Рішення № 82163684, 17.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 квітня 2019 року 10 год. 35 хв.Справа № 280/4360/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача 1 - Савоєнко Т.В.

представника відповідача 2 - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Кам`янська виправна колонія № 101", Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи "Кам`янська виправна колонія № 101" (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 28.01.2019 вх. № 3302, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену компенсацію за 81 добу невикористаних чергових відпусток за 2004-2006 роки у розмірі 25 766,10 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток на весь час затримки невиплаченої компенсації за невикористані чергові відпустки з 03.09.2015 по день ухвалення судом рішення.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Запорізькій області з 22 червня 1999 року, у тому числі, з 26 листопада 2015 року до 03 вересня 2015 року перебував на посаді начальника відділу по роботі з персоналом Кам`янської виправної колонії УДПтСУ в Запорізькій області. Вказує, що з вересня 2015 року він був звільнений за власним бажанням у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил України (наказ № 261 о/с від 04. 09. 2015 року) та при звільненні з ним був проведений розрахунок, передбачений ст. 116 КЗпП України. Разом з тим, зазначає, що ОСОБА_1 не в повному обсязі була виплачена компенсація за невикористані чергові відпустки за 2004-2006 роки. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмовому відзиві від 28.11.2018 вх. № 38817 посилається на те, що ОСОБА_1 з 22 червня 1999 року проходив службу в Управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Запорізькій області, а з 1 березня 2011 року був переведений з посади старшого інспектора з особових доручень відділу по роботі з особовим складом ДДУ ПВП у Запорізькій області на посаду заступника начальника установи - начальником сектору по роботі з особовим складом Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області (№101). Вказує, що під час переводу до Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області (№101) ОСОБА_1 не надав підтверджуючі документи до відділу бухгалтерії у вигляді грошового атестату, а також довідку про відпустки. Зазначає, що з вересня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника відділу по роботі з персоналом Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області (№101) за власним бажанням та на час звільнення ОСОБА_1 була видана довідка, яка підтверджувала факт невикористаних чергових відпусток за період 2013 рік - 15 діб, 2014 рік- 35 діб, 2015 рік- 12 діб. Посилається на те, що на час звільнення установа виплатила ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 9 464,48 грн. Вказує, що про інсування невикористаних чергових відпусток за період 2004-2006 рік позивач не заявляв, а матеріали особової справи ніяких підтверджуючих документів не містили. З огляду на таке, стверджує, що відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою суду від 19.10.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 09.11.2018 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/4360/18. Призначено підготовче судове засідання на 29 листопада 2018 року

У підготовчому судовому засіданні 29.11.2018 оголошувалась перерва до 20.12.2018.

У підготовчому судовому засіданні 20.12.2018 оголошувалась перерва до 08.01.2019.

Ухвалою суду від 08.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №280/4360/18 строком на 30 (тридцять) днів. Відкладено підготовче судове засідання в адміністративній справі №280/4360/18 на 31 січня 2019 року.

Ухвалою суду від 31.01.2019 зупинено провадження в адміністративній справі №280/4360/18 до 25 лютого 2019 року, для надання сторонам часу необхідного їм для примирення. Провадження у справі поновлено 25.02.2019.

Протокольною ухвалою суду від 25.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20.03.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Максименко Л.Я. у відрядженні, судове засідання 20.03.2019 перенесено на 21.03.2019.

У судовому засіданні 21.03.2019 залучено до участі у справі у якості співвідповідача - Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Запорізькій області та відкладено розгляд справи на 10.04.2019.

У судовому засіданні 10.04.2019 оголошено перерву до 08.05.2019.

У судовому засіданні 08.05.2019 судом здійснено заміну відповідача 2 на правонаступника - Управління Державної пенітенціарної служби та в Запорізькій області та оголошено перерву до 11.05.2019.

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав, викладених в адміністративному позові. Просить суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача 1 проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві. Просить суд відмовити у задоволені позову.

Представник відповідача 2 не прибув у судове засідання, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.

У судовому засіданні 11.05.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

ОСОБА_1 проходив службу в управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Запорізькій області з 22.06.1999 згідно наказу № 34 о/с від 22.06.1999.

Наказом Державного департаменту з питань виконання покарань у Запорізькій області від 01.03.2011 № 26о/с ОСОБА_1 увільнений від посади старшого інспектора з особливих доручень відділу по роботі з особовим складом управління ДДУ ПВП у Запорізькій області та призначений заступником начальника установи - начальником сектору по роботі з особовим складом Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області.

Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області від 04.09.2015 № 261 о/с ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил України за власним бажанням.

Листом від 22.08.2019 № 1-15-134-16/т-143 Управління Державної Пенітенціарної служби України в Запорізькій області у відповідь на звернення ОСОБА_1 до Урядової «гарячої лінії» повідомило, що згідно з наказом управління ДДУ ПВП від 21.12.2006 № 87/ОС ОСОБА_1 не використано 21 добу відпустки за 2006 рік, проте, для вирішення питання компенсації, позивачу необхідно звернутись до суду. Також повідомили, що 60 днів невикористаної відпустки за період служби 2004-2005 роки свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, з вимогою виплатити компенсацію за 81 добу невикористаних чергових відпусток за 2004-2006 роки та середній заробіток на весь час затримки невиплаченої компенсації за невикористані чергові відпустки, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник (ч. 3 ст. 83 КЗпП України).

Аналогічні положення закріплені ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі за текстом - Положення № 114).

Пунктом 49 Положення № 114 встановлено, що особам рядового начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах, і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

При визначенні тривалості відпусток не враховується також час, необхідний на дорогу до місця проведення відпустки і назад, у тому числі при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

При наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається днями повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.

Згідно з абз.2 п. 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України регулювався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженою Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2009 р. за № 1040/17056 (була чинна на момент звільнення позивача зі служби, далі - Інструкція № 222) .

Відповідно до п. 17.5 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними

перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних

місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

При цьому, Розділом 20 Інструкції № 222 врегульовані питання видачі грошових атестатів.

Так, п. 20.1 Інструкції № 222 передбачено, що при переміщенні, переведенні, відрядженні до органів виконавчої влади та інших цивільних установ, а також при

звільненні зі служби осіб рядового і начальницького складу фінансова служба (бухгалтерія) зобов`язана: задовольнити їх усіма належними видами грошового

забезпечення; видати грошовий атестат (додаток 3 до цієї Інструкції).

Згідно з п. 20.2 Інструкції № 222 грошовий атестат особам рядового і начальницького складу видається в усіх випадках: переміщення з одного органу або установи до іншого органу або установи, у тому числі при направленні у вищі навчальні заклади

для навчання; переведення до органів внутрішніх справ, податкової міліції України, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства; відрядження до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням у кадрах Департаменту; звільнення зі служби в запас або відставку з призначенням пенсії (грошовий атестат передається разом з іншими документами у відповідний орган для призначення пенсії).

У разі якщо грошовий атестат з будь-яких причин при вибутті не був виданий, фінансова служба (бухгалтерія) зобов`язана надіслати цей атестат за новим місцем служби вибулого.

Грошовий атестат видається під розписку в особовій картці на грошове забезпечення. Видані грошові атестати реєструються у журналі, де зазначаються: номер і дата видачі грошового атестата; прізвище, ім`я та по батькові власника атестата, займана ним

посада, спеціальне звання; куди вибув власник атестата (п. 20.3 Інструкції № 222).

Відповідно до п. 20.5 Інструкції № 222 особі, яка за новим місцем служби не пред`явила грошовий атестат, грошове забезпечення виплачується починаючи з

дня призначення на посаду за новим місцем служби. Одночасно начальник фінансової служби (бухгалтерії) запитує дублікат грошового атестата за попереднім місцем служби зазначеної особи і після його отримання у разі необхідності здійснює перерахунок грошового забезпечення, яке було видано.

З відзиву відповідача 1 у справі та пояснення представника відповідача 1 судом з`ясовано, що при переведенні позивача з Державного департаменту з питань виконання покарань у Запорізькій області до Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області грошовий атестат ОСОБА_1 не був пред`явлений. Оглянута судом особова справа ОСОБА_1 не містила відомостей про переданий грошовий атестат позивача.

Згідно довідки відповідача 1 від 30.01.2019 встановлено, що Кам`янська виправна колонія управління ДДУ ПВП у Запорізькій області не може надати інформації щодо того, чи надсилався запит дублікату грошового атестату ОСОБА_1 за попереднім місцем служби, оскільки сплив строк зберігання вказаних документів. Також вказано, що у зв`язку із відсутністю грошового атестату позивачу відповідно до додатку 20 до Постанови КМУ від 07.11.2007 № 1294 «Схема посадових окладів осіб начальницького складу апарату Державної пенітенціарної служби» встановлений посадовий оклад.

З метою з`ясування наявності некомпенсованих днів чергових відпусток судом надіслані до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України ухвали про витребування доказів від 09.11.2018, від 29.11.2018.

На виконання вимог суду Південно-Східне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України супровідними листами надало 4 копії наказів про відпуски ОСОБА_1 за 2006 рік та повідомило, що грошовий атестат в особовій картці, а також платіжні відомості за спірний період відсутні. Накази про відпуски відносно ОСОБА_1 за період 2004-2005 роки на зберіганні відсутні.

