Рішення № 82150845, 21.05.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

21.05.2019 Єдиний унікальний номер 202/1273/17

Єдиний унікальний номер судової справи: 202/1273/17

Номер провадження: 2/205/880/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: представника позивача - Шклярука Д.С., представника відповідача - Патика А.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної Марини Анатоліївни, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінмарк» про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної Марини Анатоліївни, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінмарк» про захист прав споживачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 25.11.2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ним, ОСОБА_1 , було укладено Кредитний договір № 78/в (далі - кредитний договір). Відповідно до п.1.1 вказаного кредитного договору банк надав позивачу кредит у сумі 18 500 (вісімнадцять тисяч п`ятсот) доларів США 50 центів, зі сплатою 14% річних, строком до 16 год. 00 хв. 24.11.2008 рокуна реконструкцію та благоустрій помешкання.

В забезпечення умов виконання кредитного договору № 78/в від 25.11.2005 року, між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 1 від 25.11.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3946. Згідно умов вказаного іпотечного договору предметом іпотеки є домоволодіння, а саме: А-1 - житловий будинок, житловою площею - 60,3 кв.м., загальною площею - 82,3 кв.м., 1-7, І-ІІІ-споруди, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки зареєстрований в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 27.04.2005 року, реєстраційний номер: 5717739, номер запису: 122-134 в книзі № 39. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Предмет іпотеки також поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,1119 га, на якій розташоване домоволодіння, і яка необхідна для використання цього домоволодіння за цільовим призначенням.

Також, в забезпечення умов виконання кредитного договору № 78/в від 25.11.2005 року, між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Договір застави № 1 від 25.11.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3947.

Далі позивач зазначає, що оскільки при укладанні кредитного договору були допущені суттєві порушення чинного законодавства, то укладений кредитний договір є недійсним з моменту його укладання, що також, створює недійсність іпотечного договору та договору застави, які були укладені на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

У зв`язку з вищевикладеним позивач змушений звернутися до суду та просити суд: визнати недійсним кредитний договір від 25.11.2005 року № 78/в, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього, які є його невід`ємною частиною; визнати недійсним іпотечний договір № 1 від 25.11.2005 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрований в реєстрі за № 3946; скасувати запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 2629741; скасувати запис про іпотеку в Державному реєстрі іпотек щодо об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер іпотеки 2642196; скасувати запис про обтяження земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис про іпотеку в Державному реєстрі іпотек щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати арешт, накладений 04.11.2008 року постановою про арешт майна та заборону на його відчуження Ленінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 8149164; скасувати арешт, накладений 07.02.2012 року постановою Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції на все рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 12140369; визнати недійсним договір застави № 1 від 25.11.2005 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрований в реєстрі за № 3947; скасувати запис про обтяження № 12859330 від 13.08.2012 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заставу рухомого майна, а саме: автомобіля марки «MERCEDES-BENZ 280», рік випуску: 1994, колір синій, номер державної реєстрації НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідачі у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву не подали.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів, посилався на обставини, що викладені у позовній заяві. Після оголошення перерви, надав до суду письмову заяву про завершення розгляду справи за його відсутності. У такій письмовій заяві просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач -1 -Уповноважена особа фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіна Марина Анатоліївна у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення у вигляді судової повістки (а.с. 202), про причини неявки в судове засідання не повідомила, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.

Відповідач -2 -ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать судові повістки, які повернулись до суду із відміткою підприємства поштового зв`язку із приміткою «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 166, 203), ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило. З наведеного вбачається, що не зважаючи на неодноразове повідомлення поштового відділення, про надходження судового листа, зазначене поштове відправлення відповідачем отримано не було. Відсутність такого відповідача за зазначеною адресою та неотримання поштового відправлення слід розцінювати як належне повідомлення про день та час розгляду справи по суті такої особи.

Представник відповідача -3 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінмарк» у судовому засідання позовні вимоги не визнав. Просив суд відмовити у його задоволені.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної Марини Анатоліївни, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінмарк» про захист прав споживачів, задоволені в повному обсязі (а.с.26-33).

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.05.2017 року заяву ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення суду задоволено. Вирішено скасувати запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), реєстраційний номер обтяження: 12140456.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.09.2017 року заочне рішення суду від 02.03.2017 року та додаткове рішення суду від 24.05.2017 року скасовано.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.01.2018 року залучено до участі по даній цивільній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінмарк».

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2018 року цивільну справу № 202/1273/17 за вищевказаним позовом передано за виключною підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2018 року прийнято цивільну справу за вищевказаним позовом до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 25.11.2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 78/в. Відповідно до п.1.1 вказаного кредитного договору банк надав позивачу кредит у сумі 18 500 (вісімнадцять тисяч п`ятсот) доларів США 50 центів, зі сплатою 14% річних, строком до 16 год. 00 хв. 24.11.2008 рокуна реконструкцію та благоустрій помешкання (а.с.12-14).

