Рішення № 82153685, 24.05.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/257/18

Провадження № 2/638/1174/19

24.05.2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретарів Шульги К. І., Скрипаченко В. Р., Жакун Н. О.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

з участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

з участю представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

з участю представника відповідача - ОСОБА_5. - ОСОБА_14

з участю представника третьої особи - управління державної реєстрації Головного

територіального управління юстиції в Харківській області - Горбунової К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у Харківській області, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицький Сергій Олександрович, П`ята Харківська Державна нотаріальна контора Державний нотаріус Печко Олександр Сергійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гнилицька Тетяна Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова Світлана Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна про визнання довіреностей та договорів купівлі-продажу недійсними, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартири,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лисенко В. І. звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом, у якому просив визнати недійсними довіреності від 17 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_6 , зареєстровані в реєстрі за №642 та №643, на продаж належних йому на праві власності квартир АДРЕСА_1 та паркувальних місць; визнати недійсними договори купівлі-продажу від 30 листопада 2017 року вказаних квартир, зареєстрованих в реєстрі за №7-498 та №7-496 та договори купівлі-продажу від 12 грудня 2017 року тих же квартир, зареєстрованих в реєстрі за №2034 та №2032; привести сторони в первісний стан, скасувавши державну реєстрацію на зазначені довіреності та договори купівлі-продажу, витребувавши квартири з чужого незаконного володіння та визнавши за позивачем право власності на них. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 03.04.2015 року за договором купівлі-продажу, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрований в реєстрі за №432, придбав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . 16 лютого 2015 року за договором купівлі-продажу, який посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. та зареєстровано в реєстрі за №216, придбав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . На початку грудня 2017 р. позивачу стало відомо з реєстру нерухомості, що він, нібито 17 серпня 2017 р. надав ОСОБА_6 на продаж належної йому на праві власності квартири та паркувального місця, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також квартири та паркувального місця, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на умовах, які будуть визначатися нею самостійно, виходячи із розумної доцільності. Позивач наголошує, що не знає ОСОБА_6 , ніколи з нею не зустрічався та не уповноважував її на відчуження свого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , довіреності особисто не підписував, в довіреностях підпис не його; також позивач не міг надати довіреності у м. Маріуполі, що знаходиться на значній відстані від Харкова, а також у зв`язку з перебуванням за кордоном. Надання довіреності ОСОБА_6 на продаж квартир суттєво погіршить фінансове становище позивача та умови проживання родини - жінки ОСОБА_9 та неповнолітніх дітей. Вважає, що в діях приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицького С.О. є порушення норм законодавства, а саме: довіреність підписана в присутності приватного нотаріуса не ОСОБА_1 , підпис взагалі не має нічого спільного з його дійсним підписом, в день підписання довіреності 17 серпня 2017 р. позивач був за кордоном, фактичні обставини - надання довіреності ОСОБА_6 не відповідають його волі на наміру на надання такої довіреності для здійснення в подальшому відчуження приватної власності, яка оцінується на ринку нерухомості більше 400 тис. доларів США, в самій довіреності від 17.08.2017 року зроблена суттєва помилка в адресі нерухомості, наголошує на наявності ознак фіктивного правочину. На підставі довіреностей 29.08.2017 р. ОСОБА_6 уповноважила довіреностями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 представляти інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних із укладання та належним оформленням договору купівлі- продажу квартири та паркувального місця, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М.А. та зареєстрованими за №2629 та 2627. 22.11.2017 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова С.В. видала дублікати договорів купівлі-продажу АДРЕСА_1 , які мають силу оригіналу замість нібито втрачених. Позивач наголошує, що не отримував дублікатів у нотаріуса в зв`язку з тим, що у нього наявні оригінали вищезазначених договорів, крім цього, 22.11.2017 р. він знаходився за кордоном. 30.11.2017 р. позивач, в особі якого діє представник ОСОБА_6 , продала за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко О. С., ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 В результаті протиправних та протизаконних дій ОСОБА_6 позивач не уникнув несприятливих наслідків та йому завдані збитки в особливо великих розмірах. ОСОБА_1 в порушення вимог ст. 61, 62, 65 СК України, при укладенні правочину - довіреності від 17.08.2017 року не отримав згоду дружини на відчуження спільного майна подружжя та на уповноваження іншої особи розпорядження спільним майном подружжя. Дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_9 не давала згоди на укладання договорів купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 на умовах, особам та за ціну за його власним розсудом, заяву від 05.10.2017 р. у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. не підписувала, підпис на заяві не її. Дії Державного нотаріуса П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко О.С. свідчать про фіктивність укладених правочинів. 12.12.2017 р. ОСОБА_7 продав за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №2034 та №2032 відповідно. Позивач звертає увагу суду, що не бажав продавати свою нерухомість, не бажав поставити таким чином своїх малолітніх дітей у скрутне фінансове та житлове становище, не отримував належні йому кошти від продажу квартир, що свідчить по нереальність настання правових наслідків за договором купівлі-продажу та на те, що реальної передачі грошових коштів не існувало. З наведених підстав просить суд позов задовольнити.

