Рішення № 82130621, 23.05.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року м. Черкаси справа № 925/255/19

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Сахно І.В., за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - Кушнір С.В. - адвокат, за ордером та довіреністю;

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Приватного підприємства "Агростар", с. Голикове, Олександрівський район, Кіровоградська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", м. Монастрище, Черкаська область

про визнання договору недійсним частково,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Агростар" (вул. Маршала Конєва, 2, с. Голикове, Олександрівський район, Кіровоградська область, код ЄДРПОУ 32840929) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (вул. Соборна, 3, м. Монастрище, Черкаська область код ЄДРПОУ 33143734) про визнання недійсним пункту 7.6 договору поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016, укладеного між сторонами, в частині зобов`язання Покупця (Приватне підприємство "Агростар") сплатити на користь Постачальника (Товариство з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро") суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Підставами позову позивач зазначив невідповідність змісту оспорюваного пункту правочину вимогам законодавства, зокрема ст. 215, 203 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відмови від позову суду не подано. Представник позивача в засідання жодного разу не з`явився, явка обов`язковою не визнавалася, що не перешкоджає суду вирішити спір по суті.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 25-32) представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з тих мотивів, що позивачем не наведено жодних доказів на підтвердження невідповідності оспорюваного пункту правочину вимогам законодавства та зазначив, що відповідач не застосовував коригування ціни товару на збільшений курс долара до гривні, оскільки саме в цьому випадку нарахування на таку відкореговану ціну товару інфляційних втрат є протиправним, отже, порушене право відсутнє, а відтак правові підстави для визнання недійсним п. 7.6. договору поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016 відсутні.

Представник позивача до початку судового засідання направив до суду заяву, в якій просить суд розглядати дану справу по суті без участі представника позивача, також вказав на те, що позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав та мотивів, вказаних у відзиві на позов, також просив суд під час ухвалення рішення розглянути заяву щодо судових витрат.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено такі обставини:

08 серпня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (Постачальник, відповідач у справі) та Приватне підприємство "Агростар" (Покупець, позивач у справі) уклали договір поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ. Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с. 11-12).

Відповідно до п.п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується продати та поставити у строки, передбачені цим договором покупцеві насіння рослин (далі-товар), а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим Договором порядку.

Відповідно до п.п. 3.1. договору ціна товару та/або його окремої партії визначається та вказується в Специфікаціях до цього Договору та/або видаткових накладних на дату їх складення, що є його невід`ємними частинами. Сторони встановлюють та вказують ціну товару (та/або кожної партії товару) в національній валюті України - гривні, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, доларах США та/або ЄВРО, про що зазначають в специфікаціях.

У п.п. 3.2. Договору сторони встановили, що протягом строку дії Договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. У зв`язку з цим, якщо товар буде оплачуватись покупцем не в день складання специфікації та в тому випадку, якщо курси іноземних валют (долара США та/або ЄВРО) до гривні, що склалися на міжбанківському валютному ринку України на день фактичної оплати товару є вищим за курси іноземних валют, що були на дату укладення Специфікації, ціна товару, що вказана в специфікаціях та загальна сума Договору, яка підлягає до оплати покупцем в гривнях, підлягає коригуванню в сторону збільшення за формулою, вказаною в Договорі.

Сторони узгодили, що загальна ціна товару, підрахована з урахуванням результатів коригування ціни на товар на дату здійснення кожного фактичного платежу - є фактичною загальною ціною товару по цьому Договору, яку покупець зобов`язаний оплатити в строки (терміни), встановлені в специфікаціях. Перерахування (коригування) ціни товару може робитися необмежену кількість разів у порядку, визначеному в даному пункті.

Зазначене в даному пункті коригування ціни, також застосовується у випадку несвоєчасної оплати товару покупцем. За настання таких умов, покупець оплачує повну вартість придбаного товару з урахуванням ціни скоригованої в порядку п. 3.2 цього Договору. При цьому загальна ціна за товар, скоригована на курсову різницю, визначається на дату здійснення фактичного платежу або на дату звернення до суду.

Пунктом 7.6 Договору визначено, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання покупець зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Позивач вважає, що положення пункту 7.6 Договору в частині зобов`язання покупця сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення суперечать вимогам чинного законодавства, враховуючи умови договору про визначення еквівалента ціни товару в іноземній валюті.

Вказане позивач обґрунтовує тим, що положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов`язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов`язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відтак, позивач доводить, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги. При цьому стягнення інфляційних нарахувань на таку суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Окрім того, позивач вказує на ту обставину, що покриття відповідачу матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено умовами Договору, а саме п.п. 3.1 та 3.2., а також специфікаціями, за рахунок коригування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США/ЄВРО на дату оплати, у випадку її збільшення на час фактичного платежу за товар.

Відповідач на умовах Договору має право на здійснення відповідних донарахувань в будь-який час, а тому, на думку позивача, стягнення ще й інфляційних втрат, нарахованих на борг у гривні, буде подвійною відповідальністю та завищеним відшкодуванням матеріальних втрат за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства.

На підтвердження своїх доводів позивач наводить правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №915/371/15.

Оскільки позивач вважає, що пункт 7.6 Договору не відповідає вимогам чинного законодавства, а також порушує законні права позивача, то він звернувся за захистом свого порушеного права в судовому порядку з позовом про визнання Договору недійсним в частині, а саме п. 7.6 цього Договору про право відповідача нарахувати та стягнути інфляційні втрати на суму основного боргу.

За приписом статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, враховуючи пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги та доводи позивача такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а отже не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується зібраними у справі доказами, за своєю правовою природою Договір ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016, укладений сторонами, є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, у відповідності до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 ЦК України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Проте, відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, заявник має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, позивач повинен довести наявність свого порушеного права, яке захищається поданим позовом, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду.

Доказів нікчемності Договору поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016 суду не подано.

Суд також встановив, що Договір сторін містить всі істотні умови, визначені законодавством для такого виду господарських правочинів.

Відповідно до умов п. 3.1. та 3.2. Договору сторони встановили, що протягом строку дії Договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Ціна товару визначається та вказується у Специфікаціях та/або видаткових накладних, що є його невід`ємними частинами. У Специфікаціях вказується як ціна у гривнях, так і її еквівалент в іноземній валюті в доларах чи в євро.

Так, у Специфікації № 1 (а.с. 13) сторонами визначено, що на дату її складення 08.08.2016 курс долара складає 24,83 долар/грн. і виходячи з цього вартість товару визначено у гривні та вказано її еквівалент у доларах США.

Отже, договором ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016 сторонами передбачено такі положення:

1. Ціна товару вказується у гривні та у її еквіваленті в іноземній валюті. Грошові зобов`язання за договором підлягають сплаті у гривні (п. 3.1. та 3.2.);

Це відповідає положенням ст. 524, 533 ЦК України.

2. Якщо курс іноземної валюти на час здійснення платежу є вищим, ніж той курс, який сторонами зафіксовано у Специфікації, то ціна товару підлягає коригуванню в сторону збільшення з урахуванням нового курсу іноземної валюти за формулою, вказаною у п. 3.2. договору і сплачується Покупцем.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що коригування вартості товару на новий курс валюти може відбутися, а може і не бути проведеним жодною із сторін.

В будь-якому випадку остаточно (примусово) стягнення вартості товару з урахування коригування її валютного еквіваленту залежить виключно від волевиявлення сторони Постачальника по договору, яким є відповідач у спорі.

Отже, якщо коригування ціни на більш вищий курс валютного еквівалента не буде проведено, то має місце ситуація, що Покупець-позивач сплачує ціну товару, яка зафіксована у Специфікації та стосовно якої лише було вказано її валютний еквівалент на час складення Специфікації.

В цьому випадку, за прострочення сплати такої ціни товару, відповідач має право нарахувати позивачу інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України, на яку посилається п. 7.6. Договору.

Якщо відповідач, як постачальник, застосував би коригування ціни товару на збільшений курс долара до гривні, то суд погоджується і відповідач не заперечує, що нарахування на таку відкориговану ціну товару інфляційних втрат є протиправним, бо інфляція притаманна лише національній валюті гривні. В даному випадку знецінення вартості товару було б компенсовано застосуванням збільшеного валютного еквіваленту до ціни товару.

Відповідач вказує, що саме про недопустимість одночасного нарахування чи стягнення інфляційних та курсової різниці йде мова у постанові від 25.04.2018 в справі № 915/371/15, на яку посилається позивач.

Також суд погоджується із доводами відповідача про те, що п. 7.6. Договору за своїм правовим змістом констатує право постачальника нарахувати інфляційні та проценти річних у відповідності до ст. 625 ЦК України.

При цьому суд виходить з такого:

Частина 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

До таких правових наслідків відноситься і передбачене право для кредитора на нарахування інфляційних та відсотків річних згідно з ст. 625 ЦК України.

При цьому, для застосування ст. 625 ЦК України не має значення, чи було передбачено договором право кредитора про нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання також і інфляційних та процентів річних.

З цих підстав суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що позивач не довів, якій конкретно нормі чинного законодавства суперечать положення п. 7.6. Договору в частині права кредитора на нарахування інфляційних втрат на прострочене грошове зобов`язання, якщо це прямо передбачено ст. 625 ЦК України на яку і посилається цей пункт.

Відповідно до положень статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення п. 7.6. Договору були узгоджені обома сторонами у добровільному порядку.

Крім того, до договору поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 26.03.2018 (а.с. 43), якою позивач на користь відповідача зобов`язався сплатити до 15.04.2018 збитки від інфляції по п. 7.6. договору, яка погоджена Покупцем до сплати на користь Постачальника в сумі 87 112 грн 27 коп.

Як вже вказано судом, позивач повинен також довести і суть порушеного права, на захист якого подано позов у даній справі.

Як встановлено судом, відповідачем на виконання умов Договору було поставлено позивачу товар в асортименті, кількості, за ціною, вказаній у видатковій накладній № 4762 від 09.08.2016 на загальну суму 351 835 грн 20коп. (а.с. 44).

Однак, позивач грошові зобов`язання по Договору не виконав належним чином, товар не оплатив.

Тому відповідач звернувся для захисту свого порушеного права до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до позивача про стягнення з останнього 841 083 грн 68 коп. на підставі договору поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016.

В процесі розгляду справи Господарським судом Кіровоградської області встановлено, що збитки від інфляції в сумі 87 112 грн 27 коп. нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" на суму боргу без коригування в сторону збільшення згідно курсу долара США.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.03.2019 у справі № 912/18/19 позовні вимоги позивача (відповідача у даній справі) до відповідача (позивача у даній справі) задоволені частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Агростар", с. Голикове, Олександрівський район, Кіровоградська область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", м. Монастрище, Черкаська область - заборгованість в сумі 317 301 грн. 96 коп., а також 4 759 грн 53 коп. судового збору та 13 350,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 523 781 грн 72 коп. закрито на підставі п. 2ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 33-42).

Суть порушеного права позивач не обґрунтував у позовній заяві і таке порушення суд не вбачає за наявними у справі доказами.

Оскільки позивачем не доведено суті порушеного права, яке захищається поданим позовом та не вказано норму чинного законодавства, якій суперечить спірний п. 7.6. Договору поставки ЗЗР 2016 № 018-БВ від 08.08.2016, враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Представник відповідача подав заяву про відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 4 500 грн., розглянувши дану заяву, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. ст. 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підставі п. 4 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як на підставу понесених судових витрат представник відповідача послався на договір №6 про надання професійної правничої допомоги від 15.03.2019 укладений відповідачем з адвокатським бюро «Дефініція Кушніра», ордер про надання правничої допомоги ЧК № 97644, акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 20.05.2019, копію платіжного доручення № 2729 від 20.05.2019.

Таким чином, представник відповідача належними доказами довів, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із даною справою, вказані витрати є судовими, а тому вони підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Агростар", ( вул.. Маршала Конєва, буд. 2, с. Голикове, Олександрівський район, Кіровоградська область, 27333, ЄДРПОУ 32840929) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", ( вул.. Соборна, буд. 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100, ЄДРПОУ 33143734) - 4500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 червня 2019 року.

Суддя О.В. Чевгуз