Рішення № 82138820, 28.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.05.2019 р. справа №520/2076/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Міронова А.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018р. №123/31/2236, №123/31/2237, №123/31/2238, №123/31/2239,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018р. №123/31/2236, №123/31/2237, №123/31/2238, №123/31/2239.

Заявлені вимоги обґрунтовані доводами про те, що оскаржені рішення органу ДФС прийняті поза межами строку визначеного податковим законодавством та щодо неіснуючих об`єктів нерухомості, які у період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. не перебували у власності позивача, що суперечить вимогам п.266.7.2 ст.266 Податкового кодексу України та ст.331 Цивільного кодексу України. Крім того, зазначив, що оформлення контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та внесення їх в реєстр, з вказанням дати оформлення, повинно було бути здійснено відповідачем до 01.07.2018р., натомість спірні рішення датовані 19.12.2018р., тобто поза межами визначеного нормами податкового законодавства. Відтак, дані податкові повідомлення рішення про нарахування податку за 2017р. є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що оскаржені податкові повідомлення-рішення відповідають закону та фактичним обставинам об`єктивної дійсності, адже у власності платника наявні об`єкти нерухомості, котрі є об`єктом справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган без проведення будь-якої перевірки прийняв відносно позивача податкові повідомлення - рішення від 19.12.2018р. №123/31/2236, №123/31/2237, №123/31/2238, №123/31/2239.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскаржених рішень владний суб`єкт обрав положення ст.266 Податкового кодексу України, а фактичною підставою послугувало судження владного суб`єкта про знаходження у власності платника об`єкта нерухомого майна, а саме: 1) нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 1б, 1в, 2, 3, 4, 5, 7, 7а літ «Б-4», загальною площею 144,2 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ; 2) нежитлові приміщення 2-го поверху №1, 1а, 1б, 2, 2а, 2б, 3, 4, 5, 6, 7, 7а, 8, 8а, 8б, 9, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 212 кв.м., 3) нежитлові приміщення 4-го поверху №49-62 VI літ. «А-4», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 291,8 кв.м.; 4) нежитлові приміщення №1, 2, 3, 3а, 3б, 4, 4 а , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею:104,7 кв.м.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб`єкта, суд відзначає, що правовідносини із справляння в Україні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, унормовані, насамперед, приписами ст. 266 Податкового кодексу України та деталізовані положеннями відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Так, згідно з п. 266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1. ст. 266 об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 266.7.1, 266.7.2 цієї статті визначено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

У даному випадку таким рішенням є рішення Харківської міської ради про місцеві податки і збори у м.Харкові від 22.02.2017р. №542/17, де зазначено, що ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, зокрема, для будівель офісних складає - 1%.

З матеріалів справи судом встановлено, що за ОСОБА_1 відповідно до деталізованої інформації про право власності Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів зареєстровано право власності на:

1) нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 1б, 1в, 2, 3, 4, 5, 7, 7а літ «Б-4», загальною площею 144,2 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ;

2) нежитлові приміщення 2-го поверху №1, 1а, 1б, 2, 2а, 2б , 3 , 4 , 5, 6, 7, 7а, 8, 8а, 8б, 9, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 212 кв.м.,

3) нежитлові приміщення 4-го поверху №49-62 VI літ. «А-4», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 291,8 кв.м.;

4) нежитлові приміщення №1, 2, 3, 3а, 3б, 4, 4а, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею:104,7 кв.м.

Підставою виникнення права власності на дані об`єкти нерухомості є договір купівлі-продажу серія та номер: 81 від 03.02.2017р., виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Борисенко В.С.

Однак, дата державної реєстрації права власності на 1) нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 1б, 1в, 2, 3, 4, 5, 7, 7а літ «Б-4», загальною площею 144,2 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 2) нежитлові приміщення 2-го поверху №1, 1а, 1б, 2, 2 а , 2б , 3, 4, 5, 6 , 7, 7 а , 8, 8а, 8б, 9, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 212 кв.м., 3) нежитлові приміщення №1, 2 , 3, 3 а , 3б, 4, 4 а , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею:104,7 кв.м. - 13.04.2018р.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, право власності на вищезазначені об`єкти нерухомості виникло у позивача лише 13.04.2018р.

Відповідачем на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України доказів щодо виникнення права власності у позивача на вищезазначені об`єкти нерухомості раніше зазначеної дати (13.04.2018р.) до матеріалів справи не надано.

Відтак, нарахування податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2017р. є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018р.: №123/31/2236, №123/31/2237, 123/31/2239 є протиправними та підлягають скасуванню.

Продовжуючи розгляд справи в частині визначення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на нежитлові приміщення 4-го поверху №49-62 VI літ. «А-4», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 291,8 кв.м., то суд зазначає, що право власності щодо даного об`єкту нерухомості відповідно до деталізованої інформації про право власності Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта зареєстровано - 03.02.2017р.

Відповідно до п.268.8.1 п.268 ст.266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Відтак суб`єкт господарювання починаючи з 03.02.2017р. мав обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на нежитлові приміщення 4-го поверху №49-62 VI літ. «А-4», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 291,8 кв.м.

Для розрахунку вищезазначеного податку владним органом обрано ставку податку для будівель офісних - 1% від мінімальної заробітної плати та за 2017р.

За для встановлення об`єктивної істини по справі суд витребовував у позивача технічні паспорти на зазначені об`єкти нерухомості.

Однак, ОСОБА_1 на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України таких документів до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, позивач у судовому засіданні визнав обставини використання даних нежитлових приміщень як будівель офісних.

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 19.12.2018р. №123/31/2238 підлягає скасуванню в частині на суму 778,13 грн.

З приводу доводів позивача, що оскаржені податкові повідомлення-рішення були прийняті поза межами строку, визначеного п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, а саме після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), то суд зазначає, наступне.

Викладений в законі механізм справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки передбачає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України), а податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.266.7.2 ст.267 Податкового кодексу України).

Звідси слідує, що контролюючий орган приймає податкове повідомлення - рішення про визначення розміру податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки фізичній особі - громадянину за звітний базовий податковий період (слід розуміти - поточний календарний рік) протягом дії цього ж звітного податкового року, а не по його завершенню.

При цьому, слід врахувати, що оскільки фізична особа - громадянин не подає і не повинна подавати податкову звітність з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, то запроваджені ст.102 Податкового кодексу України наслідки збігу присікального строку для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобов`язання платника податків у даному випадку застосуванню не підлягають.

Таким чином, будь-які строкові межі прийняття контролюючим органом податкового повідомлення - рішення про визначення фізичній особі - громадянину суми податкового зобов`язання (чи-то протягом поточного звітного податкового року до його завершення, чи-то протягом наступного (наступних) звітного податкового року (років) у силу закону та поза розумним сумнівом не мають жодного прямого впливу на права та обов`язки цієї особи як платника податку.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018р.: №123/31/2236, №123/31/2237, №123/31/2239 та податкового повідомлення рішення від 19.12.2018р. №123/31/2238 в частині на суму 778,13 грн. знайшов підтвердження у ході судового розгляду.

У решті вимог позов задоволенню не підлягає, адже прийняте податкове повідомлення рішення від 19.12.2018р. №123/31/2238 на суму 8.559,47 грн. у відповідності до вимог закону.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 19.12.2018р.: №123/31/2236, №123/31/2237, 123/31/2239 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості".

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України від 19.12.2018р. №123/31/2238 про нарахування суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" в частині на суму 778,13 грн.

В решті вимог - позов залишити без задоволення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце знаходження - АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (місце знаходження - м.Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ - 39599198) витрати зі сплати судового збору у розмірі 495 грн. 34 коп. (чотириста дев`яносто п`ять грн. 34 коп.)

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз`яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч.3 ст.243 КАС України 03.06.2019р.

Суддя О.В. Старосєльцева