В судових засіданнях уповноважений представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . підтримувала позовні вимоги у повному обсязі, просила суд їх задовольнити. В останні судові засідання представник, будучи належним чином повідомленою про дати судових засідань, не з`явилася.

Уповноважений представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судових засіданнях заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просила суд відмовити у їх задоволенні. В останнє судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву з проханням провести судові дебати за її відсутністю, проти задоволення позовних вимог заперечує. У матеріалах справи містяться письмові пояснення, згідно яких представник наголошує, що жодного належного та допустимого доказу позивачем ОСОБА_1 щодо обставини вибуття з його володіння нерухомого майна як власника, не з його волі, не надано. Позивач зазначає, що 22.11.17 року його нібито не могло бути у нотаріуса, він не міг у нього отримати дублікати договору купівлі-продажу, оскільки знаходився за кордоном, проте в той же день позивач нібито видав довіреність своєму представнику у даній справі ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом. Також даний аргумент позивача не знаходить підтвердження у витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», доданий до позову самим же позивачем. Також не відповідає даним зазначеного витягу прикордонної служби і твердження в позові, що 17.08.17 року позивач не міг підписати довіреність ОСОБА_6 , оскільки також знаходився за кордоном. В обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що під час укладення спірних правочинів було порушено п.1 та 5 ст.203 ЦК України, у зв`язку з тим, що вони за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не були спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. При цьому не обґрунтовано, яким саме вимогам закону суперечить зміст спірних правочинів та чим це підтверджується, так само як і ніяким чином не обґрунтовано та не доведено відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків правочину. Факт проведення розрахунків між сторонами договорів підтверджується положеннями п.2.2 Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та аналогічним положенням договорів між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Жодна з обставин, зазначена в позові, в обґрунтування позовних вимог, не забезпечена належними доказами. Не має в позові жодного обґрунтування та доказів того, що відповідач ОСОБА_8 є недобросовісним набувачем, а також не має навіть посилання на жодний належний доказ того, що спірне майно вибуло з володіння позивача не з його волі. Вважає, що позивач звернувся із завідомо безпідставним позовом у спорі, який має штучний характер. Відповідачу стало відомо, що позивач на даний момент є підозрюваним у кримінальному провадженні за ст. 191 КК України, а саме за фактом привласнення та розтрати чужого майна, а саме майна підприємства ТОВ «Мідас Ойл», при цьому знаходиться у розшуку. ОСОБА_1 систематично здійснює різноманітну протиправну діяльність по зловживанню та порушенню прав фізичних та юридичних осіб.

Уповноважений представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_14 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просив суд відмовити у їх задоволенні. У матеріалах справи містяться письмові пояснення, згідно яких представник наголошує, що жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставини вибуття з володіння позивача, як власника, нерухомого майна не з його волі ним не надано. Не відповідає дійсності той факт, що нібито в витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» зазначено, що 17.08.17 та 22.11.17 ОСОБА_1 знаходився за межами України та не міг підписати довіреність на ім`я ОСОБА_6 та отримати у нотаріуса дублікати договорів, дана обставина вбачається з тексту самого витягу. Також позов в цілому обґрунтовується нічим не доведеними обставинами щодо відсутності передачі грошових коштів між сторонами спірних правочинів, неможливості ОСОБА_7 сплати грошових коштів, у зв`язку із молодим віком тощо. Всі наведені в позові доводи не є підтвердженням наявності підстав недійсності спірних правочинів. Надані позивачем аргументи в підтвердження своєї позиції та докази наявності всіх вищенаведених обставин не можуть бути визнані достатніми, оскільки ніяким чином не дають змогу дійти висновку про наявність підстав недійсності спірних правочинів та підстав витребування зазначених квартир із володіння відповідача.

Відповідач ОСОБА_6 в жодне судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялася своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила, жодних заяв/клопотань до суду не подала.

Представник третьої особи - управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Харківській області - Горбунова К.Ю. в судовому засіданні покладалась на розсуд суду. У матеріалах справи містяться письмові пояснення, згідно яких звертають увагу суду, що згідно даних електронної бази реєстрації вхідної кореспонденції Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за період з 01.11.2017 року по теперішній час, звернень чи скарг щодо дій державного нотаріуса П`ятої Харківської Державної нотаріальної контори Печка О.С. не надходило, у зв`язку з чим підстав для проведення позапланової перевірки нотаріальної діяльності державного нотаріуса П`ятої Харківської Державної нотаріальної контори Печка О.С. щодо фактів, викладених у позовній заяві, не було. Лише після набрання чинності рішенням суду у даній справі стане можливим вирішення питання про направлення Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області відповідного подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату для прийняття рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю державного нотаріуса Печка О.С. Вважають за доцільне здійснювати розгляд вказаної справи в межах наявних доказів, у тому числі підтверджуючих наявність або відсутність в діях державного нотаріуса Печка О.С. порушень вимог законодавства.

Третя особа - Державний нотаріус П`ятої Харківської Державної нотаріальної контори Печко Олександр Сергійович надав до суду письмові пояснення, згідно яких просить суд ухвалити судове рішення на розсуд суду та додатково повідомив, що 16.02.2015 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за реєстровим №432, договору купівлі-продажу, позивачем ОСОБА_1 було придбано у Фірми «Т .М.М. » та набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 , а 03.04.2015 року на підставі посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за реєстровим №434, договору купівлі-продажу, позивачем ОСОБА_1 було придбано у Фірми « Т.М.М. » та набуто у власність квартиру АДРЕСА_2 . Зі змісту вищезгаданих договорів вбачається, що сплату повної вартості кожного з об`єктів нерухомого майна сторонами буде проведено з розстроченням платежів, у подальшому, після укладення договору та реєстрації переходу права власності на кожен з об`єктів нерухомого майна. Доказів проведення повного розрахунку до матеріалів справи позивачем надано не було. Вказані договори купівлі-продажу від імені покупця - ОСОБА_1 , було укладено та підписано представником - ОСОБА_24 який діяв на підставі відповідної довіреності, про що було зазначено у тексті вищезгаданих договорів. Наведене свідчить про обізнаність позивача з загальними вимогами і положеннями приписів норм чинного законодавства України, які регламентують взаємовідносини довірителя та його повіреного представника, як уповноваженої ним особи, на вчинення в його інтересах дій по суті дорученого. Фактичне надання позивачем повноважень та права своєму представнику на укладення від його імені відповідних договорів купівлі-продажу із різницею у декілька днів, надання права на отримання документів про право власності з огляду на відсутність повномірного розрахунку за придбане майно, може бути підтвердженням фактичної обізнаності позивачем з фактичними правовими підставами, за яких укладений представником правочин може бути визнаний недійсним, або вважатися таким, що укладено представником з перевищенням повноважень. Ствердження позивача про те, що його не було в Україні не є правдивим, оскільки не відповідає фактичним даним та документам, які позивач надав одночасно з позовом, більш того, того ж дня, прибувши до міста Бориспіль Київської області 22.11.2017 року, яке знаходиться в 40 кілометрах від міста Києва, позивач мав реальну нагоду та час звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Познякової С . В . та отримати дублікати документів на належні йому об`єкти нерухомого майна, що він і зробив, однак дійсні мотиви надання позивачем суду недостовірних та неправдивих пояснень наводять на роздуми. Під час посвідчення 30.11.2017 року П`ятою Харківською ДНК оспорюваних договорів купівлі-продажу, у представника продавця - позивача, тобто з цивільного обороту, було вилучено та залучено до справ нотаріальної контори два документи, які підтверджувати право власності позивача, а саме, до номенклатурного наряду нотаріальної контори номенклатурний номер 02-30 за листопад 2017 року, щодо посвідчення договорів купівлі-продажу, було залучено: оригінальний примірник виданого 22 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за реєстровим №734, дублікату посвідченого 16.02.2015 року цим же приватним нотаріусом за реєстровим №432, договору купівлі-продажу, за яким позивачем ОСОБА_1 було придбано у Фірми « Т.М.М. » та набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 , та оригінальний примірник виданого 22 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за реєстровим №733, дублікату посвідченого 03.04.2015 року цим же приватним нотаріусом за реєстровим №434, договору купівлі-продажу, за яким позивачем ОСОБА_1 було придбано у Фірми « Т.М.М. » та набуто у власність квартиру АДРЕСА_2 . Вищевказані дублікати нотаріальних документів було викладено на бланках нотаріальних документів суворого обліку НМІ 854077, НМІ 854078, НМ1 854079, НМІ 854080. Витрачання вказаних бланків нотаріусом було відображено у електронному Реєстрі нотаріальних бланків за видом використання - «Дублікат». Між тим, представником Атабалова С. Х ., як довірителя та позивача, здійснюється повіреною - ОСОБА_2 , а на підтвердження наданих представнику повноважень та правомірності виконання покладених на неї обов`язків, до матеріалів справи було залучено копію довіреності, яку було посвідчено 22.11.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. за реєстровим №736, текст якої викладено на бланку нотаріальних документів НМІ858481. З аналізу зазначених відомостей, достеменно вбачається той факт, що записи у реєстрі нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. від 22.11.2017 року, щодо видачі дублікатів договорів купівлі-продажу квартир та посвідчення довіреності про надання повноважень представнику, внесено до реєстру один за одним 733, 734, 736, а бланки нотаріальних документів на виготовлення нотаріальних документів було використано з однієї серії, та витрачено за порядком - один за одним НМІ 854077, НМІ 854078, НМІ 854079, НМІ 854080, НМІ858481. За наслідками комплексної документальної перевірки діяльності П`ятої Харківської ДНК фахівцями Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за період три роки до 01.01.2018 року, включно, порушень норм законодавства встановлено не було. До вчинення нотаріальних дій П`ятою Харківською ДНК, представником позивача - ОСОБА_19 було надано для перевірки та залучення до матеріалів вищезгаданого наряду 02-03 оригінали квитанцій про сплату ОСОБА_1 на користь державного бюджету України грошових коштів у вигляді податку за ставкою 5% та військового збору 1,5% у розрізі оплати реалізації майна, яке перебувало у приватній власності менше 3 років. Окрім того сторонами сплачувалося державне мито 1% вартості майна, збір до Пенсійного фонду 1% вартості майна та інші обов`язкові платежі, що підтверджує факт реальності договірних взаємовідносин.

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, згідно якої просить суд розглянути справу без її участі.

Треті особи - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицький Сергій Олександрович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гнилицька Тетяна Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова Світлана Василівна в жодне судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили, жодних заяв/клопотань до суду не подали.

Суд, дослідивши доводи учасників судового процесу, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Оцінюючи аргументи, викладені в позові, відзивах та поясненнях щодо нього, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Цивільний кодекс України у ст.ст 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, згідно із частинами другою, третьою статті 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що норма частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, судам роз`яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх сукупності, про що свідчить правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі №6-619цс15 від 01 липня 2015 року.

Судами встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 17 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_6 продати належну йому на праві власності квартиру та паркувальне місце, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 на умовах, які будуть визначатися нею самостійно, виходячи із розумної доцільності, а також представляти інтереси ОСОБА_1 у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних із укладанням та належним оформленням договору купівлі-продажу, що підтверджує копія довіреності від 17.08.2017 року, посвідчена приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицьким С. О., зареєстровано в реєстрі за №643 (Т. 1, а. с. 10)

17 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_6 продати належну йому на праві власності квартиру та паркувальне місце, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, які будуть визначатися нею самостійно, виходячи із розумної доцільності, а також представляти інтереси ОСОБА_1 у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних із укладанням та належним оформленням договору купівлі-продажу, що підтверджує копія довіреності від 17.08.2017 року, посвідчена приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицьким С. О., зареєстровано в реєстрі за №642 (Т. 1, а. с. 12).

Оспорюючи дійсність довіреностей, позивач, в особі свого представника, посилається на те, що 17 серпня 2017 року був за кордоном, а тому довіреність не підписував, довіреність містить не його підпис.

Судом досліджено «Витяг з бази даних - Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», наданий представником позивача, та з якого вбачається, що позивач по справі - ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 року виїхав за межі України та 27.06.2017 року повернувся на територію Україну (серія, № паспорта НОМЕР_2 пункт пропуску Бориспіль-D), наступна дата виїзду за межі України - 22.08.2017 року, що спростовує факт перебування позивача, за його словами, 17 серпня 2017 року за межами України, та свідчить про намагання ввести суд в оману (Т. 1, а. с. 30).

Також позивач, окрім оспорювання підпису, вчиненого від її імені невідомою особою у довіреностях від 17 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_6 , посвідчених приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицьким С. О., зареєстровано в реєстрі за №642 та №643, в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що про їх наявність він дізнався на початку грудня 2017 року та вказує, що він не уповноважував цю особу на укладання будь-яких договорів, в тому числі і оспорюваних у даній справі.

Так, посилаючись на недійсність довіреностей з тих підстав, що цей документ підписаний не позивачем, а іншою особою, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано поза межами встановленого цивільним процесуальним законодавством строку, зокрема 14.05.2019 року, в той час як ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.04.2019 року закрито підготовче провадження за дійсним позовом та призначено справу до судового розгляду в судове засідання на 14.05.2019 року.

Згідно статті 45 Закону України «Про нотаріат» при посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріально посвідчуванні правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо заява чи інший документ підписані за відсутності нотаріуса, особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться оспорювані довіреності, у яких вказано, що довіреність підписана ОСОБА_1 у присутності нотаріуса. Таким чином, оскільки в момент посвідчення довіреності нотаріусом перевірено волевиявлення сторін щодо укладення правочину, почеркознавча експертиза по справі не проведена, достовірність підпису позивача на довіреності засвідчена уповноваженою особою (нотаріусом), суд позбавлений можливості самостійно встановлювати недостовірність підпису позивача, а тому правові підстави для визнання довіреностей недійсними - відсутні.

29 серпня 2017 року ОСОБА_6 , що діє за довіреністю ОСОБА_1 уповноважила окремо один від одного ОСОБА_10 або ОСОБА_11 представляти інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних із укладанням та належним оформленням договору купівлі-продажу квартири та паркувального місця, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить копія довіреності від 29.08.2017 року, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М. А., зареєстровано в реєстрі за №2629 (Т. 1, а. с. 11).

29 серпня 2017 року ОСОБА_6 , що діє за довіреністю ОСОБА_1 уповноважила окремо один від одного ОСОБА_10 або ОСОБА_11 представляти інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних із укладанням та належним оформленням договору купівлі-продажу квартири та паркувального місця, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія довіреності від 29.08.2017 року, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М. А., зареєстровано в реєстрі за №2627 (Т. 1, а. с. 13).

22 листопада 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова С. В. видала ОСОБА_1 дублікат договору купівлі-продажу квартири замість втраченого. Згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. 03 квітня 2015 року і зареєстрований в реєстрі за №432, Фірма « Т. М. М. » передала у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 ( Т . 1 , а. с. 20-21).

22 листопада 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова С. В. видала ОСОБА_1 дублікат договору купівлі-продажу квартири замість втраченого. Згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. 16 лютого 2015 року і зареєстрований в реєстрі за №216, Фірма « Т. М. М. » передала у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 ( Т. 1 , а. с. 22-23).

Оспорюючи вказані вище обставини справи, зокрема щодо отримання дублікатів договорів купівлі-продажу квартир, позивач, в особі свого представника, посилається на те, що 22 листопада 2017 року він не міг бути присутнім у нотаріуса, оскільки знаходився за кордоном.

Судом досліджено «Витяг з бази даних - Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», наданий представником позивача, та з якого вбачається, що позивач по справі - ОСОБА_1 22.11.2017 року о 07:16:24 год. повернувся на територію України (серія, № паспорта НОМЕР_1 , пункт пропуску Бориспіль-D) та цього ж числа - 22.11.2017 року о 17:03:55 год. виїхав за межі України, що спростовує факт перебування позивача, за його словами, 22 листопада 2017 року за межами України, та свідчить про намагання ввести суд в оману (Т. 1, а. с. 30).

Заслуговують на увагу також наступні факти, підтверджені матеріалами справи.

Так, згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. 22 листопада 2017 року, та зареєстрованої в реєстрі за №736, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником, у т. ч. в судах України, в тому числі апеляційних та касаційних, при розгляді цивільних, господарських, кримінальних та інших справ з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі з правом підпису та пред`явлення позову, з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, зміни підстави або предмета позову, збільшення або зменшення позовних вимог, укладення мирової угоди, подачі клопотань, заперечень та звернень, заявляти відвід суддів, оскарження рішень, постанов, ухвал суду тощо (Т. 1, а .с. 9).

