Рішення № 82133655, 31.05.2019, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/278/19

Справа № 226/278/19

Провадження № 2/226/263/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2019 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Шевчука В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська», третя особа Мирноградський міський Центр зайнятості, про зобов`язання скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (далі за текстом ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська») про зобов`язання скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого вказав, що він у період з 09.12.2013 до 31.12.2018 працював на підприємстві відповідача: з 09.12.2013 до 07.09.2016 в якості майстра основного виробництва, а з 07.09.2016 до дня звільнення в якості інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії. 31.12.2018 згідно із наказом від 29.12.2018 № 387/к його було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності або штату працівників, зумовлених змінами в організації виробництва і праці. З наказом про звільнення він ознайомився 29.12.2018, у той же день він отримав свою трудову книжку. Вважає звільнення незаконним, оскільки він був звільнений без наявності факту і доказів змін в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; без наявності доказів про те, що він відмовився від переведення на іншу роботу, що власник не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, тобто, йому не пропонувалася інша робота на підприємстві; без доказів відсутності вакантних місць у відповідача на час видання наказу № 152-ОД від 30.10.2018 «Про зміну порядку організації роботи та скорочення чисельності ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська»; без виконання вимог ст.42 КЗпП України про переважне право залишення на роботі. З 30.10.2018 він є членом Місцевої організації Незалежної профспілки гірників України (далі за текстом МО НПГУ) та з того часу не перебуває членом будь-якої іншої профспілкової організації. Проте, відповідач не надав до МО НПГУ подання про згоду на його звільнення, така згода профспілкою не надавалася. Також працівниками ЦЗФ 27.11.2018 створена Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України ЦЗФ «Мирноградська» (далі за текстом ППО НПГУ), що входить до складу МО НПГУ та всеукраїнської Незалежної профспілки гірників України (далі за текстом НПГУ), керується в своїй діяльності Статутом НПГУ. Він є головою ППО НПГУ, також, з часу утворення даної профспілки є членом та головою Ради голів МО НПГУ - вищого виборчого органу для профспілки. Вказану інформацію було доведено відповідачу профспілками листами від 11.12.2018 та від 13.12.2018. Проте, відповідач не звернувся з поданням про отримання дозволу на його звільнення і до ППО НПГУ. Також, у порушення вимог п.п.11.1, 11.2 Галузевої угоди адміністрація ЦЗФ не попередила не пізніше ніж за 3 місяці у письмовій формі колективи відповідних структурних підрозділів та профспілкових організацій про звільнення на підставі ст.40 ч.1 КЗпП України, не вжила заходів, погоджених з профспілками, щодо перегляду структури виробництва і управління, переведення на інші підприємства. Також, відсутні докази виконання відповідачем вимог Закону України «Про зайнятість населення» щодо повідомлення про його звільнення не пізніше як за два місяці державну службу зайнятості. Тому позивач просить суд зобов`язати відповідача скасувати наказ від 29.12.2018 № 387/к про його звільнення з посади інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії, поновити його на вказаній посаді та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2018 по день поновлення на роботі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи їх обставинами, викладеними у позові.

