Рішення № 82139793, 31.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2019 року № 826/12515/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва

треті особи, ОСОБА_2 ,

які не заявляють Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури,

самостійних вимог Рада адвокатів України,

на предмет спору: Рада адвокатів міста Києва,

Недержавна некомерційна професійна організація «Національна

асоціація адвокатів України»

про визнання протиправним та скасування рішення

представники позивача - ОСОБА_9 ;

учасників справи: відповідача - Попсуй О.О. ;

третьої особи-1 - Левицька Л.П. ;

третьої особи-2 - Монакова Є.О. ;

третьої особи-5 - Волинець Н.М .;

треті особи: 3, 4 - не прибули,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 або Адвокат) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва (надалі - відповідач або КДКА м. Києва), треті особи що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 (надалі - третя особа - 1 або ОСОБА_2 ), Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (по тексту - третя особа - 2 або ВКДКА), Рада адвокатів України (в подальшому - третя особа - 3), Рада адвокатів міста Києва (нижче - третя особа - 4), Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» (далі за текстом - третя особа - 5 або ННПО «НАДУ»), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення КДКА м. Києва від 16.06.2016.

Позов обґрунтовано тим, що рішення КДКА м. Києва від 16.06.2016, про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк три місяці з 16.06.2016 по 16.09.2016, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним та таким, що прийняте без повного з`ясування всіх обставин. Також позивач вказав на протиправність оскаржуваного рішення, оскільки таке прийняте неуповноваженим органом.

В наданих суду письмових запереченнях відповідач проти позову заперечив та зазначив, що КДКА м. Києва є легітимною комісією в розумінні статі 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскаржуване рішення прийнято обґрунтовано, у відповідності до норм чинного законодавства та в межах повноважень стосовно вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Разом з тим, в діях позивача наявні ознаки дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 3 частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У відповіді на відзив, позивач повторно наголосив на протиправності рішення КДКА м. Києва від 16.06.2016. Звернув увагу, що рішенням Ради адвокатів України № 153 від 11.06.2016 «Про затвердження Висновку спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва» визнано відсутність у місті Києві кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, створеної відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а рішення, що приймалися кваліфікаційно-дисциплінарно комісією адвокатури міста Києва з 22.10.2012 по час розгляду справи щодо зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю визнано неправомірними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2016 (суддя Арсірій Р.О.) залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2016 (суддя Арсірій Р.О.) відкрито провадження у справі № 826/12515/16.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 11.10.2017 № 7565 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) прийнято справу до провадження та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2018 відмовлено у задоволенні клопотання б/н від 14.05.2018 про об`єднання справ в одне провадження ОСОБА_1

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2018 витребувано у ВКДКА пояснення щодо правосуб`єктності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів міста Києва станом на 16.06.2016. Витребувано у Ради адвокатів України пояснення щодо правосуб`єктності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів міста Києва станом на 16.06.2016. Витребувано у Ради адвокатів міста Києва пояснення на підтвердження правосуб`єктності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів міста Києва станом на 16.06.2016. Витребувано у КДКА м. Києва пояснення та докази (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копії установчих документів, тощо) на підтвердження правосуб`єктності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів міста Києва станом на 16.06.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2018 залучено Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Раду адвокатів України, Раду адвокатів міста Києва до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 залучено Раду адвокатів України, Недержавну некомерційну професійну організацію «Національна асоціація адвокатів України» до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

12.02.2018 та 15.05.2018 розгляд справи судом відкладався.

У судових засіданнях 13.06.2018, 01.08.2018, 30.08.2018, 06.09.2018 судом оголошувалась у справі перерва.

13.09.2018 в судовому засіданні сторонами подано до суду клопотання про розгляд справи № 826/12515/16 в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (в тексті - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як випливає з матеріалів справи, дисциплінарна палата КДКА м. Києва у складі: голови дисциплінарної палати Бєгунової О.О., секретаря палати Сухомлинової Н.І., членів палати: Деревянчука В.А., Покотила І.М., Санченка Р.Г., Титикало Р.С., Коваля М.М., Розметова Р.Н., Угрінчука Е.Р. прийняла рішення від 16.06.2016, яким за вчинення дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 3 частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» застосувала до адвоката ОСОБА_1 (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 5509 від 19.06.2014) дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк три місяці, а саме з 16.06.2016 по 16.09.2016.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав на розгляд суду відповідний позов.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (нижче - Закон № 5076-VI).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначає пункт 4 частини другої статті 21 Закону № 5076-VI, адвокату забороняється: відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 5076-VI, адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 34 Закону № 5076-VI визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Згідно з пунктами 3, 5 частини другої статті 34 Закону № 5076-VI, дисциплінарним проступком адвоката є, зокрема, порушення правил адвокатської етики; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків.

У відповідності до частини першої статті 35 Закону № 5076-VI, за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; 3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Частини перша та друга статті 40 Закону № 5076-VI визначають, що дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня її порушення. Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна палата заслуховує повідомлення члена дисциплінарної палати, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, та пояснення інших заінтересованих осіб. Адвокат, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, мають право надавати пояснення, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, подавати докази на підтвердження своїх доводів, заявляти клопотання і відводи, користуватися правовою допомогою адвоката. У разі неможливості з поважних причин брати участь у засіданні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури адвокат, стосовно якого розглядається справа, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення адвоката оголошуються на засіданні дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Неявка адвоката чи особи, яка ініціювала питання дисциплінарної відповідальності адвоката, на засідання дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без поважних причин за умови наявності доказів завчасного повідомлення зазначених осіб про місце, день і час засідання не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи. У разі повторної неявки зазначених осіб на засідання палати розгляд справи здійснюється за їх відсутності незалежно від причин неявки.

Частиною першою статті 41 Закону № 5076-VI передбачено, що за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.

Закон № 5076-VI передбачає дотримання Правил адвокатської етики (далі - Правила) як одного з основних професійних обов`язків адвоката.

Відповідно до статті 7 Правил, у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів клієнта, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх вчиненню його клієнтом або іншими особами. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.

Згідно зі статтею 8 Правил, адвокат має залишатися незалежним від свого клієнта. У межах дотримання принципу законності адвокат зобов`язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта. Адвокат за можливості сприяє досудовому та позасудовому порядках урегулювання спорів між клієнтом та іншими особами. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом захисника своїх прав (представника чи особи, яка надає йому професійну правничу (правову) допомогу), і не перешкоджати у реалізації цієї свободи. Адвокат, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на підставі доручення органу (установи) з надання безоплатної вторинної правової допомоги, зобов`язаний виходити з переваги інтересів особи, якій йому доручено надавати безоплатну правову допомогу перед своїми власними інтересами, та не спонукати її до укладення Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги з ним особисто або з адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням чи іншим суб`єктом або адвокатом. Адвокат, з яким органом (установою) з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладено договір (контракт), зобов`язаний виходити з пріоритету інтересів особи, перед своїми власними інтересами та інтересами інших осіб.

У відповідності до статті 11 Правил, зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов`язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва. Адвокат зобов`язаний надавати професійну правничу (правову) допомогу клієнту, здійснювати його захист та представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність у врахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення. Адвокат має постійно підвищувати свій професійний рівень та кваліфікацію, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві. Адвокат повинен забезпечувати обґрунтовано необхідний рівень компетентності своїх помічників, стажистів, технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт у зв`язку з виконанням доручення.

За статтями 26, 27 Правил, адвокат зобов`язаний інформувати клієнта про його законні права та обов`язки. Адвокат повинен з розумною періодичністю інформувати клієнта про хід та результати виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подаватися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно суті свого доручення та його виконання. Кожному дорученню, незалежно від розміру обумовленого гонорару, адвокат повинен приділяти розумно необхідну для його успішного виконання увагу. При виконанні доручення адвокат зобов`язаний використати всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для надання ефективної професійної правничої (правової) допомоги клієнту, здійснення його захисту або представництва. Адвокат повинен намагатися оперативно виконувати доручення клієнта, визначених в договорі про надання правової допомоги, дотримуючись при цьому всіх інших вимог, що пред`являються законом і Правилами.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звертаючись до КДКА м. Києва із скаргою на дії Адвоката зазначив, що останній отримав 80 000 грн. гонорару, разом з тим не виконав умови Угоди про надання правової допомоги.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 16.03.2015 ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з метою отримання правової допомоги у врегулюванні спірних відносин із Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») за договором банківського вкладу шляхом «дроблення» суми вкладу через укладення договорів дарування грошових коштів (часток депозиту) та включення обдаровуваних до переліку осіб на виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Для цього між ОСОБА_2 та Адвокатом було укладено Угоду про надання правової допомоги № 06-03/2015 від 16.03.2015 (по рішенню - Угода-1).

18.03.2015 ОСОБА_2 передав в якості гонорару Адвокату за Угодою-1 45 000 грн., що підтверджується розпискою ОСОБА_1 Крім того, зі слів ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_1 отримав від нього без розписки 19.03.2015 ще 15 000 грн.

В подальшому, 18.06.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Угоду про надання правової допомоги № 18-06/2015 (за текстом - Угода -2), за умовами якої Адвокат зобов`язався надати правову допомогу Клієнту у врегулюванні спірних відносин з Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Надра» за договорами банківського вкладу № 2049314 від 20.10.2014 та № 2085815 від 15.12.2014 шляхом включення його до Реєстру кредиторів ПАТ КБ «Надра».

За умовами п. 4.1. Угоди-2, сума гонорару, що підлягає сплаті Адвокату за надані послуги становила 20 000 грн., які були сплачені ОСОБА_2 двома частинами, що підтверджується платіжними вимогами № В881010874 від 19.06.2015 та № 4ІВ8810110 від 11.12.2015.

Так, судом встановлено, що на судове засідання Шевченківського районного суду м. Києва по розгляду цивільної справи за Угодою -1 адвокат ОСОБА_1 з`явився лише один раз - 09.10.2015, на друге засідання, що було призначено на 11.02.2015, адвокат не з`явився, повідомивши клієнта електронним листом від 15.12.2015 на електронну адресу клієнта, що припиняє з ним будь-яку співпрацю.