Крім того, згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. 22 листопада 2017 року, та зареєстрованої в реєстрі за №735, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_21 бути його представником, у т. ч. в судах України, в тому числі апеляційних та касаційних, при розгляді цивільних, господарських, кримінальних та інших справ з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі з правом підпису та пред`явлення позову, з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, зміни підстави або предмета позову, збільшення або зменшення позовних вимог, укладення мирової угоди, подачі клопотань, заперечень та звернень, заявляти відвід суддів, оскарження рішень, постанов, ухвал суду тощо (Т. 1, а .с. 103).

При цьому, у вказаних довіреностях, дійсність яких не заперечують уповноважені представники, адже згідно цих документів вони і уповноважені на здійснення представництва ОСОБА_1 у суді, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В., тобто тим нотаріусом, який видав дублікати договорів купівлі-продажу квартир, вказано про те, що довіреність підписав громадянин ОСОБА_1 22 листопада 2017 року у присутності нотаріуса, його особу встановлено, дієздатність перевірено, тобто у день, коли він згідно довідки «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» перебував на території України (з 07:16:24 год. по 17:03:55 год.), а тому його твердження у позові про те, що «…22 листопада 2017 року я не міг бути присутнім у нотаріуса, так як знаходився за кордоном…», вочевидь є таким, що не узгоджується із матеріалами, поданим його ж представником до суду.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2017 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Харківської Державної нотаріальної контори Печко О. С., та зареєстрованого в реєстрі за №7-496, сторони договору - ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , уклали договір, згідно якого продавець ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_6 передає за плату у власність покупця ОСОБА_7 , а покупець приймає вказану квартиру у власність. Предметом договору є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 204, 3 кв. м., житловою площею 108, 3 кв. м. (Т. 1, а. с. 14-15).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №105729994 від 30.11.2017 року, власником чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 204, 3 кв. м., житловою площею 108, 3 кв. м. є ОСОБА_7 (Т. 1, а. с. 16).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2017 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Харківської Державної нотаріальної контори Печко О. С., та зареєстрованого в реєстрі за №7-498, сторони договору - ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , уклали договір, згідно якого продавець ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_6 передає за плату у власність покупця ОСОБА_7 , а покупець приймає вказану квартиру у власність. Предметом договору є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 181, 8 кв. м., житловою площею 129, 3 кв. м. (Т. 1, а. с. 17-19).

Згідно договору купівлі-продажу від 12 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т. В., та зареєстрованого в реєстрі за №2034, ОСОБА_7 передав у власність, а ОСОБА_8 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 ( Т . 1, а. с. 24).

Згідно договору купівлі-продажу від 12 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т. В., та зареєстрованого в реєстрі за №2032, ОСОБА_7 передав у власність, а ОСОБА_8 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 ( Т . 1, а. с. 28).

Як вбачається із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2018 року за №112668285 та №112666691, власником об`єктів нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 (Т. 1, а. с. 93-94).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р., ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97 ВР, зокрема, статтею 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних інтересів.

Згідно ст. ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують інтереси інших осіб та інтересів суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до пункту 5 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення частини 2 статті 328 Цивільного кодексу, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірне, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

По тексту позову, сторона позивача посилається на те, що укладення договору, що не спрямоване на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Суд звертає увагу сторін, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, при цьому саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Заслуговують на увагу також наступні факти, встановлені під час судового розгляду.

Згідно із заявою ОСОБА_9 від 05 жовтня 2017 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В., та зареєстрованої в реєстрі за №2876, ОСОБА_9 дає згоду своєму чоловіку - ОСОБА_1 на продаж належної йому на праві приватної власності квартир та машиномісць, які розташовані за адресами: АДРЕСА_1 , машиномісце АДРЕСА_1 , машиномісце АДРЕСА_3 , машиномісце АДРЕСА_4 , машиномісце АДРЕСА_5 квартира АДРЕСА_1 , яку набуто ним перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , на умовах, особам та за ціну за його власним розсудом (Т. 1, а. с. 29).