Представник відповідача ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» Шевчук В.І. у судовому засіданні висловився проти задоволення позовних вимог, підтримав наданий відзив на позов, відповідно до якого вказав, що 30.10.2018 у зв`язку з необхідністю оптимізації штатної чисельності по ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» був виданий наказ № 152-ОД, яким з 31.12.2018 скорочувалася штатна чисельність фабрики на 1 штатну одиницю - інженера з охорони труда та техніки безпеки 1 категорії. Єдина особа, яка станом на 30.10.2018 займала вказану посаду був позивач, який тією ж датою був попереджений про можливе скорочення посади, яку він займає, з 31.12.2018. На момент ознайомлення позивача з наказом № 152-ОД він вже був підписаний керівником, не припиняв трудовий договір з позивачем та не потребував попередньої згоди профспілкового органу. Таким чином, вимога законодавства про попередження працівника за 2 місяці до вивільнення підприємством виконана. У період з 30.10.2018 по 31.12.2018 на підприємстві були відсутні вакансії, на які б можна було перевести ОСОБА_1 , враховуючи стан здоров`я останнього. Відповідно до звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в цей період на підприємстві були наявні виключно вакансії на робочі місця з важкими та шкідливими умовами праці за Списком № 2, на які відповідно до довідки про стан здоров`я позивача від 06.04.2018 неможливо було його перевести, оскільки це не дозволяли протипоказання, зазначені в довідці. Вакансії зі звичайними умовами праці в цей період були відсутні. Оскільки на момент видачі наказу № 152-ОД від 30.10.2018 позивач був членом профспілки працівників вугільної промисловості України, а будь-якої іншої первинної профспілки на підприємстві відповідача на момент звільнення позивача створено не було, роботодавець звернувся з поданням щодо надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем до Первинної профспілкової організації працівників вугільної промисловості України, яка і надала відповідну згоду. Зазначення позивачем, що на момент його звільнення на підприємстві була створена первинна профспілкова організація НПГУ, не відповідає дійсності. ППО НПГУ ЦЗФ «Мирноградська» як юридична особа була зареєстрована 04.02.2019 за № 12591020000000942. Галузева угода між Міністерством енергетики та вугільної промисловості та профспілками не є нормативним актом, а є угодою між сторонами, які її укладали (підписали), на яких і поширюється її дія, про що зазначено в п.п.3.1, 3.2 даної Угоди. Відповідач, будучи підприємством, заснованим на приватній власності, не є стороною цієї угоди, не підписував її, а також не входив у сферу діяльності жодної із сторін, що підписали цю угоду, у зв`язку з чим не може виконувати умови угоди, стороною якої не є. Таким чином, посилання позивача на п.11.1 та п.11.2 Галузевої угоди, як на вимоги, які відповідач зобов`язаний виконати, не відповідає дійсності. Відповідно до штатного розпису, який діяв на момент попередження про скорочення чисельності та штатного розпису, який був введений у дію після припинення трудового договору позивача, посада інженера з охорони труда та техніки безпеки 1 категорії фактично була скорочена як така, в якій відсутня потреба на ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська». Тому просить суд у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 вказав, що доводи відповідача про відсутність можливості перевести його на іншу роботу протягом часу з його попередження до звільнення не відповідають дійсності, оскільки за час виконання процедури звільнення з 30.10.2018 до 31.12.2018 відсутні будь-які медичні протипоказання займати йому наявні вакансії. Вимоги п.п.11.1, 11.2 Галузевї угоди також визначені ч.2 ст.49-4 КЗпП України, яка обов`язкова для виконання відповідачем, натомість, доказів на виконання цих норм відповідачем не надано. Твердження відповідача про те, що він на час його попередження 30.10.2018 був членом якоїсь іншої профспілки, а не МО НПГУ, безпідставні, оскільки ним додані до позову докази його членства в НПГУ з 30.10.2018. ППО НПГУ ЦФЗ «Мирноградська» була створена 27.11.2018 та входить до складу МО НПГУ та Всеукраїнської НПГУ, про що прийняте рішення установчими зборами ППО НПГУ 27.11.2018. А тому просить суд задовольнити його вимоги в повному обсязі.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача вказав, що твердження позивача, що стан здоров`я ОСОБА_1 дозволяв його переведення на робоче місце з важкими та шкідливими умовами праці, протирічить довідці про стан здоров`я позивача від 06.04.2018, в якій зазначено, що останньому протипоказано виконувати роботи з важкою фізичною працею. Будь-яких даних про зміну стану свого здоров`я ОСОБА_1 адміністрації не надавав. Таким чином, відповідач не мав можливості перевести ОСОБА_1 на роботу, яка йому протипоказана за станом його здоров`я. Також, твердження позивача, що юридична особа ППО НПГУ ЦЗФ «Мирноградська» створена 27.11.2018 не відповідає ст.87 ЦК України, в якій зазначено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації, яка щодо ППО НПГУ ЦЗФ «Мирноградська» була здійснена 04.02.2019 за № 12591020000000942, тобто вже після звільнення ОСОБА_1 Те , що відповідач є стороною Галузевої угоди, є безпідставними, оскільки ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» не входить в сферу діяльності жодної зі сторін, які підписали цю угоду, що підтверджується установчими документами відповідача.

Представник третьої особи Мирноградського міського центру зайнятості до суду не з`явився, про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином, письмово повідомив суд про розгляд справи у його відсутність, надав суду пояснення щодо позову (відзив), відповідно до яких вказав, що від ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» за період з 30.10.2018 по 31.12.2018 надійшла інформація про наявність вільних робочих місць (вакансій) щодо: електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування - 1 (надано 09.11.2018); вантажника вугілля - 1 (надано 23.11.2018); машиніста бульдозера, зайнятого у технологічному процесі та на шламових породних системах - 1 (надано 23.11.2018); вантажника вугілля - 1 (надано 14.12.2018). Відповідно до абз.3 п.п.4 п.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та у повному обсязі відповідно до Порядку, затвердженому наказом Міністерства соцполітики від 31.05.2013 № 317, подавати до центру зайнятості інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. Критерії масового вивільнення працівників з ініціативи роботодавця (одноразово або протягом трьох місяців), крім випадку ліквідації юридичної особи, визначені у ст.48 Закону України «Про зайнятість населення». Факт звільнення позивача не відповідає даним критеріям. ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці до міського центру зайнятості не подавало. Надання центру інформації про фактичне вивільнення працівників діючим законодавством не передбачено.

Ухвалою судді від 01.02.2019 у справі відкрито спрощене позовне провадження; задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 26.03.2019 запитана згода виборного органу ППО НПГУ ЦЗФ «Мирноградська» та МО НПГУ на звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з чим провадження у справі було зупинено.

Ухвалою суду від 19.04.2019 провадження у справі поновлено.

Заслухавши учасників справи, дослідивши надані суду заяви по суті справи та докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1961 року народження, у період з 09.12.2013 по 31.12.2018 перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи з 07.09.2016 посаду інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії, що підтверджується записами з трудової книжки позивача, наказами відповідача від 09.12.2013 № 416/к про прийняття позивача на роботу, від 21.04.2015 № 112/к та від 05.09.2016 № 203/к про переведення позивача на інші посади (а.с.15-21, 101, 102, 103).

Відповідно до наказу ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» від 30.10.2018 № 333-ОТ з 30.10.2018 введено в дію новий штатний розклад та затверджено планову розстановку штатних працівників на 30.10.2018, згідно з яким станом на 30.10.2018 на підприємстві наявна одна посада інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії (а.с.85, 88, 89-91, 92-94).

Згідно з наказом ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» від 30.10.2018 № 152-ОД у зв`язку зі змінами у порядку роботи та організації праці, а також необхідності оптимізації штатної чисельності ПрАТ з 31.12.2018 скорочується 1 штатна одиниця, а саме: інженера по охороні праці та техніки безпеки 1 категорії, про що слід письмово попередити відповідного працівника.

З даним наказом позивач ознайомлений 30.10.2018, про що свідчить його допис під наказом, зокрема, про те, що вказаний наказ погоджений з головою первинної профспілкової організації, тоді як з 30.10.2018 він вже не є членом цієї профспілки, а є членом місцевої профспілки НПГУ (а.с.39, 95-96).

Згідно з наказом ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» від 31.12.2018 № 387/к інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії ОСОБА_1 звільнено з 31.12.2018 за п.1 ст.40 КЗпП України, за скороченням чисельності або штату працівників. Підставою звільнення зазначено наказ № 152-ОД від 30.10.2018 та згода ППО. З даним наказом позивач ознайомлений під підпис 29.12.2018 (а.с.40, 87).

У штатному розкладі ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» за станом на 01.01.2019 штатна одиниця інженера по охороні праці та техніки безпеки 1 категорії відсутня (а.с.92).

Відповідно до довідки відповідача від 11.02.2019 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складає 9531 грн 33 коп., середньоденна заробітна плата - 433 грн 24 коп. (а.с.142).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно за п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами індивідуальних трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що відповідачем проведено скорочення чисельності та штату працівників підприємства, яке полягало у скороченні однієї штатної одиниці - інженера з охорони труда та техніки безпеки 1 категорії, тобто посади, яку обіймав ОСОБА_1 , і яка на підприємстві була єдиною. Про вказані дії свідчать виготовлені роботодавцем відповідні локальні акти, такі, як наказ та штатні розклади.

Згідно з правилами ч.1 ст.492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено, що позивач 30.10.2018 був попереджений про його звільнення у зв`язку зі скороченням його посади з 31.12.2018. Даний факт позивачем не заперечувався. ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через два місяці, його було звільнено з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників.

З огляду на приведене, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача не було порушено вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

За змістом ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених у тому числі п.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Відповідно до абз.6 ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з протоколу від 27.11.2018 № 10 засідання первинної профспілкової організації (ППО) працівників вугільної промисловості України, яка існує на ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська», зі складу вказаної профспілкової організації виведено ОСОБА_1 з 27.11.2018 згідно з його заявою (а.с.205).

Відповідно до протоколу від 29.12.2018 № 16 ППО працівників вугільної промисловості України ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» надано згоду на звільнення інженера по охороні праці та техніки безпеки 1 категорії ОСОБА_1 за ст.40 ч.1 КЗпП України у зв`язку зі змінами в порядку роботи організації праці, а також необхідністю оптимізації штатної чисельності шляхом скорочення його штатної одиниці, оскільки на підприємстві немає інших вільних робочих місць, які б можливо було запропонувати ОСОБА_1 (а.с.81).

Згідно даному протоколу позивач був відсутній на засіданні профкому. Як пояснили учасники справи у суді, позивача не запрошували на засідання, оскільки той з 27.11.2018 був виключений із членства даної профспілки.

Встановлені обставини вказують на те, що отримана відповідачем згода ППО на звільнення позивача, яка зазначена як одна з підстав у наказі про звільнення ОСОБА_1 , не має юридичного значення при проведенні процедури звільнення позивача, оскільки останній на момент розгляду цього питання членом вказаної профспілки вже не був.

Натомість, судом встановлено, що 27.11.2018 на підприємстві була створена ППО НПГУ, яка входить до складу Місцевої організації НПГУ та всеукраїнської НПГУ, керуючись у своїй діяльності Статутом НПГУ. Головою ППО НПГУ обрано позивача ОСОБА_1 , якого включено до складу Ради голів МО НПГУ.

Дані обставини підтверджені протоколом № 1 Установчих зборів ППО НПГУ ЦЗФ «Мирноградська» від 27.11.2018 та витягом з протоколу № 11 від 28.11.2018 засідання Ради голів МО НПГУ (а.с.22, 23-28, 215).

Про створення ППО НПГУ на ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» генеральному директору ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» головами ППО та МО НПГУ направлені повідомлення, отримані відповідачем 11.12.2018 (а.с.32, 35).

Державна реєстрація новоствореної ППО відбулася 04.02.2019, про що свідчить виписка з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.84).

Суд не погоджується з позицією представника відповідача щодо утворення ППО НПГУ на підприємстві саме з 04.02.2019 з огляду на таке.

За приписами ст.36 Конституції України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Первинна організація профспілки вважається створеною, зокрема, якщо прийнято рішення про входження до складу вищої за статусом організації профспілки.

Такої редакції ст.16 Закону набула після ухвалення Конституційним Судом України рішенні від 18.10.2000 (справа № 1-36/2000, № 11-рп/2000), в якому суд дійшов висновку, що положення ст.16 Закону в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов`язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, не відповідають ч.3 ст.36 Конституції України.

Отже, аналіз наведених правових норм вказує на те, що ППО НПГУ була утворена на підприємстві до звільнення позивача.

Як було зазначено вище, відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

За приписами ч.3 ст.252 КЗпП України звільнення керівників виборного профспілкового органу підприємства, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки.

Відповідно до ч.8 ст.43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без такого звернення, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Беручи до уваги те, що відповідач не звертався до виборних органів вказаних організацій з поданням про розірвання трудового договору з позивачем, суд самостійно запитав згоду виборного органу ППО НПГУ та вищого виборного органу цієї профспілки - МО НПГУ на звільнення позивача.

Згідно з протоколом № 1 від 09.04.2019 засідання профспілкового комітету ППУ НПГУ ЦЗФ «Мирноградська» та протоколом № 3 від 05.04.2019 засідання Ради голів МО НПГУ у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії ПАТ «ЦЗФ «Мирноградська» за ст.40 ч.1 КЗпП України за скороченням чисельності або штату працівників, зумовлених змінами в організації виробництва та праці, відмовлено, оскільки звільнення здійснене без додержання і з порушенням норм чинного законодавства України, регулюючого його прядок та умови, а саме: без наявності факту змін в організації виробництва і праці (п.1 ст.40 КЗпП), без виконанн вимог про переважне право залишення на роботі (ст.42 ч.2, ст.49-2 КЗпП), без зернення з обґрунтованим поданням до ППО та МО НПГУ про надання згоди про розірвання з позивачем трудового договору за п.1 ст.40 КЗпП (ч.ч.2, 7 ст.43, ч.3 ст.252 КЗпП), без пропозиції іншої роботи за наявності вакансії електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування за наявності відповідного посвідчення і відсутності протипоказань (ч.3 ст.49-2 КЗпП), без проведення консультацій з профспілками щодо заходів попередження звільнення та пом`якшенню його несприятливих наслідків (ч.2 ст.49-4 КЗпП) (а.с.228-229, 231-232).

Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України та ч.6 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Отже, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 01.07. 2015 у справі № 6-703цс15.

Аналізуючи отримані судом рішення профспілкових організацій про відмову в наданні згоди на звільнення позивача, суд вважає їх достатньо обґрунтованими, оскільки вони містять посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення позивача, на неврахування роботодавцем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з позивачем є порушенням його законних прав.

Відповідно до абз.5 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами індивідуальних трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 відмова профспілкового органу у згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Крім того, положеннями ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно з правилами ст.492 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст.492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 6-1723цс17.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН за період з 30.10.2018 по 31.12.2018 у відповідача були наявні наступні вакансії:

- за звітом від 09.11.2018 - електрослюсарь (слюсарь) черговий та з ремонту устаткування - 2;

- за звітом від 23.11.2018 - вантажник вугілля - 1 та машиніст бульдозера, зайнятий у технологічному процесі та на шламових породних системах - 1;

- за звітом від 14.12.2018 - вантажника вугілля - 1 (а.с.61-63, 86).

За атестацією робочих місць вантажник вугілля та електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування відносяться до робочих місць з важкими та шкідливими умови праці за Списком № 2 (а.с.199, 200).

ОСОБА_1 має повну вищу освіту, закінчив Донецькій політехнічний інститут за спеціальністю «збагачення корисних копалин», йому присвоєна кваліфікація гірничого інженера-збагачувача (диплом ї КВ № 634760 від 02.06.1983) (а.с.192).

ОСОБА_1 має посвідчення № 732 від 18.02.2003 про присвоєння йому спеціальності електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування п`ятого розряду (а.с.191).

Згідно з медичною картою, карткою працівника, висновку медичної комісії від 18.03.2019 ОСОБА_1 визнано придатним до роботи електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування (а.с.193, 194, 195).

Між тим, позивачу не було запропонована робота за наявною вакансією електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування, яка відповідала його кваліфікації, освіті та стану здоров`я.

При цьому суд не погоджується з позицією відповідача про те, що на наявні вакансії на робочі місця з важкими та шкідливими умовами праці не можливо було перевести позивача через протипоказання, зазначені у довідці ЛКК про стан здоров`я ОСОБА_1 від 06.04.2018, оскільки вказана довідка, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , який на той час мав діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, неускладнений судинний криз (26.03.2018), атеросклеротичний кардіосклероз, за станом здоров`я працездатний за своєю професією за виключенням тяжкої фізичної праці (а.с.143), стосувалася саме професії, яку на той час обіймав позивач. Крім того, з часу отримання даної довідки пройшло понад півроку до початку процедури звільнення, згідно з п.5.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом МОЗ від 09.04.2008 № 189, висновки ЛКК мають рекомендаційний та тимчасових характер, на що також вказує висновок лікарів, який пізніше отримано позивачем для підтвердження своєї фізичної спроможності обіймати наявну вакансію на робоче місце з важкими та шкідливими умовами праці.

Отже, при звільненні позивача за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відповідачем не дотримано положень частини другої цієї статті та не виконано обов`язок, передбачений ст.492 КЗпП України.

Оскільки відповідачем не було додержано порядку вивільнення працівників, суд вважає, що позивач підлягає поновленню на ту ж саму посаду, яку він обіймав до звільнення, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно за п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 зі змінами, сума, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути сплачені за середнім заробітком.

Відповідно до довідки відповідача середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи позивача перед звільненням, складає 433 грн 24 коп.

Згідно за абз.2 п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, днем звільнення вважається останній день роботи.

Тому, кількість робочих днів за період з 01.01.2019 (наступний день після останнього робочого) по 27.05.2019 (день ухвалення рішення суду) з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік № 78/0/206-18 від 08.08.2018 дорівнює: за січень 2019 року - 21 день, за лютий 2019 року - 20 днів, за березень 2019 року - 20 днів, за квітень 2019 року - 20 днів, за травень 2019 року - 17 днів, а всього 98 робочих дня.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2019 по 27.05.2019 складає 42457 грн 52 коп., із розрахунку: 98 робочих днів х 433 грн 24 коп. Саме ця сума підлягає стягненю з відповідача на користь позивача.

Оскільки позивача, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави у розмірі по 786 грн 40 коп. за вимоги майнового та немайнового характеру, а всього 1536 грн 80 коп.

За приписами п.п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та присудження заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнень за один місяць.

На підставі ст.ст.40, 43, 492, 232-234, 235 КЗпП України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», керуючись ст.ст.12, 13, 76, 141, 197, 259, 263-265, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2 , до Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська», юридична адреса: 85327, Донецька область, м.Мирноград, вул.Шосейна, 2, код ЄДРПОУ 24820699, третя особа Мирноградський міський Центр зайнятості, юридична адреса: 85327, Донецька область, м.Мирноград, м-н «Молодіжний», 37-Б, код ЄДРПОУ 25097806, про зобов`язання скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» скасувати наказ № 387/к від 29.12.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії за п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці та техніки безпеки 1 категорії Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська».

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2019 року по 27 травня 2019 року у розмірі 42457 (сорок дві тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 52 коп. з урахуванням податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» на користь держави судовий збір за позовні вимоги майнового характеру в сумі 768 грн 40 коп. та за позовні вимоги немайнового характеру в сумі 768 грн 40 коп., а всього 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Рішення у частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнень за один місяць, що складає 9500 грн, підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду через Димитровський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 31.05.2019.

Суддя Ж.Є.Редько