Рішення № 82139860, 03.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2019 року м. Київ № 826/14833/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Правління Пенсійного Фонду України про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

У вересні 2016 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Правління Пенсійного фонду України, у якому позивач просив, з огляду на відсутність змін в Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI для пенсіонерів, які проживають поза межами України, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25рп/2009, зобов`язати Правління Пенсійного фонду України визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України та надати йому вказівку відновити виплату пенсії, у зв`язку з виїздом з України відповідно до Конституції України та постанови Правління Пенсійного фонду України від 20 травня 1995 року №10-1 з урахуванням роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС).

Позовна заява мотивована тим, що з 28 серпня 1991 року він отримував пенсію за віком, з урахуванням роботи ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС. Після виїзду до Держави Ізраїль, 28 березня 1995 року, отримав пенсію за 6 місяців наперед та подальше її нарахування припинилось. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 на Верховну Раду України покладено обов`язок щодо приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. 13 березня 2016 року позивач надіслав до Правління Пенсійного фонду України заяву про поновлення виплат пенсії через будь-який повноважний територіальний орган Пенсійного фонду України. 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав відповідь із зазначенням того, що виплата пенсії за віком буде проводитись після ратифікації пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем. Разом з тим, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року позову заяву повернуто позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року та згідно розпорядження керівника апарату суду від 10 жовтня 2017 року призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження іншим складом суду, проведено підготовку до судового розгляду та ухвалено надіслати справу до Київського апеляційного адміністративного суду відповідно до його листа від 18 вересня 2017 року №826/14833/16/6236/2017 для розгляду заяви ОСОБА_1 про повернення судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Повернуто ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1650,32 грн, сплачену згідно із квитанцією від 28 березня 2017 року №0.0.735233308.1 на суму 2594 грн. Надано ОСОБА_1 завірену належним чином копію квитанції від 28 березня 2017 року №0.0.735233308.1.

08 грудня 2017 року відділом документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярією) Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровані заперечення на позовну заяву.

У запереченнях на позовну заяву позиція суб`єкта владних повноважень формується на тому, що відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову. Відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсій здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Така заява подається особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії, разом із копією паспорта або іншого документа, що засвідчую особу, місце її проживання (реєстрацію) та вік. Окрім того, представником відповідача зазначено, що Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями щодо зобов`язання визначати територіальний орган, який поновлює (призначає) пенсію громадянам України, які проживають за її межами. Поновлення виплати пенсії є дискреційним повноваженням управління фонду. Більше того, позивачем пропущений і строк звернення до суду з даною позовною заявою.

Згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 08 червня 2018 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 826/14833/16, за результатами якого для розгляду справи визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2018 року справу прийнято до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому враховано, що 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15 грудня 2017 року здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

12 вересня 2018 року відділом документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярією) Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано заяву ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за його позовом до правління Пенсійного фонду України про зобов`язання вчинити певні дії, в загальному позовному провадженні - відмовлено.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач 28 березня 1995 року виїхав на постійне проживання до Держави Ізраїль. Перед виїздом до Держави Ізраїль він отримав пенсію за 6 місяців наперед.

01 квітня 2016 року Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України листом №3876/К-11 повідомив ОСОБА_1 про те, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Інструкцією про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 23 квітня 1999 року №4-5 (зі змінами), визначено порядок переказування пенсій за кордон на підставі міжнародних договорів (угод) у галузі соціального (пенсійного) призначення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та порядок переказу за кордон пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Оскільки угода між Україною та Ізраїлем про соціальне забезпечення не ратифікована, питання виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до Держави Ізраїль розглядатимуться після набрання чинності зазначеною угодою відповідно до її положень.

Не погодившись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначені підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, відповідно до вказаної норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено що, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції та згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права.

Таким чином, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства.

При цьому, відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості, адже право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Отже, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 втратили чинність положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому з цього часу мала бути поновлена виплата пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Водночас, відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 01 березня 2001 року №121 та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Правління Пенсійного фонду України постановою від 25 листопада 2005 року №22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із пунктом 1.5 вказаного Порядку, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Наведена норма була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17 липня 2018 року (справа №211/1789/17 (2-а/211/116/17)) та від 31 січня 2019 року (справа №520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність особистого звернення пенсіонера до пенсійного органу за поновленням пенсії в контексті даних правовідносин.

Разом з цим, суд вказує, що наявність обов`язку у держави виплачувати раніше призначені пенсії не позбавляє позивача можливості щодо захисту свого права у випадку відсутності такої виплати.

Як зазначено вище змістом пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», - заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Матеріали справи містить копію закордонного паспорта позивача, термін дії якого продовжено до 28 січня 2020 року, проте матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався за поновленням виплати пенсії до відповідних пенсійних органів, на обліку яких він перебував до виїзду за кордон.

Фактично підставою для звернення до суду з даним позовом став лист Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, яким, зокрема, роз`яснювався порядок звернення за поновленням раніше призначених пенсій.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги до Правління Пенсійного фонду України є необґрунтованими, оскільки воно не наділено повноваженнями поновлювати раніше призначені пенсійними органами пенсії, а уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України для поновлення виплати пенсії нормотворець визначає, як місце перебування на обліку.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 99 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи, що вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли відповідачем належним чином наведені позивачем посилання спростовано, суд доходить висновку про відсутність підстав для захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, з урахуванням положень статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Правління Пенсійного Фонду України про зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: (АДРЕСА_1).

Відповідач - Правління Пенсійного Фонду України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 9; код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00035323).

Суддя О.М. Чудак