Рішення № 82154729, 14.05.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1403/17

Провадження № 2/645/51/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Ульяніч І.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ., ОСОБА_2 ,

відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника відповідачів - ОСОБА_7.,

секретар судового засідання - Савченко В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, яким просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 44256,24 доларів США, а також судовий збір в розмірі 17857,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 19.09.2007 року уклали кредитний договір № НАН2GК16150104. Згідно договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати кредит ОСОБА_3 в розмірі 80993,41 доларів США, на термін до 17.09.2027 року, а відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитого договора. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит в розмірі 80993,41 доларів США.

В порушення умов кредитного Договору відповідач свої зобов`язання невиконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 15.03.2017 року має заборгованість в розмірі 233176,83 доларів США, яка складається з наступного: 44256,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 56760,49 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 6481,91 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 125678,19 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Позивач зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника лише повної суми заборгованості, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому до стягнення становить заборгованість за тілом кредиту - 44256,24 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язання за договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та поручителем ОСОБА_4 укладений договір поруки. Відповідно до п.5 Договору поруки позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконанних зобов`язань за Договором. Згідно п. 6 Договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була направлена до поручителя щодо виконання забезпеченного зобов`язання, залишена без задоволення. Позивач просив стягнути із відповідачів солідарно на його користь заборгованість за тілом кредиту в розмірі 44256,24 доларів США.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити, надавши аналогічні пояснення. Також в судовому засіданні представник позивача повідомив, що предмет застави - будинок, що належав відповідачу ОСОБА_3 був проданий та в рахунок погашення заборгованості було зараховано 20000 доларів США, в подальшому в судовому засіданні представник позивача зазначив, що будинок був проданий за 40000 доларів США.

На неодноразові запити до банку із вимогою надати інформацію по продажу будинку, а саме копію договору купівлі-продажу та бухгалтерські документи на суму, за яку був проданий будинок та детальний розрахунок заборгованості, із урахуванням сум отриманих від продажу, банк не надав.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні позов не визнали та відповідач пояснила, що отримала в банку 65000 доларів США, на які придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Сплачувала кредит по 800 доларів на місяць, в подальшому настала фінансова криза та вона не могла сплачувати кредит. ПриватБанк забрав у неї будинок, в рахунок заборгованості за кредитом, її з малолітньою дитиною виселили з будинку. Вона неодноразово зверталась до банку з метою викупити будинок, але їй ніяких відомостей не повідомляли, коли та за яку суму продали її будинок їй невідомо, будинок проданий без її згоди. За позовами « ПриватБанку » є два рішення суду про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також відповідач ОСОБА_3 подала заперечення проти позову, в яких зазначила, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» не вказав в позові, що по данному кредитному договору вже раніше в 2013 та в 2015 роках було винесено два судових рішення, які набрали законної сили. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.06.2013 року, було стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19.09.2007 року в розмірі 105071,78 доларів США. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.09.2014 року було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та звернуто стягнення, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору від 19.09.2007 року в сумі 137046,01 доларів США, на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк`з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем. Просили застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач ОСОБА_4 також позов не визнав, просив відмовити у задоволенні.

Представник АТ КБ "ПриватБанк" Гаренко Н.В. надала суду відповідь на клопотання, де зазначила, що згідно кредитного договору укладеного із відповідачем ОСОБА_3 , остання отримала від банку кредит в розмірі 80993,41 доларів США. В порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості по кредиту в порядку та сроки передбачені договором. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено договір поруки із відповідачем ОСОБА_4 .. Відповідачам була направлена письмова вимога із заначенням невиконаних зобов`язань. Постановлене рішення від 17.06.2013 року Дзержинським районним судом м. Харкова не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошових зобов`язань та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами Договору і не тягне за собою припинення договору. Предмет застави було реалізовано за 40184,50 доларів США. Кошти від реалізації направлено на погашення заборгованості, що підтверджується випискою по кредитному рахунку. Коштів від реалізації предмета застави виявилось недостатнім для погашення заборгованості в повному обсязі. Отже зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинились, право вимоги банку про повернення кредиту та сплату процентів залишилось дійсним та підлягає судовому захисту. Відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, тому просили позов задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного Кредитного договору № НАН2GК16150104 від 19 вересня 2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , остання отримала кредит в розмірі 80993,40 доларів США, для придбання житла, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до 19.09.2027 року. (а.с.13-15)

Згідно копії заяви про видачу готівки № 01 від 19.09.2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» за даним договором відповідачу було видано лише 65000 доларів США (а.с.68). Що також підтверджується випискою по рахунку (а.с.144)

Згідно довідки про розрахунок заборгованості, станом на 15.03.2017 року відповідач має заборгованість в розмірі 233176,83 доларів США, яка складається з наступного: 44256,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 56760,49 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 6481,91 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 125678,19 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Позивач просить стягнути лише 44256,24 доларів США - заборгованість за кредитом.

Згідно виписки по рахунку відповідача ОСОБА_3 , яку надав представник банку та посилався на неї в своїх поясненнях, але при цьому дану виписку не було підписано представником банку та не завірено належним чином, вбачається, що 21.11.2016 року в рахунок погашення заборгованості відповідача по відсоткам було зараховано 71544,74 грн., а в рахунок погашення за кредитом було зараховано 969043,40 грн.. При цьому із довідки про розрахунок заборгованості, поданої разом із позовом, не вбачається даних сум.

Згідно договору поруки від 19.09.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , вбачається що предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 19.09.2007 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в розмірі 80993,40 доларів США, на строк до 19.09.2027 року (а.с.16)

Згідно заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.09.2014 року було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19.09.2007 року в розмірі 137046,01 доларів США, було звернуто стягнення на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 19.09.2007 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. (а.с.159-183)

Згідно заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.06.2013 року було задоволенно позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та стягнута заборгованість за договором від 19.09.2007 року, за яким він був поручителем ОСОБА_3 , в розмірі 105071,78 доларів США(а.с.164-167)

Тобто позивач скористався своїм правом звернення до суду із позовом до поручителя ОСОБА_4 та із відповідача було стягнуто заборгованість, а також звернуто стягнення на предмет іпотеки та реалізовано його.

Згідно повідомлення від 20.05.2016 року, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що банк повідомляв відповідачів про наявну заборгованість за кредитом в розмірі 249193,92 долара США та пропонував протягом 5 календарних днів, з моменту отримання повідомлення погасити прострочену заборгованість (а.с.9-12). Як зазначили відповідачі в судовому засіданні дане повідомлення вони не отримували, підтвердження отримання відповідачами данного повідомлення позивачем не надано.

Згідно повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28.08.2018 року, на запит суду, було зазначено, що ОСОБА_3 зверталась до банку про намір заключити договір купівлі-продажу на нерухомість - предмет іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 . На звернення відповідача було проінформовано про наявну заборгованість, з якою вона не погодилась та необхідність пройти ідентифікацію. (а.с.177)

В судовому засіданні було встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний за валютний кредит, знаходився в іпотеці в ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією договору іпотеки від 19.09.2007 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухове майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.12.2018 року, вбачається, що даний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належав відповідачці ОСОБА_3 , і перебував в іпотеці у ПАТ КБ «ПриватБанк», 14.11.2016 року був проданий, власником на даний час є ОСОБА_6 ..

Хоча згідно повідомлення МВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного управління юстиції у Харківській області від 18.12.2018 року рішення Фрунзенського районного суду мм. Харкова від 10.09.2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано та знаходиться на примусовому виконанні.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, який набрав законної сили 07.06.2014 року, зазначено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Але в судовому засіданні встановлено, що іпотечний житловий будинок відповідача, придбаний на кредит в іноземній валюті, був про даний, без згоди відповідача, а також за невідомо якою сумою. На неодноразові звернення суду із запитом щодо надання відомостей про продаж житлового будинку, про що позивач не зазначав в своєму позові, підтвердження вартості продажу будинку відповідача, банком так і не було надано. Позивач лише надав письмову відповідь, в якій зазначив, що предмет застави, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 , був проданий за 40184,50 доларів США, при цьому в підтвердження реалізації будинку було надано копію меморіального ордеру № 1 від 21.11.2016 року, взагалі без зазначення призначення платежу, без підпису та печатки банку. Крім того, в судовому засіданні встановлено, згідно Інформації із державного реєстру нерухомого майно про продаж будинку відповідачки 14.11.2016 року, а гроші на рахунок відповідача потрапили тільки 21.11.2016 року.

За положеннями ст.ст. 526, 1054 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальність сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Предметом доказування у даній справі є порушення відповідачем умов Кредитного договору та обсяг заборгованості за таким договором.

На підтвердження надання кредитних коштів, позивач надав заяву на видачу готівки № 1 від 19.09.2007 року на суму 65000 доларів США, при цьому в позові, в договорі та в судовому засіданні представник позивач зазначав, що надав відповідачу 80993 доларів США. В підтвердження розміру заборгованості за кредитом позивач надав до суду лише розрахунок заборгованості за договором, який за своїм змістом є одностороннім аналітичним документом, який не був погоджений з відповідачем, а також виписку по рахунку, не завірену належним чином. Підтвердження продажу предмету іпотеки - житлового будинку відповідача, вартості продажу предмету іпотеки та зарахування суми в рахунок погашення заборгованості, доказів надано не було.

Детальний, обгрунтований розрахунок заборгованості по кредиту позивачем надано не було, як і не було надано бухгалтерських документів.

Розрахунок заборгованості не відповідає вимогам, які висуваються до бухгалтерських документів у п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 566 від 30.12.1998 року щодо належних відомостей і даних про дату, місце і час складання первинного документа; про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення банківських операцій та правильність її оформлення; посади, прізвища та підписи осіб, які складали виписку.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатись таким доказом, оскільки цей документ не є первинним документом за змістом вимог Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таких документів до суду позивачем всупереч процесуального обов`язку подано не було.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості у розумінні ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України не є належним, допустимим доказом факту наявної заборгованості у відповідача за договором.

До наданої представником позивача виписки по рахунку, а також меморіального ордеру, без підпису, печатки банку, а також без зазначення призначення платежу від 21.11.2016 року, на які посилався представник позивача, як на доказ суми продажу предмету іпотеки, суд відноситься критично, не вважає допустимим доказом, також враховуючи, що предмет іпотеки був проданий 14.11.2016 року, а кошти надійшли на рахунок відповідача - 21.11.2016 року.

Суд, вважає недостатнім (ст. 80 ЦПК) такий доказ, як розрахунок заборгованості, який за відсутності первинних бухгалтерських документів в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» свідчить про недоведеність розміру заборгованості та заявлених вимог банку про її стягнення (постанова Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, провадження № 61-517св18).

Процесуальний обов`язок позивача вчасно надавати до суду належні і допустимі докази, що передбачено ст. 83 ЦПК України. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, ч. 4 ст. 83 ЦПК України.

В судовому засіданні з пояснень відповідачів та досліджених матеріалів справи, стало відомо, що за даним кредитним договором вже було постановлено два судових рішення щодо стягнення заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки, про дані рішення позивач взагалі не зазначав в позові та не надавав суду.

У даній справі відсутні відомості про наявність передбачених у ч. 4 ст. 83 ЦПК України поважних причин у ненаданні до суду належних і допустимих доказів (бухгалтерських документів) про розмір боргу за кредитом, що неодноразово запитував суд, за клопотанням відповідачів, у позивача. Відсутність таких доказів унеможливило перевірку судом обґрунтованості наданого позивачем розрахунку суми позову та свідчить про свідоме порушення позивачем принципу змагальності, рівності учасників справи у процесуальних правах та обов`язках своєчасного розкриття доказів (ст. 12 ЦПК України), що має ознаки зловживанням процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України не допускається. Таким чином, позивач, всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надав до суду належних доказів на підтвердження того, що у відповідача є заборгованість за кредитом саме на зазначенну суму, на яку нараховувались проценти та штрафні санкції.

Тому за недоведеності розміру заборгованості, позовні вимоги є недоведеними, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідачами було подано заяву про застосування строку позовної давності, але суд зазначає, що оскільки позов не доведений, питання про застосування передбачених ч.4 ст.267 ЦК України наслідків спливу позовної давності не перевіряються. Як було роз`яснено судам у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 82, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 23 травня 2019 року.

Суддя - І.В. Ульяніч