Вказана інформація також відображена у листі Управління Державної пенітенціарної сулжби України в Запорізькій області від 22.08.2016 за вих. № 1-15-134-16/Т-143. Зокрема зазначено, що «…дні невикористаної відпустки у кількості 60 діб за період служби 2004-2005 роки свого підтвердження не знайшли, оскільки копія особової картки за закінченням терміну зберігання була знищена...».

У зв`язку із викладеним, суд ставить під сумнів довідку Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області від 15.03.2001 № 1/15-643, в якій зазначено про наявність у ОСОБА_1 невикористаних чергових відпусток за 2004 та 2005 роки в кількості 60 діб, оскільки наведена в ній інформація не підтверджується первинними документами.

Судом досліджені копії наказів Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області № 72 о/с від жовтня 2006 року, № 74 о/с від жовтня 2006, № 85 о/с від грудня 2006 та № 87 о/с від 21.12.2006 з яких встановлено, що за ОСОБА_1 рахується 21 доба невикористаної чергової відпустки за 2006 рік. Наявність 21 доби невикористаної відпустки за 2006 рік також підтверджено листом Управління Державної пенітенціарної сулжби України в Запорізькій області від 22.08.2016 за вих. № 1-15-134-16/Т-143.

Відтак, відповідач мав компенсувати позивачу при звільнені зі служби 21 добу невикористаної чергової відпустки за 2006 рік.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки".

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки".

Пунктом 7 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки".

На вимогу суду, Кам`янська виправна колонія управління ДДУ ПВП у Запорізькій області надала довідку № 36 від 19.12.2018, відповідно до якої розмір нарахованого заробітку за останні 12 календарних місяців роботи ОСОБА_1 , що передували звільненню зі служби, становить 81 653,43 грн.

Отже, компенсація за 1 добу невикористаної чергової відпустки складає 324,02 грн. (81653,43 грн./252 робочих дня).

Таким чином, розмір невиплаченої компенсації за 21 добу невикористаної чергової відпустки у 2006 році складає 6 804,42 грн., яка і підлягає стягненню з Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області. Позовні вимоги в цій частині суд визнає законними та обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В частині стягнення компенсації за невикористані 60 діб чергових відпусток за 2004-2005 роки суд відмовляє, з огляду на непідтвердження наявності останніх первинними документами.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки невиплаченої компенсації за невикористані чергові відпустки з 03.09.2015 по день ухвалення судом рішення суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Оскільки, ані Положенням №114, ані Інструкцією №222 не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року №6-259цс17 наведені правові висновки, за якими установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Вирішуючи питання про наявність з боку Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області вини у невиплаті компенсації за невикористані дні чергової відпустки суд виходить з того, що відповідач 1 не знав та не міг дізнатися про вказані обставини, виходячи з наявних у нього документів.

Зокрема, твердження позивача про невикористані дні чергової відпустки стосуються періоду проходження служби в іншій установі, а саме Управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Запорізькій області.

Як вже зазначалося судом, ані грошовий атестат, ані особисті картки позивача за спірний період Кам`янській виправній колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області при переведенні ОСОБА_1 надані не були.

Сам позивач, маючи на руках довідку від 15.03.2011 за вих. № 1/15-643 про нібито невикористані чергові відпустки за 2004-2005 роки про це також не повідомляв, при наймі письмових доказів цього матеріали справи не містять.

Лише у 2016 році за вирішенням вказаного питання позивач звернувся до урядової «гарячої лінії».

Письмових доказів звернення до відповідача 1 з питань невиплати компенсації за невикористані чергові відпустки, крім відповіді на запит адвоката у 2018 році, матеріали справи не містять.

Відтак, суд вважає, що у невиплаті компенсації за спірні періоди вини Кам`янської виправної колонії управління ДДУ ПВП у Запорізькій області не має, відтак, відсутні підстави для застосування положень ст.ст. 116 та 117 КЗп П України в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки невиплаченої компенсації за невикористані чергові відпустки.

Тому, у задоволенні адміністративного позову в цій частині суд відмовляє.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах субєкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративий позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Державної установи "Кам`янська виправна колонія № 101" (Запорізька область, Вільнянський район, смт. Кам`яне, вул. Зелена, 1, код ЄДРПОУ 08563560), Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. О. Матросова, 26, код ЄДРПОУ 08563487) про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи "Кам`янська виправна колонія № 101" на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за 21 добу невикористаної чергової відпустки за 2006 рік у розмірі 6 804,42 грн.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.05.2019.

Суддя Л.Я. Максименко