Рішення № 82154749, 30.05.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 615/719/18

Провадження № 2/645/1132/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді - Шарка О.П

секретаря судових засідань - Христенко А.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» про визнання додаткової угоди до кредитного договору в частині розрахунків недійсною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання припиненим кредитного договору, припинення іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК», в уточненій редакції якого в якому просив: визнати Додаткову угоду №2 від 21.04.2016 року до Договору кредиту № 1091-п/05

на придбання нерухомості від 14.12.2005 року в частині розрахунків недійсною;

-забов`язати ПУАТ «ФІДОБАНК» здійснити перерахунок сплачених грошових

коштів по Договору кредиту № 1091-п/05 від 14.12.2005 року;

-забов`язати ПУАТ «ФІДОБАНК» здійснити прощення Траншу -2 по Договору

кредиту № 1091-п/05 від 14.12.2005 року, за умови сплати у повному обсязі Траншу -1;

-визнати припиненим дію Договору кредиту № 1091-п/05 від 14.12.2005 року у

зв`язку з повним виконанням позичальником своїх зобов`язань;

припинити іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та скасувати заборону відчуження вказаного нерухомого майна, встановлену у зв`язку з посвідченням зазначеного іпотечного договору від 14.12.2015 року. Відповідно до п. 1.1. укладеного договору Відповідач (кредитодавець), при наявності вільних кредитних ресурсів, надає Позивачу (позичальникові) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі ЗО 000, 00 USD (тридцять тисяч доларів США 00 центів) на строк з 14 грудня 2005 року по 13 грудня 2020 року (надалі за текстом - кредит), а Позивач (позичальник) приймає його та зобов`язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим Договором.

