Рішення № 82127877, 20.05.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/201/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Беленкова В.В., довіреність № б/н від 29.03.2019;

від відповідача: Малик В.Г., довіреність № 08/493 від 06.05.2019;

Логінов Р.М., довіреність № 08/368 від 03.04.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайрс"

до Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради

про стягнення 477705,46 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

Справу розглянуто в режимі відеоконференції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайрс" звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради 557705,46грн, з яких: 340000,00грн основної заборгованості, 162729,21грн пені, 16747,66грн 3% річних та 38228,59грн інфляційних втрат за договором поставки №ДГ-0000909 від 18.01.2019.

Ухвалою суду від 06.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 07.05.2019 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті. У судовому засіданні було оголошено перерву до 20.05.2019.

Спір розглядається з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач підтримав позовні вимоги у розмірі 477705,46грн, з яких: 260000,00грн основної заборгованості, 162729,21грн пені, 16747,66грн 3% річних та 38228,59грн інфляційних втрат.

У судовому засіданні 20.05.2019 представник позивача позов підтримала у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Наголосила, що за умовами Додаткової угоди №2 до Договору поставки №ДГ-0000909 від 18.01.2019, сторони домовились не про повернення, а про поставку шин відповідачем. Оскільки документів на поставку обумовленого товару, а саме видаткової та податкової накладної, відповідач позивачу не надав, у останнього рахується заборгованість у розмірі 260000,00 грн. Зауважила, що шини 295/80R22.5 ANNAITE 755 18PR 152/148 VF (Ведуча) надійшли від відповідача в кількості 51 штука, а не 50.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 86-89). Вказав, що Додаткова угода №2 була спрямована на погашення боргу по поставці товару за Договором поставки №ДГ-0000909 від 18.01.2019. Вважає, що якщо розцінювати вказану угоду як новий договір поставки, то з цього повинні випливати нові права та обов`язки, такі як строки поставки та умови оплати. Наголосив, що відповідач не може здійснювати поставку товару, оскільки поставка передбачає оформлення видаткової накладної та сплату відповідного податку, однак відповідач є не прибутковою організацією та не є платником ПДВ.

Також представники сторін у судовому засіданні підтвердили, що інших угод на час дії Договору поставки №ДГ-0000909 від 18.01.2019 між сторонами не укладалося.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

22.03.2018 року між Комунальним підприємством "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайрс" (позивач, постачальник) укладено Договір поставки №ДГ-0000909 (далі - Договір (а.с. 13-15)), за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідачу шини для автомобільного та електричного транспорту, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються видатковою накладною та специфікацією (далі - Специфікація), що є невід`ємною частиною Договору (Додаток №1).

Строк дії договору до 01.08.2018 (п. 10.1 Договору).

30 липня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду №1 (а.с. 17) до Договору поставки, якою сторони погодились зменшити кількість товару, який постачається та визначили новий строк дії Договору - до 31.12.2018.

Позивач вказує, що на виконання умов вищевказаного Договору, з березня 2018 по липень 2018 року поставив відповідачу шини на загальну суму 2060000,00 грн, що підтверджується відповідними накладними, однак відповідач, в порушення умов Договору, провів лише часткову оплату в розмірі 1720000,00грн, внаслідок чого загальна сума невиконаного відповідачем зобов`язання з оплати отриманого товару станом на час звернення позивача до суду склала 340000,00грн.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 155) позивач повідомив, що за період з 26.02.2019 по 11.03.2019 відповідач додатково сплатив 80000,00грн (а.с. 156-160), в результаті чого заборгованість останнього склала 260000,00грн.

Не проведення відповідачем у повному обсязі розрахунків за отриманий товар стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 162729,21грн пені, 16747,66грн 3% річних та 38228,59грн інфляційних втрат.

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 86-89), факт поставки позивачем товару на суму 2060000,00грн не заперечував. Разом з тим пояснив, що розрахунки за отриманий товар проведено у повному обсязі з 28.03.2018 по 11.03.2019 на суму 2088000,00грн. При цьому кошти в сумі 28000,00грн відповідачем були помилково перераховані та повернуті позивачем.

Також, як пояснює відповідач, 18.01.2019 сторонами укладено Додаткову угоду №2, згідно якої сторони визначили суму заборгованості відповідача у розмірі 390000,00грн за поставку, здійснену відповідно до умов Договору №ДГ-0000909 від 22.03.2018. Також вказаною угодою сторони домовилися, що в рахунок погашення боргу в розмірі 260000,00грн, покупець зобов`язався поставити шини 295/80R22.5 ANNAITE 755 18PR 152/148 VF (Ведуча) в кількості 50 (п`ятдесят) штук на загальну суму 260000,00грн, в погашення заборгованості за видатковою накладною №1 від 18.01.2019, що було відображено у бухгалтерському обліку.

Відповідач вважає, що оскільки шини у кількості 50 (п`ятдесят) штук на загальну суму 260000,00грн повернуто позивачу в рахунок наявної заборгованості, позивач безпідставно нарахував і заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні за період з 01.08.2018 по 18.01.2019.

Повідомив, що залишок боргу в сумі 130000,00грн (390000,00грн. - 260000,00 грн), про який ідеться у Додатковій угоді №2, також погашено, тому станом на час розгляду справи в суді заборгованість перед позивачем відсутня.

У відповіді на відзив (а.с. 166-167) позивач пояснив, що 25 січня 2019 на адресу товариства логістичною компанією Делівері був доставлений вантаж (шини вантажні) вагою 3850,01 кг. з кількістю місць 51. Разом з вантажем логістичною компанією Делівері було надано лише квитанцію про прийом вантажу № 0550135101 від 18.01.2019. З даного документу, як стверджує позивач, не можливо з`ясувати за якою вартістю та в межах якого зобов`язання були доставлені шини, за накладною в якій відправником зазначено КП Житомирське ТТУ", і чи взагалі дані шини були доставлені помилково.

30 січня 2019 року на адресу відповідача було направлено позивачем лист за №100, з вимогою належного оформлення та направлення на адресу товариства первинного документа бухгалтерського обліку - видаткової та податкової накладної, якщо шини були доставлені в межах поставки, яка передбачена умовами Додаткової угоди №2 від 18.01.2019.

Оскільки відповідач вищевказані документи не направив, позивач вважає, що заборгованість відповідача по договору №ДГ-0000909 від 22.03.2018 в сумі 260000,00 грн є не погашеною. Отримані шини обліковуються на ТОВ "Тайрс" як товари до з`ясування.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення сторін, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018, з додатками та додатковими угодами до нього (а.с. 13-18, 90).

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Так, видатковими накладними №РН-0003359 від 23.09.2018 на суму 572000,00грн, №РН-0003360 від 23.03.2018 на суму 470952,00грн, №РН-0004426 від 31.07.2018 на суму 678900,00грн та №РН-0004427 від 31.07.2018 на суму 338148,00грн підтверджено, що на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 2060000,00грн. Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженого за довіреністю представника відповідача (а.с. 19-22) та не заперечувалось представником відповідача у судових засіданнях.

За умовами п. 4.1.1., 4.1.2 Договору, покупець здійснює оплату товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця на підставі видаткової накладної. Датою оплати вартості товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Матеріалами справи підтверджено, що в обумовлені Договором строки відповідач не розрахувався, сплативши протягом періоду з 23.05.2018 по 11.03.2019 - 1800000,00грн, (а.с. 30-73, 91-136, 156-160), внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 2600000,00грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно видаткової накладної (повернення постачальнику) №1 від 18.01.2019 відповідач повернув позивачу автошини 295/80 у кількості 50 шт. на загальну суму 260000,00грн (а.с. 145), що підтверджено також квитанцією про прийом вантажу (а.с. 168).

Факт отримання вищевказаних шин 25.01.2019, згідно зазначених вище документів, не заперечував представник позивача в судовому засіданні та позивач у листі від 10.01.2019 за №100 (а.с. 146) і у відповіді на відзив.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та пояснень учасників справи, в частині основного боргу спір між сторонами виник у зв`язку з різним тлумаченням умов укладеної ними Додаткової угоди №2 до Договору поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018 (а.с. 90), що відобразилося на їх вимогах до супровідних документів, необхідних для відображення в бухгалтерському обліку проведення розрахунку по Договору №ДГ-0000909.

Однак, на думку суду, видаткова накладна (повернення постачальнику) №1 від 18.01.2019 та квитанція про прийом вантажу (а.с. 168) є належними доказами повернення позивачу 25.01.2019 автошини 295/80 у кількості 50 шт. на загальну суму 260000,00грн, що сторони взаємно обумовили у Додатковій угоді №2 від 18.01.2019.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 18.01.2019 сторонами підписано Додаткову угоду №2 до Договору поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018 (а.с. 90), згідно якої вони визначили наступне:

1) станом на 18 січня 2019 року покупець має перед постачальником заборгованість в розмірі 390000,00 грн (триста дев`яносто тисяч гривень) за поставлені відповідно до умов Договору поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018 шини;

2) сторони за взаємною згодою домовилися, що в рахунок погашення наявної заборгованості в розмірі 260000,00 грн. (двісті шістдесят тисяч гривень) покупець зобов`язується поставити шини 295/80R22.5 ANNAITE 755 18PR 152/148 -М (Ведуча) в кількості 50 (п`ятдесят) штук на загальну суму 260000,00 грн. Умова поставки шин - м. Черкаси, вул. Смілянська, 127. Заборгованість Покупця в сумі 260000,00 грн вважатиметься погашеною в день отримання постачальником всієї кількості шин за даною Додатковою угодою.

Враховуючи твердження представника позивача про те, що вищевказана додаткова угода передбачала саме поставку шин, а не їх повернення, слід зазначити, що згідно наданих до справи документів, Додаткова угода №2 стосується саме Договору поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018, у якому визначено постачальником позивача, а одержувачем товару - відповідача. Тому вказана Додаткова угода не може розцінюватися як самостійний правочин.

Водночас суд враховує, що при укладенні договору поставки, сторони виявляють намір отримати певний бажаний результат: одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а інша сторона - покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. З цією метою сторони при укладенні договору поставки визначають та погоджують у ньому всі істотні умови договору, які є обов`язковими для дотримання обома сторонами. Також важливим моментом є визначення у договорі строку його виконання, тобто визначення початку та припинення дії прав та обов`язків сторін для реалізації умов договору, у разі порушення протягом строку дії договору зобов`язань тягне за собою настання відповідальності зумовленої невиконанням та/або неналежне виконання (несвоєчасно або не в спосіб чи порядок, встановлений договором).

Однак, у Додатковій угоді №2 від 18.01.2019 не обумовлені оплата та строки поставки товару, відповідальність сторін, зумовлена невиконанням вказаного правочину, а також строк дії такого договору. При цьому зі змісту Додаткової угоди вбачається, що метою її укладення є саме погашення заборгованості за Договором поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018, чого не можливо досягти шляхом укладення нового договору поставки, оскільки останній створюватиме для сторін нові обов`язки, зокрема для позивача у справі - здійснити оплату товару, що суперечить меті укладення сторонами Додаткової угоди №2, яка ґрунтується на їх волевиявленні.

Також судом враховується, що у листі від 15.02.2019 (а.с. 183), отримання якого не заперечувалося представником позивача, відповідач додатково пояснив, що шини повернуто згідно Додаткової угоди №2, а також вказав, що відповідач є не прибутковою організацією та не є платником ПДВ, тому не може здійснювати поставку товару, так як остання передбачає оформлення видаткової накладної та сплату відповідного податку.

За вказаного, суд дійшов висновку, що товар (шини) на суму 260000,00 грн повернуто відповідачем та отримано позивачем, виходячи з умов Додаткової угоди №2, тому заборгованість у розмірі 260000,00грн є погашеною в день отримання постачальником всієї кількості шин, тобто 25.01.2019 (а.с. 168). Твердження позивача та його представника про те, що відповідач не надав належних доказів того, що передача товару вчинена саме на виконання Додаткової угоди №2 від 18.01.2019 спростовуються як вказаною угодою, так і тими обставинами, що інших господарських зобов`язань між сторонами, на час дії спірного Договору, не існувало.

Отже, сума боргу у розмірі 260000,00грн станом на час звернення позивача до суду, була погашена, що узгоджується зі змістом п. 2 Додаткової угоди №2, згідно якого заборгованість покупця в сумі 260000,00 грн вважатиметься погашеною в день отримання постачальником всієї кількості шин за даною Додатковою угодою. Як уже зазначалося судом, факт отримання позивачем обумовленого сторонами вантажу 25.01.2019 підтверджено квитанцією про прийом вантажу (а.с. 168) і вказаний факт не заперечується позивачем, що свідчить про виконання відповідачем умов Додаткової угоди №2. Додаткових умов для того, щоб заборгованість вважалася погашеною, сторони у вказаній угоді не передбачили.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У п. 7.4. Договору сторони обумовили, що у разі прострочення оплати покупець сплачує постачальнику за весь період прострочення пеню, обчислювальну від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За несвоєчасне проведення розрахунків, позивач заявив до стягнення з відповідача 162729,21грн пені, 16747,66грн 3% річних та 38228,59грн інфляційних втрат (а.с. 11-12).

При перевірці розрахунків позивача суд встановив, що вказані нарахування позивач здійснив виходячи із сум проведених оплат, визначаючи період відповідних нарахувань з дати виникнення заборгованості по кожній окремій накладній, а закінчення періоду - датою сплати кожної окремої суми. Однак, вказаний порядок нарахування в кінцевому результаті узгоджується із здійсненням відповідних нарахувань на суми заборгованості по тим же накладним, із урахуванням проплат на кожну конкретну дату.

Також судом встановлено, що по накладній №РН -0003359 від 23.03.2018 на суму 57200,00грн, починаючи з оплати за 20.07.2018 по 26.07.2018 та по накладній №НР-0004426 від 31.07.2018 на суму 678900,00грн, з оплати за 21.12.2018 (за період з 08.08.2018 по 06.09.2018) позивачем нараховано пеню у завищеному розмірі.

За підрахунками суду, нарахування 3% річних позивач також здійснив у завищеному розмірі.

Суд також перерахував пеню та 3%річних за період з 25.01.2019 по 18.02.2019 з урахуванням факту повернення товару (за мінусом 260000,00грн).

За вказаного, згідно здійсненого судом перерахунку, обґрунтовано заявлена до стягнення сума пені становить 155677,47 грн, 3% річних - 13683,39 грн. У стягненні 7051,74 грн. пені та 3064,27грн 3% річних слід відмовити.

При перевірці інфляційних судом встановлено, що по платежу від 21.12.2018 позивачем невірно визначено період їх нарахування - серпень 2018 року по січень 2019, тоді як вірним є період з серпня 2018 по грудень 2018. По окремим періодам судом також встановлено їх безпідставне завищення. Згідно здійсненого судом перерахунку, інфляційні в сумі 38039,89 грн нараховано обґрунтовано та вірно. У стягненні 188,70 грн. інфляційних слід відмовити.

Враховуючи твердження відповідача про безпідставність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.08.2018 по 18.01.2019, суд вважає за доцільне зазначити, що укладення Додаткової угоди жодним чином не спростовує правомірність вказаних нарахувань, оскільки сторони у ній передбачили лише спосіб погашення заборгованості за Договором поставки №ДГ-0000909 від 22.03.2018. Оскільки наслідків невиконання цього Договору Додаткова угода №2 не стосується, то до спірних правовідносин позивач обґрунтовано застосував встановлені вказаним Договором та чинним законодавством правові наслідки порушення зобов`язань.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в сумі 207400,75грн, з яких: 155677,47 грн пені, 13683,39 грн 3% річних, 38 039,89 грн інфляційних, є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню. В частині стягнення 260000,00 грн основного боргу, 7051,74 грн пені, 3064,27 грн 3% річних, 188,70 грн інфляційних суд відмовляє.

Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, враховуючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, судовий збір в сумі 1200,00грн підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду, на підставі п.5 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір".

Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайрс" до Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житомирське трамвайно-тролейбусне управління" Житомирської міської ради (10025, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Вітрука, буд. 11, ід. код 03328310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайрс" (18008, Черкаська обл., м. Черкаси, Соснівський р-н., вул. Смілянська, буд. 127, ід. код 39790780):

- 155677,47 грн пені;

- 13683,39 грн 3% річних;

- 38 039,89 грн інфляційних;

- 3111,01 грн судового збору.

3. В частині стягнення 260000,00 грн основного боргу, 7051,74 грн пені, 3064,27 грн 3% річних, 188,70 грн інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 30.05.19

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - у справу;

2,3 - сторонам - ( рек. ).