Рішення № 82127058, 29.05.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14707/16-ц

пр. № 2/759/243/19

29 травня 2019 рокуСвятошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючої судді : Т.О. Величко

за участі секретаря: Т.О.Дроги

позивач ОСОБА_3

представник позивача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовомОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва», Святошинське управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом доКиївської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва», Святошинське управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві про визнання права власності за набувальною давністю посилаючись на те, що він з 1987 року проходив службу в органах внутрішніх справ та працював у Святошинському РУ ГУ МВС України в м. Києві на посаді інспектора роти ПС. В 2010 році вийшов на пенсію, як ветеран праці органів МВС. З 1991 року Позивач з родиною перебуваю на квартирному обліку в Святошинській РДА м. Києва в пільговій черзі на трикімнатну квартиру. Рішенням виконавчого комітету Ленінградської (нині Святошинської) районної Ради депутатів трудящих від 28 березня 1977 року № 360 за Ленінградським (Святошинським) РВВС м. Києва було закріплено трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового розміщення гуртожитку РВВС. З 1987 року Позивач разом зі своєю дружиною постійно та безперервно проживають в спірній квартирі АДРЕСА_2 . На теперішній час в цій квартирі зареєстровані і проживають всією родиною - Позивач, дружина Позивача, донька та двоє онуків. Під час тривалого володіння, проживання та користування квартирою Позивач постійно підтримує житло в належному стані, виконує поточний ремонт, слідкую за станом електромереж, водопровідних мереж, вчасно проводить заміну сантехнічних приладів - все це свідчить про добросовісне володіння та користування майном. То ж добросовісно та відкрито Позивач володіє цим майном більше десяти років, сплачує комунальні послуги за цією адресою.

Позивач зазначив, що з ним був укладений договір про користування електричною енергією, про що Позивач має відповідні докази. Факт постійного проживання та користування вказаною квартирою підтвердять свідки.

Позивач зазначив, що Святошинське районне управління національної поліції України в м. Києві зверталось із листами до Святошинської РДА в м.Києві про закріплення за ним права на користування вказаною житловою площею, однак, жодного рішення з цього приводу не було прийнято. Відповідно до листів Комунального підприємства Керуючої компанії з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва № 107/56-1294 від 17.06.2016 р., та Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 22.06.2016 р.№ 107-3587/56 жилий будинок № 5 - А по вул. Литвиненко АДРЕСА_4 м. Києві закріплено за згаданим комунальним підприємством на праві господарського відання відповідно до розпорядження Святошинської РДА від 06.02.2015 р. № 58. А згідно п.1 розпорядження КМДА № 713 від 06.04.1998 року - вважаються такими, що втратили чинність рішення виконкому Київміськради про дозвіл на використання житлової площі в житлових будинках під сімейні гуртожитки. Районним адміністраціям за місцем знаходження сімейних гуртожитків рекомендовано надати жилі приміщення громадянам, які в них проживають та перебувають на квартирному обліку.

Ухвалою суду від 08.11.2016 року відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 13.06.2017 року справу прийнято до провадження судді Петренко Н.О. Ухвалою суду від 14.09.2017 року справу прийнято до провадження судді Величко Т.О. Ухвалою суду від 02.04.2018 року позов залишено без руху. Ухвалою суду від 15.04.2018 року продовжено розгляд справи. Ухвалою суду від 29.08.2018 року замінено відповідача.

Позивач та Представник Позивача в судове засідання з`явилися, підтримали позов та просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач Київська міська рада у судове засідання не з`явився, просив слухати справу у відсутності представника.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, надали до суду відзив, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2 рішенням виконавчого комітету Ленінградської районної ради депутатів трудящих від 28 березня 1977 №360 була закріплена як службова за Ленінградським РВВС м. Києва та використовується як гуртожиток для працівників РВВС, про що Позивачу добре відомо і не заперечується. Як зазначає сам Позивач ОСОБА_3 постійно проживає та зареєстрований в службовій трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 . Проте документів підтверджуючих право Позивача на вселення та проживання не надано.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Згідно ст. 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.2. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.3. У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або членом його сім`ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов`язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.344 ЦК України Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном- протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно ст.31 ЖК Української РСР Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно ст.43ЖК Української РСР Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Згідно ст. 58 ЖК Української РСР На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР.

Згідно ст. 118 Української РСР Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.Жилі приміщення, що надаються народним депутатам України на період їх роботи на постійній основі у Верховній Раді України, включаються до числа службових і виключаються з їх числа за рішенням Верховної Ради України за поданням Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів.

Згідно ст.121 ЖК Української РСР Порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Згідно ст.122 ЖК Української РСР На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.Народному депутату України спеціальний ордер видається Управлінням справами Верховної Ради України.

Згідно Постанови ВП Верховного Суду від 14.05.2019 року( спраа №910/17274/17) суд дійшов такого висновку, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі N 201/12550/16-ц (провадження N 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачала підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У мовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Судом встанволено, що позивачу було відомо, що житловий будино №5 по вул. Литвиненко-Вольгемут в м. Києві , згідно розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 06.02.2015 року №58 закріплено за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинськуого району м. Києва" на праві господарського відання.

Судом встановлено, що позивач не надав суду належних, достатніх та допустимих доказів, при яких обствинах та в якому році первинно, у який час він заволодів чужим майном, а саме спірною квартирою, у який спосіб, чи було йому відомо про належність такого майна на праві власності буд-якій фізичниій або юридичній особі, не навів суду відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

А тому суд дійшов висновку, що позов не доведений та не підлягає задовленню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 4-13, 77-84, 142, 259, 260, 264-266, 269 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва», Святошинське управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Київського Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Т.О. Величко