Рішення № 82143157, 23.05.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2965/15-ц

пр. № 2/759/694/19

23 травня 2019 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: П`ятничук І.В.,

при секретарях: Немировської А.М., Котляр Ю.М., Медвідчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Дельта Банк» 20.11.2014 р. звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 09.11.2006 року між ПАТ «Дельта Банк» та гр.. ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.21/46/06-А. Відтак позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 458 292,56 грн. і судові витрати.

21 травня 2015 року Святошинським районним судом м. Києва було винесено заочне рішення суду, яким позов задоволено в повному обсязі та було стягнено з гр.. ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , прожив. АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 458292 (чотириста п`ятдесят вісім тисяч двісті дев`яносто дві) грн. 56коп. та судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Під час винесення заочного рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21.05.2015 р. з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку, що 09.11.2006 року між ПАТ «Дельта Банк» та гр.. ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.21/46/06-А, за умовами якого банк надає кредитні кошти у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) доларів на строк з 28.01.2008року до повного повернення кредиту, та, відповідно до положень ст. ст. 512, 519, 525-526, 530, 553, 554, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, із врахуванням наданого розрахунку заборгованості, судом було встановлено факт існування заборгованості відповідача за кредитним договором, яка складалась з 458 292,56 грн., з яких тіло кредиту становило - 229 827,53 грн., відсотки за кредитом - 228 465,03 грн., а відтак, позовна заява підлягала задоволенню.

07.08.2017р. Відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення від 21.05.2015 року, посилаючись на те, що 22.06.2017 року за її місцем роботи були надані відомості про відкриття виконавчого провадження ВП№ 53338103 відповідно до якої стало відомо про існування заочного рішення суду по справі №759/2965/15-ц, яке отримано 26.07.2017. Ознайомившись з матеріалами справи, заявниця вказувала, що не була повідомлена про день та час розгляду справи та не отримувала судових повісток, а також копія заочного рішення судом за місцем її реєстрації не направлялась, таким чином вона була позбавлена права участі в судовому засіданні не змогла реалізувати свої процесуальні права, а тому порушено принцип змагальності сторін, крім того, вказуючи, що позивач при пред`явлені позову вказував, що кредит їй - заявниці надано в розмірі 5000 дол. США, тоді, як сума кредитного договору становила 28 020 дол. США, разом із тим судом під час розгляду справи не досліджувалось обставини щодо набуття ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги саме до неї - ОСОБА_1 за зобов`язанням перед ПАТ «Кредитпромбанк», а також те, що 11.11.2009 Печерським районним судом м. Києва вже були розглянуті спірні правовідносини та стягнуто заборонність по вказаному кредитному договору від 09.11.2006, яке в подальшому було виконано посадовими особами Святошинського ВДВС м. Києва. Враховуючи наведене та поважність причин неявки до суду й істотне значення наведених доказів для правильного вирішення справи, посилаючись на ст. ст. 228, 231, 232 ЦПК України просила скасувати заочне рішення № 759/2965/15-ц та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

12 вересня 2017 року Святошинським районним судом м. Києва заяву про перегляд заочного рішення суду відповідачки було задоволено та призначено розгляд справи в загальному порядку.

Під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд керувався тим, що відповідно до заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.05.2015, судом задоволено вимоги позивача та стягнуто з гр.. ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 в розмірі 458292,56 грн. та судовий збір в розмірі 3654,00 грн., водночас судом було встановлено, що в матеріалах справи відсутнє жодне зворотне повідомлення про отримання відповідачем судових повісток, копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви, та, крім того, як вбачається з матеріалів справи копія вказаного заочного рішення суду від 21.05.2015 судом на адресу реєстрації відповідача для ознайомлення також не направлялась.

Разом із тим, судом було вивчено рішення Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2009 № 2-4622/09 з гр.. ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кредитпромбанк», яким вже було стягнуто суму заборгованості за кредитним договором № 49.21/46/06-А від 09.11.2006, а відтак, обставини на які посилалась Відповідач у своїй заяві про перегляд заочного рішення суду суд вважав такими, що мають істотне значення, та, керуючись положеннями ст.. ст.. 231, 232 ЦПК України заочне рішення суду було скасоване.

Розгляд справи в загального порядку було призначено на 08 листопада 2017 р.

У зв`язку із неявкою сторони позивача у судовому засіданні було оголошено перерву до судового розгляду 26.01.2018 р. об 11 год. 00 хв.

03.10.2017 р. Верховною радою України було прийнято Закону України № 2147-VІІІ «Про внесення змін до господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу про адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (опубліковано Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 48, ст.. 436).

07.12.2017 р. вказаний вище Закон вступив в дію. Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Під час проведення підготовчого провадження позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до яких, останній просив стягнути з гр.. ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта-Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 708 746,84 грн., з яких сума заборгованості за відсотками складає 513761,61 грн., сума нарахованої пені складає 194985,23 грн., та стягнути судовий збір у розмірі 10631,20 грн., відносно заявлених раніше позовних вимог представник Позивача просив залишити без розгляду та розглядати справу за позовними вимогами заявленими у заяві про збільшення позовних вимог від 26.02.2018 р.

Стороною відповідача було надано до суду пояснення по суті заявленої заяви про збільшення позовних вимог, та надано усні пояснення щодо розгляду справи по суті.

Крім того, Позивачем було надано до суду відповідь на відзив від 10.01.2019 р. в якому останній посилався на положення ч. 1 ст. 530 ЦК України, положення ст. 536 ЦК України та ст. 1049 ЦК України, та просив стягнути суму процентів за весь період користування кредитними коштами та суму нарахованої пені у розмірах вказаних у позовних вимогах.

Окремо, в судовому засіданні представником відповідачки було заявлено про застосування строків позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

В судове засідання представник позивача не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача, просив задовольнити заявлені позовні вимоги із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог із підстав наведених у позовній заяві, заяві про збільшення заявлених позовних вимог, відповіді на відзив.

Належним чином повідомлена відповідач у судове засідання не з`явилась, направила власного представника, який проти задоволення поданої позовної заяви заперечував з підстав наведених у заяві про перегляд заочного рішення, поясненнях щодо поданої заяви про збільшення позовних вимог та наданих поясненнях по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в повному обсязі виходячи з наступного:

Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи сторонами визнається та було надано як позивачем так і відповідачкою копію рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 2-4622/09 від 11.11.2009 р.

Як вбачається з тексту рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 2-4622/09 від 11.11.2009 р. судом було встановлено обставини, які стосуються факту укладення кредитного договору та його невиконання відповідачем по справі.

Крім того, вказаним рішенням, було стягнено заборгованість за кредитним договором в сумі 21 229 доларів США, що на дату винесення рішення становило за курсом НБУ 162 195,14 грн.

Як вбачається з тексту вищевказаного рішення суду сума позовних вимог складалась з суми заборгованості за кредитними коштами у розмірі 17 745,30 доларів США та суми заборгованості по відсоткам у розмірі 2 889,48 доларів США.

Таким чином, суд вважає встановленими обставини, які стосуються укладення кредитного договору між стороною Відповідачки та Третьої особою, а також наявність заборгованості у Відповідача перед Третьою особою за рішенням Печерського районного суду м. Києва на дату винесення рішення судом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язані здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи між Позивачем та Третьою особою 20.05.2013 р. було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги. Відповідно до витягу з додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між Позивачем та Третьою особою право вимоги до Відповідачки за зобов`язаннями останньої перед Третьою особою було передано до Позивача, а відтак Позивач є новим кредитором за зобов`язаннями, які виникли внаслідок порушення Відповідачем умов кредитного договору.

Відповідно до наданого представником Позивача детального розрахунку заборгованості за договором кредиту № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 р. у якості додатку до заяви про збільшення заявлених позовних вимог, Позивачем розраховано суму заборгованості за відсотками, починаючи від дати прийняття на баланс права вимоги, тобто з 27.05.2013 р. до 02.03.2015 р. (відповідно до відомостей наведених в графі «Період нарахування» таблиці Розрахунку заборгованості за договором кредиту № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 р. щодо суми та періодів нарахування відсотків на поточну суму заборгованості).

Як вбачається з договору кредиту № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 р., наявного в матеріалах справи, строк надання кредиту для Позичальника становить до 08.11.2013 р.

З огляду на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 2-4622/09 від 11.11.2009 р. було стягнено на користь Третьої особи з Відповідачки суму заборгованості за суму нарахованих процентів на вказану заборгованості за договором кредиту № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 р., суд приходить до висновку, шо відсотки за користування кредитом до 08.11.2013 р. вже було стягнено на користь Третьої особи, а відтак, суд не вправі задовольняти вимоги щодо подвійного стягнення з одного і того самого Боржника суму коштів, яка вже була предметом розгляду в іншому суді.

Щодо стягнення суми нарахованих відсотків починаючи з 09.11.2013 р., суд виходить з наступного:

Положеннями п. 4.4 договору кредиту встановлено, що останнє нарахування процентів за користування кредитами здійснюється наступного робочого дня за датою вказаною в п. 1.1 цього Договору, в подальшому проценти за користування кредитами не нараховуються.

У власній відповіді на відзив представник Позивача так само посилається на те, що останнє нарахування процентів за користування кредитами здійснюється наступного робочого дня за датою, вказаною у пункті 1.1. договору кредиту та, в подальшому, проценти за користування кредитами не нараховуються.

Таким чином, положеннями укладеного договору кредиту передбачено, що датою припинення нарахування процентів за користування кредитними коштами є 09.11.2013 р.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили, що нарахування процентів за користування кредитними коштами наступного робочого дня за датою, вказаною у пункті 1.1. договору кредиту.

Відтак, сторонами кредитного договору, а саме Третьою особою та Відповідачкою було досягнено згоди про припинення нарахування відсотків, що відповідає вимогами ст. 1048 ЦК України, щодо порядку стягнення процентів понад строки користування кредитними коштами.

Таким чином, суд вважає посилання Позивача щодо необхідності стягнення відсотків за користування кредитом з огляду на положення ст. 536 ЦК України необґрунтованими.

Окремо, суд зазначає, що у власній відповіді на відзив, наданій представником Позивача, останній, додатково, посилається на необхідність задоволення позовних вимог, з огляду на положення ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем у власній позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог як правову підставу для задоволення вимог щодо стягнення відсотків за кредитними коштами посилається на порушення Відповідачем умов кредитного договору та просить задовольнити позовну заяву з огляду на положення статей 530, 536, 610, 1049, 1050 ЦК України.

Заяви про зміну предмету та/або правової підстави позову до суду від Позивача не надходило, а отже суд не вправі за власною ініціативою змінювати правові підстави заявлених позовних вимог, оскільки обрання способу та правової підстави захисту порушеного права є правом та обов`язком сторони Позивача.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту з боку Відповідача, суд виходить з наступного:

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

Вказане вище цілком кореспондується із правовою позицією наведеною у Постанові Другої судової палати Касаційного суду Верховного суду від 22.08.2018 р. у справі № 484/373/16-ц та Постанові Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 р. у справі № 14-10цс18.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що Позивачем було збільшено заявлені позовні вимоги шляхом подання до суду відповідної заяви за вих. № 02.4.1/985/18 від 26.05.2018 р.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме детального розрахунку заборгованості за договором кредиту № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 р., долученого у якості додатку до заяви про збільшення заявлених позовних вимог, Позивачем розраховано суму пені, починаючи від 03.03.2014 р. до 02.03.2015 р. (відповідно до відомостей наведених в графі «Період нарахування» таблиці Розрахунку заборгованості за договором кредиту № 49.21/46/06-А від 09.11.2006 р. щодо суми та періодів нарахування пені).

Таким чином, Позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення пені із розрахунковим періодом за один календарний рік (з 03.03.2014 р. по 02.03.2015 р.) понад три роки після такого нарахування, що значно перевищує строк спеціальної позовної давності, який встановлено для подібних вимог.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Матеріали справи містять письмові пояснення сторони відповідача відповідно до яких остання просить застосувати строки позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про необхідність застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені з даних підстав.

На підставі викладеного, куруючись ст. ст. 253-255, 258, 260, 266, 267, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 1048-1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 82, 212-215, 367 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до гр. ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом тридцяти днів з дня отримання повного тексту рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Після початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Апеляційна скарга подається безпосередньо Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя П`ятничук І.В.