Рішення № 82139162, 21.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 травня 2019 р. № 520/2845/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зоркіної Ю.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Пройдак С.М.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирівська, 9), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до та просить суд: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2019р. № 84-19; зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

Ухвалою від 25.03.2019 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання. Протокольною ухвалою від 21.05.2019 року у справі закрито підготовче засідання та з урахуванням ч.7 ст.181 КАС України розпочато розгляд справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином Сирійської Арабської Республіки, 29.02.2016р. звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. Оскаржуваним рішенням йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечував, зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач є громадянином Сирії, за походженням курд, мусульманин шиїт за релігійними переконаннями. Позивач народився в м. Кобані, провінція Алеппо (Сирія). Напередодні від`їзду до України мешкав у м. Алеппо, район Шеркх Махсуд (Sheikh Maqsoud).

Вперше заявник в`їхав до України 19.09.2009 р. на підставі візи П-1, строком один місяць. Після закінчення терміну дії візи, заявник був зареєстрований як студент Української інженерно-педагогічної академії (УІПА), реєстраційний № 1904-О, термін продовжувався до 21.10.2010 р., 15.11.2010 р., 23.10.2011 р. На підставі клопотання Державного професійно-технічного навчального закладу «Харківське вище професійне училище будівництва» термін перебування було продовжено до 23.10.2012 р.

На підтвердження обґрунтованості звернення за захистом в Україні та встановлення особи позивача, він надав до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ ГУ ДМС України в Харківській області анульований національний паспорт Сирійської Арабської Республіки, виданий в Алеппо-Центрі 16.12.2008 р. з терміном дії до 15.12.2010 р., який потім продовжувався з 15.11.2010 р. до 15.12.2012 р., з 02.01.2013 р. до 15.12.2014 р., з 18.05.2015 р. до 18.11.2015 р. у Посольстві Сирії у м. Києві, та нотаріально завірений переклад, з англійської мови на українську.

29.02.2016р. позивач звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. В обґрунтування звернення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав на наявність небезпеки у країні громадської належності, яка виникла через військові дії в Сирії на фоні громадянської війни та побоювання того, що в разі повернення на батьківщину, він повинен буде примусово служити в армії; також зазначив, що він не хоче і не може через вказані обставини повернутись в Сирію.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 29.02.2016 р. № 25 заяву прийнято до розгляду. та 12.08.2016 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 423-16, яким підтримано висновок Головного управління ДМС України в Харківській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

22.12.2016 р. постановою Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/5016/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі; скасовано рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2016 року № 423-16; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017р. по справі №820/5016/16 вказана постанова залишена без змін.

Виконуючи вимоги рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016р. про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС України прийнято рішення від 28.12.2017 р. № 496-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19.01.2018 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 3 від 18.01.2018 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону, відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 28.12.2017 р. № 496-17.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 р. по справі № 820/373/18 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: скасовано рішення Державної міграційної служби України від 28.12.2017 р. № 496-17; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

18.03.2019 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 25 від 18.03.2019 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону, відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2019 р. № 84-19.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 р., який набув чинності 04.08.2011 р. (далі - Закон № 3671-VI).

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до п. 1,13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону № 3671-VI, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 5 ст. Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 р.у № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст.10 Закону № 3671-ІV центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Підставою прийняття спірного рішення став той факт, що на час розгляду питання про надання позивачеві відповідного статусу, на думку відповідача, після повернення позивача до Сирії, його життю, здоров`ю, свободі або безпеці не буде нічого загрожувати через покращення ситуації в регіоні.

Відповідно до п. 195 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців особа (далі - Керівництво) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні. Крім того, суд зазначає, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Згідно протоколу співбесіди від 16.11.2018 р. позивач повідомив, що він фактично не навчався, а документи про навчання він отримував виключно з метою легального перебування на території України. Також в протоколі зазначено, що в період перебування в Україні позивач виїжджав у 2011 році до Лівану транзитом через Туреччину у зв`язку з пошуком роботи. Як повідомив заявник у Лівані він перебував 8 місяців та вже у липні 2012 року повернувся до України і продовжив працювати.

В свою чергу, відповідач по справі зазначив, що чинне сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном, у т.ч. в Україні. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ. При цьому, заявник прибув до України вперше в 2009 році, та отримав посвідку на тимчасове проживання з причин зарахування до ВУЗу на навчання, та відстрочку від армії не брав.

Крім того, орган ДМС зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим. Тобто, несвоєчасне звернення заявника за захистом в Україні свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідування на батьківщині.

Суд зазначає, що п.169-171 Керівництва УВКБ ООН визначено, що у деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною підставою для подання документів про надання статусу біженця. У випадку коли тип військової акції, у якій особа не має бажання брати участь, засуджується міжнародною спільнотою як така, що протиричить правилам поведінки, покарання, яке передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням усіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Суд також звертає увагу на інформацію по країні походження позивача, яка зазначена у доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини від 30.06.2017 року «Сирія: щомісячний огляд по правам людини за червень 2017 року», доповіді Ради ООН по правам людини від 10.03.2017 р., «Порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права в Сирійській Арабській Республіці» 21 липня 2016 року -28.02.2017 року, доповіді Державного Департаменту США від 03.03.2017 року «Про дотримання прав людини в країнах світу за 2016 рік», та інші, які містять вказівки на те , що у країні походження позивача має місце примусова вербовка та примушування осіб чоловічої статі до участі у бойових діях.

З наведених вище доводів відповідача вбачається, що при розгляді заяви, органом ДМС не було надано належної оцінки ситуації в країні походження, а також належної оцінки доводам заявника, з приводу його побоювання стати жертвою переслідування, з урахуванням того, що позивач за походженням є курд, а за релігійними переконаннями - мусульманином шиїтом.

Крім того, суд звертає увагу на те, що навіть якщо позивач прибув в Україну не через загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження, а з економічних причин, це не може впливати на результат розгляду його заяви, оскільки ситуація в країні суттєво змінилася після його виїзду. Таким чином, заявник може вважатися особою, яка залишилася в Україні внаслідок висловленої ним загрози. Ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.

Також, за змістом пп. 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014 р. (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисячу осіб.

У п. 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до п. 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Таким чином, в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Так, ЄСПЛ у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Також, згідно Актуальної інформації про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії за лютий 2017 року, вбачається, що у відповідності з «Рекомендаціями з питання міжнародного захисту» УВКБ ООН (Редакція IV), виданими в листопаді 2015 року, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважає, що «більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, найімовірніше, відповідають критеріям визначення «біженець», наведеного в ст.1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки у них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції». УВКБ ООН також зазначає, що по відношенню до багатьох цивільних осіб, які залишили країну, «зв`язок з підставами, описаними в Конвенції 1951 року полягатиме в прямій або непрямій, реальній або приписується підтримок однієї зі сторін конфлікту». УВКБ ООН вважає, що тільки у виняткових випадках шукачі притулку з Сирії можуть не відповідати критеріям визначення біженця Конвенції 1951 року і в таких випадках слід розглядати можливість надання інших видів міжнародного захисту, в тому числі - в державах, пов`язаних зобов`язаннями щодо дотримання кваліфікаційної Директиви, - додаткового захисту.

Приймаючи рішення про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач не дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

На цей час, у Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція V від 03 листопада 2017 року) зазначено, що з урахуванням складності та різноманітності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини та зловживань у цій сфері тощо УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам Сирії на підставі альтернативи переміщенням в інші регіони країни. Вимога релевантності не буде виконана якщо особа зазнає нову загрозу заподіяння суттєвої шкоди в місті переміщення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення ДМС України від 06.03.2019 р. № 84-19 прийняте без надання належної оцінки ситуації в країні походження, а також належної оцінки доводам заявника, з приводу його побоювання стати жертвою переслідування, а тому таке рішення не може бути, що прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому висновок відповідача про правомірність цього рішення є помилковим.

В свою чергу, суд зазначає, що оскільки відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту та не надана належна оцінка доводам заявника, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача, в цьому випадку, є зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2019 № 84-19

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 31.05.2019

Суддя Зоркіна Ю.В.