Рішення № 82137732, 13.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/21957/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.,

секретаря судового засідання Чернецької О.А.,

за участю сторін:

представника позивача Чумаченко О.М., (за договором)

представника третьої особи Кульшик К.В. (за довіреністю),

Сидоров О.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», Міністерство інфраструктури України про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся 17 листопада 2016 року до Приморського районного суду м. Одеси як адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою від 22 листопада 2016 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку КАС України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2018 року провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», про визнання протиправним та скасування рішення закрито з тих підстав, що правовідносини, які склалися між сторонами, не є публічно-правовим спором і не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції і компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади, у зв`язку з чим в даному випадку адміністративний суд не є «судом, встановленим законом».

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2018 року про закриття провадження у справі скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За наслідками автоматичного розподілу судової справи між суддями, дана справа надійшла 13 грудня 2018 року в провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Чернявської Л.М. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року справу передано до Одеського окружного адміністративного суду.

01.02.2019 року вказана справа надійшла до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року справу прийнято до свого провадження. Справа розглядається за правилами загального позовного провадження суддею одноособово. Розпочато повторне проведення підготовчого провадження.

28.02.2019 року від представника Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» та Міністерства інфраструктури України надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України.

Ухвалою суду від 28 лютого 2019 року заяву представника Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» та Міністерства інфраструктури України про залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерства інфраструктури України - задоволено та залучено до участі у справі 522/21957/16-а, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України.

22.04.2019р. ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання призначене для розгляду справи по суті 02.05.2019 року прибули представники ОСОБА_1 , Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», Міністерства інфраструктури України. Представник Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не прибув, 28.02.2019 року надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник Виконавчого комітету Одеської міської ради у судове засідання не прибув, 02.05.2019 року надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначив, що на замовлення Громадської організації "Причал №193 "Ярмарочна" Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області 19.12.2012р. за №ОД 20212509952 здійснено реєстрацію Декларації про готовність об`єктів до експлуатації - «Будівництво спортивно-човнової станції Причал №193, м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва,100», у якій зазначено, що площа господарських (присадибних) будівель і споруд (прибудов) складається з: літ."А" - 87,9кв.м., літ."Б" - 504,9кв.м., літ."В" - 69,7кв.м., літ."Д" - 313,4кв.м., літ."Е" - 93,7кв.м., літ."Ж" - 265,7кв.м., літ."З" - 137,5кв.м., літ."К" - 406,1кв.м., літ."Л" - 238,9кв.м., літ."М" - 289,1кв.м., літ."Н" - 282,3кв.м., літ."О" - 81,0кв.м., літ."П" - 81,0кв.м., літ."Р" - 81,0кв.м., літ."С" - 81,0кв.м., літ."Т" - 81,0кв.м., літ."У" - 81,0кв.м., літ."Ф" - 81,0кв.м., літ."Г" - 31,0кв.м., літ."Х" - 9,1кв.м. Початок будівництва 2008рік, закінчення будівництва 2009рік.

27.12.2012р. на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 19.12.2012р. №ОД 20212509952, договору оренди землі від 23.04.2010р., Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал №193, яким посвідчено, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, дійсно належить Громадській організації "Причал №193 "Ярмарочна", на праві приватної власності, та складається з будівель літ."А", літ."Б", літ."В", літ."Д", літ."Е", літ."Ж", літ."З", літ."К", літ."Л", літ."М", літ."Н", літ."О", літ."П", літ."Р", літ."С", літ."Т", літ."У", літ."Ф", літ."Г", літ."Х", загальною площею 3293,3кв.м., основною площею 1824,3кв.м., відображених у технічному паспорті від 19.10.2012р.

В подальшому, на замовлення ГО «Причал №193 Ярмарочна» інженером з інвентаризації нерухомого майна Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України видано висновок №8/10-14 від 30.10.2014 року щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

24.11.2014 року ГО «Причал №193 Ярмарочна» була отримана довідка з Адресного реєстру м. Одеси, відповідно до якої адреса нежитлових споруд спортивно-човяової станції Причал №193 за адресою: АДРЕСА_1 відповідає наступній адресі: АДРЕСА_2 .

23.01.2015 року Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийняте розпорядження «Про впорядкування адреси та затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим встановленям кумерації (ГО «Причал №193 «Ярмарочна»)» №15р від 23.01.2015 року, відповідно до якого була затверджена зміна адреси нежитлових приміщень з адреси - АДРЕСА_1 на адресу - АДРЕСА_2 .

12.05.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції видано ГО «Причал №193 «Ярмарочна» видано Свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 12.05.2015 року на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції за адресою: АДРЕСА_2 .

В подальшому, між ОСОБА_1 та Громадською організацією «Причал №193 «Ярмарочна» був укладений договір купівлі-продажу від 28.08.2015 року, відповідно до якого продавець передав у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал №193 за адресою: АДРЕСА_2 , розташованих на земельній ділянці площею 1,1443 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 , які складаються з боксу №35 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 58 - веранда площею 6,7 кв.м., 59 - основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,9 кв.м., основною площею 8,2 кв.м.

Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1342.

Як зазначає, позивач у позові та наголошував представник позивача під час розгляду справи, 01.11.2016 року з офіційного сайту Одеської міської ради ОСОБА_1 випадкового дізнався про те, що 27.10.2016 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення «Про скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 січня 2015 року №15р «Про впорядкування адреси та затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим встановленням нумерації (Громадська організація «Причал №193 «Ярмарочна»)» №322 від 27.10.2016 року.

ОСОБА_1 вважає, що Виконавчий комітет Одеської міської ради оскаржуваним рішенням одноособово вирішив питання, пов`язані з реалізацією прав та законних інтересів позивача як власника 45/ 10000 часток нежитловях будівель спортивно-човнової станції Причал №193 за адресою: АДРЕСА_2 . В свою чергу, Рішення №322 від 27.10.2016 року ОСОБА_1 вважає незаконним. необгрунтованим, таким, що винесено Виконавчим комітетом Одеської міської ради в порушення норм матеріального права та з перевищенням власних повноважень, оскільки орган місцевого самоврядування - Виконавчий комітет Одеської міської ради -не мав повноважень на скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 січня 2015 року №15р.

У наданому до суду відзиві на позов від 28.02.2019 року представник виконавчого комітету Одеської міської ради заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні зазначаючи, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень діяв в межах законодавства України та відповідної компетенції.

В судовому засіданні представники третіх осіб заперечували проти позову та просили відмовити у його задоволенні, в тому числі посилаючись на надані до суду письмові пояснення від 20.02.2019 року та 26.03.2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

При вирішенні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною другою ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При тлумаченні вищезгаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд вказує на те, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

В свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 322 від 27.10.2016 року «Про скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 січня 2015 року № 15р «Про впорядкування адреси та затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим встановленням нумерації (Громадська організація «Причал № 193 «Ярмарочна»)».

Разом з тим, суд зазначає, що під час розгляду справи судом не було встановлено, а учасниками справи, в тому числі й самим позивачем, не надано доказів того, що було порушено саме права позивача.

Для спору, який має бути вирішений в порядку адміністративного судочинства має бути уповноваження одного суб`єкта владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (суб`єктів), а ці суб`єкти зобов`язані вимоги та приписи такого владного суб`єкта виконувати.

Відтак, суд зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення учасниками у сфері публічно-правових відносин є саме Виконавчий комітет Одеської міської ради, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, а також Громадська організація «Причал № 193 «Ярмарочна».

Враховуючи зазначене, саме права Громадської організаціії «Причал № 193 «Ярмарочна» у разі виникнення спору у сфері публічно-правових відносин між вказаними учасниками, можуть бути порушені з боку Виконавчого комітету Одеської міської ради, а не права позивача.

Отже, суд аналізуючи наведені норми в контексті спірних правовідносин дійшов висновку, що в даному випадку у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в порядку адміністративного провадження, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

При вирішенні даної адміністративної справи, судом перевірено наявність підстав для визнання протиправним та сукасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 322 від 27.10.2016 року «Про скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 січня 2015 року № 15р «Про впорядкування адреси та затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим встановленням нумерації (Громадська організація «Причал № 193 «Ярмарочна»)», в контексті ст. 5 КАС України, а саме: щодо того, якою є передумова на захист права позивача в даній адміністративній справі, тобто наявність порушених прав, свобод або законних інтересів ОСОБА_1 рішенням суб`єкта владних повноважень - Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

При розгляді даної адміністративної справи, таких порушень судом не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1.2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», Міністерство інфраструктури України про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 322 від 27.10.2016 року «Про скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 січня 2015 року № 15р «Про впорядкування адреси та затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим встановленням нумерації (Громадська організація «Причал № 193 «Ярмарочна»)»- відмовити.

Повне рішення підписане суддею 13.05.2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Корой

.