В обґрунтування позову зазначив, що 14 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Факторіал - Банк» було укладено кредитний договір №1091-п/05 на придбання нерухомості, відповідно якого, за користування кредитом Позичальник (Позивач) сплачує Кредитодавцю (Відповідачу) проценти в розмірі 10% (десять) процентів річних. Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» є повним правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного банку «Факторіал - Банк». Протягом всього часу дії договору ОСОБА_1 сумлінно виконував умови договору та сплачував всі необхідні платежі по кредиту, не зважаючи на суттєві зміни курсу долару США відносно гривні (на момент укладання договору в 2005 році курс долару до гривні складав 5 грн. за 1 долар США). У зв`язку з тим, що з 2014 року курс долара США збільшився в 5 разів, виконувати умови кредитного договору стало дуже важко, оскільки ані зарплати, ані пенсії громадян не збільшилися, а ціни на все відповідно виросли, але при цьому Позивач не перестав виконувати умови договору та виконує їх до сьогодні.Як було відомо Позивачу, Відповідач (ПУАТ «ФІДОБАНК») приймав участь в програмі Національного банку України про реструктуризацію валютних кредитів по пільговому курсу. Умови реструктуризації були такими, що борг по договору Відповідач перераховував по курсу 15 гривень за долар і в разі закриття виплат по траншу №1 в строк чи достроково, особа звільнялась від сплати траншу №2 у повному обсязі. Саме такі умови реструктуризація були запропоновані працівниками Відповідача Позивачу. Саме на такі умови і погодився Позивач, оскільки він своєчасно здійснює всі платежі, належно виконує умови договору і реструктуризація валютного кредиту була справедливою пропозицією для Позивача, такою, що полегшувала стан Позивача та можливість виплати кредиту в строк і в повному розмірі. 21 квітня 2016 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» (Відповідачем) було укладено додаткову угоду № 2 до договору кредиту № 1091-П/05 на придбання нерухомості від «14» грудня 2005 року, відповідно до умов укладеної додаткової угоди № 2 відбулась реструктуризація кредиту та переведення залишку боргу по кредиту у розмірі 10 279,05 доларів США в гривню по курсу 15 гривень за один долар США, що на дату підписання угоди було еквівалентно 154 185,75 грн. Додаткова угода № 2 передбачала якийсь Транш № 2 у розмірі 164 978,75 грн., але, як зазначає позивач Транш № 2 Позивач не отримував. Як Позивачу пояснювали працівники відповідача, він спрямовувався на фактичне погашення боргу по кредиту у розмірі 10 279,05 доларів США і Позивач повинен буде сплатити тільки Транш № 1 у розмірі 154 185,75 грн., що Позивач і здійснює по сьогоднішній день. Маючи намір достроково погасити залишок кредиту, Позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ «ФІДОБАНК» Коваленко О.В. із заявою про отримання довідки про заборгованість. Отримавши довідку за вих. № 1-11-1/884-ЛКОГ/1 від 20.12.2017 року, Позивач дізнався про необхідність сплати траншу № 2 у розмірі 106 388,17 грн., про розмір заборгованості по сплаті траншу № 1 у розмірі 101 251,95 грн. станом на 20.12.2017 року. Проте, враховуючи, що відповідно до графіку погашення заборгованості сума заборгованості по траншу № 1 складає 88 106,07 грн., що не відповідає інформації наданій у довідці за вих. № 1-11-1/884-ЛКОГ/1 від 20.12.2017 року. Тобто, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ «ФІДОБАНК» Коваленко О.В. вимагає від Позивача сплати Транш № 2 для дострокового погашення кредиту. Аналізуючи дії Відповідача, виходить, що уклавши додаткову угоду № 2, Позивач повинен буду сплатити і транш 1 і транш 2 (який був спрямований на погашення кредиту у доларі), тобто, Позивачу провели реструктуризацію кредиту по курсу 30 гривень за один долар США, хоча такий курс був відсутній від часу укладання договору і до цього дня. Відповідач вказує, що заборгованість по Траншу№ 1 складає 101 251,95 грн., хоча Позивач із цим теж погодитись не може, оскільки по графіку платежів сума заборгованості по основному боргу складає 88 106,07 грн. Станом на 18.10.2018 року, сума несплаченого траншу 1 складає 73 719,93 грн. за даними Відповідача. 25.10.2018 Позивачем було сплачено 3 170,00 грн. спрямованих на погашення заборгованості по кредитному договорі. Позивач сумлінно сплачує щомісячно всі платежі, незалежно від свого фінансового стану та наявних проблем у сім`ї. При наявності можливості добровільно погасити залишок кредиту, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ «ФІДОБАНК» Коваленко О.В. безпідставно вимагає сплати Траншу №2 та завищеної суми по траншу №1. При підготовці позовної заяви, представником Позивача було з`ясовано, що Національним банком України у Меморандумі щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті від 07.05.2015 було встановлено порядок проведення реструктуризації боргу в іноземній валюті. По кредитних договорах, забезпеченням по яких виступає соціальне житло, банк зобов`язаний здійснити прощення 50 % реструктуризованої заборгованості. Соціальним житлом вважається єдине житло фізичної особи, загальна площа якого не перевищує 60 кв. м для квартир та 120 кв. м для житлових будинків. Квартира на придбання якої оформлювався кредитний договір є соціальним житлом. Тобто, суму заборгованості у розмірі 10 279,05 доларів США на 21.04.2016 року необхідно перерахувати по офіційному курсу Національного банку України на день проведення реструктуризації. Курс долара США відносно гривні на 21.04.2016 складає 100 доларів США 2541.1365 грн. 10 279,05 доларів США на 21.04.2016 року еквівалентно 261 204,69 грн. 50% від 261 204,69 грн., що складає 130 602,34 грн. банк повинен здійснити прощення та встановити фіксовану процентну ставку у розмірі 0,01 (нуль цілих і одна сота) процентів річних, яка підлягає сплаті позичальником в кінці строку споживчого кредиту разовим платежем. Відносно інших 50% суми заборгованості, що складає 130 602,34 грн. банк встановлює фіксовану процентну ставку у розмірі не більшому, ніж зазначеному в договорі споживчого кредиту в іноземній валюті на момент видачі валютного кредиту, та не підвищує її упродовж трьох років з моменту реструктуризації. Всупереч викладеному вище, додаткова угода № 2 від 21 квітня 2016 року не відповідає умовам встановлених Національним банком України, більш того процентна ставка була встановлена у розмірі 12% до 20 жовтня 2016 року, а з 21 жовтня 2016 року ставка складає 20% річних, що є суттєвим збільшенням ставки у два рази від тої, що початково була встановлена у кредитному договорі. Позивач вважає, що враховуючи всі виплати на користь Відповідача, здійснені Позивачем з 21.04.2016 по 25.10.2018 року, що складають 133 571, 83 грн. ( сто тридцять три тисячі п`ятсот сімдесят гривень 83 копійок), що підтверджується наданими копіями квитанцій про оплату. На думку позивача, умови додаткової угоди № 2 від 21 квітня 2016 року є такими що суперечать Меморандуму Національного банку, є несправедливими та такими що ставлять позичальника у край невигідне становище. Стосовно нарахування та сплати відсотків, позивач зазначив, що 20.05.2016 року Національним банком України було прийнято рішення про визнання банку ПУАТ «ФІДОБАНК» неплатоспроможним. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 липня 2016 року №1265, «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». З моменту укладення додаткової угоди № 2, Позивач сплачував грошові кошти через касу відповідача і в квитанціях вказувалось «надходження на рахунок ОСОБА_1 для погашення кредиту, а з 2017 року в призначенні платежу Позивач вказував: «оплата по кредитному договору 1091/-п/05 від 14.12.2005». Позивач зазначає, що з моменту позбавлення відповідача банківської ліцензії, в останнього немає підстав здійснювати банківську діяльність, а зарахування сплачених грошових коштів як відсотки за користування кредитом є безпосередньо банківською діяльністю, яка потребує ліцензування. Тому, грошові кошти сплачені за період з 21.04.2016 по 25.10.2018 року, що складають 133 571, 83 грн. є виконанням основного зобов`язання по кредитному договору. За проміжок часу з 21.04.2016 року по 18.07.2016 року, Позивач повинен був сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 10% річних (розрахунок додається). Враховуючи, що відповідач повинен був провести реструктуризацію у відповідності до вимог встановлених Меморандумом, то 50% від 261 204,69 грн., що складає 130 602,34 грн. Беручи до уваги сплачені грошові кошти, зобов`язання Позивача по кредитному договорі виконані у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що пропозиція ПУАТ «ФІДОБАНК» щодо укладення з позивачем Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року та Додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року (про зміну умов кредитування), укладеної до Договору кредиту № 1091-п/05 на придбання нерухомості від 14.12.2005 року, дійсно була направлена на виконання МЕМОРАНДУМУ щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті запропонованого та прийнятого Національним банком України 07 травня 2015 року, але не була обов`язковою для прийняття її умов позивачем. Умови викладені в Меморандумі як на дату проведення реструктуризації (21.04.2016 року) та і на сьогоднішній день мають виключно рекомендаційний характер та не зобов`язуть банківські установи безумовно дотримуватися викладених у ньому умов та порядку до настання певних обставин які зазначені в пн. 10 МЕМОРАНДУМУ, а саме: 10. Обов`язок банків щодо виконання вищевказаних положень Меморандуму виникає виключно за умови прийняття таких змін:- до окремих нормативних документів Національного банку України щодо незастосування санкцій до банків внаслідок порушення нормативів в результаті проведення реструктуризації валютних кредитів та/або прощення (анулювання) частини боргу; щодо подальшої класифікації цих кредитів, їх обліку тощо; - до Податкового кодексу щодо звільнення від оподаткування банківські установи та фізичних осіб - позичальників за операціями реструктуризації (прощення) валютних кредитів та/або прощення (анулювання) частини боргу; - скасування мораторію на звернення стягнення на майно, яке виступає забезпеченням за кредитами фізичних осіб (встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-VII від 3 червня 2014 року разом з доповненнями). Станом на сьогоднішній день мораторій на звернення стягнення на майно, яке виступає забезпеченням за кредитами фізичних осіб (встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-VII від 3 червня 2014 року) - не скасовано, а вищевказаний Закон залишається чинним. Відповідно до вищенаведеного обов`язок банків щодо безумовного виконання вищевказаних положень Меморандуму - не настав, а тому будь які підстави звинувачувати ПУАТ «ФІДОБАНК» у недотриманні умов і порядку проведення реструктуризації у відповідності до Меморандуму - відсутні. Згідно умов Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року ОСОБА_1 було надано Новий транш кредиту в сумі 319 164,50 грн., який надався шляхом зарахування коштів на поточний рахунок двома окремими траншами(п.2, п.п.2.2.1 Додаткової угоди № 2), а саме: Транш 1 - 154185,75 грн., Транш 2 - 164978,75 грн. Згідно п. 2.5.1 Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року, Банк у порядку договірного списання для погашення Траншу Заборгованості (який на дату укладання вказаної Додаткової угоди складав 10 279,05 доларів США) списав з поточного рахунку кошти в сумі, еквівалентній сумі коштів у валюті Траншу Заборгованості, а саме 319 164,50 грн. Згідно умов вказаної Додаткової угоди, ОСОБА_1 було доручено Банку здійснити купівлю іноземної валюти на МВРУ. Фактичний курс купівлі валюти склав 25,35 грн за 1 долар США. Залишок не використаних коштів від купівлі іноземної валюти на ВРУ склав 58590,58 гривень, Згідно п. 2.5.1 Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року, кошти Нового Траншу , які не використані з метою погашення Траншу заборгованості та знаходилися на Поточному рахунку клієнта, після погашення Траншу Заборгованості, були направлені в повному обсязі в порядку договірного списання на дострокове погашення Траншу 2 Нового Траншу. П.5 Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року свідчить про те, що технічно зміна валюти кредитного зобов`язання Клієнта в іноземній валюті здійснюється шляхом видачі Нового Траншу (в національній валюті) та після погашення Траншу Заборгованості (в іноземній валюті) не призводить до збільшення зобов`язань клієнта перед Банком. Згідно п.2.2. вказаної додаткової угоди на дату її укладання, Новий Транш складав 319 164,50 гривень, та складався з Траншу 1 та Траншу 2.Відповідач зазначає, що наявність Траншу 2 не збільшує зобов`язання клієнта. Підписанням кредитного договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року, додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року, Додатку № 1До Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року до Кредитного Договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року Позичальник ОСОБА_1 підтвердив що досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Оригінальний примірник Кредитного договору, Графіку, інформацію про умови кредитування, розрахунку сукупної вартості кредиту ОСОБА_1 отримав 21.04.2016 року, про що особисто розписався. Зі змістом ознайомлений, письмово підтвердив що всі умови та положення йому зрозумілі. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов`язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Відповідно до п.14.5. Додатку № 1До Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року до Кредитного Договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року - Сторони підтверджують, що текст Договору відображає дійсні наміри Сторін, Сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких інших умов, які можуть бути істотними та необхідними, але не відображені в цьому договорі. Щодо прощення боргу за Траншем 2, повідомляємо, що відповідно до п. 4.7.8. Додатку № 1 До Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року до Кредитного Договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року - «…. У разі виконання Клієнтом умов цього Договору щодо сплати Боргових зобов`язань за траншем 1 Кредиту, сплати процентів за Траншем 2 та інших платежів, передбачених Договором за новим траншем, в строки та в порядку, що визначені умовами Договору, але в будь-якому випадку за відсутності фактів прострочень по сплаті будь - яких платежів за Новим траншем, передбачених цим Договором, більш ніж 90 календарних днів, Банк зобов`язується з періодичністю та в обсягах, визначених ним самостійно, але не пізніше ніж 180 календарних днів після повної сплати

