Рішення № 82162895, 03.06.2019, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/1635/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі - головуючого судді Наумик О.О., за участі секретаря судового засідання Кюсєвої Т.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу №233/1635/19 за позовом

ОСОБА_1 до

Акціонерного товариства «Українська залізниця»

«про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати»,

В С Т А Н О В И В:

У поданій нею до суду до Акціонерного товариства «Українська залізниця» позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 14129,74 грн., пославшись на таке:

З 1 серпня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» оператором комп`ютерного набору у виробничому підрозділі «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати.

Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 17705,06 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 14129,74 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача у зв`язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній органам державної влади території. Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Добровільно сплатити їй заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.

Ухвалою суду від 19.03.2019 р. відкрито спрощене провадження у справі за дійсним позовом без повідомлення сторін.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.31-33):

Згідно з Указом Президента України від 15.03.2017 р. №62/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», Відповідач фактично був позбавлений можливості забезпечувати виконання своїх зобов`язань до моменту усунення форс-мажорних обставин.

Ним була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв`язку з втратою контролю над майном.

Стосовно неможливості нарахування заробітної плати та проведення з позивачем розрахунку, зазначив, що табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

Так як табелі обліку робочого часу Позивача велися на неконтрольованій території, в розпорядженні Відповідача відсутні табелі обліку робочого часу, тобто первинні документи, які фіксують факт виконання працівником роботи з березня по липень 2017 року, а тому підстав для нарахування Позивачу заробітної плати немає, нарахування її є технічно та юридично неможливим.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 прийнято № 1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визначені населені пункти, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. До переліку таких міст включене місто, де фактично працював Позивач.

Встановлено, що Позивач не перемістився з непідконтрольної території, продовжив працювати на тій частині підприємства, яка перебувала на території проведення антитерористичної операції.

Таким чином, Позивач за своїм вибором погодився з виконанням роботи в умовах проведення АТО та на території, яка є тимчасово непідконтрольною Україні.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014 на території Донецької та Луганської областей розпочато антитерористичну операцію.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, вважає, що застосуванню підлягають положення цивільного законодавства, зокрема ст.617 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 р. засвідчено настання обставин непереборної сили, що унеможливило виконання АТ «Українська залізниця» обов`язків, передбачених, зокрема ст.ст.115,116 КЗпП України, і є підставою для звільнення від відповідальності зобов`язаної сторони.

З огляду на наведене, вважає, що у АТ «Українська залізниця» відсутня вина у затримці виплати належних сум при звільнені у зв`язку із обставинами непереборної сили, що об`єктивно унеможливлювали виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Так як на момент існування заборгованості по заробітній платі частина підприємств РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» знаходилась на непідконтрольній Українській владі території в зоні проведення АТО, то затримка виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини Відповідача, а через настання обставин непереборної сили.

Тож відсутні передбачені законом підстави для стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Справедливість вищезазначеного підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дістає таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.10.1981 р. працювала у відповідача, юридична особа якого неодноразово зазнавала змін в організації та назві: востаннє - Виробничий підрозділ «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

17.07.2017 р. звільнена у зв`язку зі скороченням штату п.1 ст.40 КЗпП України.

Зазначена обставина підтверджена відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с.12-21) і не спростована відповідачем.

Постановою Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 р. Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило тип з публічного на приватне та повне найменування на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

З тексту нової редакції Статуту АТ «Укрзалізниця», розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради України за посиланням: НОМЕР_1 , Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Статтею 43 Конституції України гарантований законом захист права на своєчасне одержання винагороди за працю.

За приписами ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Вказана норма права кореспондується із частиною 1 статті 30 Закону України «Про оплату праці», другою частиною якої встановлено обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст.1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Вирішуючи питання щодо порушення права позивача на виплату відповідачем заробітної плати при роботі на підприємстві відповідача та не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, суд входив з такого:

Відповідно до ч.3 ст.11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає встановленим той факт, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку із заробітної плати.

Так, відповідно до наданих позивачем довідок (а.с.4,5) за період з березня 2017 року по липень 2017 року позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 17705,06 грн., у тому числі: березень - 2441,30 грн., квітень - 2475,16 грн., травень - 2475,16 грн., червень - 2475,16 грн., липень - 7838,28 грн.

Сума до виплати визначена в розмірі 14129,74 грн., у тому числі: березень - 1941,27 грн., квітень - 1968,20 грн., травень - 1968,20 грн., червень - 1968,20 грн., липень - 6283,87 грн.

Сума до виплати, як вбачається з довідок, визначена за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб.

Відомістю на виплату грошей №12 за березень 2017 року (а.с.48,49-50) підтверджена обставина виплати позивачу заробітної плати в сумі 740,80 грн.

Тож, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати після утримання обов`язкових податків та зборів у загальному розмірі 13388,94 грн. = 14129,74 грн. - 740,80 грн., а не за весь період її виникнення.

Дістаючи висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходив з того, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця.

Відповідачем як роботодавцем позивача підтверджена та обставина, що у спірний період часу останній перебував з ним у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та сплачена заробітна плата.

Проте, свого обов`язку з оплати праці позивача відповідач не виконав, що ним підтверджено, факт наявності невиплаченої позивачу заробітної плати відповідачем не спростований.

Надані позивачем довідки на підтвердження розміру заборгованості підписані посадовими особами підприємства відповідача. Повноваження цих осіб відповідачем не спростовані. Доказів про те, що в період з березня 2017 року по липень 2017 року позивач не виконував свої трудові функції, відповідачем не надано.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача щодо форс-мажорних обставин, що, на його розсуд, є підставою для невиконання обов`язку виплати ним заробітної плати позивачу, оскільки обставина непереборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання обов`язку (яким може бути стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку), а не підставою звільнення від самого обов`язку, в даному випадку по оплаті праці робітника.

Щодо зауваження відповідача про те, що позивач здійснював трудову функцію на території, непідконтрольній Україні, за своїм свідомим вибором, суд у свою чергу зауважує на такому:

Та обставина, що позивач мав альтернативу виконання роботи за трудовий договором з відповідачем на території, що підконтрольна Україні, останнім суду не доведено. Цей період часу позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, відокремлений підрозділ якого функціонував на непідконтрольній території, невиконання позивачем роботи за трудовим договором в цей період відповідачем не доведене.

Щодо відсутності первинних документів, необхідних для нарахування та виплати заробітної плати позивачу, то, по-перше, закон не покладає на робітника обов`язку по веденню такої документації та доказуванню наявності таких документів.

По-друге, АТО триває з квітня 2014 року. І весь цей період часу до березня 2017 року відповідач нараховував і виплачував заробітну платню позивачу, не зважаючи на те, що його місце роботи було на непідконтрольній Україні території в м. Дебальцеве, а також на те, що обставина непереборної сили для відповідача встановлена Торгово-промисловою палатою з початку АТО.

Тож, конституційне право позивача на одержання винагороди за працю є порушеним і має бути захищено.

З огляду на наведене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

У зв`язку з тим, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача за ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 768,40 грн., виходячи з такого:

Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» в розрахунку на місяць у розмірі 1921,00 грн.

Отже, при поданні позову судовий збір в частині стягнення заборгованості по заробітній платі складав 768,40 грн. (1921,00 грн. х 0,4), тому з відповідача в доход держави належить стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.259, 263-265, 141 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКППО НОМЕР_2 ) до

Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815)

«про стягнення заборгованості по заробітній платі» - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати після утримання обов`язкових податків та зборів за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року розмірі 13388 (тринадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 94 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106, (стягувач Державна судова адміністрація України), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя