Ухвала суду № 82137516, 28.05.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000900

У Х В А Л А

про закриття провадження у адміністративній справі

28 травня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про зобов`язання до вчинення дій,

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Маркіяна Шашкевича, 1), із вимогою - зобов`язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області вчинити дії щодо вилучення обтяження, накладеного Галицьким ВДВС ЛМУЮ В-5 постановою ВП №26347965 від 18.05.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зареєстроване 20.05.2011 року за реєстраційним номером обтяження 11192259 на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 04.03.2019 року відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Протокольною ухвалою суду від 16.04.2019 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 та замінено неналежного відповідача Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на належного - Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Протокольною ухвалою суду від 07.05.2019 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (01014, м.Київ, бульвар Дружби народів, 38), Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (01133, м.Київ, вул.Коновальця, 36-Б).

Суд ухвалив 07.05.2019 року адміністративну справу №1.380.2019.000900 проводити за правилами загального позовного провадження.

Суд, оглянувши та дослідивши докази подані позивачем та відповідачем, поставив на обговорення питання щодо закриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що арешт Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області на квартиру АДРЕСА_2 , яка перебуває в заставі та іпотеці ОСОБА_1 порушує та обмежує законне право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та застави. Позивач щодо клопотання про закриття провадження заперечив, вважає, що спірні правовідносини підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства. Просив суд відмовити в задоволенні даного клопотання.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника, проте належним чином був повідомлений про розгляд справи. 28.05.2019 року за вх. № 1671 ел надійшов лист від відповідача про розгляд справи без їх участі. Копії документів виконавчого провадження не може бути надано суду, оскільки дане виконавче провадження знищено за терміном зберігання.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частиною 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Термін «публічно-правовий спір», відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України, означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати у зв`язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, суд зазначає, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Предметом спору у даній справі є зобов`язання вчинити дії щодо вилучення обтяження, накладеного Галицьким ВДВС ЛМУЮ В-5 постановою ВП № 26347965 від 18.05.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зареєстроване 20.05.2011 року за реєстраційним номером обтяження 11192259 на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ВАТ «Кредитпромбанк» (іпотекодежатель) 11.10.2007 року укладено договір іпотеки. Відповідно до п.1.2 договору іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку квартиру, загальною площею 32,9 кв.м, житловою площею 17,2 кв.м що знаходиться за адресою : АДРЕСА_3 та належить іпотекодавцю (а.с.10-16).

10.05.2011 року за заявою ПАТ «Кредитпромбанк» на примусове виконання до Галицького ВДВС ЛМУЮ було скеровано оригінал виконавчого документа, а саме виконавчий напис вчинений 19.04.2011 року за реєстраційним номером № 982 Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. на оригіналі іпотечного договору № 13/112/101/07-С від 11.10.2007 року, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 32.9 кв.м, житловою площею 17.2 кв.м, що належить ОСОБА_2 . За рахунок коштів отриманих від реалізації квартири задоволити вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» в розмірі 223477,84 заборгованості за кредитним договором та 2000 грн. заборгованості за вчинення виконавчого напису.

Головним державним виконавцем Грабовенською Л.О. 10.05.2011 року на підставі ст.17,19,20,25 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на момент вчинення процесуальних дій було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26347965, яку скеровано стягувачу для відома, а боржнику для виконання (а.с.29).

18.05.2011 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 26347965 про арешт майна боржника та оголошено заборону про його відчуження, на підставі якої вчинено 20.05.2011 року обтяження № 11192259.в єдиному реєстрі заборони відчуження обєктів нерухомого майна.

На підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова № 2-3224 від 23.12.2011року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження.

Між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Кредитпромбанк» 26.06.2013 року укладено договір купівлі продажу прав вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором № 06/112/07-с від 11.10.2007 року.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова 13.03.2014 року №2/463/106/14 визнано виконавчий напис від 19.04.2011 року вчинений приватним нотаріусом Барбуляк Х.М., таким, що не підлягає виконанню.

23.11.2018 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №1030/К ПАТ «Дельта Банк» відступлено ОСОБА_1 всі права грошової вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 (а.с.40-42). Що також підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 23.11.2018 року, витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 23.11.2018 року (а.с.50-52).

Таким чином, позивач стверджує, що арешт Галицької ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області на квартиру АДРЕСА_2 , яка перебуває в заставі та іпотеці ОСОБА_1 порушує та обмежує законне право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби»» (в редакції від 12 вересня 2014 року) судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах положень КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка перебуває в заставі та іпотеці ОСОБА_1 порушує та обмежує законне право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.

Питання арешту майна боржника врегульовується статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження». Так, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому позивач не надав суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що право власності на відповідний обєкт нерухомого майна у нього відповідно до вимог частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України, - виникло до моменту арешту такого майна (18.05.2011 року). Натомість, ОСОБА_1 перейшло право грошової вимоги ПАТ «Дельта Банк» до позичальника ОСОБА_2 23.11.2018 року відповідно до договору про купівлю - продаж майнових прав.

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного суду викладеної у постанові від 22.08.2018 року у справі 658/715/16-ц, Верховний Суд зазначив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 3 червня 2016 року № 5).

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 22.08.2018 року, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 30 ЦПК України, виключною підсудністю районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів є позови про зняття арешту з майна, які пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Враховуючи це, спір між сторонами фактично стосується не порушення порядку накладення арешту на майно, що розглядається за правилами адміністративного судочинства, а заявлений відповідно до положень частин першої і другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

Даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки існує спір з приводу того, хто є власником арештованого майна - боржник чи позивач, в межах якого позивач не може надати беззаперечного доказу виникнення своїх прав власності на відповідне нерухоме майно до моменту накладення на нього спірного обтяження. Крім того, позивач у засіданні суду стверджує, що власник майна, на яке покладено арешт є ОСОБА_2

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про скасування арешту і заборону на відчуження майна мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у ч.1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на характер спірних правовідносин та склад учасників справи, суд приходить висновку, що даний спір носить приватно-правовий характер, не містить ознак публічно-правового спору, тому не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Частиною другою статті 238 КАС України визначено, що суд, закриваючи провадження у справі, також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Керуючись ст.ст. 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про зобов`язання до вчинення дій.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривні 40 коп. згідно квитанцій № 0.0.1314572781 від 02.04.2019 року.

Роз`яснити позивачу, що справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Попередити позивача, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст ухвали складений та підписаний 03 червня 2019 року.