Рішення № 82135338, 03.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2019 р. Справа№200/5710/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді головуючого Хохленкова О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 звітному році, в сумі 360437,49 грн. та пені в сумі 648,78 грн., -

ВСТАНОВИВ :

Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 звітному році, в сумі 360437,49 грн. та пені в сумі 648,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач у 2017 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме адміністративно - господарські санкції в розмірі 360437,49 грн. та пеню в розмірі 648,78 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено до розгляду на 21 травня 2019 року.

21.05.2019 року через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнав та пояснив що протягом 2018 року він регулярно інформував державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця й вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, що підтверджується щомісячними звітами про наявність вакансій форми № 3-ПН які він подавав в період с січня по грудень 2018 року.

На цих підставах в позові просив відмовити.

Представник позивача у судове засідання 21.05.2019 року не прибув, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Представник відповідача через канцелярію суду також надав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями статті 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

14.02.2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» подало до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 224 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи. Крім того, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить 9 осіб (а. с. 7).

У даному звіті товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» вказало дані що середньооблікова кількість штатних працівників становить 224 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, а кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить 9 осіб.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції 360437,49 грн. з урахуванням пені в розмірі 648,78 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить із наступного.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Причому, згідно пункту 5 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, згідно діючих положень Наказу №316 звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

З наведених вище норм також слідує, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на їх працевлаштування, а саме - розроблення необхідних заходів по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю, інформування відповідні установи про вакантні посади для осіб з інвалідністю, проте їх не працевлаштування з незалежних від підприємства причин (у зв`язку з відсутністю таких осіб, відмовою особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві та бездіяльністю державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

В даному випадку, судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. При цьому у відповідача в 2018 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 224 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи. При цьому, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 9 осіб. Отже, відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи.

Як вбачається з матеріалів наданих відповідачем, протягом 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» щомісячно подавало звіти за формою № 3-ПН щодо "Інформації про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю" щодо інформації про вакансії за професією фахівець (у відділ по роботе з клієнтами), фахівець (технічний), менеджер в оптовій торгівлі, інженер - конструктор, бухгалтер, електрогазозвраник - врізальник, з неповною зайнятістю, начальник дільниці, з неповною зайнятістю, секретар, товарознавець.

Так, звіти датовані 11.01.2018 року, 05.02.2018 року, 06.03.2018 року, 04.04.2018 року, 03.05.2018 року, 04.06.2018 року, 02.07.2018 року, 07.08.2018 року, 05.09.2018 року, 05.10.2018 року, 08.11.2018 року та 03.12.2018 року.

Також, робота по створенню робочих місць підтверджується наказами: від 02.01.2018 року № 4-ос, від 27.07.2018 року № 7-ос та від 30.08.2018 року № 8-ос. Наказами про штатний розпис на 2018 рік від 30.12.2017 року № 15-ШР, від 27.04.2018 року № 5-ШР, від 22.06.2018 року № 7-ШР, від 27.07.2018 року № 8-ШР, від 21.11.2018 року № 12-ШР.

Наказом про визначення та введення в дію «Комплексних заходів про виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» на 2018 рік від 02.01.2018 року № 5-ос.

Участю представника ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» в ярмарки вакансій 23 березня 2018 року та здійснені заходи щодо самостійного пошуку працівників - інвалідів щомісячною подачею оголошень про наявні вакансії для інвалідів в газети «Теледом» та «Іллічівець. Місто».

Відповідно до наказу (розпорядження) № 200-к від 10.10.2018 року була прийнята на роботу ОСОБА_1 інвалід з дитинства 3 групи.

З метою з`ясування обставин, щодо вжиття відповідачів заходів спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, судом ухвалою від 14 травня року витребувано з Маріупольського міського центру зайнятості інформацію щодо наявності звітів "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН з додатками щодо характеристик вакансій та вимог до претендентів за 2018 рік, які подавалися (не подавалися) ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП».

Як слідує із відповіді Маріупольського міського центру зайнятості від 16.05.2019 року № 08/2271/06-16/19 звітність за формою №3-ПН до служби зайнятості протягом 2018 року ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» подавалася щомісячно.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що вакансії, створені відповідачем для працевлаштування інвалідів та про наявність яких повідомлено державну службу зайнятості, заміщені не були з незалежних від відповідача обставин.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення, при цьому, за порушення правил здійснення господарської діяльності учасник господарських відносин відповідає, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

У зв`язку з тим, що в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про які повідомлено державну службу зайнятості, він не може бути притягнений до адміністративно-господарської відповідальності.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11.

З урахуванням системного аналізу положень законодавства України, на підставі наданих доказів у їх сукупності, згідно частиною 1 частиною 2 статті 77 КАС України, статті 2 КАС України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підлягають задоволенню.

21.05.2019 року, разом з відзивом на позов представник відповідача надав суду клопотання про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката в сумі 10010,00 грн. та компенсації витрат, пов`язаних з прибуттям до суду в сумі 336,23 грн., додавши Договір № 05/2016 від 11.05.2016 року укладений між ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» та адвокатом Дучал О.Ф., додаткова угода к Договору від 10.05.2019 року між тими ж сторонами, Договір про надання правової допомоги № 01/05/19 від 01.05.2019 року укладений між ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» та адвокатом Тарасюком О. О. та посадочні документи на прізвище Тарасюк О. № 3ЕВ8-FC7E-0001 на 21.05.2019 року на потяг № 092 сполученням Дніпро - Слов`янськ вартістю 173,17 грн. та 3B28-FCC3-0001 на 21.05.2019 року на потяг № 092 сполученням Слов`янськ - Дніпро вартістю 163,06грн.

Згідно Договору № 05/2016 від 11.05.2016 року між ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» та адвокатом Дучал О.Ф., додаткової угоди к Договору від 10.05.2019 року між тими ж сторонами та звіту адвоката від 20.05.2019 року та акту передачі наданих послуг адвокатом надавались наступні послуги: попереднє опрацювання матеріалів по справі № 200/5710/19-а (аналіз позовної заяви та доданих документів, ознайомлення з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року, збір та аналіз документів в обґрунтування позиції Клієнта - 5 годин роботи, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції Клієнта - 3 години, підготовка відзиву на позовну заяву по справі та формування пакету документів в обґрунтування позиції, викладеної у відзиві - 6 годин. Разом 14 годин. Вартість наданих послуг 715 грн. х 14 год. = 10010 грн.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, через канцелярію суду надав свої заперечення з цього привиду. Він зазначив, що відділення Фонду інвалідів подає до ТОВ «Інвент груп» позови на протязі трьох років і всі вони є одноманітні, що в свою чергу дало можливість позивачу сформувати правову позицію та визначити необхідний пакет документів для розгляду даної категорії справ. Вважає, що опрацювання матеріалів справи не може становити 5 годин роботи і так само не може становити 9 годин роботи опрацювання законодавчої бази та підготовка відзиву на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні клопотання про стягнення коштів на правничу допомогу.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна позиція викладене в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду по справі 826/856/18.

Судом встановлено, що такі види послуг як опрацювання матеріалів справи і опрацювання законодавства, не відповідають видам адвокатської діяльності та є абстрактними. В даному випадку, має місце підготовка відзиву на позовну заяву та процесуальний супровід (складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення).

Враховуючи, що вказані послуги не є співрозмірними, не мали впливу на розгляд справи, дублюють одна одну, є абстрактними та не несуть конкретики щодо захисту та відновлення прав позивача, а судові засідання не проводились, суд дійшов висновку про зменшення розміру судових витрат до 3 000, грн.

Щодо витрат, пов`язаних з прибуттям до суду.

Як вказувалося вище, ухвалою суду було призначено судове засідання на 21.05.2019 року.

Представник відповідача надав посадочні документи на прізвище Тарасюк О. № 3ЕВ8-FC7E-0001 на 21.05.2019 року на потяг № 092 сполученням Дніпро - Слов`янськ вартістю 173,17 грн. та 3B28-FCC3-0001 на 21.05.2019 року на потяг № 092 сполученням Слов`янськ - Дніпро вартістю 163,06грн.

Але, одночасно представник відповідача Тарасюк О. 21.05.2019 року, через канцелярію суду також надав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Тобто, судового засідання як такого не було і суд розглядав справу в порядку письмового провадження.

Таким чином, витрати пов`язані з прибуттям до суду не підлягають стягненню з позивача.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 139 КАС України судові витрати у цій справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 звітному році у розмірі 360437,49 грн. та пеню у розмірі 648,78 грн., відмовити повністю.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» (87514, м. Маріуполь, Володарське шосе, буд.1 код ЄДРПОУ 33320092) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (87528, м. Маріуполь, вул..Серова, 1а, код ЄДРПОУ 13492430) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подала, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Хохленков О.В.