Постанова № 82123320, 23.05.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/773/19Головуючий по 1 інстанції - Пасацька Л.А. Категорія: 3010000000 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач)

Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.

за участю секретаря Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи - ОСОБА_3 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_4 - представник позивача за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пасацької Л.А. у залі № 3 Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 20. 03. 2019 року о 13 годині 55 хв., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку, -:

в с т а н о в и в :

09 серпня 2018 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернулася в суд позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з 02 грудня 1967 року позивач і ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі. 19 травня 1998 р. даний шлюб між ними було розірвано.

Рішенням Смілянської міської ради Черкаської області від 17 грудня 1969 року за № 683 ОСОБА_5 відведено земельну ділянку площею 600 кв. м. у АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.

На підставі договору від 08 лютого 1971 року, посвідченого нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори 12 лютого 1971 року за реєстровим № 679, ОСОБА_5 надано в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності площею 600 кв. м по АДРЕСА_1 .

Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_1 побудували домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається в цілому з житлового будинку з прибудовами та ганками під літ. «А-1, а, а1, а2» загальною площею 110,9 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м. і господарських споруд та будівель: сараю під літ. «б1», вбиральні під літ. «В», літнього душа від літ. «Г», погребу під літ. «п/д», огорожі № 1, 2, 3, воріт з хвірткою № 4, колодязя під літ. «К», ями зливної під літ. «Д».

Згідно даних технічного паспорту на житловий будинок побудовані в 1999 році гараж під літ. «Ж» та в 2003 році сарай під літ. «З» є самочинним будівництвом.

ОСОБА_5 на підставі рішення Смілянської міської ради Черкаської області від 15 грудня 2009 року №43-11/V приватизував земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0579 га за адресою: АДРЕСА_1 , і отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 грудня 2009 року. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадщину після його смерті, шляхом подачі заяви до приватного нотаріуса Смілянського міського нотаріального округу Терещенко М.Є. прийняв ОСОБА_3 , який є позивачу і ОСОБА_5 рідним сином. Інший син - ОСОБА_6 , шляхом подачі заяви відповідного змісту від прийняття спадщини відмовився на користь брата ОСОБА_3 Також заяву про прийняття спадщини подала дружина померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати домоволодіння АДРЕСА_1 її та ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/ 2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається із з житлового будинку з прибудовами та ганками під літ. «А-1, а, а1, а2» загальною площею 110,9 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м і господарських споруд та будівель: сараю під літ. «б1», вбиральні під літ. «В», літнього душа від літ. «Г», погребу під літ. «п/д», огорожі № 1, 2, 3, воріт з хвірткою № 4, колодязя під літ. «К», ями зливної під літ. «Д», належного померлому ОСОБА_5 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідченого державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори 12 лютого 1971 року; 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0579 га, розташованої по АДРЕСА_1 , яка належна померлому ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 грудня 2009 року, кадастровий номер НОМЕР_2 . Позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за колишнім чоловіком позивача ОСОБА_5 ще у 1987 році під час перебування у зареєстрованому шлюбі, про що позивачеві ОСОБА_1 було відомо. Однак, з часу після розірвання шлюбу у 1998 році та до смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5 28 лютого 2018 році, позивач не порушувала питання про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного будинку. При цьому за життя її колишнім чоловіком був зареєстрований шлюб з іншою жінкою, яку він вселив до спірного будинку, та за власної ініціативи виписав з нього позивача в 2000 році, про що ОСОБА_1 було достовірно відомо. Суд дійшов висновку, що відсутні докази поважності причин пропуску строку звернення в суд, оскільки пройшло майже на 19 років строку позовної давності. За таких обставин, суд дійшов висновку, що на час звернення позивача ОСОБА_1 з даним позовом, сплив строк позовної давності, про застосування якого у відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України заявлено стороною у спорі та відповідно є підставою для відмови у позові.