В забезпечення умов виконання кредитного договору № 78/в від 25.11.2005 року, між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 1 від 25.11.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3946 (а.с.18-21).

Згідно умов вказаного іпотечного договору предметом іпотеки є домоволодіння, а саме: А-1 - житловий будинок, житловою площею - 60,3 кв.м., загальною площею - 82,3 кв.м., 1-7, І-ІІІ-споруди, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки зареєстрований в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 27.04.2005 року, реєстраційний номер: 5717739, номер запису: 122-134 в книзі № 39. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Предмет іпотеки також поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,1119 га, на якій розташоване домоволодіння, і яка необхідна для використання цього домоволодіння за цільовим призначенням.

Також, в забезпечення умов виконання кредитного договору № 78/в від 25.11.2005 року, між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_1 було укладено Договір застави № 1 від 25.11.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3947.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір стосовно чинності вказаного кредитного договору, і оскільки позивач вважає, що такий договір є недійними через порушення в момент його укладання вимог чинного законодавства України, зокрема приписів Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» тощо, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільно судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законам, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, що діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Окремо суд звертає увагу на ту обставину, що заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України встановлено Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

З огляду на правила дії законів у часі недодержання вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання недійсним умов кредитного договору, укладеного 25 листопада 2005 року до набрання чинності цих змін.

Також суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Кредитний договір є двостороннім правочином. Це добровільне і належним чином оформлене волевиявлення обох сторін, які дійшли згоди стосовно всіх істотних умов, наслідком чого стало підписання кредитного договору

В даному випадку позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті та вільно обрав банк, а саме, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк». Оглядом спірного кредитного договору судом встановлено, що такий кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення такого спірного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору. Погоджуючись з вказаними умовами кредитного договору позивач повинен був усвідомлювати весь обсяг відповідальності та ймовірних ризиків, та можливе настання негативних наслідків. Аналізуючи правовідносини сторін, суд доходить висновку, що позивач мав можливість не тільки обрати будь-яку іншу фінансову установу замість відповідача, не тільки відмовитись від підписання як самого кредитного договору так і безпосередньо договору іпотеки та договору застави.

Враховуючи обізнаність позивача щодо оплатності наданого кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту, суд вважає, що позивач був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку з чим не можна визнати кредитний договір недійсним з наведених позивачем підстав.

Суд вважає, що позивачем не доведено, що зміст кредитного договору порушує встановлені законом вимоги щодо справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності договору, в тому числі щодо позичальника за договором. Такий висновок суду ґрунтується на наступних вимогах матеріального закону та обставинах справи. Стаття 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановивши обставини справи, суд доходить висновку, що звернення позивача з даним позовом до суду зумовлено виключно об`єктивними утрудненнями щодо повернення кредиту.

Щодо визнання недійсним договору іпотеки № 2 від 25 листопада 2005 року, укладеного між сторонами в якості забезпечення спірного кредитного договору, суд зазначає про наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виникли відносини з забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Глава 49) та Законом України «Про іпотеку», який є спеціальним законом, що регулює відносини у сфері застави нерухомого майна іпотеки.

Частиною 1 ст. 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Отже, застава, як засіб забезпечення виконання зобов`язань, припиняється у разі припинення основного зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. і ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека, як вид застави, припиняється в разі припинення основного зобов`язання (кредитного договору).

Таким чином, оскільки зобов`язання щодо повернення кредитних коштів є невиконаним, а відтак і іпотека, яка має похідний характер від основного зобов`язання, є чинною.

Як зазначалось вище, Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

З урахуванням встановлених судом обставин та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з вимогою про визнання договору іпотеки недійсним, стороною позивача не доведено наявності підстав з відповідними засобами доказування з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 18 Закону України "Про іпотеку" та положення ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Так само суд зазначає і про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору застави № 1 від 25.11.2005 року.

Позивач під час звернення до суду у позовній заяві не навів жодного обґрунтування щодо недійсності такого договору. Суд зазначає, що так само позивачем не доведено наявності підстав з відповідними засобами доказування з якими закон пов`язує визнання оспорюваного такого правочину недійсним згідно вимог ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стосовно позовних вимог про зняття заборони відчуження шляхом виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного іпотечного нерухомого майна, суд зазначає що такі вимоги є вимогами похідного характеру. І оскільки в задоволені основних позовних вимог судом відмовлено через їх безпідставність та недоведеність, то в суду відсутні відповідні правові підстави й для задоволення тих вимог, що мають виключно похідний характер.

За вказаних обставин та вимог чинного законодавства, суд доходить висновку, що вимоги позову є необґрунтованими, та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального закону, а відтак в задоволені позову слід відмовити в повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

З огляду на те, що позивач відповідно до вимог ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати по справі у вигляді судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст.203, 215, 1054 ЦК України, ст. ст. 1, 11 Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141,258, 263, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної Марини Анатоліївни, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінмарк» про захист прав споживачів - відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати по справі у вигляді судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан