Рішення № 82138946, 03.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 червня 2019 р. справа № 520/4519/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (61121, Харківська обл., місто Харків, проспект Тракторобудівників, будинок 144, код ЄДРПОУ 25864181) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, яка полягає у ненаданні достовірної, точної та повної інформації на запит ОСОБА_1 від 19.04.2019 року;

- зобов`язати управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської адміністрації надати інформацію стосовно виплати, або невиплати компенсації вартості санаторно-курортної путівки та строку її виплати;

- стягнути з управління праці та соціального захисту населення Московського району Харківської міської адміністрації грошову суму у вигляді компенсації моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч.2 ст.263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.1 та ч.2 ст.262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач є особою з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни та відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право один раз на два роки одержувати грошову компенсацію у розмірі середньої вартості путівки, при чому грошова компенсація надасться незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань. 17.06.2017 року позивачем до відповідача була подана відповідна заява на виплату такої компенсації. 16.03.2019 року листом відповідача за №05-2552 позивачу було відмовлено у виплаті такої компенсації та рекомендовано звернутися з цього питання до відділу соціального забезпечення МВС України Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян України Пенсійного фонду в Харківській області. На думку позивача, зазначена відмова не відповідає чинному законодавству, а зазначену компенсацію повинно платити саме Управління, тобто відповідач. 19.04.2019 року разом із запитом до відповідача позивачем була надана відповідна довідка про те, що протягом 2017-2018 років та частково 2019 року він не отримував ніякої безоплатної санаторно-курортної путівки. Разом з тим, відповідач своїм листом К-0-4/12-2019.01 від 24.04.2019 року безпідставно відмовив позивачу у наданні публічної інформації щодо виплати компенсації санаторно-курортної путівки. Позивач зазначив, що відповідач по справі є розпорядником інформації стосовно виплати, або невиплати йому компенсації вартості санаторно-курортної путівки, та терміну її виплати, лист відповідача К-0-4/12-2019.01/56 від 24.04.2019 року не відповідає вимогам пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Окрім цього позивач вказав, що протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у ненаданні достовірної, точної та повної інформації на запит від 19.04.2019 року, позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої становить 1000 гривень, при цьому підставою для відшкодування моральної шкоди у відповідності до ст.56 Конституції України достатньо встановлення судом факту протиправної бездіяльності з боку відповідача.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов в якому зазначив, що 19.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради з письмовим запитом на отримання публічної інформації. 24.04.2019 року листом №К-О-4/12-2019.01-56 позивачу було надано роз`яснення про розгляд його запиту в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». Оскільки, згідно ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Окрім цього, представник відповідача вказав, що на звернення ОСОБА_1 від 19.04.2019 року управлінням була підготована відповідь від 24.04.2019 року №08-4577 та видана йому особисто на руки. З огляду на зазначене, відповідачем надано відповідь на звернення позивача у повному обсязі та з дотриманням приписів чинного законодавства. Також представник відповідача вказав, що доказами, які дозволяють встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. На підтвердження завдання ОСОБА_1 моральних страждань, які призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків не надано жодних доказів. В задоволенні позовних вимог просив відмовити з огляду на факти, викладені у відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни. Керуючись п.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 17.06.2017 року позивачем до відповідача була подана заява на виплату грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки. 16.03.2019 року листом відповідача за №05-2552 позивачу було відмовлено у виплаті такої компенсації та рекомендовано звернутися з цього питання до відділу соціального забезпечення МВС України Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян України Пенсійного фонду в Харківській області.

19.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради з письмовим запитом на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити чи виплатить Управління компенсацію вартості санаторно-курортного лікування добровільно, і якщо так - то коли?

24.04.2019 року листом №К-О-4/12-2019.01-56 позивачу було надано роз`яснення, що згідно ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Ураховуючи викладене, повідомлено заявнику, що його запит на інформацію від 19.04.2019 року буде розглянуто у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Позивач наполягає, що листом №К-О-4/12-2019.01-56 від 24.04.2019 року відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні публічної інформації щодо виплати компенсації санаторно-курортної путівки. Позивач зазначив, що відповідач по справі є розпорядником інформації стосовно виплати, або невиплати йому компенсації вартості санаторно-курортної путівки, та терміну її виплати, лист відповідача К-0-4/12-2019.01/56 від 24.04.2019 не відповідає вимогам пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації». З огляду на викладене позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що предметом позову є виключно оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію, при цьому питання правомірності відмови відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки виходить за межі позовних вимог та судом не досліджується.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями статті 9 Закону України "Про інформацію" обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За змістом статей 1, 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Частиною 2 статті 2 наведеного вище Закону встановлено, що цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Так, за приписами статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За правилами встановленими частиною першою статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

З викладеного вбачається, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" регламентує чітку послідовність дій розпорядника інформації у разі одержання запиту, який не належить розглядати в порядку, визначеному вказаним законом.

Однак, зважаючи на наведене нормативне врегулювання, одержавши запит на інформацію, поданий згідно із Законом України "Про доступ до публічної інформації", який за своїм змістом є зверненням у розумінні Закону України "Про звернення громадян", розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації"), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом України "Про звернення громадян". При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Своєю чергою, зважаючи на зміст запиту позивача від 19.04.2019 року, запитувана ним інформація за своєю природою не є публічною та не може бути надана в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", а тому Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради цілком обґрунтовано відмовило в її наданні.

Суд приходить до висновку, що запит позивача від 19.04.2019 року про надання публічної інформації фактично є зверненням (скаргою) згідно із Законом України "Про звернення громадян", оскільки саме незгода з відмовою відповідача у виплаті грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки, слугувала підставою для звернення з запитом на отримання публічної інформації з питанням: Чи виплатить Управління компенсацію вартості санаторно-курортного лікування добровільно, і якщо так - то коли?

З огляду на викладене, відповідач правомірно 24.04.2019 року листом №К-О-4/12-2019.01-56 відмовив у розгляді його запиту в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" та надав відповідні роз`яснення про розгляд його запиту в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.03.2019 року по справі №813/3059/16.

Судом встановлено, що направлений позивачем 19.04.2019 року запит на отримання публічної інформації розглянуто відповідачем в порядку Закону України "Про звернення громадян", управлінням була підготована відповідь від 24.04.2019 року №08-4577 та видана особисто позивачу.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо позовної вимоги стягнути з управління праці та соціального захисту населення Московського району Харківської міської адміністрації грошову суму у вигляді компенсації моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі №804/7085/16.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки не доведена протиправність діяння її заподіювача, позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (61121, Харківська обл., місто Харків, проспект Тракторобудівників, будинок 144, код ЄДРПОУ 25864181) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 03.06.2019 року.

Суддя Біленський О.О.