Рішення № 82117158, 28.05.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2019 р. м. Київ Справа № 911/458/19

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гранд Лайф №1», м. Ірпінь, Київська область

про стягнення заборгованості

секретар судового засідання О.О.Стаднік

за участю представників:

від позивача: О.В.Лисенко

від відповідача: Я.Ю.Канюк

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою №14/4-209 від 31.01.2019 року (вх.№481/19 від 18.02.2019 року) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гранд Лайф №1» (далі - відповідач) про стягнення 44524,05 грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року, а саме: 5492,77 грн. пені, 2110,70 грн. 3% річних, 36920,58 грн. інфляційних збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року купівлі-продажу природного газу в частині своєчасної оплати отриманого у 2014 році природного газу. Враховуючи несвоєчасну оплату отриманого у 2014 році природного газу, позивачем з посиланням на п. 7.2 договору нараховано відповідачу 5492,77 грн. пені та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 2110,70 грн. 3% річних та 36920,58 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 25.02.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/458/18 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.03.2019 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 13.03.2019 року (вх. №5058/19 від 14.03.2019 року), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві вказує, що заборгованість за поставлений природний газ погашена ним до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», отже, на неї не нараховується пеня, проценти та інфляція, а нараховані підлягають списанню. Також, відповідач вказує на те, що за ним рахується переплата у сумі 4132,29 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звіряння розрахунків від 30.10.2015 року. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з заявленими позовними вимогами.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив №14/4-876в від 19.03.2019 року (вх. 5435/19 від 19.03.2019 року). У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що відповідач не є особою, на яку розповсюджується дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Позивач вважає, що ним не пропущено строк позовної давності оскільки, п. 9.3 Договору №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року, в якому замінено боржника, встановлює строк позовної давності, зокрема, й щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат тривалістю в п`ять років. Представник відповідача у судовому засіданні 19.03.2019 року повідомив, що ним не отримано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 19.03.2019 року відкладено розгляд справи на 16.04.2019 року.

До суду від відповідача надійшли заперечення б/н від 11.04.2019 року (вх. №7479/119 від 15.04.2019 року) на відповідь на відзив. У своїх запереченнях відповідач зазначає, що його підприємство є теплогенеруючою організацією, а природний газ, переданий за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року використаний для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, і борг за який переведений на відповідача, тому посилання позивача на неможливість застосування норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є хибними. Також, відповідач зазначив, що Договір №2966/14-17 від 30.10.2014 року про переведення боргу не містить приписів щодо збільшення строку позовної давності, в той час як п. 9.3 Договору №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року, укладений між позивачем та ПКПП «Теплокомунсервіс», не може бути застосований, оскільки відповідач не є стороною такого договору.

Ухвалою суду від 16.04.2019 року закрито підготовче провадження у справі №911/458/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2019 року.

До суду від відповідача надійшла заява б/н від 27.05.2019 року (вх.№10550/19 від 27.05.2019 року) про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2019 року позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі, проти викладених у відзиві відповідача обставин заперечував з підстав викладених у відповіді на відзив. Крім того, представник позивача заперечив проти задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., оскільки, на думку позивача, такі витрати є неспівмірними, недоведеними, а докази на підтвердження здійснення таких витрат відповідачем підтверджують сплату лише 6000,00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.05.2019 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 28.05.2019 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (за договором – продавець) та Приватним комунально-побутовим підприємством «Теплокомунсервіс» (за договором – покупець) 20.12.2013 року укладено Договір купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 з подальшими змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 31.01.2014 року, №2 від 30.04.2014 року (далі – Договір).

Відповідно до п. п. 1.1.,1.2 Договору, продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі – газ), на умовах цього договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробництва комерційної діяльності).

Згідно п. 2.1 Договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 9470,00 тис.куб.м. (дев`ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч куб.м.), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.): І квартал – 4820,00 (січень – 1750,00, лютий – 1700,00, березень – 1370,00); ІІ квартал – 850,00 (квітень – 750,00, травень – 50,00, червень – 50,00); III квартал – 150,00 (липень – 50,00, серпень – 50,00, вересень – 50,00), IV квартал – 3650,00 (жовтень – 750,00, листопад – 1300,00, грудень – 1600,00).

Відповідно до п. 3.1. Договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. (п. 3.3. Договору).

Згідно п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктами 5.1., 5.2 Договору передбачено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1118,974 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу – 1118,974 грн., крім того ПДВ – 17% - 190,226 грн., всього з ПДВ – 1309,20 (одна тисяча триста дев`ять грн. 20 коп.) грн.

У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов`язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію (п. 5.3. Договору).

Відповідно до п. 5.5. Договору, загальна вартість природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.п. 7.1, 7.2 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. Договору, сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Відповідно до Розділу 11 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На виконання п. 2.1 Договору, позивач поставив протягом 2014 року, а ПКПП «Теплокомунсервіс» прийняв природний газ на загальну суму 8407773,19 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.29-35).

30.10.2014 року між позивачем (кредитор), ПКПП «Теплокомунсервіс» (первісний боржник) та відповідачем ОСББ «Гранд Лайф №1» (новий боржник), укладено Договір №2968/14-17 про переведення боргу (далі - Договір про переведення боргу) (а.с.36-37).

За умовами Договору про переведення боргу, за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника частину боргу, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року, укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює первісного боржника у зобов`язанні.

Відповідно до п. 2.1 Договору про переведення боргу, сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладення вказаного договору дорівнює 55000,00 грн., в тому числі по місяцях, у яких використовувався газ: січень 2014 року – 17210,00 грн., лютий 2014 року – 21336,00 грн., березень 2014 року – 16454,00 грн.

Згідно п.п. 3.1., 3.2 Договору про переведення боргу, до нового боржника переходять обов`язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена в п. 2.1 статті 2 цього Договору, а також, штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов`язань за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року. Новий боржник зобов`язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній в п. 2.1 статті 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року.

Як зазначив відповідач та не заперечує позивач, станом на 08.09.2015 року відповідач повністю розрахувався за газ, переданий за Договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року, заборгованість за який переведена на відповідача.

Проте, як зазначає позивач, відповідач прийняті обов`язки за договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов`язань за договором.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як визначено ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно ст. 522 ЦК України, новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Отже, внаслідок переведення боргу, відповідач став зобов`язаною особою у зобов`язанні, що виникло за договором, який укладено позивачем та ПКПП “Теплокомунсервіс” щодо оплати переданого природного газу.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений п. 6.1 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Договором визначено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору, він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.2 Договору).

Таким чином, відповідач взяті на себе зобов`язання зі своєчасної оплати отриманого у 2014 році природного газу не виконав у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 5492,77 грн. пені (за період з 15.02.2014 року по 14.10.2014 року), 2110,70 грн. 3% річних (за період з 15.02.2014 року по 07.09.2015 року) та 36920,58 грн. інфляційних втрат (за період з 01.03.2014 року по 31.08.2015 року), нарахованих на заборгованість відповідача за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо з урахуванням дат виникнення заборгованості. Суд, перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що вони виконані арифметично вірно, відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

30.11.2016 року прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який набрав чинності 30.11.2016 року.

Відповідно до преамбули Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено його ст.1, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, про те, що дія вказаного закону не розповсюджується на відносини з відповідачем у даній справі. Так, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості, не є підставою стверджувати, що положення такого Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції не розповсюджуються на нього.

Так, згідно ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Як визначено умовами Договору купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 року (з урахуванням додаткових угод), газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Заборгованість з оплати природного газу саме на суму 55000,00 грн., яка переведена на відповідача на підставі Договору №2968/14-17 від 30.10.2014 року, є саме заборгованістю за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії. Зміна осіб у зобов`язанні не змінює мети використання природного газу, який поставлений.

Крім того, Договір про переведення боргу №2968/14-17 від 30.10.2014 року є правочином, на підставі якого виникають декілька взаємних зобов`язань, які у сукупності характеризують вид договору як договір купівлі-продажу. При цьому, зобов`язання з передачі природного газу, у якому позивач є боржником, а ПКПП «Теплокомунсервіс» - кредитором припинено його виконанням; фактично відповідач замінений у зобов`язанні з його оплати.

Судом встановлено, що відповідач у даній справі станом на 30.11.2016 року не має перед позивачем заборгованості за природний газ, що вбачається з доданих до матеріалів справи документів, та не заперечується сторонами у даній справі.

Таким чином, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.

При цьому, слід зазначити, що із змісту ст. ст. 4, 5, 6 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, до заборгованості у розмірі 55000,00 грн., що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, виконання ч. 3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Відповідні висновки щодо застосування ч. 3 ст.7 вказаного Закону, викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 року №904/10745/16, від 07.02.2018 року №927/1152/16, від 13.02.2018 року №911/1719/13, від 14.02.2018 року №908/3211/16, від 22.02.2018 року №922/4355/14, від 28.02.2018 року №911/3914/14, від 11.04.2018 року №15/5005/153/2012, від 26.02.2019 року №904/2960/18.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.

Заява відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності не може бути задоволена судом з огляду на таке.

В силу ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як визначено ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).

У договір купівлі-продажу природного газу включені положення щодо збільшення строку позовної давності порівняно з встановленою законом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Проте, за змістом ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише у випадку встановлення судом наявності порушення права особи, яка звернулась до суду з позовом; у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими , суд відмовляє у позові саме у зв`язку з необґрунтованістю заявлених вимог.

Також, відповідач просить суд стягнути з відповідача 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2016 року між Адвокатським об`єднанням «Борух, Канюк та Партнери» (адвокатське об`єднання) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гранд Лайф №1» (клієнт) укладено Договір №2 про надання правової допомоги, з подальшими змінами, внесеними Додатковими угодами №1 від 22.12.2017 року, №2 від 28.11.2018 року відповідно до умов якого, адвокатське об`єднання надає клієнту правову допомогу (адвокатські послуги) щодо представництва інтересів клієнта перед будь-якими третіми особами (юридичними або фізичними особами), державними установами, в органах поліції та прокуратури, в державній та приватній виконавчій службі, контролюючих органах, в судах загальної юрисдикції всіх інстанцій, а також інших органах з усіх питань, що виникають в процесі діяльності клієнта.

В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено Договір про надання правової допомоги від 01.11.2016 року, Додаткові угоди до договору №1 від 22.12.2017 року, №2 від 28.11.2018 року, акт №1 передачі-приймання наданих послуг від 21.03.2019 року за Договором про надання правової допомоги №2 від 01.11.2016 року на суму 3000,00 грн. з описом робіт, виконаних адвокатом, рахунок №1 від 21.03.2019 року на оплату послуг за Договором на суму 3000,00 грн., платіжне доручення №702 від 21.03.2019 року про сплату 3000,00 грн.; акт №2 передачі-приймання наданих послуг від 23.05.2019 року за Договором про надання правової допомоги №2 від 01.11.2016 року на суму 3000,00 грн. з описом робіт, виконаних адвокатом, рахунок №2 від 23.05.2019 року на оплату послуг за Договором на суму 3000,00 грн., платіжне доручення №753 від 27.05.2019 року про сплату 3000,00 грн.; ордер серія КС №495860 від 13.03.2019 року, виданий на підставі Договору від 01.11.2016 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №4855 від 28.02.2012 року, видане Канюку Я.Ю., копію посвідчення адвоката.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини надання відповідачу адвокатом Канюком Я.Ю. професійної правничої допомоги та належним чином доведено обставин здійснення відповідачем оплати послуг за надання правової допомоги в розмірі 6000,00 грн. у зв`язку з чим, зазначені витрати є витратами на послуги адвоката та відповідно є судовими витратами в розумінні ст. 123 ГПК України.

Суд зауважує, що згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, поданими відповідачем доказами підтверджується понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. Решта витрат, а саме, 2000,00 грн. не підтверджена належними та допустимими доказами у розумінні ст. 126, ст.ст.73-75 ГПК України.

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, категорію та складність справи, в межах якої відповідачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи, проведеної адвокатом під час розгляду справи, а також відмову у задоволенні позову, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в сумі 6000,00 грн. співмірною з розміром позовних вимог.

Враховуючи зазначене, суд вважає обґрунтованим розмір покладених на позивача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у сумі 6000,00 грн.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» №14/4-209 від 31.01.2019 року (вх.№481/19 від 18.02.2019 року) (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гранд Лайф №1» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Григорія Сковороди, буд. 1, код ЄДРПОУ 39091645) про стягнення 44524,05 грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2019 року, а саме: 5492,77 грн. пені, 2110,70 грн. 3% річних, 36920,58 грн. інфляційних збитків відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гранд Лайф №1» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Григорія Сковороди, буд. 1, код ЄДРПОУ 39091645) 6000 (шість тисяч) 00 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 256,257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 31.05.2019 року.

Суддя Д.Г. Заєць