Однак, суд послався, що з урахуванням усталеної судової практики, застосування строку позовної давності можливе виключно у випадку наявності підстав для задоволення позову, виходячи із заявлених вимог. Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент її відкриття. За відсутності заповіту спадкування здійснюється за законом. У відповідності до ст.1261 ЦК України спадкоємцями першої черги є діти ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та дружина ОСОБА_2

Матеріали даної справи не містять доказів про отримання відповідачем ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , в тому числі і на частку ОСОБА_1 у спільній сумісній власності з спадкодавцем, у зв`язку чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що на час розгляду справи до відповідача ОСОБА_2 не перейшли права та обов`язки або їх частина, що належали спадкодавцеві ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі і на майно, яке перебувало у спільній сумісній власності останнього з позивачем ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 оскаржила рішення суду, подавши 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказується, що висновки суду не відповідають обставинам справи та порушують норми матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

На думку скаржника, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що домоволодіння АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , оскільки набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Проте висновки суду, щодо спливу строку позовної давності за даним позовом і щодо можливості отримання ОСОБА_1 у нотаріуса свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя є таким, що не відповідають обставинам справи, і грубо порушують норми матеріального права. Скаржник вказує, що чинним законодавством України не передбачена можливість видачі колишньому чоловікові / дружині свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, шлюб між якими припинився внаслідок розірвання. Також дана вимога закону зазначена у ст. 1261 ЦК України, той з подружжя, який його пережив, тому дані вимоги закону не дають підстав для спадкування колишньому чоловікові та дружині один після одного.

Сам факт не звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розподіл майна подружжя не є підставою, з якою закон пов`язує припинення права власності на спільну сумісну власність, вважає скаржник. ОСОБА_1 проживала за іншою адресою і не вважала, що зняття її з реєстрації із спірного будинку є порушенням права власності щодо належного їй майна. Скаржник вказує, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_8 , а тому визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/ 2 частку спільного домоволодіння і земельної ділянки значно зменшить успадковану частку ОСОБА_2 в зазначених об`єктах нерухомого майна.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Терещенка С.І., відповідача ОСОБА_2 , вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку, суд першої інстанції послався на відсутність доведеності належними і допустимими доказами порушеного права чи невизнання презумпції спільності майна відповідачем, вказавши, що чинним законодавством не передбачено захист прав позивача на майбутнє, тому суд дійшов до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції вказав у рішенні, що сам по собі факт звернення відповідача ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори, зокрема, до якої відноситься і спільно набуте майно за період шлюбу ОСОБА_1 до 1998 року, не є порушенням прав позивача. За таких обставин, суд

прийшов до висновку, що позивач не довела порушення, невизнання чи оспорювання її прав щодо частки у спільно набутому майні за час шлюбу, відповідачем ОСОБА_2

Також суд першої інстанції врахував, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за колишнім чоловіком позивача ОСОБА_5 у 1987 році в період перебування в шлюбі позивача, про що їй було відомо, але після розірвання шлюбу у 1998 році та до часу смерті колишнього чоловіка в лютому 2018 року, позивач не порушувала питання про визнання за нею права власності на 1/ 2 частину спірного будинку. При цьому, позивачеві було відомо, що колишнім чоловіком був зареєстрований шлюб з іншою жінкою в 1998 році, яку він вселив та зареєстрував у спірному будинку, за власної ініціативи зняв з реєстрації позивача, виписавши її в 2000 році із спірного будинку, про що позивачу було достовірно відомо та не оспорювалось нею. Тому суд вбачав відсутність доказів поважності причин пропущення майже на 19 років строку позовної давності, та прийшов до висновку, що на час звернення з позовом 09 серпня 2018 року позивача сплив строк позовної давності.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову позивача, виходячи із наявних доказів та обставин справи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00020160797, сформованого 17 травня 2018 року, виданого Смілянським міським ВДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 02 грудня 1967 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 451. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с.16).

Із даних довідки № 8/1, виданої виконавчим комітетом Смілянської міської ради 04 вересня 1970 року вбачається, що ОСОБА_5 , на підставі рішення Смілянської міської ради № 683 від 17 грудня 1969 року, виділена земельна ділянка площею 600 кв. м. в АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку (а.с. 24).

Згідно договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності від 08 лютого 1971 року, міським об`єднанням житлово-комунального господарства виконкому Смілянської міської ради на підставі рішення виконкому Смілянської міської ради № 683 від 17 грудня 1970 року про відвід земельної ділянки, ОСОБА_5 надано на праві безстрокового користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м. відповідно до плану земельної ділянки. Договір посвідчений нотаріусом Смілянської нотаріальної контори Коляда І.Є. 12 лютого 1971 року та внесений до реєстру за № 670 (а.с.123-124). За умовами вищевказаного договору забудовник на наданій ділянці зобов`язується, зокрема: а) збудувати жилий будинок одноповерховий житловою площею 32,0 кв. м., кількістю кімнат - 3, на відстані 4,0 метри від червоної лінії забудови; б) сарай розміром 4х5 м.; в) вбиральню та помийну яму з водонепроникаючим вигребом; г) огородити садибу зі сторони вулиці зеленим парканом.