Посилання Позивача в позові що додаткова угода передбачала «якийсь Транш 2», вважаємо недоведеним, тому що всі умови проведення конвертації викладені у Додатку № 1До Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року до Кредитного Договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року, та повністю відповідають умовам Меморандуму . П .14.5. Додатку № 1До Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року до Кредитного Договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року - Сторони підтверджують, що текст відображає дійсні наміри Сторін, Сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких інших умов, які можуть бути істотними та необхідними, але не відображені в цьому договорі. Станом на 15.11.2018 року заборгованість позивача за Траншем -1 не погашена і становить 70 558,74 грн., нараховані відсотки - 940,56 грн. Заборгованість за Траншем-2 становить 106 338,17 грн. Таким чином, на думку відповідача, підстави для прощення Банком Траншу-2 відсутні.

18.07.2016р. Правлінням Національного банку України було прийнято рішення "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУАТ "ФІДОБАНК" №142-рш. 19.07.2016р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №1265 та розпочато ліквідацію ПАТ "Фідобанк" з 20.07.2016р. по 19.07.2018р. включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1836 від 02.07.2018 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» на два роки з 20.07.2108 по 20.07.2020 включно. На думку відповідача, посилання позивача на положення статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як на підставу припинення зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитними коштами після відкликання банківської ліцензії, є помилковими, та суперечать чинному законодавству. На думку відповідача, зобов`язання з кредитного договору передбачає єдиний обов`язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом. При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенні виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що 14 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Факторіал - Банк» було укладено кредитний договір №1091-п/05 на придбання нерухомості

Відповідно до п. 1.1. укладеного договору Відповідач (кредитодавець), при наявності вільних кредитних ресурсів, надає Позивачу (позичальникові) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі ЗО 000, 00 USD (тридцять тисяч доларів США 00 центів) на строк з 14 грудня 2005 року по 13 грудня 2020 року (надалі за текстом - кредит), а Позивач (позичальник) приймає його та зобов`язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим Договором.

Відповідно до пункту 2.4. договору за користування кредитом Позичальник (Позивач) сплачує Кредитодавцю (Відповідачу) проценти в розмірі 10% (десять) процентів річних.

Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», код ЄДРПОУ 14351016, є повним правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного банку «Факторіал - Банк», про що зазначено в преамбулі додаткової угоди № 2 до договору кредиту № 1091-п/05 на придбання нерухомості від «14» грудня 2005 року.

21 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» було укладено додаткову угоду № 2 до договору кредиту № 1091-П/05 на придбання нерухомості від «14» грудня 2005 року.

Згідно умов Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року ОСОБА_1 було надано Новий транш кредиту в сумі 319 164,50 грн., який надався шляхом зарахування коштів на поточний рахунок двома окремими траншами(п.2, п.п.2.2.1 Додаткової угоди № 2), а саме: Транш 1 - 154185,75 грн., Транш 2 - 164978,75 грн.

Відповідно п. 2.5.1 Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року, Банк у порядку договірного списання для погашення Траншу Заборгованості списав з поточного рахунку кошти в сумі, еквівалентній сумі коштів у валюті Траншу Заборгованості, а саме 319 164,50 грн.

Згідно умов вказаної Додаткової угоди, ОСОБА_1 було доручено Банку здійснити купівлю іноземної валюти на МВРУ. Фактичний курс купівлі валюти склав 25,35 грн за 1 долар США. Залишок не використаних коштів від купівлі іноземної валюти на МВРУ склав 58590,58 гривень,

Згідно п. 2.5.1 Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року, кошти Нового Траншу , які не використані з метою погашення Траншу заборгованості та знаходилися на Поточному рахунку клієнта, після погашення Траншу Заборгованості, були направлені в повному обсязі в порядку договірного списання на дострокове погашення Траншу 2 Нового Траншу.

П.5 Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016р. до кредитного договору № 1091-п/05 вiд 14.12.2005 року свідчить про те, що технічно зміна валюти кредитного зобов`язання Клієнта в іноземній валюті здійснюється шляхом видачі Нового Траншу (в національній

валюті) та після погашення Траншу Заборгованості (в іноземній валюті) не призводить до збільшення зобов`язань клієнта перед Банком.

Згідно п.2.2. вказаної додаткової угоди на дату її укладання, Новий Транш складав 319 164,50 гривень, та складався з Траншу 1 та Траншу 2. Таким чином, судом погоджується з доводами відповідача про наявність Траншу 2 не збільшує зобов`язання клієнта.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин за приписами статті 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статей 627 та 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено загальне правило відповідно до якого договір є укладеним з моменту коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Дане загальне правило лише прив`язує момент укладення будь-якого цивільного-правового договору до моменту досягнення згоди з усіх його істотних умов не визначаючи правило, яке б конкретизувало названий момент досягнення згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір є укладєнним шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Практично особа, яка отримала оферту, яка містить усі істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв`язаною умовами оферти у разі її прийняття, виражає свою згоду щодо змісту істотних умов договору або навпаки незгоду у момент ознайомлення із змістом пропозиції.

