Ухвала суду № 82163168, 30.05.2019, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 4-с/356/3/19

Справа № 356/604/15-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року Березанський міський суд Київської області у складі:

Головуючого судді Лялик Р. М.

При секретарі Настич Н. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області скаргу ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кушнєрової Марії Іванівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

До Березанського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 із скаргою на рішення державного виконавця Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кушнєрової Марії Іванівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 . Скарга обґрунтована тим, що 03.05.2019 року у виконавчому провадженні № 59021115 старшим державним виконавцем Березанського МВ ДВС ОСОБА_3 І. було винесено постанову про виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, з даною постановою заявник не згоден, вважаючи дії державного виконавця протиправними та такими, що порушують його право на житло, гарантоване ст. 47 Конституції України. Крім того, вказує, що отримав оскаржувану постанову 10.05.2019 року, що підтверджується ідентифікатором поштового відправлення 0754100154085 на сайті Укрпошти, тому вважає, що строк на звернення до суду із скаргою порушений з поважних причин, відтак, просить його поновити та визнати незаконною і скасувати спірну постанову від 03.05.2019 року у ВП № 59021115.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило (а.с.8).

Представник Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, а саме повісткою під розписку, 30.05.2019 року через канцелярію суду направив листа, в якому проти викладених у скарзі фактів заперечив, просив відмовити у її задоволенні, а розгляд справи проводити без участі їхнього представника (а.с.11,14).

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце слухання справи повідомлена судом належним чином, 29.05.2019 року через канцелярію суду подала заяву, в якій вказувала на безпідставність поданої скарги та здійснення державним виконавцем всіх дій в межах закону, розгляд справи просила проводити без її участі (а.с.9,12).

У відповідності до положень ч. 1-2 ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи вказані обставини, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності належним чином повідомлених учасників справи.

Розглянувши матеріали скарги, дослідивши матеріали виконавчого провадження, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Березанського міського суду Київської області від 02.07.2018 року скасовано та ухвалено нове, за змістом якого у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Саренської районної державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Овдіюк Діни Іванівни про визнання права власності – відмовлено, зустрічний позов задоволено частково та прийнято рішення виселити ОСОБА_4 Хокімалі Рахімовича з будинку АДРЕСА_1 (а.с.19-27).

03.05.2019 року до Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області надійшла заява від ОСОБА_2 про прийняття до виконання виконавчого документу та відкриття виконавчого провадження (а.с.17).

Постановою старшого державного виконавця Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кушнєрової М. І. від 03.05.2019 року відкрито виконавче провадження № 59021115 з примусового виконання виконавчого листа № 356/604/15-ц від 27.02.2019 року, виданого Березанським міським судом Київської області, про виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1 , та зобов`язано боржника – ОСОБА_1 виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.3,16,33).

03.05.2019 року старшим державним виконавцем Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кушнєровою М. І. в ході здійснення даного виконавчого провадження № 59021115 винесено вимогу державного виконавця за № 2985, якою ОСОБА_1 зобов`язано виселитись з будинку АДРЕСА_1 в 10-денний термін та повідомити державного виконавця про виконання рішення суду в строк до 17.05.2019 року (а.с.34).

Крім того, 03.05.2019 року за № 2986 державним виконавцем Кушнєровою М. І. здійснено виклик боржника на 17.05.2019 року для сплати боргу або надання підтверджуючих документів про таку сплату (а.с.35).

Як визначено статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Так, відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.

Як визначено положеннями ч. 1-2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, невід`ємною частиною якого є принцип правової визначеності (певності), що включає в себе дотримання остаточності судового рішення.

Так, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на суд стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним (рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, п. 43; рішення від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», заява № 67534/01, п. 42; рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, п. 51).

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі «Півень проти України» (заява № 56849/00, п. 35) вказано, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними, завдаючи шкоди одній стороні.

Зі змісту рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, випливає однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Як зауважує Європейський суд з прав людини в пункті 23 рішення по справі «Матківська проти України» від 12.03.2009 року (заява № 38683/04), реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом ст. 13 вказаного Закону, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, визначений частиною 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження, серед яких, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

У відповідності до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Разом з тим, за правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

З урахуванням імперативних вимог ч.1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Так, системний аналіз вказаних вище положень законодавства дає підстави для висновку, що оскарженню в порядку ст. 447 ЦПК України підлягають конкретні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, які в силу їх протиправності порушують права чи свободи сторони виконавчого провадження.

Разом з тим, звертаючись до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця, заявник фактично вказує на неправомірність винесеного судом рішення про виселення його з займаного житлового приміщення, з приводу примусового виконання якого здійснюється дане виконавче провадження, не вказуючи при цьому на будь-які порушення державним виконавцем встановленого законом порядку.

Сам по собі факт непогодження заявника з ухваленим за результатом судового розгляду рішенням суду жодним чином не підтверджує та не спростовує обставин, що підлягають доказуванню в даній справі, та може бути предметом оскарження до суду вищої інстанції у встановленому законом порядку.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що державний виконавець належним чином здійснив необхідні дії щодо примусового виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Доказів, які б спростовували наведені висновку суду, матеріали справи не містять.

Як визначено ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що дії державного виконавця відповідають приписам Закону України «Про виконавче провадження», відтак, вимоги заявника є безпідставними та необґрунтованими, а скарга задоволенню не підлягає.

В той же час, за змістом ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 124 ЦПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Так, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувану постанову державного виконавця заявник отримав 10.05.2019 року, що підтверджується відомостями офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» за посиланням https://ukrposhta.ua за результатом відстеження поштового відправлення за трек-номером НОМЕР_1 .

При цьому, до суду разом із скаргою на рішення державного виконавця заявник звернувся 20.05.2019 року, про що свідчить відмітка на конверті, в якому зазначена скарга надійшла до суду, відтак, в строки, встановлені ст. 449 ЦПК України, а саме на 10-ий день з дня отримання оскаржуваної постанови.

За таких обставин процесуальний строк на звернення до суду із скаргою заявником не пропущений, тому підстав для його поновлення немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 123-124, 258-261, 352-354, 447-451 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги.

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Березанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кушнєрової Марії Іванівни, заінтересована особа: ОСОБА_2 .

Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд Київської області.

Суддя: Р. М. Лялик