12 лютого 1971 року договір зареєстрований у Смілянському міському відділі комунального господарства за № 37 (а.с.124).

14 січня 1987 року будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності за громадянином ОСОБА_5 на підставі договору забудови та записаний до реєстраційної книги за № 49 стр. 235 у реєстрі № 313 (а.с.124 на звороті).

У договорі про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності від 08 лютого 1971 року, копію якого виготовлено судом з інвентаризаційної справи № 10352, наданої представником Смілянського виробничого відділу КП ЧООБТІ під час судового розгляду, та у наданому позивачем дублікаті договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності від 08 лютого 1971 року, наявні розбіжності у прізвищі особи, якій виділено земельну ділянку, а саме: у першому випадку зазначено прізвище вказаної особи як « ОСОБА_1 », у другому випадку « ОСОБА_1 », при цьому у другому випадку нотаріусом зазначено прізвище особи, яку ним встановлено як « ОСОБА_1 » (а.с.13 на звороті).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у дублікаті вищевказаного договору, при його виготовленні, нотаріусом допущено описку у написанні прізвища особи, якій виділено земельну ділянку. Вказаний дублікат засвідчує виділення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 саме ОСОБА_5 .

Згідно даних акту приймання індивідуального будинковолодіння по АДРЕСА_1 , складеного міською приймальною комісією м. Сміла 18 грудня 1986 року за № 688, будівництво розпочато у 1971 році, закінчено в 1985 році; вся жила будівля має один поверх та складається з однієї квартири в складі: жилої кімнати, спальні, передньої, кладової, ванни, вбиральні, будівельний об`єм 331 куб. м., загальна площа 74,7 кв. м, житлова 45,9 кв.м., дворові будови складаються з сараю «Б», вбиральні з водонепроникаючим вигребом; благоустрій садиби складається з штахетного паркану. Комісія вирішила пред`явлене до здачі будинковолодіння громадянина ОСОБА_5 , розташоване по АДРЕСА_1 , рахувати прийнятим (а.с.126-127).

Відповідно до плану садибної ділянки по АДРЕСА_1 на вказаній ділянці розміщені наступні будівлі: «А, а» - жилий будинок, «Б, б, б1» - М кухня - сарай, «В» - вбиральня, «Г» - душ, № 1-3 - огорожа, № 4 - ворота, «К» - колодязь, «п/д» - погріб. Рішенням виконкому № 266 від 12 липня 1988 року надано дозвіл на будівництво прибудови «а1». Реєстрацію поточних змін проведено 12 червня 1990 року (а.с.14).

Згідно даних довідки-характеристики № 449 від 08 квітня 1998 року, виданої Черкаським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації управління житлово-комунального господарства Черкаської обласної державної реєстрації, виданої ОСОБА_5 для відчуження, вбачається, що будинковолодіння в АДРЕСА_1 зареєстроване Смілянським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 49, сторінка 235, під реєстровим № 313 за ОСОБА_5 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку, посвідченого Смілянською нотаріальною конторою від 12 лютого 1971 року за реєстровим № 670, розташоване на земельній ділянці площею 575 кв. м. та складається з: «А, а, а1» - жилий будинок, «Б, б» - літня кухня, «п/д» - погріб, «В» - вбиральня, «Г» - душ, №1-4 - огорожа, «К» - колодязь, «Д» - вигрібна яма (а.с.22).

Будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , або його частина, власником ОСОБА_5 не відчужувався, дані відсутні.

Згідно даних технічного паспорта на садибний (індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Черкаське об`єднане бюро технічної інвентаризації» 02 липня 2018 року, інвентаризаційна справа № 10352, вказане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 579 кв. м. та складається з житлового будинку під літ. «А-1, а, а1, а2» загальною площею 110,9 кв. м., житловою площею 56,2 кв. м, і господарських споруд та будівель: сараю під літ. «б1», вбиральні під літ. «В», літнього душа від літ. «Г», погребу під літ. «п/д», огорожі № №1, 2, 3, воріт з хвірткою № 4, колодязя під літ. «К», ями зливної під літ. «Д», сараю під літ. «З» та гаражу під літ. «Ж» (а.с.9-11).

Із даних довідки № 699-0, виданої Комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Смілянський відділок 18 липня 2018 року, станом на січень 2013 року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано у Черкаському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_5 , на підставі документу, що підтверджує право власності: договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідчений нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори від 12 лютого 1971 року за реєстровим № 670. Коротка технічна характеристика домоволодіння за даними технічної інвентаризації станом на 02 липня 2018 року: літ. «А-1, а, а1, а2» - житловий будинок з прибудовами, літ. «З, б1» - сарай, літ. «Г» - літній душ, літ. «Ж» - вбиральня, літ. «В» - вбиральня, літ. «п/д» - погріб, літ. «К» - колодязь, № 1, 2, 3, 4 - огорожа, літ. «Д» - яма зливна. Примітка: самочинно збудовано гараж літ. «Ж», сарай літ. «З». Гараж та сарай на території будинковолодіння АДРЕСА_1 , були збудовані після 1998 року (а.с.129-130).

Як вказувалось вище, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 грудня 1967 року, актовий запис № 451, розірвано на підставі рішення суду про розірвання шлюбу міста Сміла Черкаської області, Україна, від 04 травня 1998 року (а.с.16 на звороті).

Згідно даних свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області 19 травня 1998 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 19 травня 1998 року зроблений запис за № 231. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 » (а.с.40).

13 вересня 1998 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , виданого Бибчинецькою сільською радою Хмільницького району Вінницької області 13 вересня 1998 року, про що у книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 4. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила своє прізвище на « ОСОБА_2 » (а. с. 116).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого 23 грудня 2009 року начальником управління Держкомзему у м. Сміла Черкаської області та головою Смілянської міської ради, ОСОБА_5 , який проживає: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Смілянської міської ради від 15 грудня 2009 року № 43-11/V є власником земельної ділянки площею 0.0579 га у межах згідно з планом, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2 (а. с. 46).

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7107231582018, виданим 19 червня 2018 року міськрайонним управлінням у Смілянському районі та м. Смілі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області підтверджено, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд площею 0.0579 га, на підставі державного акту від 23 грудня 2009 року серії ЯК НОМЕР_5 (а. с. 48-50).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років у м. Сміла Черкаської області, що підтверджено даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого Смілянським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, складено відповідний актовий запис № 154 (а. с. 39).

Згідно даних довідки № 2133 про реєстрацію місця проживання особи, виданої відділом державної реєстрації виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області 10 квітня 2018 року, місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 16 лютого 1972 року. Помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв`язку з чим знятий з реєстрації 03 квітня 2018 року. На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_5 була зареєстрована ОСОБА_2 (а. с. 54).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, в яку входить і будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 579 кв. м., наданій для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0579 га, розташованої по АДРЕСА_1 , яка належна померлому ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 грудня 2009 року, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Звертаючись у серпні 2018 року із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку позивач ОСОБА_1 , посилається, що саме з дня смерті колишнього чоловіка ОСОБА_5 вважає порушеним її право на спільне майно, набуте під час перебування нею у шлюбі до 1998 року, коли шлюб був розірваний та після його розірвання вона переїхала проживати в інше місто. При цьому, позивач вказує, що після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_5 вони мали усну домовленість, що останній передасть право власності на побудоване під час їхнього шлюбу будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 їхнім дітям шляхом складання відповідного заповіту, оскільки будинковолодіння перебуває у власності ОСОБА_5 . В зв`язку з цією домовленістю, вона та колишній чоловік поділ спільного майна подружжя не здійснювали і не вирішували. Після смерті ОСОБА_5 виявилось, що за життя заповіт він не склав, тому даний будинок з господарськими спорудами, який входить в спадкове майно, підлягає спадкуванню спадкоємцями за законом 1 черги.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість даних доводів позивача, оскільки ні посилання позивача про усну домовленість із колишнім померлим чоловіком нічим не підтверджено, тому суд вважав, що право позивача порушено з моменту її зняття з реєстрації із спірного будинку в 2000 році.

Із матеріалів справи вбачається, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є його діти ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_2 . Однак спадщину після смерті ОСОБА_5 , шляхом подачі заяви до приватного нотаріуса Смілянського міського нотаріального округу Терещенко М.Є. прийняли лише син ОСОБА_3 , так як інший син - ОСОБА_6 , відмовився від прийняття спадщини на користь свого брата ОСОБА_3 шляхом подачі заяви відповідного змісту. Заяву про прийняття спадщини подала і дружина померлого - ОСОБА_2

Позивач, звертаючись із вищевказаним позовом, вказала одного відповідача ОСОБА_2 , яка є дружиною її колишнього чоловіка, а іншого спадкоємця 1 черги - свого сина вказали саме третьою особою на стороні позивача.

Апеляційний суд не може погодитись із таким колом учасників справи, але позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення інших учасників до розгляду справи, враховуючи вимоги позивача, яка вважає, що саме спадкоємцями порушується її права на визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права на його частку, однак відповідача вказує лише одного із спадкоємців.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , був побудований будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , який набутий у власність ОСОБА_5 під час шлюбу тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, що в даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме КпШС України. Суд вірно послався на норми ст.ст.22, 28, 29 КпШС України.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно до ч. 3 ст. 29 КпШС України про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя встановлюється трирічний строк позовної давності.

Тому доводи апеляційної скарги, що до вимог позивача про визнання права власності на 1/ 2 частку спільного майна подружжя строки давності не застосовуються, є безпідставними, і не підлягають задоволенню, так як дана вимога і є поділом майна подружжя з визначенням часток, але без реального розподілу самого будинку з господарськими спорудами з виділенням конкретних приміщень будинку і господарських споруд.

Відповідно до ст. 11 КпШС України, у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено ч. 2 ст. 72 СК України.

Згідно абз. 3 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст.72 СК України).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 травня 2018 року по справі № 441/1224/15-ц, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Посилання на відсутність заповіту на час смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є порушенням права ОСОБА_1 щодо її частки у спільній сумісній власності, оскільки у разі складання ОСОБА_5 за життя заповіту, таким могла бути охоплена виключно його частка майна, яке перебувало у спільній сумісній власності з позивачем, а позивач не підтвердила, що користувалася та могла як власник розпорядитися своєю часткою у спільному майні після 1998 року, коли переїхала проживати в інше місце, та не виявляла інтересу як власник до своєї частини майна, не маючи належних підтверджень права власності, так як не могла заповісти свою частину у спірному будинку, без вирішення питання щодо визнання за нею право власності на частку у спільному майні подружжя.

За даними будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , вбачається, що була зареєстрована у вказаному будинку з 16 лютого 1972 року по 08 жовтня 2000 року (а.с.52).

Згідно ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, але й покладає на них певні обов`язки.

За змістом вказаних норм закону ч. 3 ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 ЦК України) власник зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, але й суб`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем не було вчинено жодних дій , та не наведено доказів того, що позивач цікавилась своєю частиною власності, утримувала її, мала доступ та користувалася, оскільки колишній чоловік помер, а на даний час встановити чи заперечував, чи визнав він право власності колишньої дружини за свого життя в період з 1998 року, коли вона добровільно залишила будинок та переїхала проживати в інше місце до лютого 2018 року є неможливим. Позивач не використала своє право вирішити свої вимоги за життя ОСОБА_5 на протязі 20 років, не надавши переконливих доказів щодо її не звернення для вирішення питання спільного майна подружжя.

Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги доводи скаржника в апеляційній скарзі, що чинним законодавством України не передбачена можливість видачі колишньому чоловікові / дружині свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, шлюб між якими припинився внаслідок розірвання, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині доводів, але не дають підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, так як за встановлених обставин та наданих доказів у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Виходячи з викладеного, висновки суду першої інстанції про те , що зазначені вище норми чинного законодавства не позбавляють позивача, яка є колишньою дружиною спадкодавця, звернутись до нотаріуса з відповідним повідомленням про врахування належності частини спадкового майна до спільної сумісної власності подружжя, зокрема житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (п.4.3 глави 1 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 22.02.2012 за № 282/20595) підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції , як помилкові.

Однак, даний висновок не впливає на інші обґрунтування рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те що сам факт звернення ОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , не є порушенням прав позивача відповідачем з врахуванням , що у спадкову масу входить і будинок з господарськими спорудами, який є спільно набутим майном за час зареєстрованого шлюбу померлого з позивачем, оскільки відповідач не отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, її частка не визначена нотаріусом. Доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачем ОСОБА_2 прав позивача ОСОБА_1 , які дають її як позивачу право на звернення до суду з даними позовними вимогами , матеріалами справи не встановлено та стороною позивача не надано, оскільки відповідач не порушила прав позивача щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку , так як в цих правовідносинах був її померлий чоловік ОСОБА_5 , за життя якого позивач з позовом не зверталась.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, спростовуються наявними у матеріалах справи допустимими, належними доказами, тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстав для зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частку - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня склададання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 31 травня 2019 року.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Василенко Л.І.

Карпенко О.В.