення змін до статті 265 ПК України щодо бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган не міг нараховувати платнику податку грошове зобов`язання з цього податку за 2014 рік за новою базою оподаткування об`єкта житлової нерухомості.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 25.03.2019р. по справі №823/225/16.

Враховуючи вищенаведене, нарахування ОСОБА_1 , податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» за 2014 рік у розмірі 14964,95грн. є протиправним.

Щодо правомірності визнання ГУ ДФС в Одеській області суми податкового зобов`язання за 2015 рік, судом встановлено наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно, як зазначалось судом, підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Аналіз вищевказаних норм права зумовлює висновок, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення податкового повідомлення-рішення від 18.05.2017р. №0006871303 за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» за період 2015 рік-16625,70грн., оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26.02.2019р. по справі №822/682/17.

Разом з тим, щодо правомірності визнання ГУ ДФС в Одеській області суми податкового зобов`язання за 2016 рік, судом встановлено наступне.

Законом України від 24 грудня 2015 року N909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» змінено редакцію підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового Кодексу України та доповнено підпунктом "ґ" такого змісту:

"ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25 000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку)".

Вказані зміни набули чинності з 01.01.2016р., відтак, запровадження на 2016 рік механізму визначення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням внесених змін до Податкового Кодексу України, не суперечить вимогам статті 4.1.9. цього Кодексу щодо принципу стабільності податкового законодавства та положенням частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, якою обумовлено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.03.2019р. №814/2615/17.

Разом з тим, під час з`ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що Головне управління ДФС в Одеській області приймаючи податкове повідомлення-рішення №0006871303 від 18.05.2017р. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» за період 2016 рік невірно зазначив суму вказаного податку, а саме у розмірі 27522,43грн.

Так, згідно наданого Головним управлінням ДФС в Одеській області до суду розрахунку за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» складений щодо ОСОБА_1 , сума податкового зобов`язання із зазначеного податку (об`єкт: квартира площею 94,5 кв.м. та ? житлового будинку від 1916 кв.м.) за 2016 рік, з урахуванням ставки податку 1,38грн. (0,1%) склала 26450,34грн.

Враховуючи викладене та те, що зміни внесені Законом України від 24 грудня 2015 року N909-VIII, стосуються механізму, а не порядку нарахування спірного податку, суд приходить до висновку про правомірність нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за період- 2016рік.

Разом з тим, враховуючи те, що податковим органом у податковому повідомленні-рішенні Головного управління ДФС в Одеській області №0006871303 від 18.05.2017р. визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2016 рік у більшому розмірі, ніж встановлено діючим законодавством України, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0006871303 від 18.05.2017р. в частині надміру визначеного податкового зобов`язання з вказаного податку за зазначений період у розмірі 1072,09грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а податкове повідомлення -рішення ГУ ДФС в Одеській області від 18.05.2017р. №0006871303 визнанню протиправним та скасуванню у розмірі 32662,74 грн.

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з квитанції №0.0.1293884155.1 від 13.03.2019р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 768,40грн.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 424,57грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0006871303 від 18.05.2017р. в частині визначення податкового зобов`язання у розмірі 32662,74грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог-відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, м.Одеса, вул. Семінарська,5) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 424, 57 грн.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 03.06.2019р.

Суддя К.О. Танцюра

.