Надаючи оцінку вказаним обставинам суд зазначає, що ОСОБА_2 по двом укладеним з адвокатом Угодам було сплачено в якості гонорару 80 000 грн., але жодної справи адвокат не довів до логічного завершення, не з`являвся в судові засідання по справі № 761/29524/15-ц (за Угодою-2) та відмовлявся представляти інтереси довірителя в апеляційній інстанції по справі № 826/13534/15 (за Угодою-1). Крім того, відмовлявся повернути гроші згідно п. 9.6. Угод, що призначалися для погашення видатків, пов`язаних з виконанням доручення.

Посилання адвоката на ту обставину, що причиною розірвання договірних відносини з клієнтом в односторонньому порядку слугувало те, що той вчинив дії, що ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, не заслуговує у даному випадку на увагу, з огляду на наступне.

Як зазначено Верховним Судом України у абзаці 4 пункту 1 постанови Пленуму від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - ПП ВСУ № 1) суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У пункті 15 ПП ВСУ № 1 зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте, судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Отже у даному випадку, не можна вважати поширенням інформації, яка принижує честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації особи, посилання на неї у особистому електронному листуванні, якщо немає доказів того, що така інформація могла стати відома будь-якій третій особі.

Натомість, належних та допустимих доказів стосовно того, що інформація стала відома будь-якій третій особі, позивачем надано суду не було та не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що йому була заподіяна шкода з боку Клієнта, як необґрунтоване.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що Адвокат здійснив одностороннє розірвання угоди з клієнтом без достатніх на те підстав, що є грубим порушенням правил адвокатської етики.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач під час розгляду скарги ОСОБА_2 дійшов правомірного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом З частини другої статті 34 Закону № 5076-VI.

Натомість, суд звертає увагу на те, що позивачем як під час розгляду скарги КДКА м. Києва, так і під час розгляду справи в суді не надано жодних доказів, які б свідчили про здійснення в повній мірі Адвокатом дій направлених на реалізацію визначальної функції захисника по відношенню до ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що доводи позивача, викладені в адміністративному позові щодо підстав для скасування рішення відповідача є необґрунтованими та спростовуються зібраними по справі доказами.

Отже, підсумовуючи викладене та враховуючи зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що рішення КДКА м. Києва від 16.06.2016, про застосування до адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк три місяці, а саме з 16.06.2016 по 16.09.2016, прийнято в межах наданих діючим законодавством повноважень, правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх поданих та наявних у відповідача на час прийняття оскаржуваного рішення доказів.

Надаючи оцінку доводам позивача суд дійшов висновку, що доводи викладені в позовній заяві позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи і висновками суду.

Крім того, суд надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам та з урахуванням встановлених обставин дійшов висновку, що ОСОБА_1 , як адвокатом, не здійснено належної правової допомоги, а також захисту та представництва ОСОБА_2, як клієнта, на виконання умов Угоди-1 та Угоди-2.

Щодо посилання позивача на ту обставину, що відповідач не був наділений повноваженнями вирішувати питання про накладення дисциплінарних стягнень на адвокатів, як це передбачено вимогами статті 50 Закону № 5076-VI, суд зауважує на таке.

З 2012 року відповідачем було прийнято вагому кількість рішень, проте жодних сумнівів, рішень та питань щодо не легітимності відповідача встановлено не було.

В свою чергу, твердження позивача про те, що на момент здійснення оскаржуваної реєстраційної дії, КДКА міста Києва була громадською організацією і при здійсненні державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, повинна була керуватися положенням Закону України «Про громадські об`єднання» є необґрунтованими та безпідставними, оскільки дане твердження не підтверджується жодними доказами та не визначає процедуру розгляду скарги щодо позивача.

З аналізу змісту Закону № 5076-VI вбачається, що кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури є правонаступниками аналогічних комісій, що функціонували до набрання чинності цим Законом. Не передбачалося утворення нових кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регіонів.

Отже, ймовірна відсутність відомостей про органи управління і установчий документ Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів не нівелює легітимності статусу такої комісії, як юридичної особи публічного права та її повноважності на здійснення передбачених законом функцій та прийняття рішень, віднесених до її компетенції.

У даному випадку суд не перевіряє легітимність чи протиправність діяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а також не приймає до уваги посилання позивача щодо відсутності повноважень діяльності КДКА м. Києва, а лише дає оцінку з приводу прийняття рішення за результатами розгляду скарги відповідною комісією, як суб`єкта владних повноважень в рамках КАС України.

Крім того, суд наголошує на тому, що як вбачається з позовної заяви, предметом спірних правовідносин є саме визнання протиправним та скасування рішення КДКА м. Києва від 16.06.2016, про застосування до адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк три місяці, зокрема, з 16.06.2016 по 16.09.2016.

Отже, на переконання суду, посилання позивача на вищевказані обставини щодо діяльності КДКА м. Києва є способом захисту, який обраний позивачем у цій справі.

Згідно з частиною першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач довів в рамках цієї справи правомірність своїх дій, що, в свою чергу, не спростовано позивачем з посиланням на належні і допустимі докази, які б засвідчували протилежне.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених судом висновків в цілому, суд наголошує на відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно, враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко