Ухвала суду № 82134613, 03.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

03 червня 2019 р. Справа № 120/1738/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_3, яка діє від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

до: Комунального підприємства «Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Ладижинської міської ради» (вул. Ентузіастів, б. 24, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Ладижинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Ладижинської міської ради Вінницької області (вул. Процишина, б. 21, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321)

про: визнання відмови протиправної та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі позивач), яка діє від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Ладижинської міської ради» (далі відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Ладижинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Ладижинської міської ради Вінницької області (далі третя особа) про визнання відмови протиправної та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що третя особа у квітні 2019 року в усному порядку повідомила її, що обов`язковою умовою допуску дитини до навчання є медична довідка з зазначенням того, що в дитини наявні всі необхідні щеплення. У випадку відсутності щеплень, дитина надалі не буде допущена до навчання. У такому випадку допуск дитини до навчання буде здійснюватись лише за наявності дозволу медичного закладу в порядку, передбаченому Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Отримавши усне повідомлення про відмову у допуску дитини до навчання, позивач звернулась до відповідача з заявою про надання їй документу, який надасть її дитині дозвіл відвідувати навчальний заклад, не дивлячись на відсутність у дитини всіх необхідних щеплень. Відповідач за результатами розгляду вказаної заяви зазначив, що вирішення таких питань не відноситься до повноважень медичного закладу, тому дане звернення підлягає переадресації в навчальний заклад. Таку поведінку відповідача позивач вважає незаконною, адже відсутність щеплень фактично позбавляє дитину її конституційного права на освіту і призводить до дискримінації її дитини в порівнянні з іншими дітьми, які мають всі необхідні щеплення, тому звернулась до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з даним позовом, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки поданий адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

За змістом ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду з метою визнання протиправною відмову відповідача про надання дозволу на відвідування навчального закладу її неповнолітньою дитиною.

Відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон) заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Як убачається з ч. 13 ст. 16 Закону за організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.

Суд зазначає, що відповідач, зареєстрований в установленому порядку як юридична особа, за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, отже, є закладом охорони здоров`я і не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, суд дійшов висновку що відповідач не є суб`єктом владних повноважень, отже цей спір не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу.

З наведеного вбачається, що спірні правовідносини стосуються саме конституційного права (ст. 53 Конституції України) дитини на освіту, що, у розумінні ст. 26 Цивільного кодексу України, є особистим немайновим правом, встановленим Конституцією України. Позивач звернулась до суду саме за захистом цього права, про що самостійно також зазначає у позовній заяві.

У відповідності до вимог ст. 15,16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здіснюється у порядку, відмінному від адміністративного.

За таких обставин, вказаний спір не є публічно-правовим спором у розумінні КАС України.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

У справі, що розглядається, оскаржується протиправність відмови відповідача, який не є суб`єктом владних повноважень, та стосовно якого існує спір про право цивільне, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Цей висновок кореспондує й позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.04.2019 року справі № 682/1692/17 (провадження № 61-8263св18).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ч. 6 ст. 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

При чому згідно ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у вказаній адміністративній справі. З огляду на суб`єктний склад сторін саме по даній справі, позивачеві необхідно звернутись за захистом свого особистого немайнового права у порядку цивільного судочинства.

Керуючись Конституцією України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та ст. ст. 2, 4, 5, 19, 170, 171, 248, 256, 293, 294, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Ладижинський міський центр первинної медико санітарної допомоги Ладижинської міської ради» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Ладижинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Ладижинської міської ради Вінницької області про визнання відмови протиправної та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Маслоід Олена Степанівна