Судом досліджено лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Людмили Вікторівни, з якого вбачається, що 05.10.2017 року ОСОБА_22 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, було вчинено іншу нотаріальну дію; ОСОБА_23 ніколи не зверталась до ОСОБА_22 для вчинення нотаріальних дій; про даний факт повідомлено Святошинське УП ГУНП в м. Києві (Т. 1, а .с. 146).

Так, дійсно, вказаний факт беззаперечно заслуговує на увагу, та за даним фактом уже проводиться досудове розслідування Шевченківським УП ГУНП (м. Київ) за зверненням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л. В., про що свідчить лист Святошинського Управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві від 15.06.2018 року №161-Ах/125/54/03-2018 (Т. 1, а .с 180), а тому постановлення рішення суду у формі окремої ухвали (ст. 262 ЦПК України) щодо наведеного буде зайвим, та суд звертає увагу позивача, що даний факт не може бути єдиною підставою для задоволення позову в частині визнання всіх наведених вище довіреностей та договорів недійсними, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

На підставі вимог частини 4 статті 202 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу є двостороннім правочином.

Згідно вимог статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За нормами частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.

Однак, відповідно до положень частин 1 та 2 статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі №6-32цс15. Водночас, як роз`яснено у абзаці 2 пункту 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

ОСОБА_9 , дружина позивача, не залучена до участі у справі в якості сторони чи третьої особи, про допит її в якості свідка жоден із представників клопотання не заявляв, а тому суд позбавлений можливості дослідити, чи надавала вона згоду на відчуження спільного сумісного майна подружжя, водночас суду не повідомлені відомості про те, чи перебувають у провадженні суду (Дзержинського районного суду м. Харкова чи будь-якого іншого) позови ОСОБА_9 , що стосуються спірного майна, та взагалі її ставлення до дійсного позову, все що відомо - це твердження позивача ОСОБА_1 у позовній заяві про відсутність згоди його дружини, яке також не можем бути розцінене як доказ та прийняте судом до уваги, адже перевірити вказані твердження шляхом його допиту у якості свідка у зв`язку з перебуванням останнього за кордоном (за твердженням його представника), а на території України - у кримінальному розшуку (за листом Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області від 27.07.2018 року за вих. №17311/119-24/01-2018 - Т.1, а. с. 187) не вбачається можливим.

Суд робить висновок про суперечливість тверджень позивача у позові, які є взаємовиключними із наданими його ж представником до суду доказами, а тому надає їм оцінку разом з іншими доказами, що наявні в матеріалах справи, керуючись при цьому засадами верховенства права та завданням цивільного судочинства, закріпленим у статті 2 ЦПК України.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, по тексту позовної заяви позивачем висловлено прохання про витребування у державного нотаріуса П`ятої Харківської Державної нотаріальної контори Печка О. С. та приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицького С. О., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гнилицької Т. В., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Познякової С. В., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л. В. вищевказаних оспорюваних правочинів, яке не може бути розцінене судом як клопотання про витребування доказів, оскільки не відповідає вимогам статті 84 ЦПК України. Головуючим у судових засіданнях роз`яснювалось, що згідно частини 2 статті 84 ЦПК України, у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. З огляду на викладене, сторона позивача була наділена правом на звернення до суду з клопотанням про витребування доказів за умови дотримання вимог щодо змісту та форми такого клопотання, проте у строк, визначений цивільним процесуальним законодавством, такі клопотання не заявлялись.

Таким чином, оскільки позивач, в особі свого уповноваженого представника, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а навпаки його твердження, що наведені у позові, спростовані доказами, наданими ним же самим, що в їх сукупності дає змогу суду вважати вказані факти сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, що не позбавляє позивача повторно звернутися до суду за захистом своїх прав, виправивши недоліки стосовно недоведеності позову.

Оскільки відсутні підстави для задоволення вимог позову про визнання недійсними довіреностей та договорів купівлі-продажу спірного майна, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про скасування державної реєстрації довіреностей та договорів купівлі-продажу, визнання права власності на спірне нерухоме майно та витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання недійсними довіреностей та правочинів.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, позивач відповідно до ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України зобов`язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем ОСОБА_1 так і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 141, 265 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 218, 244, 245, 317, 319, 328, 388 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у Харківській області, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицький Сергій Олександрович, П`ята Харківська Державна нотаріальна контора Державний нотаріус Печко Олександр Сергійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гнилицька Тетяна Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова Світлана Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна про визнання довіреностей та договорів купівлі-продажу недійсними, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартири - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 31.05.2019 року.

Головуючий: