Рішення № 82134015, 30.05.2019, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/316/19

Провадження № 2/288/281/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року. смт.Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Франчук Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня Житомирської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа : Корнинська селищна рада Попільнянського району Житомирської області про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач), третя особа : Корнинська селищна рада Попільнянського району Житомирської області (далі - Третя особа) про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування моральної шкоди в якому вказує, що він являється власником будинку та земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Будинок Позивача межує з багатоквартирним двоповерховим будинком по АДРЕСА_2 , між будинками є територія загального користування для проїзду.

В серпні 2018 року Відповідач, яка проживає в кв. АДРЕСА_3 , розпочала самовільне будівництво малої архітектурної форми (навісу) довжиною понад 4 (чотири) метри на прибудинковій території по АДРЕСА_2, безпосередньо на між будинковому проїзді.

Внаслідок такого неправомірного зайняття Відповідачем земельної ділянки загального користування та облаштування навісу на проїжджій частині, обмежено в`їзд транспортних засобів до його будинку по АДРЕСА_1 , крім мотоциклу та легкового автомобіля інші вантажні автомобілі чи техніка спеціального призначення (трактор з причепом, пожежний автомобіль, аварійні автомобілі, тощо) вже не проїдуть. На усні зауваження та заперечення Позивача щодо будівництва, Відповідач не реагувала та лише вчиняла сварки.

31 серпня 2018 року Позивач звернувся до Третьої особи з заявою про неправомірне встановлення на прибудинковій території по АДРЕСА_2 тимчасової споруди та 05 вересня 2018 року Позивач отримав лист від Корнинської селищної ради, згідно якого 04 вересня 2019 року представниками Корнинської селищної ради проведено обстеження прибудинкової території по АДРЕСА_2 та виявлено самовільне встановлення тимчасової споруди на землях загального користування, яка виходить на територію між будинкового проїзду, будівництво на яких заборонено.

21 вересня 2018 року Позивач повторно звернувся до Корнинської селищної ради з вимогою вжити заходів по звільненню прибудинкової території від самовільного будівництва та притягнути Відповідача до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП.

Рішенням виконавчого комітету Корнинської селищної ради № 139 від 25 жовтня 2018 року Відповідача зобов`язано звільнити прибудинкову територію від самовільно побудованої споруди та 10 грудня 2018 року Позивач повторно звернувся до Третьої особи з заявою про те, що порушення триває та тимчасова споруда не знесена.

Рішенням виконавчого комітету Корнинської селищної ради № 171 від 18 грудня 2018 року розглянута заява Позивача, а також заява Відповідача щодо розміщення тимчасової споруди, та повторно зобов`язано Відповідача в місячний термін звільнити прибудинкову територію від самовільно побудованої тимчасової споруди.

На даний час рішення виконавчого комітету Корнинської селищної ради не виконано, тимчасова споруда не знесена, правопорушення триває, більше того, Відповідач ще здійснила її добудову та своєю протиправною поведінкою незаконно обмежує Позивача у можливості реалізації правомочності користування його домоволодінням, і такі перешкоди заважають нормальному здійсненню права власності.

Також, Позивач зазначає, що своїми діями Відповідач заподіяла йому моральної шкоди її зухвалі і цинічні дії зорієнтовані саме на демонстрацію протиправної вседозволеності та нехтуванням законів і встановлених правил поведінки в суспільстві. Позивач має похилий вік та перебуває на пенсії, однак вимушений витрачати багато часу та зусиль для того щоб в досудовому та судовому порядку відстояти свої очевидні права. Порушено його нормальний життєвий уклад, він постійно вимушений переживати та вирішувати складності, з якими зітнувся внаслідок ускладнення проїзду: не може привезти в належній кількості дров для опалення будинку, в необхідній кількості корму для худоби, добрив для обробітку огороду, ускладнено ряд інших господарських потреб. Крім цього Відповідач в присутності сусідів неодноразово нецензурно висловлювалась по відношенню до нього та членів моєї сім`ї, постійно зводить наклепи та звинувачення в мою сторону у виникненні конфлікту, що принижує мою честь і гідність та вплинуло на стосунки з сусідами.

На підставі вищенаведеного Позивач просить усунути перешкоди йому ОСОБА_1 , в користуванні будинком по АДРЕСА_1 , шляхом знесення ОСОБА_3 малої архітектурної форми (навісу), на прибудинковій території по АДРЕСА_2 , стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20000 гривень моральної шкоди та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 26 лютого 2019 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити, обґрунтувавши вищенаведеними обставинами.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, вказавши, що земельна ділянка на якій розташована дана тимчасова споруда Позивачу не належить, а є земельною ділянкою загального користування Корнинської селищної ради, Відповідач не порушує право користування Позивача його власністю, що вказує на відсутність завдання Позивачу також і моральної шкоди, в зв`язку з наведеним, просила в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просив розгляд справи слухати без участі представника селищної ради. /а.с.38/

Справу судом розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, згідно з вимогами статей 274-279 ЦПК України.

Суд, вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно з статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до договору купівлі - продажу будинку від 14 лютого 1992 року, ОСОБА_5 по дорученню Корнинського цукрокомбінату продав, а ОСОБА_1 купив цілий жилий будинок з господарчими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . /а.с.9/

З державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого головою Корнинської селищної ради 25 грудня 2002 року на підставі рішення 09 сесії 24 скликання Корнинської селищної ради народних депутатів від 29 листопада 2002 року вбачається, що ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.5600 га, землю передано: - для ведення особистого селянського господарства - 0.3100 га; - для обслуговування жилого будинку та господарських споруд - 0.2500 га, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 486. /а.с.10/

05 вересня 2018 року за вих. № 1100/02-16 Корнинська селищна рада на звернення ОСОБА_1 від 31 серпня 2018 року за вх.. № Х-299/01-01 повідомила, що 04 вересня 2018 року робочою групою в складі завідувача земельно - господарським відділом селищної ради ОСОБА_6 , директора КП «Корнин» ОСОБА_7 , начальника відділу містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства селищної ради ОСОБА_8 проведено обстеження прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 . Оглядом зазначеної території встановлено, що на прибудинковій території по АДРЕСА_2 встановлюється тимчасова споруда, яка виходить на територію між будинкового проїзду, до селищної ради не надходило звернень щодо отримання дозволу на встановлення тимчасової споруди за вказаною адресою. Прибудинкова територія та міжбудинкові проїзди є територією загального користування, тому будь - яке будівництво на них заборонено. /а.с.11/

Відповідно до заяви вх.. № 327/02-16 від 21 вересня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до голови Корнинської селищної ради з заявою про неправомірне встановлення малої архітектурної форми та вказав, що на прибудинковій території по АДРЕСА_2 в серпні 2018 року розміщено навіс, який виходить на територію міжбудинкового проїзду, тимчасова споруда встановлена ОСОБА_3 , яка проживає в квартирі АДРЕСА_3 , перед в`їздом до гаража, який знаходиться у її користуванні. Тимчасова споруда розміщена таким чином, що до його будинку по АДРЕСА_1 обмежено в`їзд транспортних засобів, крім мотоциклу та легкового автомобіля інші вантажні автомобілі чи техніка спеціального призначення (трактор, пожежний автомобіль, тощо) не проїдуть. Корнинська селищна рада на його звернення від 31 серпня 2018 року обмежилась лише відповіддю № 1100/02-16 від 05 вересня 2018 року, згідно якої зафіксовано факт неправомірного встановлення тимчасової споруди, яка виходить на територію міжбудинкового проїзду та вказано, що до селищної ради не надходило звернень щодо отримання дозволу на встановлення тимчасової споруди за вказаною адресою. Враховуючи викладене просить притягнути ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП та зобов`язати її демонтувати неправомірно встановлену малу архітектурну форму. /а.с.12/

29 жовтня 2018 року за вих. № 1355/02-16 Корнинська селищна рада на звернення ОСОБА_1 від 19 жовтня 2018 року за вх.. № Х-341/02-02 повідомила, що його звернення про самовільне встановлення тимчасової споруди ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 розглянуто на засіданні виконавчого комітету селищної ради 25 жовтня 2018 року та прийнято рішення за № 139. /а.с.13/

Як вбачається з рішення Корнинської селищної ради від 25 жовтня 2018 року № 139 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо розміщення тимчасової споруди» вирішено, зобов`язати ОСОБА_3 звільнити прибудинкову територію біля будинку АДРЕСА_2 від самовільно побудованої тимчасової споруди, для встановлення будь-якої тимчасової споруди необхідно отримати дозвіл згідно чинного законодавства. /а.с.14/

Відповідно до заяви від 10 грудня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до голови Корнинської селищної ради з заявою про неправомірне встановлення малої архітектурної форми та вказав, що рішенням виконавчого комітету Корнинської селищної ради від 25 грудня 2018 року № 139 зобов`язано ОСОБА_3 звільнити прибудинкову територію біля будинку АДРЕСА_2 с.Корнинське від самовільно побудованої тимчасової споруди, станом на 10 грудня 2018 року рішення виконавчого комітету не виконане та тимчасова споруда не демонтована. Просить письмово повідомити його чи притягувалась ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП. У випадку відсутності протоколу та постанови про адміністративне правопорушення за ст.152 КУпАП відносно ОСОБА_3 просить також письмово повідомити його хто з працівників Корнинської селищної ради має повноваження складати протокол про адміністративне правопорушення та чи немає в бездіяльності такої особи ознак корупційного правопорушення. /а.с.15/

Як вбачається з рішення Корнинської селищної ради від 18 грудня 2018 року № 171 «Про розгляд звернень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо розміщення тимчасової споруди» вирішено, залишити в силі рішення виконавчого комітету селищної ради від 25 жовтня 2018 року № 139 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо розміщення тимчасової споруди» та повторно зобов`язати ОСОБА_3 в місячний термін від дня прийняття даного рішення звільнити прибудинкову територію біля будинку АДРЕСА_2 в с.Корнинське від самовільно побудованої тимчасової споруди. /а.с.16/

Позивачем до матеріалів позовної заяви додано фотознімки, на яких зображено тимчасову споруду. /а.с.17-19/

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона працює начальником відділу містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства Корнинської селищної ради та була в складі робочої групи, якою проводилось обстеження тимчасової споруди за зверненням ОСОБА_1 Дана споруда розташована на території загального користування біля багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 . На території Позивача дана споруда не розташована, перешкод для користування Позивачем будинком не здійснює. Від жителів багатоквартирного будинку скарг на тимчасову споруду не надходило. Позивач має змогу безперешкодно заїхати транспортним засобом до свого будинку. Корнинська селищна рада з позовом до ОСОБА_3 про знесення даної прибудови не зверталась.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він працює директором комунального підприємства «Корнин» та був у складі робочої групи, якою проводилось обстеження тимчасової споруди за зверненням ОСОБА_1 Дана споруда розташована на території загального користування біля багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 . Скарг від жителів будинку на споруджену прибудову не надходило. Земельна ділянка не належить ОСОБА_1 , а є земельною ділянкою Корнинської селищної громади. Позивач має доступ до свого домогосподарства, дана споруда не перешкоджає Позивачу у користуванні будинком та не порушує його право власності на будинок. Знесення даної споруди не змінить для Позивача можливості користуватися будинком та земельною ділянкою. Біля вказаного багатоквартирного будинку розміщено багато подібних споруд та скарг з цього приводу не надходило.

Судом встановлено, що Відповідач побудувала на прибудинковій території, яка є землею загального користування, за адресою АДРЕСА_2 тимчасову споруду, яка виходить на територію міжбудинкового проїзду, вказана обставина не заперечувалася сторонами в судовому засіданні, а тому відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України, вона не підлягає доказуванню.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом з метою захисту свого порушеного права на користування власним майном, оскільки внаслідок дій Відповідача - самовільного будівництва малої архітектурної форми (навісу) йому створено перешкоду в користуванні будинком, зокрема обмежено в`їзд транспортних засобів до будинку та внаслідок ускладнення проїзду він не може привезти в належній кількості дров для опалення будинку, в необхідній кількості корму для худоби, добрив для обробітку огороду та ускладнено ряд інших господарських потреб, чим також заподіяно йому моральної шкоди.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.

Така правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, об`єкт нерухомості вважається самочинним будівництвом за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети, немає належного дозволу на будівництво чи затвердженого належним чином проекту, під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України, залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами чи за її рахунок; приведення земельної ділянки до попереднього стану або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту цієї статті в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

За змістом статті 376 цього Кодексу, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16, ЦК України та статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, та від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.

Аналогічні роз`яснення викладені у пункті 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

На обґрунтування своїх позовних вимог Позивачка посилається на висновки третьої особи - Корнинської селищної ради, відображені у відповідях на його звернення /а.с.11, 13/ та рішеннях виконавчого комітету /а.с.14, 16/. Також, Позивачем додано три фотознімки із зображенням збудованої Відповідачкою прибудови.

Наведені письмові докази вказують на те, що на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, Відповідачем дійсно самовільно побудовано спірну прибудову.

Проте, Позивачем будь-яких доказів на підтвердження того, що внаслідок спорудження вказаної прибудови створено перешкоди для нього у володінні та розпорядженні його житловим будинком та земельною ділянкою, що свідчило б про порушення її законних прав та інтересів, суду не надано.

Суд враховує, що судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Сам по собі факт будівництва самочинної споруди не може тягнути за собою обов`язок власника щодо знесення цієї споруди, якщо таке не порушує прав та не перешкоджає користуванню своєю власністю іншої особи (позивача по справі).

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З огляду на правила розподілу тягаря доказування, саме на Позивача покладено обов`язок з доведення факту дійсного порушення його прав, яке, на його думку, полягає у позбавленні можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном, так і ту обставину, що його права порушені і вони можуть бути захищені у визначений ним спосіб.

Враховуючи обставини даної справи, суд приходить до висновку, що Позивач не довів належними та допустимими доказами, наявності фактичних підтверджень порушення спорудженням спірної прибудови його права користування земельною ділянкою та житловим будинком, що є його обов`язком відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, оскільки захисту в судовому порядку з підстав передбачених статтею 376 ЦК України, підлягає лише тільки дійсно порушене право.

Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, якою визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно роз`яснень, які містяться в пункті третьому постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною другою пункту п`ятого вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підставах цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини третьої пункту дев`ятого Постанови, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.

Позивач на обґрунтування завданої йому моральної шкоди вказує, що дії Відповідача призвели до того, що він маючи похилий вік та перебуваючи на пенсії, вимушений витрачати багато часу та зусиль для того щоб в досудовому та судовому порядку відстояти свої очевидні права, внаслідок чого порушено його нормальний життєвий уклад, він постійно вимушений переживати та вирішувати складності, з якими зітнувся внаслідок ускладнення проїзду, також Відповідач в присутності сусідів неодноразово нецензурно висловлювалась по відношенню до нього та членів його сім`ї, постійно зводить наклепи та звинувачення в мою сторону у виникненні конфлікту, що принижує мою честь і гідність та вплинуло на стосунки з сусідами.

Зважаючи на викладене та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що Позивач під час розгляду справи на обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не надав суду доказів, які були б підставою для стягнення з Відповідача моральної шкоди, оскільки, як це зазначалось вище, необхідно три складові - наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача моральної шкоди.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається Позивач, як на підставу для задоволення його позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах по справі, які доводять наявність існування порушень чи реальної небезпеки порушень з боку Відповідача, права власності чи законного володіння Позивача, створюють для Позивача перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном та підлягають відновленню в порядку встановленому законом, як не підлягають задоволенню і заявлені ним позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені Позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтею 41 Конституції України; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»; Постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»; статтями 15, 16, 23, 319, 376, 391, 1167 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа : Корнинська селищна рада Попільнянського району Житомирської області про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник