Рішення № 82135244, 29.05.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2019 р. Справа№200/4333/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії викладене в відмові Відповідача від 20.10.2018 року, та визнати бездіяльність Відповідача, щодо не призначення пенсії - протиправною та зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 22.08.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що вона є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 2ISR, 19.02.2009 року , ІПН НОМЕР_2 . 26.02.1996 року вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Набувши пенсійного віку та при наявності страхового стажу, 22.08.2018 року її представники звернулися до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просили Пенсійний Фонд визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю. Листом №19656/Л-11 від 03.09.2018 року направив її заяву про призначення пенсії з доданими документами, необхідними для призначення пенсії до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. 01 жовтня 2018 року було отримано відмову Відповідача №11501/02 від 20 вересня 2018 року у призначенні пенсії. Крім того, зазначає, що 10 грудня 2018 року її представник, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України її особисту заяву про призначення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану разом з нотаріально посвідченими документами, що необхідні для призначення пенсії. При цьому, жодної відповіді не отримано.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У строк, встановлений судом, відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти заявлених позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 були надіслані поштою наступні документи: заява ОСОБА_1 від 24.04.2018 року; копія трудової книжки від 18.08.1980 року, завірена в нотаріальному порядку; копія довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника додатків, завірена в нотаріальному порядку; копія паспорту для виїзду за кордон, завірена в нотаріальному порядку; копія диплому НОМЕР_6 від 19.06.1981 року; копія довіреності, завірена в нотаріальному порядку; заява про перерахування грошей на банківський рахунок. Управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з наступних підстав: порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрований в МЮУ 27 грудня 2005 року за № 1566/11846., в частині надання документів про вік, стаж та заробітну плату в оригіналах, та інших документів засвідчених нотаріально; відсутність підстав розгляду документів в Бахмутсько-Лиманському ОУПФУ (дислокація в м. Бахмуті), оскільки відсутні будь-які документи, що підтверджують місце проживання (реєстрацію) особи на території м. Бахмута та Бахмутського району. Окрім того, зазначив, що Угода між державою Україна та державою Ізраїль про соціальне забезпечення від 28.12.2012 року на даний час не ратифікована.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви позивача у повному обсязі.

06 травня 2019 року через відділ документообігу та архівної роботи суду представником позивача надана відповідь на відзив Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому вважає аргументи відповідача у відзиві необґрунтованими, оскільки особиста заява позивача про призначення пенсії повністю відповідає формі, яка встановлена Порядком надання та оформлення документів для призначення пенсій, підпис заявника про призначення пенсії належить позивачу, особа якої була посвідчена паспортом громадянина України для виїзду за кордон та засвідчена нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджені печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції. При цьому, зазначає, що звернення позивачем особисто до пенсійного фонду унеможливлює право пенсіонера який проживає за кордоном на поновлення пенсії. Окрім того, зазначає, що представник позивача діючи на підставі нотаріальної довіреності посвідченої нотаріусом в Державі Ізраїль та апостильованої, направив безпосередньо до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України особисту заяву Позивачки про призначення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану та з необхідними завіреними копіями документів, що підтверджується супровідним листом від 10.12.2018 року. Заява була прийнята відповідачем разом з усіма необхідними оригіналами документів. Окрім того, зазначив, що твердження відповідача, що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем забороняє Відповідачу призначити пенсію позивачу - є незаконним та дискримінаційним.

На підставі зазначеного, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

22 серпня 2018 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просив Пенсійний фонд України визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.

Пенсійний фонд України листом від 03.09.2018 року № 19656/Л-11 направив заяву про призначення пенсії позивачу з доданими документами, необхідними для призначення пенсії вказавши, що управлінням, визначеним для розгляду заяви позивача про призначення пенсії, є Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Листом від 20.10.2018 року № 11501/02 Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило, що заява про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 надійшла від Пенсійного фонду України через Головне управління Пенсійного фонду України. Документи не можуть бути прийняті для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058, оскільки, документи надані тільки в копіях, не засвідчені в установленому порядку, що є порушенням Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відсутня реєстрація або підтвердження факту проживання на території м. Бахмут та Бахмутського району Донецької області. Окрім того, у листі зазначено, що Угода між державою Україна та державою Ізраїль про соціальне забезпечення від 28.12.2012 року на даний час не ратифікована.

Представником позивача 10 грудня 2018 року було направлено до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області наступні документи ОСОБА_1 : довіреність (нотаріально засвідчена копія); паспорт громадянина України для виїзду за кордон (нотаріально засвідчена копія); ІПН (нотаріально засвідчена копія); трудова книжка (нотаріально засвідчена копія); диплом НОМЕР_5 (нотаріально засвідчена копія); заява з реквізитами банку (оригінал), апостильована особиста заява про призначення пенсії (оригінал).

Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2019 року Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області за результатом розгляду заяви №12486 від 20.12.2018 року гр. ОСОБА_1 винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №14 згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В обгрунтування рішення про відмову в призначенні пенсії зазначено наступні підстави: порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрований в МЮУ 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846., в частині надання документів про вік, стаж та заробітну плату в оригіналах, та інших документів засвідчених нотаріально, відсутність підстав розгляду документів в Бахмутсько-Лиманському ОУПФУ (дислокація в м. Бахмуті), оскільки відсутні будь-які документи, що підтверджують місце проживання (реєстрацію) особи на території м.Бахмута та Бахмутського району.

Позивач не погодившись із відмовою відповідача про призначення пенсії за віком звернувся до суду з даним позовом.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності допущеної відповідачем бездіяльність, яка полягає у не розгляді заяви про призначення пенсії.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до частин першої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування".

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що ОСОБА_1 , як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.

Статтею 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої територіально.

Згідно п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі , що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що документи необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, та і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

При поданні документів для призначення пенсії відповідачу надавалися нотаріально посвідчені та апостильовані копії: довіреності (нотаріально засвідчена копія); паспорт громадянина України для виїзду за кордон (нотаріально засвідчена копія); ІПН (нотаріально засвідчена копія); трудова книжка (нотаріально засвідчена копія); диплом НОМЕР_5 (нотаріально засвідчена копія); заява з реквізитами банку (оригінал), апостильована особиста заява про призначення пенсії (оригінал).

Таким чином, документи для призначення пенсії ОСОБА_1 подані в установленому законодавством порядку, а тому така підстава для відмови у призначенні пенсії позивачу не відповідає нормам діючого законодавства.

Додатком 2 до Порядку № 22-1 затверджено форму заяви про призначення пенсії, яка складається з двох аркушів.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.9 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про місце проживання (реєстрації) особи; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Разом з тим, пунктом 2.1 Порядку № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.

Натомість, пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Отже, цими нормами прямо передбачено можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Наведені положення свідчать про помилковість вимоги відповідача щодо надання позивачем документу на підтвердження місця проживання (реєстрації) на території м. Бахмута та Бахмутського району.

Виходячи зі змісту преамбули та ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на відсутність будь-яких документів, що підтверджують місце проживання (реєстрацію) особи на території м.Бахмут та Бахмутського району є безпідставними, а відмова у призначенні пенсії з посиланням на ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) на території м.Бахмут та Бахмутського району є необґрунтованою.

Натомість, згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492 документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Такий паспорт було надано представником ОСОБА_1 при зверненні до Пенсійного фонду України 22.08.2018 року, дата звернення підтверджується копією фіскального чеку від 22.08.2018 року, доданого позивачем до позовної заяви.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

При цьому, за змістом Порядку № 22-1, суд приходить до висновку, що подання документу, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідне для визначення територіальної підвідомчості органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії, тобто відповідного органу ПФУ.

У свою чергу, позивач є громадянином України, який постійно проживає на території держави Ізраїль, відтак подання ним документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому не подання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

По суті Порядок № 22-1 взагалі не визначає алгоритму дій особи, яка проживає за межами України і не має в останній постійного місця проживання та реєстрації. Проте, як зазначалось судом вище, в т.ч. із посиланням на практику ЄСПЛ, це не може бути підставою для позбавлення особи взагалі права на пенсійне забезпечення.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання поза межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

При цьому, оскільки державними органами не прийнято відповідного порядку, який би врегулював спірні відносини, зокрема і в частині визначення органу ПФУ, до якого особи, які постійно проживають за межами України і у зв`язку з цим не мають в ній місця реєстрації, повинні подавати заяву і документи для призначення пенсії, то такий орган ПФУ заявником може обиратися на власний розсуд, в т.ч. і за місцем проживання свого представника. Такий алгоритм дій чинним законодавством не заборонений.

Відповідно до приписів ст. 40-44 Закону № 1058, органи пенсійного фонду зобов`язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

За правилами п.4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з п.4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до п.4.7 цього ж Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Отже, відповідач в рамках повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення пенсій позивачу.

При цьому у відповідача є право отримувати документи від підприємств для підтвердження заробітної плати та страхового стажу.

В контексті викладеного, суд зазначає, що позивач має всі необхідні умови і має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

Щодо посилання відповідача у листі від 20.10.2018 року № 11501/02 на те, що управління здійснює лише обслуговування страхувальників, які перебувають на обліку в управлінні ПФУ в Калінінському районі м.Горлівки, управлінні ПФУ в Микитівському районі м.Горлівки та управлінні ПФУ в Центрально-Міському районі м.Горлівки, суд вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. N 1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено, зокрема, м. Горлівка.

Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України N 9-1 від 12.05.2015 «Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників» встановлено, що обслуговування страхувальників, які перебувають на обліку в управліннях Фонду, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції, зокрема здійснення обліку платежів, що надходять на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в установах АТ «Ощадбанк», прийняття звітності, передбаченої законодавством, зняття з обліку страхувальників в органах Пенсійного фонду України, надання довідок, встановлених законодавством, формування звітності та виконання завдань, передбачених підпунктами 2-4, 6, 9-12, 16, 19 пункту 4 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486, здійснювати управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах Донецької та Луганської областей згідно з додатком до цієї постанови.

Згідно додатку до наведеної постанови, обслуговування страхувальників, які перебували на обліку управління ПФУ в Калінінському районі м.Горлівки, управління ПФУ в Микитівському районі м.Горлівки та управління ПФУ в Центрально-Міському районі м.Горлівки, здійснює Артемівське об`єднане управління Пенсійного фонду України (з 31.05.2018 року Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області).

Суд також звертає увагу на ті обставини, що Пенсійний фонд України листом № 19656/Л від 03.09.2018 року направив заяву позивача про поновлення виплати пенсії для розгляду по суті саме до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Окрім того, в спірному випадку відповідач, приймаючи рішення від 21.02.2019 року №14 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком фактично не розглянув по суті заяву позивача про призначення пенсії і не надав необхідної оцінки поданим до заяви документам.

Втім, згідно наведених вище правових норм саме відповідач є уповноваженим органом для призначення пенсії, до компетенції якого і входить розгляд поданих особою документів.

Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким у встановленому порядку не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Отже, враховуючи, що у даній справі має бути надана оцінка лише тим обставинам, які відповідач зазначив в рішенні від 21.02.2019 року № 14, посилаючись на порушення Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій та відсутність підстав розгляду документів в Бахмутсько-Лиманському ОУПФУ (дислокація в м. Бахмуті), оскільки відсутні будь-які документи, що підтверджують місце проживання (реєстрацію) особи на території м. Бахмута та Бахмутського району, дотримання інших умов для призначення пенсії органом Пенсійного фонду не перевірялось.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Разом з цим позивачем у позовній заяві не було заявлено позовної вимоги щодо скасування рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.02.2019 року №14 яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати стаж позивача, та враховуючи наявність рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії від 21.09.2019 року № 14, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде скасування рішення відповідача від 21.02.2019 року №14 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 22.08.2018 року з урахуванням висновків суду.

Крім того, слід зазначити, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не призначення пенсії, на переконання суду, свідчить про її передчасність, оскільки в даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на призначення пенсії, що відноситься до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України. Тобто, приймаючи рішення відповідач має враховувати висновки рішення суду.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів.

Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Беручи до уваги що на час розгляду справи питання про наявність страхового стажу для призначення пенсії за віком у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації не розглядалось, пенсійні виплати не призначені, отже вимога щодо проведення індексації пенсійних виплат є передчасною.

З приводу позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на його користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов`язання здійснити виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 у справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 у справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 576,30 грн. (75%).

Відповідно до положень частини третьої статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (адреса: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, буд.35, ЄДРПОУ 42172734) від 21.02.2019 року №14 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (адреса: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, буд.35, ЄДРПОУ 42172734) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 22.08.2018 року, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (адреса: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, буд.35, ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 576 (п`ятсот сімдесят шість) грн. 30 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 29 травня 2019 року та його повний текст складено та підписано 03 червня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.