Прийняття пропозиції укласти договір на запропонованих умовах може бути констатоване як суб`єктивно так і об`єктивно. Особа яка прийняла пропозицію може усно повідомити про це інших осіб, проте не оферента, про свою згоду у відношенні запропонованих умов. ч. 1 ст. 638 ЦК України, яка формує загальне правило про момент укладення договору, не наголошує на тому що факт досягнення згоди у відношенні істотних умов договору має бути відомий як оференту (особі, що зробила пропозицію) так і акцептанту (особі, що прийняла пропозицію), водночас ч. 1 ст. 640 ЦК України дає на це питання чітку відповідь: обидві сторони договору мають бути ознайомлені про факт існування названої згоди. Частина 1 ст. 640 ЦК України визначає момент укладення договору посиланням на об`єктивні чинники прийняття пропозиції. Моментом укладення договору є одержанням оферентом відповіді від акцептанта про прийняття пропозиції.

Таким чином, уклавши кредитний договір № 1091-п/05 від 14.12.2005 року, додаткову угоду № 2 від 21.04.2016 року, Додатку № 1До Додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 року до Кредитного Договору № 1091-п/05 від 14.12.2005 року Позичальник ОСОБА_1 підтвердив що досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.

Припинення зобов`язання передбачено лише у випадках, встановлених статтями 598, 599 ЦК України, на вимогу однієї із сторін і на підставах, встановлених договором або законом, а також виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Стосовно зобов`язання відповідача здійснити прощення боргу за Траншем -2, визнання кредитного договору припиненим та припинення договору іпотеки суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданих розрахунків, станом на 15.11.2018 року заборгованість позивача за Траншем -1 не погашена і становить 70 558,74 грн., нараховані відсотки - 940,56 грн. Заборгованість за Траншем-2 становить 106 338,17 грн.

Таким чином, суд не вбачає підстави для прощення Банком Траншу-2, доказів виконання своїх зобов`язань перед позичальником суду не надано, у зв`язку з чим правових підстав для визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим суд не вбачає, оскільки обставин, які передбачені для їх припинення в ході судового розгляду не встановлено.

Стосовно неправомірного нарахування відповідачем відсотків, суд зазначає наступне 18.07.2016р. Правлінням Національного банку України було прийнято рішення "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУАТ "ФІДОБАНК" №142-рш.

19.07.2016р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №1265 та розпочато ліквідацію ПАТ "Фідобанк" з 20.07.2016р. по 19.07.2018р. включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1836 від 02.07.2018 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» на два роки з 20.07.2108 по 20.07.2020 включно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг, зокрема належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також: інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ, зокрема, належать банки; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами передбачена статтею 536 Цивільного кодексу України , припинення зобов`язання передбачено лише у випадках, встановлених статтями 598,599 цього ж Кодексу, на вимогу однієї із сторін і на підставах, встановлених договором або законом, а також виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 17 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" банки є учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Участь банків у Фонді є обов`язковою. Банк набуває статусу учасника Фонду в день отримання ним банківської ліцензії. Фонд виключає банк з числа учасників Фонду в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Так, в силу вимог частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту);

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку ;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Тобто, відповідно до положень статті 46 цього законуо до цього закону та з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Отже, в даному випадку статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не можуть бути підставою припинення зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитними коштами після відкликання банківської ліцензії, оскільки виконання позичальником (відповідачем у справі) свого договірного обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитом сприяє збільшенню ліквідаційної маси та не припиняється внаслідок відкликання банківської ліцензії.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги позивачів не знайшли своє повне підтвердження, є необґрунтованими, та не доведеними та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» про визнання додаткової угоди до кредитного договору в частині розрахунків недійсною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання припиненим кредитного договору, припинення іпотеки - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 31 травня 2019 року.

Головуючий-суддя: